Постанова від 26.05.2026 по справі 916/1067/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1067/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Савицького Я.Ф., Діброви Г.І.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

прокурор: Маркевич А.М.,

від Міністерства оборони України: Дубчак Д.В.,

від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса: Андреєв А.Є.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал": Перебендюк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеські спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 року, суддя в І інстанції Цісельський О.В., повний текст якого складено 11.09.2025, м. Одеса

у справі №916/1067/25

за позовом: заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал"

про усунення перешкод в користуванні частиною земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

В березні 2025 року заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал", в якій просив суд:

- зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні МОУ в особі КЕВ м. Одеси частиною земельної ділянки площею 0,0157 га з земельної ділянки площею 4,0433 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: вул. Рибацька, буд. 1, смт. Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, на якій розташований об'єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 51,8 м2, житловою площею 39,2 м2, що розташований за адресою: вул. Рибацька, буд. 1/84, смт Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868933451227, шляхом його знесення за власний рахунок відповідачем.

Позов обґрунтовано тим, що належний відповідачу будинок рибака, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0157 га, знаходиться у межах земельної ділянки площею 4,0433 га, яка на праві постійного користування перебуває у КЕВ м. Одеси, яке зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства України і яка не надавалася ані відповідачу, ані попереднім власникам цього об'єкту нерухомості для його будівництва у встановленому законом порядку, а тому є об'єктом самочинного будівництва. Отже, перебування зазначеного об'єкту самочинного будівництва, належного відповідачеві, чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі МОУ та в особі КЕВ м. Одеси.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1067/25 у задоволенні позову відмовлено.

Суд установив, що спірний об'єкт зведено на землях оборони, які перебувають у постійному користуванні КЕВ м. Одеси, та жодних рішень про їх надання ані кооперативу «Чорноморський дельфін», ані ОСОБА_1 не приймалося. Документи, подані для державної реєстрації права власності, не підтверджували законності походження об'єкта, не містили рішення про присвоєння адреси та доказів членства і сплати паю в кооперативі, у зв'язку з чим рішення державного реєстратора було скасовано Міністерством юстиції.

Суд дійшов висновку, що первісне будівництво є самочинним, однак обов'язок його знесення відповідно до ч.4 ст. 376 ЦК України покладається виключно на особу, яка здійснила самочинне будівництво, а не на подальшого набувача майна. Покладення такого обов'язку на відповідача суперечило б ст.19 Конституції України та фактично змінювало б визначений законом суб'єкт відповідальності. Разом з тим, хоча прокурор загалом обрав вірний вид позову - усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, заявлений ним спосіб захисту щодо останнього власника будівлі не може вважатися ефективним, що й зумовило відмову в позові.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від заступника керівника Одеські спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1067/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що відповідачем у даному спорі є особа, яка безпосередньо порушує права власника, перешкоджаючи у здійсненні ним відповідних правомочностей на час вирішення спору, а не особа, яка здійснювала таке порушення у минулому. За сталою судовою практикою, належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об'єкта. Суд першої інстанції зробив хибний та необґрунтований висновок про те, що негаторний позов прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна є нібито не ефективним способом захисту прав держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса на землі оборони (земельну ділянку за кадастровим номером 5122755900:02:003:0074).

У відзиві Міністерство оборони України погоджується з доводами апеляційної скарги та зазначає, що ОСОБА_2 , як керівник та засновник ТОВ «БАЗА-СТОЯНКА “ПРИЧАЛ»», достеменно обізнаний про рішення судів у справах № 504/4465/23 та № 504/2745/23, якими вже встановлено незаконність зведених ним будівель та покладено обов'язок їх знесення за власний рахунок. 05.06.2025 Верховний Суд у справі № 504/4465/23 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими підтверджено, що об'єкт нерухомості споруджено ОСОБА_2 на землі оборони без відведення, державна реєстрація його права скасована, а будівля є самочинним будівництвом, що створює перешкоди державі в користуванні земельною ділянкою. Суди дійшли висновку про належність способу захисту у вигляді знесення цього об'єкта за рахунок ОСОБА_2 , а його доводи апеляційної та касаційної скарг визнали неспроможними, оскільки він не подав доказів законності забудови чи відведення земельної ділянки. Крім того, рішенням у справі № 504/2199/22 ОСОБА_2 відмовлено у позові про скасування наказу Мін'юсту щодо анулювання реєстраційних дій на його користь; рішення набрало законної сили. Апеляційний суд додатково вказав, що питання правового статусу земель оборони вже досліджувалося судами і не є предметом спору. Таким чином, законність прав держави на земельну ділянку військового містечка АДРЕСА_1 та незаконність забудови ОСОБА_2 остаточно підтверджені низкою судових рішень, що набрали законної сили.

У письмових поясненнях Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса підтримав апеляційну скаргу прокурора та зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшовши помилкового висновку про неефективність обраного способу захисту та неналежність відповідача. На думку КЕВ, земельна ділянка військового містечка № ІНФОРМАЦІЯ_1 належить до земель оборони, перебуває у державній власності та у постійному користуванні Міністерства оборони України і КЕВ м. Одеса, а тому не могла передаватися будь-яким особам для забудови чи господарської діяльності. Відтак розміщений на ній об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, а нинішній володілець такого майна - ТОВ «БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ» - є належним відповідачем у спорі та зобов'язаний усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення спірного об'єкта незалежно від того, хто саме здійснив будівництво.

Також КЕВ м. Одеса зазначив, що відповідач не надав жодних доказів правомірного користування земельною ділянкою чи отримання дозволів на будівництво на землях оборони, а державна реєстрація права власності на спірний об'єкт не змінює його статусу як самочинного будівництва. Посилаючись на статті 376, 391 ЦК України, статті 152, 212 ЗК України, Закон України «Про використання земель оборони» та практику Верховного Суду у справах №204/3027/20 і №204/1053/20, КЕВ наголосив, що власник або законний користувач земельної ділянки має право вимагати знесення самочинно збудованого майна як належний спосіб захисту порушеного права. У зв'язку з цим КЕВ м. Одеса вважає позовні вимоги прокурора законними й обґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 площею 4,0433 га належить не Міністерству оборони України і не Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеси, як про це у своїх позовах невірно постійно писав прокурор, а право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 площею 4,0433 га фактично належить Одеської обласної державної адміністрації.

У відповіді на відзив прокурор вказує, що Міністерство оборони України та КЕВ м. Одеса є належними суб'єктами захисту, а прокурор, дотримавшись відповідної повідомної процедури та в умовах бездіяльності уповноважених органів - правомірно звернувся в їх інтересах відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з необхідністю поновлення порушених прав держави. Позиція Відповідача, згідно з якою органу прокуратури було потрібно здійснювати захист порушеного права шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, а не шляхом знесення будинку, не узгоджується ані зі ст. 212 ЗК України, ані із сучасною усталеною судовою практикою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1067/25; призначено справу №916/1067/25 до розгляду на 09.12.2025 об 11:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеські спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1067/25 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №908/2388/21.

17.02.2026 до суду апеляційної інстанції від Одеські спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшло клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі №916/1067/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 поновлено провадження у справі №916/1067/25; розгляд справи призначено на 14.04.2026 об 11:00.

Міністерство оборони України у письмових поясненнях послалося на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, у якій зазначено, що будівництво на земельній ділянці без належних прав на неї є самостійною та достатньою підставою для визнання об'єкта самочинним будівництвом. Велика Палата наголосила, що вимога про знесення такого об'єкта є різновидом негаторного позову, спрямованого на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а належним відповідачем у такому спорі є останній набувач прав на об'єкт самочинного будівництва, який фактично створює перешкоди власнику або користувачу землі.

МО України зазначає, що право користування земельною ділянкою військового містечка № Чорноморське-3 підтверджене судовими рішеннями та не потребує додаткового доказування, тоді як відповідач не спростував факту самочинного будівництва та незаконної реєстрації спірного об'єкта на землях оборони. Оскільки земельна ділянка не вибувала з володіння держави, а ТОВ «База-стоянка «Причал» є останнім набувачем об'єкта самочинного будівництва та продовжує самовільно займати землі оборони, саме на нього покладається обов'язок знести спірний об'єкт за власний рахунок. У зв'язку з цим Міністерство оборони України просить задовольнити апеляційну скаргу прокурора.

Відповідач надав письмові пояснення, в яких зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував положення частини 4 статті 376 ЦК України та статті 391 ЦК України, оскільки обов'язок зі знесення самочинного будівництва не може бути покладений на особу, яка не здійснювала такого будівництва. На думку відповідача, прокурором обрано неналежний спосіб захисту, адже вимога про знесення об'єкта не відповідає характеру порушення та є надмірним тягарем для останнього набувача майна. При цьому належним способом захисту у таких правовідносинах є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Крім того, відповідач звертає увагу щодо недопустимості використання у господарському процесі матеріалів досудового розслідування без відповідного дозволу слідчого або прокурора. Також зазначає, що сама по собі державна реєстрація права власності не породжує право власності та не змінює правового режиму самочинного будівництва. Також наголошує, що апелянт не спростував висновків суду першої інстанції щодо неналежності обраного способу захисту та відсутності правових підстав для покладення на відповідача обов'язку зі знесення об'єкта. У зв'язку з цим просить апеляційний суд відхилити апеляційну скаргу прокурора та залишити оскаржуване рішення без змін.

У зв'язку з тим, що з 13.04.2026 по 15.04.2026 суддя член-колегії Діброва Г.І. згідно наказу голови суду від 09.04.2026 №61-в перебувала у відпустці, а з 16.04.2026 по 18.04.2026, відповідно до наказу голови суду від 09.04.2026 №62-в перебувала у відрядженні, розгляд апеляційної скарги, який призначено на 14.04.2026 о 12:30, не відбувся.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 09.04.2026 розгляд справи призначено на 26.05.2026 о 12:00.

В судовому засіданні 26.05.2026 брали участь представники учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командувача військами Червонопрапорного Одеського військового округу №22 від 12.11.1980 "Про ліквідацію Чабанської рибально-туристської бази ВМТ ОдВО і створення спортивної бази округу" будівлі та споруди Чабанської рибально-туристської бази були передані спортивному клубу армії ОдВО - на баланс квартирно-експлуатаційної частини Чабанського району.

Виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області у 1983 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 031728, відповідно до якого за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною (селище Гвардійське Комінтернівського району Української РСР) була закріплена в безстрокове і безоплатне користування земельна ділянка загальною площею 4382,6 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка була надана для будівництва об'єктів.

Акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №35.

Відповідно до розпорядження заступника Міністра оборони СРСР з будівництва і розквартирування військ від 19.10.1991 №156\1\0300 станом на 15.12.1991 Чабанська квартирно-експлуатаційна частина району була перейменована на Чорноморську квартирно-експлуатаційну частину району.

Відповідно до п.п. 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.94 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є державною власністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.95 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15.01.95 до сфери управління відповідне майно з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів.

Відповідно до переліку до зазначеної постанови на Міністерство оборони України покладено управління майном, зокрема, 7 мисливських господарств, 7 будинків рибалки, туристичної бази, 3 магазинів, 3 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Одеського військового округу, Міністерство оборони України було уповноважене прийняти підприємства, організації та об'єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Відповідно до наказу Начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 №86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" за Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси) було закріплено нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, яке було прийнято на відповідний картковий облік.

Верховним Судом України у постанові від 18.11.2003 по справі №18/235 зазначено, що з урахуванням постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 М3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" і постанови КМУ від 13.01.1995 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" саме на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном.

В грудні 2005 року Чорноморська КЕЧ району на підставі Директиви МО України "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України" №д-322/1/017 та наказу Начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 17.11.2005 №28 була ліквідована (розформована), документи (ліквідаційний акт) здано до Галузевого державного архіву, а її правонаступником визначений Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси

Вищезазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 у справі № 6/63-10-1719 (ЕДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/43162675), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року, постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015, яким було визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 87 від 10.11.2005 "Про видачу дозволу на виготовлення технічної документації на будівлі та споруди, які перебувають на балансі мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" і розміщені на території Чабанського будинку рибалки", та визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки (27 об'єктів), розташованого за адресою: Одеська область, Одеський (Лиманський, Комінтернівський) район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, будинок 1.

Окрім наведеного, при розгляді справі № 6/63-10-1719 судами було встановлено та зазначено у відповідних судових рішеннях, що відчуження майна Чабанського будинку рибалки було здійснено із порушенням правового режиму майна у Збройних Силах України, управління згідно законодавства закріплене за Міністерством оборони України, та із порушенням компетенції Кабінету Міністрів України, якому належить виключне право прийняття рішення по відчуженню державного (військового) нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2009 у справі № 30/110-09-3308 (ЕДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/11358477) було визнано недійсним рішення Чорноморської селищної ради від 18.12.2008 №436-V "Про прийом до земель запасу Чорноморської селищної ради земельних ділянок державної власності, загальною площею 96,3374 га, що знаходиться на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області", зокрема, з підстав того, що спірні земельні ділянки є землями оборони, їх власником є держава, право розпорядження ними належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Окрім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 29.07.2013 у справі №916/1341/13 (ЕДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/32768344), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2014, було визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 28.12.2011 №194-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності на території смт. Чорноморське, с. Гвардійське, Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області" в частині, що стосується віднесення земельної ділянки №188, площею 3,8674 га, вартістю 12393470,04 грн., до земель комунальної власності.

В процесі розгляду справи № 916/1341/13 судами також було встановлено, що відповідно до наказу Начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 №86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" за Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є КЕВ міста Одеси) було закріплено нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, яке було прийнято на відповідний картковий облік та станом на 01.01.2013 включена до переліку земельних ділянок, що обліковується за формою 405-А за КЕВ м. Одеси та за даними форми 6-зем, 2-зем Держкомзему України з 01.01.1998 по 01.01.2013 обліковувалася за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною в рядку 76 "Міністерство оборони" на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області; на зазначеній земельній ділянці № НОМЕР_1 , площею 3,8674 га, знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать Державі, перебувають на обліку КЕВ м. Одеси та в оперативному управлінні Міністерства оборони України.

Окрім того, рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 15.03.2015 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/43162675) за державою Україна в особі Міністерства оборони України було визнано право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1, а саме: котедж за генеральним планом № 864, площею 96 м2; котеджі за генеральним планом №№ 865, 866, 867, 868, 869, 870, 871, 872, 873 площею по 12 м2 кожний; котеджі за генеральним планом №№ 874, 875, 876, 877, 878, 879, 880, 881, 882, 883 площею 32 м2 кожний; котедж за генеральним планом № 884 площею 126 м2; котедж за генеральним планом № 887 площею 75 м2; котедж за генеральним планом № 887 площею 72 м2; їдальня за генеральним планом № 888 площею 72 м2; сторожова за генеральним планом № 889 площею 20 м2; туалет за генеральним планом № 890 площею 6 кв. м.; туалети за генеральним планом №№ 891,892 площею по 3 м2 кожен; гараж за генеральним планом № 836 площею 18 м2 та навіс для човнів за генеральним планом № 885 площею 512 м2.

23.04.2018 на підставі рішення державного реєстратора Самодурової Н.В. № 40838360 нерухоме майно, на яке рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 15.03.2015 за державою Україна в особі МОУ було визнано право власності, було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У червні-липні 2019 членами Обслуговуючого кооперативу рибалок любителів "Чорноморський Дельфін" були зареєстровані права власності на дачні будинки, які розташовані у межах земельної ділянки Чабанського будинку рибалки у військовому містечку № 3 "Чорноморське-3", що розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема, на підставі рішення державного реєстратора Махортова І.О. за № 4770195 від 10.07.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був внесений запис про право власності ОСОБА_1 на будинок рибака, загальною площею 51,8 м2, житловою - 39,2 м2, за адресою: АДРЕСА_3 .

18.12.2019 наказом Міністерства оборони України № 649 нерухоме майно Чабанського будинку рибалки у військовому містечку № 3 "Чорноморське-3", розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що належить державі Україна в особі Міністерства оборони України і яке визначене у додатку до наказу, було закріплене на праві оперативного управління за КЕВ м. Одеси.

07.02.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) були укладені договори купівлі-продажу частин будинку рибака, відповідно до умов яких продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність 1/10 та 9/10 частин будинку рибака, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , які належать продавцю на підставі довідки від 05.07.2019 за № 3872859, виданої ТОВ "АБТІ"; довідки ОК рибалок-любителів "Чорноморський Дельфін" від 19.12.2018 за № 1/84 та технічного паспорту від 15.07.2019 № б/н, виданого ТОВ "АБТІ".

Відповідно до п.1.2. договорів ці 1/10 та 9/10 частин будинку рибака, які відчужуються, загальною площею 51,8 м2, у тому числі житловою - 39,2 м2, яка складається з будинку рибака під літ. А, а також навісу під літ. Б.

У п.1.3. договорів вказано, що відчужувані 1/10 та 9/10 частини будинку розташовані на земельній ділянці площа якої не визначена, кадастровий номер не присвоювався. Заява про приватизацію земельної ділянки продавцем до відповідних органів не подавалася, тощо.

Договори купівлі-продажу від 07.02.2020 були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. та зареєстровані в реєстрі за №№ 55, 56.

Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОМНО Дишлевою Т.В. (індексний номер рішення: 510261107, 51025599) були внесені записи про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/10 та 9/10 частин на будинку рибака, за адресою: АДРЕСА_3 .

31.12.2021 МОУ звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою № 407/1958, в якій оскаржило рішення державних реєстраторів, зокрема (п.19 скарги):

- рішення від 10.07.2019 № 47709195, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Махортовим І.О. про державну реєстрацію права приватної власності на житлове приміщення з реєстраційним номером 1868933451227, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 (номер запису про право власності: 32329030 від 08.07.2019);

- рішення від 07.02.2020 № 5102559, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської обл. Дишлевою Т.В., про державну реєстрацію права приватної власності на житлове приміщення з реєстраційним номером 1868933451227, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 (номер запису про право власності: 35383940 від 07.02.2020);

- рішення від 07.02.2020 № 51026107, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської обл. Дишлевою Т.В., про державну реєстрацію права приватної власності на житлове приміщення з реєстраційним номером 1868933451227, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 (номер запису про право власності: 35384420 від 07.02.2020).

21.02.2022 за результатом розгляду скарги МОУ від 31.12.2021 № 407/1958 Центральна колегія МЮУ з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів МЮУ оформила висновок, відповідно до якого рекомендувала скаргу МОУ задовольнити частково, зокрема, скасувати рішення від 10.07.2019 № 47709195, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Махортовим І.О. (п.10 рекомендації), мотивуючи своє рішення тим, що оскільки законодавством на момент прийняття оскаржуваного рішення було встановлено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, має подаватись: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (п.10. мотивів рішення у стислому вигляді), в іншій частині відмовити, оскільки оскаржувані рішення №№ 5102559, 51026107 від 07.02.2020, прийняті приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської обл. Дишлевою Т.В. в результаті вчинення нотаріальних дій -посвідченням нею договорів купівлі-продажу будинку рибака, щодо яких відсутні відомості про визнання їх недійсними або ж, що нотаріальні дії скасовані (п.21. мотиві рішення у розгорнутому викладенні).

04.02.2022 Наказом МЮУ за № 366/5 скарга Міністерства оборони України № 407/1958 від 31.12.2021 була задоволена частково, були скасовані рішення, зокрема, рішення від 10.07.2019 № 47709195, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Махортовим І.О. (п.10. наказу). В іншій частин вимог МОУ було відмовлено.

08.12.2022 Відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області була здійснена державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,0433 га, розташованою у смт. Чорноморське Одеського району Одеської області відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728 від 1983 за КЕВ м. Одеса.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1800674642022 від 08.12.2022 зазначеній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; форма власності: державна.

28.12.2022 на підставі рішення державного реєстратора Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області за № 70940002 від 28.12.2023 до Державного реєстру був внесений запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 площею 4,0433 га, власник - Одеська обласна державна адміністрація, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою - Одеське квартирно-експлуатаційне управління (код 08038284).

13.12.2023 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов п.1.1. якого продавець передав у власність покупцю будинок рибака, а покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. договору будинок рибака, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , в цілому складається з будинку рибака літ. А, загальною площею 51,8 м2, житловою - 39,2 м2, навісу літ. Б.

Пунктом 1.3. договору визначено, що будинок рибака належить продавцю на праві приватної власності на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом ОМНО Дишлевою Т.В.07.02.2020 за реєстр. №№ 55, 56. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.02.2020 за номерами запису: 35383940, 35384402, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1868933451227.

У пункті 1.4. договору зазначено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок рибака під арештом, забороною відчуження, в іпотеці та у податковій заставі не перебуває.

Відповідно до п. 2.1. договору продаж будинку рибака здійснено за домовленістю сторін за 49 491,00 грн, які, керуючись ст. 627 ЦК України, продавець одержав повністю до підписання договору від покупця.

Договір купівлі-продажу від 13.12.2022 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. та зареєстровані в реєстрі за № 4086.

Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОМНО Дімітровою Т.А. (індексний номер рішення: 40678105) був внесений запис про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будинок рибака, за адресою: АДРЕСА_3 .

28.12.2023 на підставі Акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "База-стоянка "Причал", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б. та зареєстрованого у реєстрі за №№ 2938, 2939, учасник ТОВ "База-стоянка "Причал" ОСОБА_2 передав, а представник ТОВ "База-стоянка "Причал" Кузнецов В.В. прийняв об'єкти нерухомого майна, зокрема, будинок рибака, загальною площею 51,8 м2, за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності зареєстровано 13.12.2023, номер відомостей про речове право: 52923708, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1868933451227.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 71048051 від 09.01.2024, прийнятого державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Івановим І.В., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про реєстрацію права власності ТОВ "База-стоянка "Причал" (номер відомостей про речове право: 53255011) на закінчений будівництвом об'єкт - будинок рибака, загальною площею 51,8 м2, житлова площа 39, 2 м2, за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, смт. Чорноморське, вул. Рибальська, будинок 1/84.

Згідно схеми розміщення, доданої до листа КЕВ м. Одеса № 508 від 25.02.2025, вбачається, що будинок № 1/84 розташований в межах земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0074.

Прокурор вважає, що ТОВ "База-стоянка "Причал" самовільно зайняло та незаконно використовує земельну ділянку, яка належить до земель державної власності (земель оборони), управління якими здійснює Міністерство оборони України, та яка перебуває на праві постійного користування та обліку КЕВ м. Одеса, що порушує права позивачів, які підлягають захисту у судовому порядку, у зв'язку із чим прокурор звернувся до Господарського суду з відповідним позовом.

Предметом апеляційного перегляду даної справи є з'ясування наявності або відсутності підстав для задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі МОУ та КЕВ м. Одеси про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні МОУ в особі КЕВ м. Одеси частиною земельної ділянки площею 0,0157 га з земельної ділянки площею 4,0433 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: вул. Рибацька, буд. 1, смт. Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, на якій розташований об'єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 51,8 м2, житловою площею 39,2 м2, що розташований за адресою: вул. Рибацька, буд. 1/84, смт Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868933451227, шляхом його знесення за власний рахунок відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами третьою, п'ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Органом, уповноваженим державою здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, який однак його не здійснює, прокурором визначено Міністерство оборони України та КЕВ м. Одеси.

Так, згідно з указом Президента України №1572/99 від 15.12.1999 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Законами України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», Положенням про Міністерство оборони України та Указом Президента України № 406/2011 від 06.04.2011 визначено, що Міністерство оборони України здійснює безпосереднє керівництво Збройними Силами, є центральним органом виконавчої влади та військового управління.

Так, згідно зі ст. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ст. 4 Положення на Міністерство оборони України, зокрема, покладено забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснення контролю за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міністерства оборони України; реєструє військові частини як суб'єкти господарської діяльності; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідно до п.п.1.5, 1.6. «Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністра оборони України» від 30.12.2016 № 744, ведення претензійної роботи в Міністерства оборони України та Збройних Силах України покладається на визначені відповідальні підрозділи (посадові особи) структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу, військових частин (установ, організацій), підприємств.

Ведення позовної роботи та самопредставництво, представництво інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил в судах покладається на юридичну службу апарату Міністерства оборони України, територіальні юридичні підрозділи (управління, відділи), юридичну службу Генерального штабу, юридичну службу органів військового управління, юридичні служби (помічників командира (начальника, керівника) з правової роботи, юрисконсультів військових частин (установ, організацій), підприємств (далі - юридична служба) за безпосередньої участі фінансової (фінансово-економічної) служби та відповідальних підрозділів структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу, військових частин (установ, організацій), підприємств.

Згідно розділу 4 Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, затвердженого Наказом начальника Південного квартирно-експлуатаційного управління №4 від 30.01.2025, основними функціями КЕВ є, зокрема, самопредставництво, представництво інтересів КЕВ, представництво інтересів Міністерства оборони України, Командування Сил логістики Збройних Сил України в судах усіх інстанцій у справах про адміністративні правопорушення, у кримінальних, цивільних, господарських справах (провадженнях), у справах адміністративного судочинства, в установах та органах виконання судових рішень у виконавчому провадженні відповідно до чинного законодавства; забезпечення у встановленому законом порядку самопредставництва КЕБ в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через військовослужбовців та працівників юридичної служби КЕБ або через інших уповноважених осіб без додаткового (окремого) уповноваження, а також забезпечення представництва інтересів КЕБ в судах та інших органах через представників.

Враховуючи, що КЕВ м. Одеса є землекористувачем вищевказаної земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт самочинного будівництва, право останніх на користування земельною ділянкою порушено, та водночас, самостійно не захищено.

З огляду на викладене, органами державної влади, до компетенції яких віднесені повноваження у спірних правовідносинах, та які зобов'язаний вживати заходи з метою захисту порушених інтересів держави, виступають Міністерство оборони України та КЕВ м. Одеса.

Прокурор наголошує, що самовільне захоплення земельних ділянок, використання земель оборони не за цільовим призначенням спричиняє шкоду інтересам безпеки держави та порушує права держави на землі оборони в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса.

Водночас, Міністерство оборони України та КЕВ м. Одеса заходи щодо усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки військового містечка №Чорноморське-3 (розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, смт Чорноморське, вул. Рибацька, буд. 1) шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868933451227) не вживали, з відповідними позовами до суду не зверталися.

07.02.2025 Одеською спеціалізованою прокуратурою повідомлено на адресу КЕВ м. Одеса та МОУ листами (вих. № 39-5-6-1490ВИХ-25 від 07.02.2025) щодо наявності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, в тому числі, шляхом проведення позовної діяльності, зокрема, щодо самовільного будівництва та зайнятті земельної ділянки вищевказаним об'єктом нерухомості (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868933451227).

Відповідями на вказаний лист від КЕВ м. Одеса від 11.02.2025 № 118 та від 25.02.2025 № 508 проігноровано вимоги щодо необхідності здійснення захисту інтересів. Відповіддю на вказаний лист Міністерством оборони України від 03.03.2025 № 220/74/ВихЗПІ/33 проігноровано вимоги щодо необхідності здійснення захисту інтересів.

Прокурором надано розумний строк компетентним органам для звернення до суду та захисту своїх інтересів (більше року), проте, станом на день подання позову ані КЕВ м. Одеса, ані Міністерством оборони України заходи щодо усунення перешкод у користуванні ТОВ «БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ» земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Одеською спеціалізованою прокуратурою листами від 19.03.2024 (вих. № 39-5-6-2874ВИХ-25, № 39-5-6-2872ВИХ-25) повідомлено Міністерство оборони України та КЕВ м. Одеса про пред'явлення позовних заяв в інтересах держави з метою усунення перешкод до ТОВ «БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ», у користуванні вищевказаною земельною ділянкою Чабанського будинку рибалки.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса. Протилежного матеріали справи не містять, учасниками справи не доведено.

Щодо суті спору.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 16.11.2022 №911/3135/20, від 29.06.2021 у справі №916/964/19). Отже, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Таким чином, під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Згідно приписів ч. 3 ст. 326 ЦК України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого у 1983 році Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса, що окремо встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 24.12.2009 у справі № 30/110-09-3308, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області було надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки загальною площею 4382,6 га.

Вказані землі розташовані на території Чорноморської селищної ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, і в межі котрих повністю входить земельна ділянка загальною площею 3,8 га військового містечка № Чорноморське-3 за адресою: Одеська область, Лиманський (у минулому Комінтернівський, на теперішній час та далі за тексту - Одеський) район, смт. Чорноморське, вулиця Рибацька, будинок 1, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна Чабанського будинку рибалки.

Зазначена земельна ділянка за своїм цільовим призначанням належить виключно до земель оборони, а за формою власності - до державної власності, що прямо підтверджується висновками, викладеними у постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2014 по справі №916/1341/13.

08.12.2022 Відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області здійснено державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки загальною площею 4,0433 га, розташованої у АДРЕСА_2 , на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії Б №031728 від 1983 року (із записом у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35 від 1983 року), згідно з чим КЕВ м. Одеса надано безстрокове право користування цією земельною ділянкою із присвоєнням кадастрового номера 5122755900:02:003:0074.

Відповідно до листа КЕВ м. Одеса № 508 від 25.02.2025 та доданої фототаблиці, на земельній ділянці військового містечка № Чорноморське-3 (кадастровий номер: 5122755900:02:003:0074) знаходиться об'єкт нерухомості - буд. № 1/84 по вул. Рибацька.

Зі схеми розміщення та технічного паспорту від 15.07.2019 вбачається, що цей будинок з прибудинковою територією розташований в межах вказаної земельної ділянки та займає її частину площею 0,0157 га (157 кв.м., з яких 112 кв.м. під забудовою, 74 кв.м. під основною будівлею, і 45 кв.м. - під двором).

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно зі статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Нормами статті 10 Закону України "Про оборону України", Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та в комунальній власності. Відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов'язковим. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв'язку з чим укладені договори, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Згідно приписів ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14 та у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 по справі №5017/2972/2012.

Відповідно до Закону України "Про використання земель оборони" Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Відповідно до п. 42 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки.

Пунктом 4.5 Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 19.12.2017 № 680, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється відповідно до Земельного кодексу України та лише за наявності згоди Міністра оборони України.

Враховуючи зазначені вище положення норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.

Матеріали справи не містять та сторонами спору не надано суду доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження зміни правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку.

Отже, передумовою надання права користування земельною ділянкою земель оборони є відповідне погодження уповноваженого органу.

Водночас, як встановлено судом та не спростовано учасниками справи, уповноваженим органом будь-яких дозволів на припинення права постійного користування чи на будівництво на земельній ділянці військового містечка будинку рибака - не надавалося.

Будь-яких правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку забудовник не мав.

В той же час, як встановлено судом, 10.07.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І.О. протиправно прийнято рішення №47709195 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу).

Відповідно до цього рішення за Гусаковською В.П. зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 51,8 кв.м. (житлова площа - 39,2 кв.м.), розташований за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта 1868933451227).

Для реєстрації права власності Гусаковською В. П. державному реєстратору були подані довідка № 3872859 від 05.07.2019, видана ТОВ "АБТІ", в якій зазначено, що будинок рибака, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , побудований до 05.08.1992, а тому відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, не належить до самочинного будівництва; технічний паспорт від 05.07.2019, виготовлений ТОВ "АБТІ", довідка №1/84, видана 19.12.2018 Обслуговуючим кооперативом рибалок-любителів "Чорноморський дельфін", в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно є членом цього кооперативу та за нею закріплена ділянка АДРЕСА_4 .

Водночас, відповідно до п.42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 (надалі - Порядок) в редакції, що діяла на момент прийняття рішення державним реєстратором Махортовим І.О. №47709195, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні), житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, мали подаватись: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Пунктом 81 Порядку також встановлено, що для державної реєстрації права власності на окремо розташоване індивідуально визначене нерухоме майно (дача, гараж тощо), будівництво яких здійснювалося у результаті діяльності дачного, гаражного чи іншого кооперативу, крім документів, передбачених п.п. 41,42 Порядку, також подається довідка відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом пайового внеску у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано жодними доказами відповідачем, рішення про присвоєння спірному об'єкту нерухомості адреси не приймалося; доказів сплати пайового внеску у повному обсязі ОСОБА_1 матеріали не містять, а ОК рибалок-любителів "Чорноморський дельфін" згідно відомостей з ЄДР створений як юридична особа лише в 2018.

Слід зазначити, що 31.12.2021 Міністерством оборони України на адресу Міністерства юстиції України було подано скаргу на реєстраційні дії (вих. №407/1958) в порядку ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Скарга стосувалася, у тому числі, дій державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Махортова І.О. щодо прийняття рішення №47709195.

За результатами розгляду, пунктом 8 Наказу Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022 вказане рішення реєстратора Махортова І.О. від 10.07.2019 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 1868933451227) було скасовано.

Однак, на підставі договорів купівлі-продажу 1/10 та 9/10 часток від 07.02.2020, ОСОБА_3 прийняв у власність від ОСОБА_1 відповідні частки будинку рибака за адресою: АДРЕСА_3 .

Надалі, на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2023, ОСОБА_2 прийняв у власність від ОСОБА_3 вказаний будинок рибака.

Згодом, згідно з актом-приймання частки у статутному капіталі ТОВ «БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ» від 28.12.2023, представник товариства прийняв від ОСОБА_2 об'єкти нерухомості, зокрема цей будинок рибака загальною площею 51,8 кв. м.

Таким чином, як вбачається із інформаційної довідки № 411715448 від 05.02.2025, будинок рибака за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 1868933451227) наразі належить на праві приватної власності ТОВ "БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ».

Право власності зареєстровано на підставі акта приймання-передачі від 28.12.2023 за рішенням державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Іванова І.В. (індексний номер рішення: 71048051 від 09.01.2024).

Згідно із ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЦК України).

Статтею 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

З урахуванням відсутності дозволу власника та землекористувача (Міністерства оборони України) на здійснення будівництва, вказаний будинок рибака площею 51,8 кв. м, побудований ОСОБА_1 та оформлений на цей час за ТОВ "БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ», є самочинним будівництвом, оскільки будівництво будинку здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена та на якій заборонене будівництво таких споруд.

Враховуючи викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спірна земельна ділянка військового містечка № Чорноморське-3 належить до постійного користування Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, має виключний статус земель оборони державної власності, а тому будь-яке будівництво на ній без згоди Міністра оборони України є забороненим. Оскільки первинне рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на зведений у межах цієї ділянки будинок рибака площею 51,8 кв.м. ( АДРЕСА_3 ) було прийняте з порушенням вимог Порядку державної реєстрації речових прав (за відсутності рішення про присвоєння адреси та доказів сплати пайового внеску, без згоди власника) і згодом скасоване Наказом Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022, подальший дії з перепродажу часток майна на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та, зрештою, оформлення права власності за ТОВ «БАЗА-СТОЯНКА «ПРИЧАЛ» (на підставі рішення реєстратора Іванова І.В. від 09.01.2024) не змінює правового режиму цього об'єкта як самочинного будівництва в силу прямої дії ст. 376 ЦК України.

З огляду на те, що зазначена будівля займає частину військової ділянки площею 0,0157 га і чинить безпосередні перешкоди законному користувачу (КЕВ м. Одеса) та власнику (Міноборони), а легітимізація споруди поза межами ст. 376 ЦК України є неможливою, суд, керуючись усталеною практикою Верховного Суду та положеннями ч. 4 ст. 376 ЦК України і ч. 2 ст. 152 ЗК України, констатує, що належним, законним та ефективним способом захисту порушених прав держави є саме знесення вказаного самочинно побудованого нерухомого майна.

До таких висновків дійшов і суд першої інстанції, учасниками справи жодними належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні 74-76 ГПК України не спростовано наведених обставин.

Відповідач не оскаржував встановлені судом обставини щодо самочинного будівництва об'єкту на земельній ділянці Збройних Сил України, яка не була для цього відведена та на якій заборонене будівництво таких споруд.

Разом з тим відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, місцевий господарський суд виходив з того, що за змістом частин 3- 5 статті 376 ЦК України саме особа, яка здійснила самочинне будівництво, зобов'язана знести відповідний об'єкт або здійснити його знесення за власний рахунок. Натомість прокурор просив покласти такий обов'язок не на забудовника, а на останнього набувача спірного майна, який зареєстрував за собою право власності на будинок рибака.

Місцевий суд не погодився з такою правовою позицією прокурора, зазначивши, що положення частини 4 статті 376 ЦК України імперативно визначають суб'єкта відповідальності за знесення самочинного будівництва - особу, яка його здійснила. Закон не пов'язує сам факт державної реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт із виникненням у набувача обов'язку щодо його знесення. Відтак новий набувач майна не може вважатися особою, яка здійснила самочинне будівництво. Суд також зауважив, що покладення обов'язку зі знесення об'єкта на особу, яка набула його за цивільно-правовою угодою, створювало б для такого набувача надмірний та непропорційний тягар. Отримавши майно як внесок до статутного капіталу, відповідач фактично був би змушений нести додатковий обов'язок зі знесення об'єкта, що не узгоджується з положеннями статті 376 ЦК України та статті 19 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Суд дійшов висновку, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем не позбавляє власника права володіння нею, а тому ефективним способом захисту є вимога про усунення перешкод у користуванні та повернення земельної ділянки. Отже, до останнього набувача майна може бути заявлена вимога про звільнення земельної ділянки та приведення її у придатний стан, але не вимога про знесення самочинного будівництва, яке має здійснюватися саме забудовником. Крім того, суд вказав, що спосіб захисту має відповідати характеру порушення права. У даному випадку порушення з боку останнього набувача майна полягає у створенні перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому саме негаторний позов є належним способом захисту, тоді як вимога про знесення об'єкта не відповідає змісту правопорушення. Оцінюючи заявлені вимоги, суд також врахував практику ЄСПЛ щодо втручання у право мирного володіння майном. Суд зазначив, що таке втручання повинно відповідати критеріям законності, суспільного інтересу та пропорційності. Покладення на відповідача обов'язку зі знесення об'єкта, який він не будував, не відповідає критерію законності, оскільки такий обов'язок прямо не передбачений законом, а також порушує принцип справедливої рівноваги між інтересами держави та особи, покладаючи на відповідача надмірний індивідуальний тягар.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Питання визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об'єкта самочинного будівництва було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/2388/21, до якої зупинявся розгляд апеляційної скарги у цій справі.

Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зазначила наступне:

«Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб'єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред'явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб'єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов'язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об'єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов'язок щодо знесення об'єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об'єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об'єкта самочинного будівництва не змінюється.

Обов'язок знести об'єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об'єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.

Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об'єкт самочинного будівництва.

З урахуванням викладеного належними відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва є останніми набувачами прав на об'єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою».

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" є останніми набувачем прав на об'єкт самочинного будівництва та наразі чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні спірної земельною ділянкою, то саме вказане товариство є належним відповідачем у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.

Щодо критерію пропорційності.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття.

Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

В своє чергу, при придбанні майна, покупець має проявляти розумну обачливість, що є стандартною діловою практикою. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення законності / незаконності, можливості / неможливості набуття права власності на відповідне нерухоме майно.

У цьому контексті апеляційний господарський суд зауважує, що відповідач, перед придбанням цього об'єкту нерухомості, проявивши щонайменшу розумну обачність, міг та повинен булв знати про те, що будівництво цього об'єкта нерухомості відбулось за рахунок здійснення забудови земельної ділянки власності Міністерства оборони України, не відведеної для цієї мети, а відтак і про можливі негативні наслідки та ризики у разі набуття права власності на таке майно.

Натомість, проігнорувавши вимоги чинного законодавства, отримавши вказане майно, фактично взяв на себе ризики, пов'язані, у тому числі, із можливим знесенням самочинно збудованого об'єкта.

Отже, надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд апеляційної інстанції враховує, що поведінка відповідача не була добросовісною.

У відповідача не було жодних законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного ст. 376 ЦК порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об'єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить Міністерству оборони країни.

У даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном відповідача, оскільки, як було встановлено вище, він не міг набути права власності на об'єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об'єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.

Власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов'язання знести самовільно побудовану споруду, переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, що порушує права землевласника - Збройних Сил України.

Даний захід, а саме зобов'язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки та суспільним інтересам.

Право повернути самовільно зайняту земельну ділянку, з огляду на встановлені у цій справі обставини, гарантоване чинним законодавством України та не порушує критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Слід зазначити, що суспільний інтерес у справі № 916/1067/25 спрямований на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 та для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави, яка реалізує таке право від імені Українського народу на земельну ділянку оборонного призначення, зокрема, у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель оборони шляхом здійснення на них самочинного будівництва й обслуговування дачних будинків та господарських споруд.

У спорах стосовно земель оборони держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги проведення в Україні з 2014 року Антитерористичної операції (АТО) та Операції об'єднаних сил (ООС), наразі - заходів задля відсічі широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності, захисту життя і здоров'я людей (ст.ст. 1, 2, 3 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління землями оборони (Закон України «Про використання земель оборони»).

Зайняття приватними особами таких земельних ділянок усупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров'я людей, які проживають на її території.

З огляду на викладене, в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності держави Україна, захисту життя і здоров'я людей проживаючих на її території, задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні права на нерухоме майно.

Крім того, враховуючи приписи ч. 2 ст. 216 ЦК України відповідач не позбавлений можливості заявити позов про відшкодування винною стороною завданих останньому збитків.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної заяви в цій частині є помилковим, а доводи апеляційної скарги такими, що знайшли своє підтвердження.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на обставини, які встановлені вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з одночасним ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеські спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1067/25 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/1067/25 скасувати.

Позов заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси - задовольнити.

Зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні МОУ в особі КЕВ м. Одеси частиною земельної ділянки площею 0,0157 га з земельної ділянки площею 4,0433 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: вул. Рибацька, буд. 1, смт. Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, на якій розташований об'єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 51,8 м2, житловою площею 39,2 м2, що розташований за адресою: вул. Рибацька, буд. 1/84, смт Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868933451227, шляхом його знесення за власний рахунок відповідачем.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" (вул. Рибацька, буд. 1, селище міського типу Чорноморське, Одеський р-н, Одеська обл., 67570, ЄДРПОУ 41594267) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (вул. Незалежності, буд. 18, м. Одеса, 65058, ідентифікаційний код 08038284) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 3028 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" (вул. Рибацька, буд. 1, селище міського типу Чорноморське, Одеський р-н, Одеська обл., 67570, ЄДРПОУ 41594267) на користь Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Незалежності, 18, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 3829636324) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3633,60 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.06.2026.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький