28 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/640/26
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В.
за участю секретаря судового засідання Псярук О.В.
за участю представників сторін:
скаржника - Панчишин С.В.
від скаржника - адвокат Ловінський Д.В.
від позивача - адвокатка Старицька Ю. Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни на ухвалу Господарського суду Львівської області (суддя Крупник Р.В.) від 06.03.2026
про забезпечення позову до його подання у справі №914/640/26
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Евростандарт система»
до фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни
До Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Евростандарт система» із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни про накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно ФОП Панчишин С.В., виявлене в ході виконання ухвали про забезпечення позову, а також на грошові кошти, що належать ФОП Панчишин С.В. та обліковуються на рахунках в банківських або інших кредитно-фінансових установах та які будуть відкриті в межах суми 432 100,00 грн до набрання рішенням у справі законної сили.
Подану заяву обґрунтовано тим, що 10.10.2025 з рахунку ТОВ «Евростандарт система» в АТ «Асвіо Банк» без відома керівництва було несанкціоновано перераховано 432 100,00 грн на рахунок ФОП Панчишин С.В. в АТ «Райффайзен Банк». Переказ здійснено через систему «Клієнт-Банк» двома платіжними інструкціями (№1071 та №1072) з посиланням на видумані договори за нібито поставлений товар. Будь-які господарські чи договірні відносини між сторонами відсутні, товар не постачався, а за фактом шахрайського заволодіння коштами відкрито кримінальне провадження №12025100090003301 за ч. 4 ст. 190 КК України. Оскільки кошти отримані без достатньої правової підстави, а ФОП Панчишин С.В. добровільно їх не повертає, існують обґрунтовані ризики, що вона може розпорядитися цими грошима або приховати їх. Це унеможливить або значно ускладнить виконання майбутнього рішення суду про стягнення коштів, що й зумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Суд першої інстанції ухвалою від 06.03.2026 частково задовольнив заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни, що знаходяться або будуть відкриті на її рахунках у банківських чи інших фінансових установах, у межах суми 432 100,00 грн до набрання законної сили рішенням у справі, у решті заяви відмовив, роз'яснив обов'язок подання позовної заяви протягом 10 днів з дня постановлення ухвали з наслідками скасування заходів забезпечення у разі неподання, визначено строк пред'явлення ухвали до виконання тривалістю три роки та встановлено, що стягувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю “Евростандарт система», а боржником - фізична особа-підприємець Панчишин Софія Володимирівна.
Ухвала суду першої інстанції мотивована у задоволеній частині тим, що заявник довів наявність обставин, які можуть ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду, з огляду на таке: заявник надав платіжні інструкції про списання 432 100,00 грн на користь ФОП Панчишин С.В.; позов стосуватиметься стягнення безпідставно набутих коштів, тому арешт рахунків у межах цієї суми безпосередньо пов'язаний із предметом майбутнього спору; позивач добросовісно намагався повернути кошти, ФОП Панчишин С.В. отримала претензію, але кошти не повернула, не виходить на зв'язок та ніяк не реагує; відсутність реакції відповідача створює реальну загрозу того, що вона може розпорядитися грошима чи ухилитися від виконання рішення суду.
У частині відмови в застосуванні решти заходів забезпечення позову ухвала мотивована тим, що згідно з витягами з Державного реєстру речових прав, у ФОП Панчишин С.В. відсутнє будь-яке нерухоме майно у власності, таким чином не можна накласти арешт на те, чого немає. Господарське процесуальне законодавство не дозволяє накладати арешт на майно, яке гіпотетично буде виявлено під час виконання ухвали. На момент розгляду заяви суд повинен мати чіткі докази, що конкретне майно вже належить особі на праві власності.
06.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни (особи, яка не брала участі у справі) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.03.2026 про забезпечення позову до його подання у справі №914/640/26.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни на ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.03.2026 про забезпечення позову до його подання у справі №914/640/26 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Евростандарт система» до фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни залишено без руху для усунення недоліків. Встановлено апелянту спосіб для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, разом із належними доказами надсилання копії скарги і доданих до неї документів іншим учасникам у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Ухвалою суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни, встановлено учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи, витребувано матеріали справи.
Ухвалою суду від 07.05.2026 призначено розгляд апеляційної скарги на 28.05.2026.
Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2026 Панчишин Софія Володимирівна подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.03.2026 у справі №914/640/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Евростандарт система» про забезпечення позову відмовити. В апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що 10.10.2025 невідома особа, шахрайським способом заволодівши електронним цифровим підписом керівника ТОВ «Евростандарт Система», здійснила перерахування на її банківський рахунок двох платежів на суми 199 800 грн та 232 300 грн. При цьому апелянт зазначає, що протягом 8 хвилин після зарахування кошти були переказані на рахунки інших невідомих їй осіб, з якими вона ніколи не перебувала у договірних відносинах, а тому фактично не володіла та не користувалася спірними коштами. Зазначає, що рахунок у АТ «Райффайзен Банк» був відкритий 30.09.2025 для відкриття нової торговельної точки, однак не використовувався та не був активований, оскільки для його активації необхідно було надати банку документи щодо діяльності ФОП. Про здійснення транзакцій їй стало відомо лише під час звернення до банку для активації рахунку. Також апелянт вказує, що за фактом незаконного перерахування коштів відкрито кримінальне провадження №12025100090003301 від 30.12.2025, а для з'ясування обставин справи її представником подано адвокатські запити до банків та органу поліції. Крім того, апелянт зазначає, що позивач не довів наявності ризику ухилення від виконання рішення суду, тоді як накладення арешту на рахунки призвело до відмови банку підтримувати з нею ділові відносини через встановлення високого рівня ризику, унеможливило відкриття нової торговельної точки та спричинило негативні наслідки для її господарської діяльності, фінансового стану та ділової репутації.
06.05.2026 через підсистему «Електронний суд» представниця Товариства з обмеженою відповідальністю «Евростандарт система» - адвокатка Старицька Ю. Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги ФОП Панчишин С.В. на ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.03.2026, по справі № 914/640/26 відмовити.
У відзиві ТОВ «Евростандарт Система» заперечує доводи апеляційної скарги та зазначає, що ФОП Панчишин С.В. не довела факту неактивованості чи неможливості користування рахунком, оскільки рахунок був відкритий ще 30.09.2025, а перерахування коштів на інші рахунки свідчить про можливість здійснення операцій. Позивач вказує, що надходження коштів на рахунок відповідача саме по собі свідчить про набуття нею майна, незалежно від подальшого переказу коштів іншим особам, а тому вона є належним відповідачем у спорі про безпідставне збагачення відповідно до ст. 1212 ЦК України. Також зазначається, що доводи про завдання шкоди господарській діяльності, неможливість сплати податків, заробітної плати та погіршення ділової репутації не підтверджені належними доказами. Крім того, позивач посилається на відсутність встановлених ознак кримінального правопорушення у відповіді поліції та на те, що відмова у визнанні ФОП Панчишин потерпілою у кримінальному провадженні свідчить про штучне створення підстав для скасування заходів забезпечення позову. Також у відзиві зазначено, що постановою Солом'янського УП ГУНП у м. Києві від 13.04.2026 ФОП Панчишин С.В. відмовлено у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні, а у відповіді Дрогобицького районного відділу поліції від 25.11.2025 вказано про відсутність ознак кримінального правопорушення. На думку позивача, наведені обставини свідчать про добровільне перерахування відповідачем коштів на інші рахунки та про штучне створення підстав для скасування заходів забезпечення позову.
27.05.2026 через підсистему «Електронний суд» представник скаржника - адвокат Ловінський Д. В. подав клопотання про долучення доказів, а саме: ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 21.05.2026 у справі №760/13083/26; ухвалу Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 у справі №914/1100/26; квитанцію № 3PE1-16CT-6CE4-3ТК4 від 10.10.2025; квитанцію № 46A0-41KX-K8ТЗ-Х4МК від 10.10.2025; квитанцію № T840-XEC5-2РК4-9Т6М від 10.10.2025; квитанцію № E1H2-TT7C-CH7С-НВРК від 10.10.2025; аудіозапис розмови з адвокатом Сергійчук В. В. від 10.10.2025; скриншот з сайту 2IP, яким підтверджується, що ІР-адреса пристрою, з якого були створені платежі №1-4 - 94.153.43.153 геолокується у м. Київ; скриншот з сайту 2IP, яким підтверджується, що ІР-адреса пристрою, з якого були створені платежі №5-12 - 178.137.14.56 геолокується у м. Чоп; пояснення АТ «Райффайзен Банк» з додатками.
Крім того, до апеляційної скарги долучено такі докази: клопотання про визнання потерпілим у кримінальному провадженні №12025100090003301 від 30.12.2025 від 02.04.2026; адвокатський запит до АТ «Райффайзен Банк»; адвокатський запит до АТ «Асвіо Банк»; адвокатського запит до Солом'янського управління поліції ГУНП у місті Києві; виписки про рух коштів по рахунку за період з 01.09.2025 по 11.11.2025, виданої АТ «Райффайзен Банк»; повідомлення АТ «Райффайзен Банк» №81-23/2/617782 від 14.10.2025; договору №15/11/24 оренди об'єкта нерухомості від 15.11.2024; ярлик поштового відправлення з трек-кодом « 0102419634147»; постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2026 з конвертом.
Надаючи оцінку можливості долучення наведених доказів до матеріалів справи, колегією суддів враховується таке.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відсутність доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду від 27.08.2023 у справі № 552/7368/21).
Колегією суддів в судовому засіданні 28.05.2026 із зазначених підстав відмовлено в задоволенні клопотання про долучення нових доказів.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
28.05.2026 у судовому засіданні взяли участь скаржник, його представник та представник позивача в режимі відеоконференції, які підтримали свої позиції, висловлені у заявах по суті розгляду апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з ч. 1 статті 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.
Як зазначено вище, апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни ухвалою суду від 27.04.2026 відкрито як за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, враховуючи, що станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали скаржниця відповідного процесуального статусу сторони у справі не набула.
Водночас, ухвалою Господарського суду Львівської області у справі № 914/640/26 від 20.03.2026 відкрито провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Евростандарт система» до відповідача Фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни про стягнення безпідставно набутих коштів.
Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції оцінка доводам апеляційної скарги в частині встановлення факту вирішення оскаржуваною ухвалою питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржниці, відповідно до положень ч. 2 ст. 254 ГПК України, не здійснюється.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга ФОП Панчишин Софії Володимирівни не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Львівської області від 06.03.2026 у справі №914/640/26 підлягає залишенню без змін з огляду на таке.
У силу положень частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом частини 1 статті 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Статтею 138 ГПК України визначено порядок подання заяви про забезпечення позову.
Так, за змістом цієї статті заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Отже, виходячи зі змісту статей 136, 138 ГПК України забезпечення позову допускається до пред'явлення позову судом першої інстанції, або на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Тобто положення вказаної статті пов'язують вжиття заходу забезпечення позову з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 ГПК України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Таким чином, заходи забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Водночас, важливою обставиною під час вжиття заходів забезпечення позову, є пов'язаність відповідних дій та шкідливих результатів від їх вчинення з відповідним предметом позову та правами, з метою захисту яких такий позов подано.
З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2025 з рахунку ТОВ «Евростандарт система» № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Асвіо Банк», внаслідок входу до системи дистанційного банкінгу із використанням електронного цифрового підпису керівника товариства було сформовано та виконано дві платіжні інструкції, а саме: №1071 на суму 199 800,00 грн та №1072 на суму 232 300,00 грн з призначенням платежу «оплата за товар за договорами».
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, а керівник ТОВ заперечує вчинення зазначених платіжних операцій.
Зазначені грошові кошти були перераховані на рахунок ФОП Панчишин С.В. в АТ «Райффайзен Банк».
Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ «Евростандарт система» із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно ФОП Панчишин С.В.
У зв'язку із зазначеним позивачем предметом майбутнього позову визначено вимогу майнового характеру про стягнення з ФОП Панчишин Софії Володимирівни грошових коштів у розмірі 432 100,00 грн як безпідставно набутих відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення вказаної вище глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Унаслідок наведеного, судова колегія стверджує, що будь-які висновки щодо законності вжитих в цьому спорі заходів забезпечення позову має бути оцінено, виходячи з предмету останнього тобто відповідати суті права, на захист якого буде спрямовано позов.
Згідно з положеннями пп. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду тощо.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.
Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 910/15043/21 (910/11194/23).
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи оскаржуване рішення на предмет відповідності наведеним положенням, виходить із усталеного підходу, відповідно до якого забезпечення позову є процесуальним механізмом гарантування ефективного судового захисту, який застосовується у разі наявності обґрунтованого ризику утруднення чи неможливості виконання рішення суду або поновлення порушеного права. При цьому ключовими критеріями для застосування таких заходів є: наявність спору між сторонами, імовірність настання негативних наслідків у разі їх невжиття, співмірність обраного заходу із позовними вимогами та відсутність зловживання процесуальними правами. Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
У даній справі колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів, а тому можливість ефективного виконання рішення безпосередньо залежить від наявності у відповідача відповідного майна чи коштів на момент виконання.
Апеляційний суд зазначає, що накладення арешту на майно та кошти відповідача у межах ціни позову є адекватним і логічно пов'язаним із предметом позовних вимог, оскільки спрямоване на запобігання їх відчуженню або зменшенню, що могло б ускладнити виконання майбутнього судового рішення. Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема викладеною у постановах від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19 та від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21.
Суд апеляційної інстанції також підтримує висновок місцевого господарського суду щодо співмірності застосованих заходів, наголошуючи, що арешт накладено саме в межах ціни позову, що виключає надмірне втручання у майнові права відповідача та забезпечує баланс інтересів сторін.
У своїй практиці Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у спорах про стягнення коштів допускається накладення арешту як на грошові кошти, так і на інше майно відповідача, якщо це здійснюється у межах суми позову, що прямо відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що у випадку подання позову про стягнення коштів очевидною є можливість відповідача в будь-який момент розпоряджатися своїм майном чи коштами, які знаходяться на його рахунках, що може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
Тому вимога надання доказів щодо очевидних речей, таких як право відповідача в будь-який момент розпорядитися власним майном, є надмірною та свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Зазначений підхід застосовується і до інших позовів майнового характеру, коли предмет позову - майно, яким відповідач може у будь-який момент розпорядитися. (постанова КГС ВС від 10.09.2025 у справі № 907/523/25)
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів додатково зазначає, що сам факт швидкої послідовності фінансових операцій, зарахування значної суми та її подальший переказ - об'єктивно свідчить про можливість миттєвого розпорядження коштами через банківську систему та відсутність їх збереження у відповідача.
Посилання апелянта на те, що рахунок було відкрито 30.09.2025 виключно для господарської діяльності, не спростовує факту проведення операцій 10.10.2025. Наявність технічної можливості проведення платежів підтверджується здійсненням банківських транзакцій, а не формальним статусом «активований/неактивований» рахунок, який не має значення у русі безготівкових коштів.
Колегія суддів апеляційної інстанції також враховує, що у справі наявні дані про відсутність між сторонами будь-яких господарських правовідносин, зокрема договорів чи інших правових підстав для перерахування коштів, що не заперечується і самою апелянткою. У сукупності з фактом зарахування коштів та їх подальшого швидкого переказу це формує обґрунтоване припущення про існування ризику ускладнення їх подальшого повернення у разі задоволення позову.
Доводи, на які скаржник посилається щодо відкриття кримінального провадження №12025100090003301 від 30.12.2025 та подання адвокатських запитів до банківських установ і органів поліції не змінюють оцінки наведених обставин, оскільки зазначені процесуальні дії не встановлюють юридичного факту повернення коштів або їх збереження у відповідача і не спростовують факту їх подальшого руху за банківськими рахунками третіх осіб.
Також не можуть бути прийняті як підстава для скасування заходів забезпечення позову доводи щодо негативних наслідків для господарської діяльності апелянта, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Загалом, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з позовними вимогами та не спростовують наявності підстав, передбачених ст. 136 ГПК України для забезпечення позову у спосіб, застосований оскаржуваною ухвалою.
Колегія суддів звертає увагу, що для застосування заходів забезпечення позову вирішальним є не встановлення вини сторін або правової кваліфікації спірних відносин, а оцінка ризику зміни майнового стану таким чином, який унеможливить реальне виконання рішення суду.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.
Водночас, інститут забезпечення позову є одним із процесуальних механізмів забезпечення такого ефективного захисту, який має застосовуватися з урахуванням принципів розумності, обґрунтованості та співмірності.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 11 ГПК України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту. Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 та «Дорани проти Ірландії» від 31.07.2003, такий засіб має бути ефективним як на практиці, так і за законом, а також передбачати запобігання або припинення порушення та механізм відновлення порушеного права. У рішенні «Каіч та інші проти Хорватії» від 17.07.2008 Європейський суд з прав людини наголосив, що право на ефективний засіб захисту має забезпечуватися не лише формально, але й шляхом його практичного застосування.
У цьому контексті вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів гарантування ефективного судового захисту, спрямованого на запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення суду або забезпечення реального поновлення порушених прав у разі задоволення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку суд має встановити наявність обставин, які свідчать про реальну, а не гіпотетичну загрозу утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. При цьому обов'язок доказування таких обставин покладається на заявника.
Враховуючи зіставлення можливих негативних наслідків від вжиття додаткових заходів забезпечення позову із наслідками їх невжиття, колегія суддів дійшла висновку, що обраний судом першої інстанції захід є належним та достатнім
При цьому, суд зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 914/120/19.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в оскаржуваній частині.
Отже, з урахуванням принципу співмірності заходів забезпечення позову, необхідності забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення безпідставного обмеження прав інших осіб, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає, що підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд правильно застосував положення статей 136-140 ГПК України, належним чином оцінив доводи позивача і обставини справи, дотримався принципів співмірності, розумності та балансу інтересів учасників спору, а тому обґрунтовано задовольнив заяву про вжиття заходів забезпечення позову частково.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.03.2026 про забезпечення позову у справі №914/640/26 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Панчишин Софії Володимирівни - без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено і підписано 01.06.2026.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді С.В. Іванчук
Р.В. Міліціанов