01 червня 2026 року
м. Київ
справа № 629/5059/25
провадження № 51-2040ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року щодо засудженого ОСОБА_4 ,
встановив:
За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 жовтня 2025 року, ОСОБА_4 , уродженця с. Веселе Близнюківського району Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без визначеного місця проживання, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Також указаним вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу ОСОБА_4 , початку строку відбування ним покарання, щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат у кримінальному провадженні, долю речових доказів та застосування спеціальної конфіскації.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 жовтня 2025 року залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Як установив суд, 10 квітня 2025 року, близько 22:00, більш точного часу в ході судового слідства не встановлено, ОСОБА_5 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, разом із неповнолітнім ОСОБА_6 прибули на залізничний вокзал станції Лозова, за адресою: вул. Привокзальна, 4 м. Лозова Харківської області, де зайшли у один із вагонів електричного потягу № 6414 сполученням «Лозова-Харків» і продовжили вживати спиртні напої. Далі, побачивши у вагоні раніше незнайомого чоловіка, яким виявився громадянин ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_4 виник умисел на вчинення хуліганських дій, після чого, реалізуючи свій умисел, спрямований на порушення громадського порядку, діючи з хуліганських спонукань, проявляючи явну неповагу до суспільства, нехтуючи загальноприйнятими правилами і нормами поведінки, бажаючи самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб, грубо порушуючи громадський порядок, ігноруючи існуючі у суспільстві елементарні правила поведінки, моральності, добропристойності, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, діючи з особливою зухвалістю, у громадському місці, електропотязі, умисно наніс ОСОБА_7 не менше 5 ударів взутою ногою по голові, удар кулаком в голову та удар в голову рукояткою пневматичного пістолета марки «Power Win 304», який він приніс із собою як предмет заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно закриту черепно-мозкову травму у вигляді наступних ушкоджень: крововилив під тверду мозкову оболонку в тім'яно-потиличній ділянці справа та зліва, яка має ознаки тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя. Виконавши усі дії, спрямовані на вчинення хуліганства із заподіянням потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 зник з місця вчинення злочину.
Крім цього, 10 квітня 2025 року, близько 22:00, більш точного часу в ході судового слідства не встановлено, ОСОБА_4 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, разом із неповнолітнім ОСОБА_6 перебуваючи в одному із вагонів електричного потягу № 6414 сполученням «Лозова-Харків» на території залізничного вокзалу станції Лозова, за адресою: вул. Привокзальна, 4 м. Лозова Харківської області та побачивши раніше незнайомого йому чоловіка, яким виявився громадянин ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, використовуючи свою фізичну перевагу, а також те, що ОСОБА_7 відпочивав (спав) та не зможе чинити йому опір, достовірно розуміючи, що голова є життєво важливим органом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді спричинення тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, наніс цілеспрямовані удари в область голови: не менше 5 ударів взутою ногою, удар кулаком в голову, а також рукояткою пневматичного пістолета марки «Power Win 304» в життєво важливий орган - голову.
Внаслідок нанесених тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно закриту черепно-мозкову травму у вигляді наступних ушкоджень: крововилив під тверду мозкову оболонку в тім'яно- потиличній ділянці справа та зліва, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер у лікарні. Між зазначеною черепно-мозковою травмою та настанням смерті є прямий причинний зв'язок.
Крім цього, 13 травня 2025 року, близько 01:00, більш точного часу в ході судового слідства не встановлено, ОСОБА_4 , проходячи повз торгівельного павільйону «Зеленський», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, достовірно знаючи про те, що згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час, з корисливого мотиву, з метою наживи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння майнової шкоди потерпілому та бажаючи їх настання, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, за допомогою заздалегідь заготовленої зв'язки ключів, а також шляхом пошкодження навісного замка, проник до приміщення торгівельного павільйону, звідки таємно викрав мобільний телефон марки «Microsoft Lumia 540 Dual SIM» вартістю 126 грн, налобний ліхтарик марки «Police 204C (BL 6699) 28000W T6 вартістю 249, 60 грн, чотири бляшанки слабоалкогольного енергетичного сильногазованого напою «Revo Alco Energy», ємкістю 0,5 л, загальною вартістю 187, 04 грн та грошові кошти в сумі 8 250 грн.
Доводи касаційної скарги та її вимоги
Прокурор у касаційній скарзі, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_4 та кваліфікації його дій, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати оскаржене судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування вимог зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки не містить належної оцінки викладеним в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводам про необхідність призначення засудженому покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
Стверджує, що суд належним чином не зважив на обставини, за яких вчинено кримінальні правопорушення, зокрема те, що: засуджений перебував у стані алкогольного сп'яніння у громадському місці, цілеспрямовано застосував пневматичний пістолет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, наніс всі удари в життєво важливий орган людини - голову, вчинив ці дії відносно раніше незнайомої йому людини, яка спала та не могла чинити опору, після нанесення тілесних ушкоджень не надав потерпілому допомоги та зник з місця події, тривалий час переховувався від органів досудового розслідування, під час чого вчинив новий тяжкий умисний корисливий злочин, пов'язаний із проникненням до чужого приміщення.
Не погоджується прокурор з визнанням судом щирого каяття та бажання ОСОБА_4 служити в Збройних силах України обставинами, які пом'якшують покарання.
Стверджує, що ОСОБА_4 лише визнав свою участь у вчиненні інкримінованих злочинів, при цьому намагався виправдати свою поведінку та пом'якшити становище позицією стосовного того, що вчиняв злочини разом зі своїм знайомим ОСОБА_6 , не відшкодував потерпілим заподіяну матеріальну шкоду, що, на переконання прокурора, не свідчить про щирість каяття.
Стосовно бажання служити в Збройних силах України, то прокурор наголошує, що таке висловлювалось обвинуваченим лише на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, натомість в апеляційному суді такої позиції він уже не висловлює.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та зміст доданої до неї копії оскарженого судового рішення, колегія суддів не знайшла підстав до відкриття касаційного провадження.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікація дій засудженого ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 185 КК у касаційному порядку не оспорюються та не заперечуються. У частині обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції було проведено у порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про недотримання судом вимог закону, що стосуються призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення, яке відповідає приписам закону про кримінальну відповідальність.
Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому, виправленням засудженого є такий вплив покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення, і виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального. Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого засобів кримінально-правового впливу в його особистості відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів. Воно досягається через усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії. Водночас виправлення має спиратися на об'єктивні обставини, які здатні забезпечити ресоціалізацію засудженого.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 покарання за інкриміновані кримінальні правопорушення, керуючись вказаними нормами закону, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який не судимий, не працює, не одружений, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив строкову службу у ЗСУ з 13 травня 2021 року по 25 квітня 2024 року, має постійне місце реєстрації за місцем якого не проживає у зв'язку з непридатністю житла, фактично проживав у м. Лозова в підвальному приміщенні житлового багатоповерхового будинку, як особа без визначеного місця проживання, зважив на його відношення до вчиненого, обставини вчинення кримінальних правопорушень.
Щире каяття та бажання обвинуваченого служити в збройних силах для захисту України від країни агресора суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання, а вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, - обставиною, що його обтяжує, з урахуванням чого дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе тільки в місцях позбавлення волі, тобто в умовах ізоляції від суспільства, на певний строк.
З урахуванням наведеного, покарання, призначене ОСОБА_4 у виді позбавлення волі, за ч. 4 ст. 296 КК обґрунтовано було призначено у розмірі, який на 2 роки більший аніж мінімальна межа, визначена у санкції цієї статті, а за ч. 4 ст. 185 КК - на 1 рік більше ніж санкція зазначеної норми КК.
Підстав для застосування до обвинуваченого статей 69, 69-1, 75 КК суд не встановив.
З огляду на наведене, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, де просив, зокрема, скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
Погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд навів достатні мотиви та підстави свого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_4 покарання є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідає меті його призначення.
Додаткових та неврахованих обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень та які б слугували безумовними підставами для пом'якшення призначеного покарання, окрім тих, які уже враховані судами попередніх інстанцій, колегією суддів касаційної інстанції не встановлено.
Щодо доводів прокурора про відсутність у засудженого обставин, які пом'якшують покарання, то Суд виходить з такого.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою свого кримінально караного діяння, яка характеризує її поведінку з позицій психологічної переорієнтації після вчинення злочину, коли вона справді засуджує свій вчинок, про що мають свідчити відповідні об'єктивні дані. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає самоосуду свого вчинку, і щире каяття необхідно відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності. Не заперечення і визнання об'єктивного розвитку подій та своєї винуватості автоматично не свідчить про щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб'єктивне ставлення обвинуваченого до вчиненого.
У касаційній скарзі прокурор зазначає на помилковість висновків про наявність щирого каяття та бажання ОСОБА_4 служити в Збройних силах України як обставин, які пом'якшують покарання, незважаючи на те, що ОСОБА_4 лише визнав свою участь у вчиненні інкримінованих злочинів, при цьому намагався виправдати свою поведінку та пом'якшити становище позицією про вчинення злочинів разом зі своїм знайомим ОСОБА_6 , не відшкодував потерпілим заподіяну матеріальну шкоду, а бажання служити в Збройних силах України висловлювалось обвинуваченим лише на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, натомість в апеляційному суді такої позиції він уже не висловлював.
Натомість зазначені доводи колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Висновок про наявність щирого каяття засудженого, як видно з оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції, здійснено на підставі того, що ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 185 КК, спочатку визнав повністю, але, надаючи показання за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК, зазначав, що вказані злочини він вчинив спільно зі своїм знайомим ОСОБА_6 . Також, окрім визнання провини, було враховано, що обвинувачений висловив готовність спокутувати свою провину саме шляхом служби в ЗСУ, що, враховуючи відсутність у нього інших ресурсів (роботи, заробітку, домівки), але за наявності досвіду військової строкової служби з 13 травня 2021 року по 25 квітня 2024 року, суд апеляційної інстанції, у відповідь на аналогічні доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, розцінив як відповідне ставлення ОСОБА_4 до скоєного, належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину.
Указане спростовує доводи касаційної скарги стосовно того, що засуджений намагається перекласти вину на іншу особу.
Стосовно твердження про відсутність щирого каяття через те, що засуджений не відшкодував заподіяну матеріальну шкоду, то Суд виходить з того, що добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди відноситься до окремої, самостійної обставини, яка, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, пом'якшує покарання, й такої обставини суди не встановили, а тому відсутні підстави оцінювати її в аспекті наявності чи відсутності щирого каяття.
Разом з тим, Суд враховує, що розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185 КК було проведено у порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК. Суд визнав недоцільним дослідження доказів в частині пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК щодо обставин, які ніким не оспорюються, у зв'язку із відсутністю сумнівів щодо правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій. Цивільний позов у кримінальному провадженні, як видно з оскарженого судового рішення, не заявлявся.
Таким чином, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду стосовно призначеного засудженому покарання, вмотивованість його висновків в цій частині, прокурор у касаційній скарзі не навела.
Підстав вважати покарання, призначене ОСОБА_4 , явно несправедливим через м'якість за оцінкою доводів, викладених в касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не знаходить. Не вбачається таких і з оскарженого судового рішення, а тому Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК доходить висновку про наявність підстав до відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року щодо засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3