01 червня 2026 року
м. Київ
справа № 757/50861/25-к
провадження № 51 - 55 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргуОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва, постановленої слідчим суддею, від 14 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 від розгляду справи № 757/50861/25-к.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року відмовлено
у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вказану ухвалу на підставі ст. 309, ст. 399 ч. 4 КПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 зазначає, що суд апеляційної інстанції обмежився формальним висновком про те, що ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні заяви про відвід слідчого судді не входить до переліку ухвал, передбачених ст. 309 КПК України, при цьому не перевірив доводи його апеляційної скарги, чим позбавив ефективного захисту в конкретній процесуальній ситуації.
Перевіривши доводи касаційної скарги та копію оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити відповідно до ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України з таких підстав.
Частиною першою статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого
та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників
для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.
Стаття 129 ч. 2 п. 8 Конституції України відносить до основних засад судочинства «забезпечення права на апеляційний перегляд справи». Це означає, що Конституція України забезпечує можливість апеляційного перегляду саме справи, що реалізується шляхом оскарження судових рішень, якими завершено розгляд справи (кримінального провадження) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (рішення № 4-р/2019
від 13 червня 2019 року), забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачений ст. 129 ч. 2 п. 8 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції, якому відповідає обов'язок цього суду переглянути по суті справу в спосіб всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів з урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги та перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Рішення, яким завершується розгляд справи, може стати предметом перегляду
в суді вищого рівня в апеляційному порядку, і подання апеляційної скарги щодо такого рішення не може бути заборонено законом.
Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право
на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас законом можуть бути встановлені обмеження чи навіть заборони щодо оскарження в апеляційному порядку окремих процедурних судових рішень.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження окремих судових рішень, якими не завершується розгляд кримінального провадження по суті, має на меті забезпечення належного здійснення правосуддя через розумне регулювання кількості справ, що надходять до судів апеляційної інстанції, та створення умов для ефективного використання обмежених ресурсів судової влади.
Положеннями ст. 81 ч. 1 КПКУкраїни, окрім іншого, передбачено, що у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому ст. 35 ч. 3 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 392 ч. 1 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу; ухвали про застосування чи відмову у застосуванніпримусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 392 ч. 3 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, визначено в ст. 309 частинах
1, 2 КПК України.
За змістом ст. 309 ч. 3 КПК України інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже процесуальним законом визначено саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді (іншого ніж ті, що включені до частин 1, 2 статті 309 КПК України).
Крім того, статтями 75, 76, 80, 81, 82 КПК України, які регулюють підстави та порядок вирішення питання про відвід слідчого судді, судді у кримінальному провадженні, також не передбачено можливості оскарження ухвали слідчого судді, судді за результатами розгляду питання про відвід слідчого судді у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 399 ч. 4 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Як убачається з оскаржуваного судового рішення, ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва, постановлену слідчим суддею, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 , оскарження якої в апеляційному порядку не передбачено положеннями КПК України, зокрема статтями 81, 309 цього Кодексу.
Так, суддя апеляційного суду, встановивши, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке відповідно до вимог КПК України не підлягає апеляційному оскарженню, згідно з положеннями ст. 399 ч. 4 цього Кодексу, в межах повноважень судді-доповідача, правомірно відмовила у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .
Саме цими нормами процесуального закону керувався суддя-доповідач апеляційного суду, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на вказану вище ухвалу місцевого суду.
Отже, ухвала судді-доповідача апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження постановлена відповідно до вимог ст. 399 ч. 4 КПК України.
При прийнятті рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 суддя-доповідач дотримався вимог кримінального процесуального закону, положень Конституції України, норм міжнародного права та практики ЄСПЛ. Крім того, ухвала суду про відмову у задоволенні заяви про відвід слідчого судді не перешкоджає подальшому провадженню у справі, при цьому особа має права повторно звернутись з такою заявою про відвід судді або слідчого судді за наявності передбачених процесуальним законом підстав.
За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо істотних порушень апеляційним судом вимог КПК України та доступу до правосуддя є безпідставними.
Відповідно до ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданої до неї копії судового рішення та інших документів убачається,
що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги та копії судового рішення колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3