Справа № 495/13854/23
Провадження №2/523/1730/26
"26" травня 2026 р. м. Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси
у складі: головуючої - судді Кремер І.О.,
з участю секретаря судового засідання Павлова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 495/13854/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у спілкуванні та вихованні з дитиною, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у спілкуванні та вихованні з дитиною.
Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.02.2022 за результатами розгляд справи № 523/16581/21 було розірвано. Від даного шлюбу у сторін народилася діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з позивачкою та спору щодо визначення місця проживання сина між сторонами не було. Через збройну агресію РФ після 24.02.2022 позивачка мала намір виїхати за кордон, проте через вплив відповідача, син ОСОБА_4 відмовився виїжджати за межі України з матір'ю та залишився проживати з батьком. ОСОБА_2 та його оточення навмисно створює умови, які перешкоджають нормальному спілкуванню матері та сина. Маючи психоемоційний вплив на сина відповідач сформував в його уяві негативний образ матері через своє власне ставлення до колишньої дружини, унаслідок чого син категорично відмовляється проживати з позивачкою після її повернення до України.
У зв'язку з цим, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким:
?Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні, побаченні та вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
?Визначити наступні способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини:
oЗобов'язати ОСОБА_2 негайно повідомляти ОСОБА_1 про стан здоров'я дитини, у випадку хвороби дитини забезпечити матері приймати участь у лікуванні сина;
oВизначити час та порядок зустрічей ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином:
-Систематично щотижня у понеділок та середу з 16 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв.;
-Систематично щоп'ятниці з 16 год. 00 хв. до неділі 16 од. 00 хв.;
-Новорічні свята з 01 січня по 08 січня, Великодні свята, травневі свята з 01 травня до 05 травня;
-У дні народження ОСОБА_1 03 квітня.
Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 29.04.2024 було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 25.11.2025 було постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_5 та представник позивачки ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися. Однак, представник позивачки подав до суду заяву, в якій просив суд задовольнити позов в повному обсязі та провести розгляд даної справи за відсутністю сторони позивача.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засіданні повторно не з'явився, сповіщався судом про час та місце слухання справи, із будь - якими заявами чи клопотаннями до суду не звертався.
Представники третіх осіб органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з'явилися, сповіщалися судом про час та місце слухання справи.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
По справі встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.02.2022 за результатами розгляд справи № 523/16581/21 було розірвано (а.с. 17 - 19).
Від даного шлюбу у сторін народилася діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 від 02.07.2010 року).
Суд зазначає, що станом на сьогоднішній день дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_2 .
Згідно із Свідоцтвом про зміну імені від 31.10.2024 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 вказаної Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Частиною 3 статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь - яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно приписів ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 2 СК України визначено, що цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Згідно із частинами восьмою, дев'ятою та десятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно зі ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 вказаного Закону дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що позивач, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Бере до уваги суд і ту обставину, що одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судом встановлено, що Органом опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради до суду було надано Висновок № 1111/01-20 від 14.04.2025 про визначення способи участі матері ОСОБА_1 у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільним визначити наступні способи участі позивача у вихованні сина, враховуючи розпорядок дня дитини та за умови забезпечення матір'ю необхідного духовного, фізичного та морального розвитку дитини: - щонеділі з 15 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., за згодою дитини.
Як вбачається із висновку органу опіки та піклування, що службою у справах дітей Одеської міської ради було проведено співбесіду з відповідачем ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_4 .
Згідно з актом бесіди з ОСОБА_2 від 05.03.2025 встановлено, що батько не заперечує щодо спілкування дитини з матір'ю, але ОСОБА_9 має сам вирішити це питання. На теперішній час син не бажає спілкуватися та бачитися з матір'ю.
Згідно з актом бесіди з ОСОБА_4 (15 років на момент бесіди) дитина повідомила, що бачив мати приблизно три роки тому, та не бажає з нею бачитися, тому що, коли він проживав з матір'ю, вона забороняла спілкувати з батьком, коли він спілкувався з батьком по телефону, мати його карала за це.
Таким чином, службою у справах дітей Одеської міської ради було заслухано думку дитини щодо його відносин з матір'ю.
З огляду на вище викладене, беручи до уваги обставини, встановлені у висновку органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради до суду було надано Висновок № 1111/01-20 від 14.04.2025, суд погоджується із вказаним висновком та вважає, що визначений у ньому порядок та спосіб є достатнім і відповідатиме принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному інтересу дитини, підтримки зв'язків між родичами та буде відповідати першоосновам розвитку особистості малолітньої дитини, враховуючи їх вік, стан здоров'я, звички тощо.
Є очевидним і той факт, що у випадку налагодження гармонійних стосунків між матір'ю та сином спілкування між ними не повинно обмежуватися встановленим графіком, який застосовується як знаряддя захисту права позивача з урахуванням суттєвих обставин та згаданих особливостей спору.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні, побаченні та вихованні неповнолітнього сина, то суд зазначає, що така не підлягає задоволенню з огляду на те, що позивачкою не було подано до суду жодного доказу, який би свідчив про факт наявності таких перешкод з боку відповідача.
Натомість в рамках розгляду даної справи судом встановлено, що не спілкування позивачки з сином, якому на час розгляду справи виповнилося 16 років, викликано саме небажанням останнього підтримувати зв'язок із матір'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладені вище обставини, суд доходить висновку про необхідність визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином, у зв'язку з чим даний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4 - 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 - 259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 141, 157, 159 СК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у спілкуванні та вихованні з дитиною - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 інформацію про стан здоров'я дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити ОСОБА_1 наступні способи участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши систематичні побачення наступним чином:
?щонеділі з 15 год. 00 хв. по 19 год. 00 хв. у місці визначеному за погодженням сторін.
При організації побачень враховувати розпорядок дня дитини, стан здоров'я та бажання дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 2422 /дві тисячі чотириста двадцять два/ грн. 40 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканка: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 / фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29 травня 2026 року.
Суддя Пересипського
районного суду м. Одеси І.О. Кремер