29 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/28319/23 пров. № А/857/24782/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року (судді Костецького Н.В., ухвалене в порядку письмового провадження в м. Львів) у справі № 380/28319/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі №380/28319/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення з 01.04.2019 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Фінансово-економічного управління Адміністрації Державної прикордонної служби України від 26.08.2020 №11/1573 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 26.08.2020 №11/1573, виданої Фінансово-економічним управлінням Адміністрації Державної прикордонної служби України, у відповідності до положень статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення у вказаній справі.
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року заяву задоволено частково. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі №380/28319/23 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану заборгованість по пенсії у розмірі 120737 (сто двадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн. 85 коп.
З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати, а у задоволенні заяви відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що рішення суду на користь позивача має зобов'язальний характер, зміна способу його виконання запропонованим заявником чином щодо стягнення конкретної суми коштів, потягне зміну рішення по суті, що не відповідає інституту зміни способу його виконання. Тому, змінивши спосіб виконання такого рішення із зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, на стягнення конкретної суми такої виплати, буде змінено рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом при розгляді справи по суті.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положенням частини першої статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
У силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина “судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі “Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі “Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за № 845.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Приписами ст. 7 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Отже, звернення до суду є обов'язком державного виконавця у зазначеній категорії справ та такий обов'язок виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані ст. 378 КАС України.
Разом з цим, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за № 4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень ст. 378 КАС України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Так, відповідно до змісту частин 1-3 статті 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Відтак, з 19.12.2024 ст. 378 КАС України доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
У цій категорії справ зміна способу і порядку виконання рішення можлива шляхом зміни “зобов'язання здійснити перерахунок та провести виплату за перерахованою пенсією» на “стягнення коштів із державного органу боржника».
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від від 23.01.2024 у справі №380/28319/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії згідно довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 26.08.2020 №11/1573, виданої Фінансово-економічним управлінням Адміністрації Державної прикордонної служби України, у відповідності до положень статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Судом встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі №380/28319/23 ГУ ПФУ у Львівській області здійснило перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 та доплата за період з 01.04.2019 по 31.03.2024 становить 121503,90 грн, що не заперечується відповідачем.
На підставі п. 5 Постанови №821 відповідачем здійснено виплату позивачу 766,05 грн. за відкладеною/ретроспективною заборгованістю по судовому рішенню від 23.01.2024 у справі №380/28319/23, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Реєстру судових рішень Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.
При цьому, залишок невиплачених коштів по пенсії позивача, на час розгляду заяви, становить 120737,85 грн. та залишається невиплаченою, що не заперечується сторонами.
Таким чином суд встановив, що ГУ ПФУ у Львівській області не здійснило виплату на користь позивача заборгованості по пенсії у розмірі 120737,85 грн., що свідчить про невиконання боржником рішення суду у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що доказів на підтвердження виплати позивачу заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду пенсії у розмірі 120737,85 грн. до матеріалів справи не додано. Тобто, судове рішення не є виконаним у повному обсязі більше двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при виконанні судового рішення щодо перерахунку пенсійних виплат самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат є встановлення факту невиконання судового рішення протягом двох місяців з дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Суд апеляційної інстанції вважає, що враховуючи приписи ч. 3 ст. 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024), заява про зміну способу і порядок виконання рішення підлягає задоволенню.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 380/7706/22, від 11.11.2014 у справі №21-475а14, від 11.11.2014 у справі №21-394а11, від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, від 12.04.2018 у справі №759/1928/13-а, від 10.07.2018 у справі №755/7078/16-а, від 21.08.2018 у справі №803/3805/15, від 11.02.2020 у справі №826/8279/16, від 24.07.2023 у справі №420/6671/18, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі №380/28319/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
В.О. Кушнір
Повне судове рішення складено 29.05.2026