29 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19557/24 пров. № А/857/15568/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського національного університету природокористування на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (головуючого судді Грень Н.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі № 380/19557/24 за адміністративним позовом Львівського національного університету природокористування до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними дій,-
Львівський національний університет природокористування звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в якому просить изнати протиправними дії Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці по проведенню позапланової перевірки Львівського національного університету природокористування згідно з направленням №ЗХ/3.1/12888-24 від 20.08.2024, визнати протиправним та скасувати припис Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/24324/083/П від 03 вересня 2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Львівський національний університет природокористування подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Вказує серед іншого, що суд при прийнятті рішенні не проаналізував вимогу відповідача №ЗХ/ ЛВ/24324/088/НД від 27.08.2024 на предмет підставності та необхідності, а обмежився лише висновком - обрання способу здійснення заходу контролю входить до дискреційних повноважень відповідача, здійснюється виходячи з предмету перевірки та визначається в прийнятому керівником органу контролю рішенні. Проте обраний відповідачем спосіб здійснення заходу контролю виходить за межі предмету перевірки. Документи, які у своїй вимозі витребував відповідач стосується усіх працівників Львівського національного університету природокористування, а не конкретно заявниці - ОСОБА_1 , крім цього стосуються періоду, який виходить за межі періоду попередження та звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Крім цього суд першої інстанції не спростував та не надав правової оцінки тому факту, що у вересні 2014 року набув чинності новий Закон України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556. Відповідно до цього Закону вищі навчальні заклади отримали право формувати та затверджувати власний штатний розпис, що становить зміст їх автономії (пункт 5 частини другої статті 32 Закону). Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування. Згідно п.1.4. Статуту Львівського національного університету природокористування затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 04.02.2022 №111 (далі - Статут) Університет є закладом вищої освіти державної форми власності, який належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Відповідно до п.п. 1 п. 3.1. Статуту діяльність Університету провадиться на основі принципів автономії та самоврядування. Автономія та самоврядування Університету реалізується відповідно до законодавства і передбачає право формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства (п.п. 5 п. 3.2. Статуту). Отже, право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, а відтак контролюючі органі не можуть вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, лише з'ясовують додержання законодавства з питань законності припинення трудових відносин з працівником. Вважає, що наказ від 30.05.2024 №353-К «Про зміни в штатному розписі» та перелік змін до штатного розпису є достатнім доказом скорочення штату працівників, а документи були предметом перевірки відповідачем, про що свідчить посилання на них самим же відповідачем в оскаржуваному приписі. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, , від 14 вересня 2023 року у справі №306/472/21, від 28 вересня 2023 року у справі №487/7770/21, від 08 листопада 2023 року у справі №443/299/22 суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення. Апелянтом під час розгляду справи у суді першої інстанції було наголошено, що між ОСОБА_1 та Львівським національним університетом природокористування існує трудовий спір з приводу звільнення з роботи. Зокрема, 13 серпня 2024 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова із позовом до Львівського національного університету природокористування про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2024 року позов передано за підсудністю до Жовківського районного суду Львівської області. Ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 23 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Львівського національного університету природокористування про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без руху, у зв'язку з тим, що в матеріалах позовної заяви відсутні докази, які підтверджують надсилання відповідачу копій поданих до суду документів. Ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 26 вересня 2024 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження в справі. На момент написання апеляційної скарги зазначена справа знаходиться на розгляді у Львівському апеляційному суді. Суд першої інстанції у своєму рішенні суто формально зазначив, що на момент призначення та проведення перевірки у позивача, а також станом на момент подання відзиву у даній справі, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ЛНУП (справа № 466/8395/24) не відкрито, позовну заяву залишено без руху. Проте, провадження у справі не відкрито суто з процесуальних порушень. В подальшому зазначена справа розглянута судом. Вимоги з якими звернулась позивачка у суд та обставини, якими вона обґрунтовувала свої вимоги лишились незмінними з часу подання позовної заяви до суду. Факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом 13.08.2024 передував факту видання направлення відповідачем на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці - 20.08.2024. Отже, предметом проведення перевірки Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці були ті самі питання та обставини, що і у судовій справі №466/8395/24 за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного університету природокористування про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому, належну оцінку оскаржуваному наказу №499-К від 29.07.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого проректора мало бути надано Жовківським районним судом Львівської області у справі №466/8395/24, котрий є органом, що уповноважений розглядати трудовий спір. У зв'язку з зазначеним відповідачем було порушено вимоги підпункту 4 пункту 12 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823, яким передбачено, що інспекторам праці забороняється: розглядати та перевіряти питання, яке є предметом розгляду в суді або щодо якого набрало законної сили рішення суду, перевіряти своєчасність, правильність і повноту виконання рішень суду. Крім цього, судом першої інстанції не надано правової оцінки тому факту, що на момент написання заяви від 30.07.2024 та реєстрації її 31.07.2024 №Ф-869/ЗХ-24 відповідачем, ОСОБА_1 звільненою з роботи не була. ОСОБА_1 звільнено з посади першого проректора 01.08.2024 в тому числі у зв'язку з її відмовою від переведення на іншу посаду. Повідомлення від 01.08.2024 №01-25-10-965 з переліком вакантних посад ОСОБА_1 вручено особисто, що підтверджується її особистим підписом.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на адресу Міжрегіонального управління надійшли звернення від 31.07.2024 № Ф-869/ ЗХ-24 та від 02.08.2024 № Ф-887/ЗХ-24 в якому зазначається про можливе порушення законодавства про працю у Львівському національному університеті природокористування, зокрема, щодо законності припинення трудових договорів.
Листом від 15.8.2024 вих. № ЦА-4037/1/2.4.1-24а Державною службою України з питань праці повідомлено про надання погодження на проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у Львівському національному університеті природокористування.
Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці 20.08.2024 видано направлення №ЗХ/3.1/12888-24 на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у формі перевірки у Львівському національному університеті природокористування.
В ході проведення заходу державного контролю у формі перевірки на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині законності припинення трудових договорів у Львівському національному університеті природокористування представлено наказ від 30.05.2024 № 353-к, згідно з яким наказано з 01.08.2024 вивести зі штатного розпису 6 посад, зокрема, посаду першого проректора. Підставою вказаного наказу зазначено Перелік змін до штатного розпису на 2024 рік ЛНУП.
Згідно з наказом від 29.07.2024 № 499-к ОСОБА_1 звільнено з посади першого проректора 01.08.2024 у зв'язку зі скороченням штату працівників і її відмовою від переведення на іншу роботу згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Вимогою про надання документів від 27.08.2024 № ЗХ/ЛВ/24324/088/НД зобов'язано в.о. ректора Львівського національного університету природокористування Лопушняка В.І. у строк до 15 год. 00 хв. 28.08.2024 надати документи, необхідні для проведення заходу державного контролю.
Однак, в ході проведення позапланового заходу зі здійснення державного контролю не надано документів про зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За результатами проведеного заходу державного нагляду (контролю) складено акт від 03.09.2024 № ЗХ/ЛВ/24324/083, яким зафіксовано порушення вимог законодавства про працю.
У зв'язку з цим інспектором праці було винесено припис про усунення виявлених порушень від 03.09.2024 № ЗХ/ЛВ/24324/083/П, яким зобов'язано виконуючого обов'язки ректора Львівського національного університету природокористування Лопушняка В.І. усунути порушення вимог пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач не погоджується із приписом про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/24324/083/П від 03.09.2024, вважає такий незаконним та протиправним.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про дотримання відповідачем норм чинного законодавства.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України 11.02.2015 №96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), згідно з яким Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з п. 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V), державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону №877-V строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів.
Згідно п. 5 ст. 7 Закону №877-V перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.
Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.
Постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок №823), який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08.09.2004 №1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон).
Згідно з абзацом 2 п. 1 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку.
Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) та які пройшли перевірку знань у порядку, визначеному Мінекономіки.
У п. 5 Порядку №823 наведені підстави для проведення інспекційних відвідувань, зокрема: 5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.
Пунктами 6 - 9 Порядку №823 передбачено, що під час підготовки до проведення інспекційного відвідування інспектор праці може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування, зокрема шляхом проведення аналізу наявної (доступної) інформації про стан додержання об'єктом відвідування законодавства про працю. Документи, одержані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування.
У разі потреби для участі в інспекційних відвідуваннях інспектором праці можуть залучатися (за згодою об'єкта відвідування або іншої уповноваженої ним посадової особи) представники профспілок, їх організацій та об'єднань, члени яких працюють на об'єкті відвідування, організацій роботодавців та їх об'єднань, державних органів.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об'єкта відвідування (за його наявності).
Тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів.
Згідно з п. п. 16 - 19 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Другий примірник акта залишається в інспектора праці.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта.
Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.
За правилами пунктів 20 - 22 Порядку №823 припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування.
Припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об'єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник припису залишається в об'єкта відвідування.
Стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного в ньому строку виконання. Якщо об'єкт відвідування не надав відповіді або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження факту виконання припису, проводиться інспекційне відвідування з підстави, наведеної у підпункті 11 пункту 5 цього Порядку.
Відповідно до п. п. 24, 25 Порядку №823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об'єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.
Пунктом 26 Порядку №823 передбачено, що припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені відповідно у десятиденний та одноденний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці. У разі незгоди з рішенням керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці таке рішення може бути оскаржене до Голови або заступника Голови Держпраці. Подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису або вимоги інспектора праці. Скарга розглядається у 30-денний строк після дня її надходження, якщо інше не встановлено законом. На час розгляду скарги рішенням керівника або заступника органу контролю проведення інспекційного відвідування зупиняється. За результатами розгляду скарг приписи, вимоги інспектора праці можуть бути скасовані повністю або в окремій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Аналізуючи доводи позивача-апелянта про те, що відповідач витребовував документи, що виходили за межі позапланової перевірки, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №877, під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Частиною 3 статті 7 Закону №877 визначено, шо у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються, зокрема: підстави для здійснення заходу, предмет здійснення заходу. З аналізу наведеної норми вбачається, що це положення покликане запобігти зловживанням державними органами з питань праці у проведенні перевірок з ширшим обсягом питань, проте, дана стаття не містить окремих застережень та/або обмежень, щодо дослідження питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення заходу стосовно конкретно визначених працівників, тому питання, які стали предметом перевірки досліджуються в цілому та щодо всіх працівників.
Як встановлено судом, у направленні для проведення перевірки від 20.08.2024 №ЗХ/3.1/12888-24 зазначено, що предметом здійснення заходу є, додержання законодавства про працю з питань законності припинення трудових договорів, що вказує про проведення перевірки і дослідження питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу.
У постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №200/11885/18-а вказав: « 23. Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі", що ратифікована Законом України № 1985-ІV від 08 вересня 2004 року (далі - Конвенція), передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та с) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: і) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; іі) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; ііі) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; іv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. 24. Тобто, Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються».
Згідно статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Також, Верховний Суд у постанові від 14.02.2023 у справі № 580/3599/19 зазначив, що відповідач, як уповноважений орган держави на здійснення заходу контролю, має право на самостійне визначення переліку та обсягу документів, необхідних йому для реалізації наявних повноважень, витребувані документи мають містити інформацію/відомості з питань, які є предметом перевірки.
Ненадання на обов'язкову до виконання вимогу інспектора праці витребуваних документів, що зумовило неможливість реалізації наявного в нього повноваження, розцінюється як створення перешкод у проведенні перевірки (інспекційного відвідування).
Вказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі №200/11885/18-а, від 02 червня 2022 року у справі №580/534/20, від 15 липня 2022 року у справі №420/2124/20.
Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а дійшов висновку, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
У постанові від 20 січня 2023 року у справі № 824/849/18-а Верховний Суд додатково вказав, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, що протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи) шляхом виконання вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач не виходив за межі позапланової перевірки, витребовуючи документи зазначені у вимозі про надання документів від 27.08.2024 № ЗХ/ ЛВ/24324/088/НД, а обрання способу здійснення заходу контролю входить до дискреційних повноважень відповідача, здійснюється виходячи з предмету перевірки та визначається в прийнятому керівником органу контролю рішенні.
Щодо доводів позивача про те, що відповідач не вправі був проводити перевірку, оскільки на момент видання направлення (20.08.2024) та проведення перевірки з 14:00 21 серпня по 16:30 03 вересня 2024 року на розгляді у суді перебувала справа № 466/8395/24 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету природокористування про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу колегія суддів такі відхяляє з урахуванням наступного.
Станом на момент призначення та проведення перевірки у позивача, а також станом на момент подання відзиву у даній справі, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ЛНУП (справа № 466/8395/24) не відкрито, позовну заяву залишено без руху. Отже, в Міжрегіонального управління були наявні підстави для проведення заходу державного контролю у позивача.
Згідно із частинами 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Водночас, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Колегія суддів також наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріплений у статті 9 КАС України, враховуючи, що обов'язок доказування, покладений на суб'єкта владних повноважень, не є абсолютним, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо розподілу тягаря доказування.
Верховний Суд неодноразово тлумачив застосування норм Закону № 877-V в частині визначення основних ознак припису, вимог щодо його оформлення та змісту. Зокрема, у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 480/1752/19 та від 13 квітня 2022 року у справі № 804/2529/16 дійшов висновок, що припис є розпорядчим документом, в якому мають бути наведені конкретні порушення суб'єктом господарювання норм законодавства, які мали місце на момент проведення перевірки, та встановлені строки усунення цих порушень, оскільки метою видання приписів є саме усунення таких виявлених порушень.
Така спрямованість припису на усунення виявлених перевіркою порушень у встановлені органом державного нагляду (контролю) строки узгоджується і з положеннями абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону № 877-V, згідно з якими підставами для здійснення позапланових заходів є перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю).
У постанові від 23 жовтня 2020 року у справі № 160/33/19 Верховний Суд зазначив, що спосіб усунення порушень, визначений у приписі, повинен бути мотивованим, узгоджуватись з нормами законодавства, а строки його виконання мають визначатись у кожному конкретному випадку, виходячи з реальних можливостей суб'єкта господарювання, кількості, виду і характеру виявлених порушень. Наданий у приписі строк на усунення виявлених порушень повинен бути обґрунтованим та достатнім для реального виконання такого припису.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що зі змісту пункту 1 припису від 03.09.2024 № ЗХ/ЛВ/24324/083/П вбачається, що Держпраці зобов'язало виконуючого обов'язки ректора Львівського національного університету природокористування Лопушняка В.І. усунути порушення вимог пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, також не надано документів про зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Адміністративний суд у силу вимог частини 2 статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
За наведених обставин та висновків Верховного Суду аналізуючи доводи апелянта, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки припис від 03.09.2024 № ЗХ/ЛВ/24324/083/П прийнятий відповідачем з дотриманням норм чинного законодавства України, а тому є правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені Верховним Судом, які колегія суддів відхиляє з урахуванням наступного.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Колегія суддів вважає, що апеляційним судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового провадження.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Львівського національного університету природокористування - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі № 380/19557/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді В. В. Гуляк
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 29.05.26