28 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 344/16937/25 пров. № А/857/22645/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Мандзія О.П.,
Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Гепфель А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2026 року у справі №344/16937/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
суддя в 1-й інстанції Антоняк Т.М.,
дата ухвалення рішення 26.03.2026,
місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту судового рішення 31.03.2026,
До Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - апелянт), в інтересах якого діє адвокат Рогів Тетяна Романівна, до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 13.09.2025 інспектором 1 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області старшим лейтенантом поліції Леськів Денисом Любомировичем відносно ОСОБА_1 складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5709867 та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. За змістом вищевказаної постанови, ОСОБА_1 ставиться в вину те, що 13.09.2025 10:20:59 в с. Зимна Вода на дорозі М11 Львів - Шегині 10 км, водій їхав автомобілем на дорозі із двома смугами в одному напрямку у крайній лівій смузі, коли права смуга для руху була не зайнята, чим порушив п. 11 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП).
ОСОБА_1 з даною постановою не погоджується, оскільки жодного правопорушення не вчиняв. Вважає, що постанова є протиправною, викладені у ній дані є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та порушенням права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист, без належного з'ясування всіх обставин справи і дослідження доказів та без підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення в зв'язку з чим підлягає скасуванню, як незаконна.
Викладені в оскаржуваній постанові обставини жодними доказами, у розумінні ст. 251 КУпАП, не підтверджені. Їх не було продемонстровано водію ОСОБА_1 поліцейським на місці зупинки і на їх наявність службова особа, яка винесла оскаржувану постанову не посилалась у відповідній її графі 7 «До постанови додаються», оскільки будь - які зазначення в цій графі відсутні.
Службовою особою при винесені оскаржуваної постанови було грубо порушено вимоги вищевказаних норм законодавства та прав ОСОБА_1 , у тому числі і права на захист.
Як на підставу притягнення ОСОБА_1 до відповідальності поліцейський вказав «порушення п. 11 ПДР» без конкретизації їх пунктів.
При цьому, розгляд справи відбувся формально, без роз'яснення прав позивачу та дотримання процедури розгляду провадження у справі про адміністративне правопорушення. Такими діями інспектор порушив права ОСОБА_1 , як особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності (ст. 268 КУпАП), а тому і порушив порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є самостійною підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позивач просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 13.09.2025 серії ЕНА №5709867 відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП та закрити провадження по справі та стягнути з відповідача в користь позивача судові витрати по справі.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської-області від 26.03.2026 у справі №344/16937/25 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судом рішенням ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Рогів Тетяну Романівну подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що за змістом оскарженого судового рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на невідповідність оскаржуваної постанови вимогам закону та неузгодженість (невідповідність) пред'явленої ОСОБА_1 суті правового адміністративного правопорушення вимогам нормативно-правового акта, якою регламентуються дії водія за описаних службовою особою обставин. В оскарженій постанові вказано на порушення водієм п. 11 ПДВ, однак такого пункту відповідні правила не містять.
Крім того, посадовою особою відповідача порушено право позивача на захист.
Щодо наданого суду відеозапису, то апелянт вказав, що такий не містить доказів вчинення позивачем будь-якого правопорушення (включаючи зображення руху транспортного засобу позивача, його місце розташування, дорожню обстановку тощо), з яких би суд чи сам позивач міг пересвідчитися в правильності викладу службовою особою обставин. З іншої сторони, такий містить дані, що свідчать про порушення інспектором процедури розгляду справи, зокрема, факт нероз'яснення прав позивачеві.
Апелянт просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.03.2026 та ухвалити нове про задоволення позову.
Відповідач у справі Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій з наведенням додаткових аргументів, вказав, що суд першої інстанції провів повне та всебічне дослідження обставин справи. Визнання вини скаржником зафіксоване на відео, у поєднанні з візуальним спостереженням поліцейського та матеріалами справи, є достатньою підставою для притягнення до відповідальності. Скаржник фактично намагається переглянути фактичні обставини справи, які він сам ініціативно підтвердив при складенні постанови, що вказує на недобросовісне використання процесуальних прав.
Департамент патрульної поліції просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 у цій справі залишити без змін.
Розгляд справи просив здійснювати за відсутності представника Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за наявними у справі матеріалами.
Сторони про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, явки уповноважених представників не забезпечили, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту (крім клопотання відповідача про розгляд за відсутності його представника) не подавали, а тому за правилами ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозапису не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього року, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5709867 від 13.09.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, за порушення п. 11 ПДР України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн.
За змістом спірної постанови 13.09.2025 о 10:20:59 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом MERCEDES-BENZ SPRINTER 316 CDI, д.р.н. НОМЕР_1 , у с. Зимна Вода на дорозі М11 Львів-Шегині 10 км, рухався на дорозі із двома смугами в одному напрямку у крайній лівій смузі, коли права смуга для руху була не зайнята.
Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду із позовом.
Відповідно до позовної заяви позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позовну заяву з додатками скеровано Департаменту патрульної поліції та саме Департамент патрульної поліції надавав відзив на позовну заяву (а.с.20-23).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що відповідачем представлені належні докази вчинення позивачем правопорушення, встановленого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки відеозапис містить фіксацію вказаного порушення та такий вважається належним доказом. З позиції суду першої інстанції, відповідачем доведено належними та допустимими доказами вину позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 122 КУпАП, з огляду на що відсутні підстави для скасування постанови серія ЕНА №5709867 від 13.09.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, щодо правил дорожнього руху за ст. 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222 - 244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за №724/716/16-а.
Так, Верховний Суд у вказаній справі виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ч. 2 ст. 122 КУпАП, працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції.
Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення інспектори чи управління, які є структурними підрозділами відповідного органу діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до Переліку територіальних органів Національної поліції, що утворюються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" створено як юридичну особу публічного права - Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.
Згідно із вимогами пункту 1 Розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України № 73 від 06.11.2015, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції.
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ приведеного Положення, Департамент патрульної поліції та структурні підрозділи патрульної поліції становлять єдину систему. Структурні підрозділи патрульної поліції підзвітні та підконтрольні Департаменту патрульної поліції.
Враховуючи наведене, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції не може виступати самостійним відповідачем у цій справі, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Натомість, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у цій справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, проте останній не був визначений позивачем як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача судом також не проведено. Крім того, поза увагою залишено факт того, що відзив у справі подано саме Департаментом патрульної поліції.
Тобто, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача.
З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (ч. 4 ст. 48 КАС України).
Отже, визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідача та його заміна у разі необхідності.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права зокрема була висловлена Верховним Судом у постановах від 09.07.2020 у справі №2040/5355/18 та від 19.04.2022 у справі №400/3989/19.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист.
Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
Отже, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання неправомірними дій посадової особи та скасування постанови по справі про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, встановивши неналежність відповідача у справі, однак не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
З огляду на викладені вище приписи процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем. Також в силу приписів статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
В той же час, суд апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги ч. 7 ст. 48 КАС України, позбавлений можливості здійснити заміну неналежного відповідача.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити мотиви та підстави прийнятого судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та відмовити в задоволенні позову з підстав заявлення вимог до неналежного відповідача.
Колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного, викладеною у постанові від 28.11.2019 у справі №826/12172/18.
При цьому, враховуючи, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача, колегія суддів не надає оцінку аргументам апеляційної скарги щодо правомірності/протиправності оскаржуваної у цій справі постанови про накладення адміністративного стягнення.
Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За правилами ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 229, 268, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2026 року у справі №344/16937/25 змінити в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2026 року у справі №344/16937/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. П. Мандзій
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар