П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/43027/25
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення: 20.04.2026 р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
-
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262940023871 від 20.10.2025 в частині відмови у призначенні пенсії за вислугу років, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.10.2025 у зв'язку із відсутністю у заявника спеціального стажу роботи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1991 по 29.06.1996 та періодів роботи з 01.09.1994 по 31.08.2001; з 01.09.1997 по 30.07.2001; з 01.09.2001 по 23.08.2002; з 27.08.2002 по 12.10.2025, провести перерахунок усього наявного у неї спеціального стажу, включаючи зарахований за цим рішенням, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років, подану ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» , з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що спеціальний стаж її роботи на момент звернення із заявою про призначення пенсії є достатнім для призначення пенсії на підстав пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки даний стаж підтверджується записами у трудовій книжці. Позивача вважає, що рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області №262940023871 від 20.10.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, аналіз наведених у позові норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262940023871 від 20.10.2025 року про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоду навчання з 01.09.1991 по 29.06.1996 та періодів роботи: з 01.09.1994 по 31.08.2001; з 01.09.1997 по 30.07.2001; з 01.09.2001 по 23.08.2002; з 27.08.2002 по 12.10.2025, згідно із записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.09.1994 та НОМЕР_2 від 22.09.1997.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 20.04.2026 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що у випадку відсутності в трудовій книжці відповідних записів, для зарахування періодів робот, зазначених в трудовій книжці, надаються уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Згідно з наданими документами до страхового стажу не зараховані- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1994, оскільки на першій сторінці трудової книжки число та місяць народження дописано іншими чорнилами. - періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 22.09.1997, оскільки на першій сторінці трудової книжки відсутня дата, місяць та рік народження.
Для зарахування періодів роботи необхідні уточнюючі довідки. Однак позивачем документально не підтверджені дані.
Страховий стаж позивача розраховано згідно довідки про період навчання, свідоцтва про народження дитини та індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 та становить 33 роки 11 місяців 13 днів. Спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 відсутній.
Пенсійний фонд України, діючи в межах повноважень, визначених законодавством, не наділений правом тлумачити або виправляти записи у трудових книжках, а зобов'язаний оцінювати лише інформацію.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу згідно якого позивач просить відмовити в її задоволенні, оскільки рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що по досягненню 50-річного віку, позивачка, 12.10.2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за вислугу років.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсії - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами розгляду заяви за призначенням/перерахунку пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262940023871 від 20.10.2025 року про відмову в призначені пенсії - відмовлено у призначенні пенсії.
Підставою для відмови вказано:
Вік заявниці - 51 рік.
Страховий стаж особи становить - 33 роки11 місяців 13 днів.
Спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року - відсутній
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1994, оскільки на першій сторінці трудової книжки число та місяць народження дописано іншими чорнилами;
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 22.09.1997, оскільки на першій сторінці трудової книжки відсутня дата, місяць та рік народження.
Прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, за відсутністю відомостей щодо звільнення з посади, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років та спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців.
Також, судом досліджено копію трудових книжок позивачки серії НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , диплом спеціаліста серії НОМЕР_4 та додаток до нього, також довідка з Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. А тому, пенсійний орган не може перекладати тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці на позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-XII.
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017.
Тобто, пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного цим Законом страхового і спеціального стажу.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Надалі, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом е статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2017 - не менше 26 років 6 місяців та після цієї дати:
- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом 3 цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.
Рішенням від 04.06.2019 №2-р/2019 Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
Відповідно до другого пункту рішення положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, починаючи з 04.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, відповідно до якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
За змістом Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у загальноосвітніх навчальних закладах на таких посадах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
За змістом Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у загальноосвітніх навчальних закладах на таких посадах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для відмови у призначенні пенсії за вислугу років слугувала, зокрема, відсутність спеціального стажу роботи 26 років 06 місяці.
Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем вимога щодо необхідного спеціального стажу визначена пенсійним органом станом на 11.10.2017 (26 років 6 місяців), без врахування рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019.
Слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 по досягненню 51 року, 12.10.2025 року звернулась через веб-портал Пенсійного фонду України, подала заяву про призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
За результатами розгляду заяви за призначенням/перерахунку пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262940023871від 20.10.2025 року про відмову в призначені пенсії - відмовлено у призначенні пенсії, так відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1994, оскільки на першій сторінці трудової книжки число та місяць народження дописано іншими чорнилами та період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 22.09.1997, оскільки на першій сторінці трудової книжки відсутня дата, місяць та рік народження.
Як вбачається з наданої копії трудової книжки НОМЕР_1 , спірний запис №1:01.09.1994 - прийнята на посаду вчителя української та німецької мови по строковій угоді, на підставі наказу №162 від 01.09.94; спірний запис №2: 31.08.2001- звільнена з посади вчителя української та німецької мови у зв'язку з переводом з ЗОШ №43 м. Києва, ст. 36 п. 3 КЗпП України, на підставі наказу №100/к від 29.08.2001; спірний запис №3:01.09.2001 - прийнята на роботу вчителем німецької мови за строковою угодою по 25.08.2002 року, на підставі наказу №02-02-706 від 27.08.2021року; спірний запис №5: 23.08.2002 - звільнена у зв'язку із закінченням строку трудового договору п.2 ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу №02-02-518 від 01.08.02; спірний запис №6: 27.08.2002 - прийнята на роботу вчителем німецької мови, на підставі наказу №671к від 23.08.02 та наказу СШ112 №105к від 27.08.02. Працювала на вказаній посаді до дати звернення, тобто до 12.10.2025 року.
Також, судом з трудової книжки НОМЕР_2 встановлено, що спірний запис №1: 01.09.1997 - прийнята на посаду вихователя, на підставі наказу №200 від 22.09.1997; спірний запис №2: 30.07.2001 - звільнена з посади вихователя за згодою сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України, на підставі наказу №186 від 23.07.2001.
Крім іншого позивачем надано суду відповідь №1635-19-1/2025 від 19.09.2025 року від ЖДУ ім. Івана Франка на адвокатський запит, де був підтверджений період навчання з 01.09.1991 по 29.06.1996 року.
З огляду на викладене, враховуючи надані докази та зміст трудової книжки позивача та листа №1635-19-1/2025 від 19.09.2025 року від ЖДУ ім. Івана Франка, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пенсійним органом помилково не враховані спірні періоди до спеціального стажу позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 вказаної статті Закону, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Суд зазначає, що відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.6 вказаної Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Аналіз наведених норм права доводить, що саме на роботодавця покладено обов'язок заповнення трудової книжки робітника, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання роботодавцем покладених на нього обов'язків.
Колегія суддів звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
При цьому, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, однак, матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем таких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не може бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії. Підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що трудова книжка позивача містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви апелянта щодо можливості зарахування цих періодів до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
В свою чергу, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду, а також доказів того, що позивач не виконував трудові обов'язки у спірний період або що вказаний період не відповідає дійсності.
У зв'язку із чим, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду роботи позивачки до страхового стажу є необґрунтованими та не відповідають законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Також, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що відповідачем помилково не враховано інформацію наявну у відповіді №1635-19-1/2025 від 19.09.2025 року від ЖДУ ім. Івана Франка на адвокатський запит, з якої підтверджується період навчання з 01.09.1991 по 29.06.1996 року.
Так, до 01.01.1992 питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються.
Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що у стаж роботи вчителів та інших працівників освіти, крім роботи, зазначеної у пункті 1 цього Положення, зараховуються час навчання у педагогічних навчальних закладах та університетах, якщо йому безпосередньо передувала та безпосередньо за ним слідувала педагогічна діяльність.
Згідно із пунктом «д» статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період навчання підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників освіти, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262940023871від 20.10.2025 про відмову у призначенні пенсії є правомірними та належать задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи надав правову оцінку всім вищевказаним обставинам, спростував всі твердження відповідача, які є аналогічними в апеляційній скарзі.
Принцип законності вимагає, щоб рішення органів пенсійного фонду були обґрунтованими та відповідали нормам матеріального права; відмова в перерахунку пенсії без належного аналізу наданих документів і без наведення обґрунтованих підстав порушує ці вимоги.
Легітимні очікування особи, яка звертається до органу публічної влади, мають забезпечуватися через врахування попередньої практики такого органу та надання обґрунтованих пояснень у разі відступу від такої практики; особа має право розраховувати на те, що її справа буде розглянута справедливо та з урахуванням усталених підходів.
Правила дії закону в часі передбачають, що за відсутності нових нормативних актів, які замінюють скасовані, органи влади повинні керуватися загальними принципами права; це включає дотримання законних прав осіб та забезпечення стабільності правовідносин.
Апелянт не навів жодних норм матеріального права, які дійсно були порушені судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, однак в свою чергу відповідач грубо без аналізу правових норм порушує право позивача на отримання пенсії за вислугу років.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про задоволення позову, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 29 травня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук