29 травня 2026 р. Справа № 440/17195/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П'янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026, (головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко) по справі № 440/17195/25
за позовом ОСОБА_1
до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 вересня 2018 року по 18 липня 2022 року у сумі 381 530,61 грн., за період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року у сумі 102 147,60 грн., а всього 483 678,21 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним повний розрахунок в частині виплати індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки. Вказані кошти виплачені відповідачем лише 21.11.2025 на виконання судового рішення від 02.12.2024 по справі № 440/11732/24, отже у ОСОБА_1 виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 20.09.2018 по 21.11.2025.
Зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 20.09.2018 по 21.11.2025 року у розмірі 164 859,80 грн, з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову або зменшити суму середнього заробітку, стягнуту судом першої інстанції до 34 667, 97 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розмір середнього заробітку за весь період прострочення з моменту звільнення позивача зі служби визначений судом першої інстанції без застосування шестимісячного строку, встановленого ст. 117 КЗпП, без врахування тривалої бездіяльності ОСОБА_1 щодо оскарження дій органу ДСНС з приводу невиплати йому грошового забезпечення в належному розмірі, невідкладного виконання відповідачем судового рішення у справі № № 440/11732/24, без надання оцінки тому факту, що частка коштів, що виплачена позивачу на виконання судового рішення становить лише 43,05 % у порівнянні із розміром середнього заробітку.
Вважає, що у спірному випадку належною сумою середнього заробітку, з урахуванням критеріїв співмірності та справедливості, а також строку прострочення виплати, що обмежений шістьма місяцями, буде 34 667,97 грн.
Крім того, зауважує, що суд першої інстанції залишив поза увагою пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Позивач не надав відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 до 20.09.2018 проходив службу цивільного захисту у 1 державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС у Полтавській області, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , наказом ГУ ДСНС у Полтавській області від 20.09.2018 № 158ос
При звільненні позивача зі служби, 1 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій в належному розмірі.
ОСОБА_1 оскаржив вказану бездіяльність відповідача в судовому порядку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі №440/11732/24, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 14.10.2025, зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :
- індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;
- індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум;
- одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням виплачених сум;
- грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення.
21.11.2025, на виконання судового рішення, 1 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області виплатив позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в загальному розмірі 126 942,05 грн, а також утримані з цієї суми податок на доходи фізичних осіб та військовий збір в загальному розмірі 37 917,75 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 19.11.2025.
Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.
Проте, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції врахував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, ймовірні майнові втрати позивача, справедливий і розумний баланс між його інтересами і Відповідача, та вважав належним розміром середнього заробітку - 164 859,80 грн.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача з військової служби - 20.09.2018, з ним не проведено повний розрахунок, а саме - не виплачено індексацію грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки в належному розмірі.
За наслідками судового оскарження вказаної вище бездіяльності 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Полтавській області, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі №440/11732/24, яке набрало законної сили зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 20.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби з урахуванням індексації різниці грошового забезпечення.
21.11.2025 на виконання судового рішення, 1 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Полтавській області виплатив належні позивачу кошти в загальному розмірі 164 859,80 грн.
Отже, період прострочення щодо виплати позивачу належних сум грошового забезпечення тривав з дати його звільнення зі служби 20.09.2018 по день повного фактичного розрахунку 19.11.2025.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України.
Розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції, з розрахунку за два періоди (з 20.09.2018 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) та з 19.07.2022 до 21.11.2025) із врахуванням принципу співмірності та методики розрахунку, зазначеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.
Водночас, апелянт вважає, що визначена судом першої інстанції сума середнього заробітку, є неспівмірною із недоплаченою часткою грошового забезпечення, без врахування тривалої бездіяльності ОСОБА_1 щодо отримання належних йому коштів та без застосування чинної редакції ст. 117 КЗпП, яка обмежує період стягнення шістьма місяцями.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з п. 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Інструкції № 623 вбачається, що грошове забезпечення працівників служби цивільного захисту обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Судом встановлено, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних ОСОБА_1 сум, є проміжок часу з 20.09.2018 (день звільнення ) по 21.11.2025 (день виплати коштів)включно.
Як вірно врахував суд першої інстанції, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV), тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX).
Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема й у справі № 489/6074/23, і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).
Здійснюючи розрахунок, судом враховано грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням зі служби (липень - 17 209,70 грн та серпень 2018 року- 17 209,70 грн.), розмір середньоденного грошового забезпечення складає - 555,15 грн згідно довідки від 20.10.2025, виданої 1 державним пожежно-рятувальним загоном ГУ ДСНС у Полтавській області з урахуванням виплаченої індексації-різниці.
Періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 20.09.2018 по 18.07.2022 - 1 398 днів та з 19.07.2022 по 21.11.2025 - 185 календарних днів, або шість місяців як це передбачено ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX).
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 555,15 грн/день за 1583 дні (1398 днів + 185 днів) становить 878 802,45 грн.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне.
Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати, викладеної в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
При визначенні розміру середнього заробітку, суд першої інстанції врахував, що впродовж проходження військової служби позивач індексацію грошового забезпечення не отримував, а звернувся з цього питання до суду вперше в жовтні 2022 року, тобто більш ніж через 2 роки з дня його звільнення.
Також, суд першої інстанції вважав за можливе застосувати розрахунок суми середнього заробітку виходячи з відсоткового співвідношення недоплаченої частини грошового забезпечення до виплачених сум при звільненні.
Так, при звільненні позивачу виплачено грошове забезпечення в розмірі 170 479,70 грн, сума, виплачена на виконання рішення суду у справі № 440/11732/24 становила 164 859,80 грн.
Отже, загальний розмір належних при звільненні виплат становив 335 339,70 грн (170 479,70 грн + 164 859,80 грн).
Враховуючи наведене, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 164 859,80 грн складає 49,16% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 335 339,70 грн.
З урахуванням принципу пропорційності 49,16% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 до 21.11.2025 (878 802,45 грн) складає суму 432 019,28 грн. (878 802,45 грн х 49,16%).
Водночас, за висновками суду першої інстанції вказана сума також є неспівмірною у відношенні до недоплаченої частини грошового забезпечення (164 859,80 грн), у зв'язку з цим вважав за можливе присудити відповідну компенсацію на користь позивача в розмірі 164 859,80 грн.
Колегія суддів погоджується з розміром стягнутого на користь позивача середнього заробітку та вважає його таким, що відповідає обставинам справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму.
Наведені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформованою у постановах від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 23.10.2025 у справі № 280/6214/23, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 08.10.2025 у справі № 320/30311/24, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 29.09.2025 у справі № 460/4387/24, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 11.09.2025 у справі № 320/4309/21, від 05.09.2025 у справі № 200/5212/23, від 18.08.2025 у справі № 380/20130/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 18.08.2025 у справі № 200/3986/23.
Доводи апелянта, що частка коштів, що виплачена позивачу на виконання судового рішення становить лише 43,05 % у порівнянні із розміром середнього заробітку колегія суддів вважає таким, що ґрунтується на невірному розрахунку суми середнього заробітку.
Щодо доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції тривалої бездіяльності позивача, обмеження строку, за який можливе стягнення середнього заробітку у шість місяців колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи.
Під час визначення періоду затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції обґрунтовано враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, щодо компенсаційного характеру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не проведення відповідачем своєчасного та повного розрахунку з позивачем при звільненні та наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі, визначеному судом.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятої статті 122 КАС України.
За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 21.11.2024 у справі № 620/9315/23, від 28.03.2025 у справі № 360/572/21, від 11.12.2025 у справі № 380/5525/25.
Судовим розглядом встановлено, що предметом позовної заяви є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2018 по 21.11.2025.
Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем здійснено 21.11.2025, що підтверджується платіжними інструкціями та визнається позивачем.
Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом сплинув 22.12.2025 (з урахуванням вихідних днів).
Водночас, з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 25.12.2025, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
В позові ОСОБА_1 не заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду. Суд першої інстанції відкрив провадження у справі, посилаючись на те, що позов відповідає ст.ст.160,161 КАС України.
Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою обставини пропуску позивачем строку звернення до суду.
У зв'язку з цим, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2026 надано ОСОБА_1 п'ятиденний строк, з моменту отримання вказаної ухвали, для надання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
26.05.2026 позивач на виконання вимог ухвали апеляційного суду надав заяву, в які просив поновити строк звернення до суду з цим позовом.
В обґрунтування заяви зазначає, що звернувся до суду з позовом після отримання у грудні 2025 р. від органу ДСНС доказів проведення з ним повного розрахунку, а саме платіжних доручень, на підставі яких йому проведено виплату коштів на виконання судового рішення у справі № 440/11732/24. Вважає, що наведені обставини є поважними підставами пропуску строку звернення до суду.
Так, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Лише очікування позивачем доказів проведення з ним повного розрахунку не є такими обставинами, що свідчать про поважні підстави пропуску строку звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений права разом з цим позовом подати клопотання про витребування відповідних доказів, звернувшись до суду у визначений КАС України строк.
Натомість, отримавши 21.11.2025 на картковий рахунок кошти, виплачені відповідачем на виконання судового рішення у справі № 440/11732/24 позивач мав бути обізнаний про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 подав позов з пропуском лише у 3 дні.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22 зауважував, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який, після його продовження триває на даний час.
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії, Ятрідіс проти Греції).
Колегія суддів зазначає, що у цьому випадку заявник не допустив необ'єктивного зволікання з поданням позову та пропуск строку є незначним.
У зв'язку з цим, з метою запобігання обмеженню прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання та поновити строк звернення до суду з даною позовною заявою.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо розгляду судом першої інстанції позову, поданого з пропуском строку звернення до суду, водночас, враховуючи встановлені обставини, дійшла висновку, що такі порушення норм процесуального права не призвели до невірного вирішення спору.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.
Апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 по справі № 440/17195/25 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П'янова А.О. Бегунц