29 травня 2026 р. Справа № 480/5422/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 (суддя: В.О. Павлічек, м. Суми) по справі № 480/5422/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виключенні з військового обліку військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов'язаних та привести наявні відомості щодо позивача у Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» у відповідність до даних щодо виключення останнього з військового обліку військовозобов'язаних.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17.08.2017 ІНФОРМАЦІЯ_5 виключив позивача з військового обліку відповідно до п.6 п.п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", про що в тимчасовому посвідченні зроблений відповідний запис та проставлено штамп "невійськовозобов'язаний". У червні 2025 року позивач у поштовій скрині за місцем свого проживання виявив повідомлення про надходження на відділення Укрпошти листа (повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 ). Позивач прибув на поштове відділення з метою отримання вказаної повістки, однак вона вже була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання. Надалі, представник позивача звернулась з запитом до ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якому повідомила, що позивач не має статуту військовозобов'язаного, так як був знятий та виключений з військового обліку у 2017 році, просила повідомити підстави його поновлення на військовому обліку та зняти і виключити його з військового обліку. Листом відповідач, зокрема, повідомив, що позивач на облік взятий автоматично у зв'язку з внесенням змін до Закону № 2232-ХІІ (в редакція, чинній з 17.05.2024) та підстави для виключення з обліку ОСОБА_1 відсутні, так як він не вчиняв злочинів проти основ національної безпеки. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає, що оскільки ОСОБА_1 17.08.2017 був виключений з військового обліку як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до пп.6 п.6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», то з цієї дати він є звільненим від виконання військового обов'язку як особа, що в силу закону вважається непридатною до проходження військової служби. Також, на думку позивача, повторне взяття на військовий облік останнього на підставі нових законів, який вже був виключений з обліку остаточно в 2017 році, є дією, яка погіршує його існуюче становище та буде обмеженням його конституційних прав і свобод.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття на облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у виключенні з військового обліку військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військового обліку військовозобов'язаних та привести наявні відомості щодо позивача у Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» у відповідність до даних щодо виключення останнього з військового обліку військовозобов'язаних відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 та прийняти рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.
Відповідачі не реалізували своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 29.12.2005 позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк три роки (а.с. 7).
Вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 24.03.2010 позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України, частиною 2 статті 296 КК України, та призначено йому покарання по статті 185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк три роки та по статті 296 КК України у вигляді позбавлення волі на строк два роки (а.с.8-11).
Вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 28.09.2012 позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді арешту строком на 6 місяців (а.с. 11-12).
Відповідно до тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_1 , позивача 17.08.2017 виключено з військового обліку військовозобов'язаних, згідно з п.п. 6 п. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 18).
Як зазначено у позовній заяві, у червні 2025 року позивач у поштовій скрині за місцем свого проживання виявив повідомлення про надходження на відділення Укрпошти листа (повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 ) (а.с. 22).
Позивач прибув на поштове відділення з метою отримання вказаної повістки, однак вона вже була повернута відправнику за закінченням терміну зберігання.
Надалі, на звернення представника позивача, листом від 11.06.2025 №4/1235 відповідач, зокрема, повідомив, що, згідно з обліковими даними ІНФОРМАЦІЯ_6 та відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів АТС «Оберіг», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканець АДРЕСА_1 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 , як солдат запасу. Дані про видачу військово-облікового документа відсутні (а.с. 20).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невнесення в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про виключення 17.08.2017 з військового обліку військовозобов'язаних, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України № 2232-XII від 25.03.92 "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
При цьому, статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У свою чергу, відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Із матеріалів справи встановлено, що протиправність дій відповідача щодо взяття позивача на військовий облік як військовозобов'язаного та позбавлення статусу особи, яка виключена з військового обліку, останній обґрунтовував тим, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Так, судовим розглядом встановлено, що позивача вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 29.12.2005 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк три роки. Вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 24.03.2010 позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України, частиною 2 статті 296 КК України, та призначено йому покарання по статті 185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк три роки та по статті 296 КК України у вигляді позбавлення волі на строк два роки. Вироком Ковпаківського районного суду міста Суми від 28.09.2012 позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді арешту строком на 6 місяців.
17.08.2017 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З урахуванням зазначених обставин, позивач вважав, що в силу п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» він підлягає виключенню з військового обліку як громадянин України, який був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що, починаючи з 18.05.2024, п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» діє в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який має наступний зміст:
«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.».
Позивач обґрунтовує своє право на виключення з військового обліку наявністю у нього обвинувальних вироків на підставі ч. 2 ст.296 КК України, ч. 3 ст. 185 КК України, ч.2 ст.296 КК України, ч.2 ст. 186 КК України у зв'язку з крадіжкою майна (мобільні телефони).
З прийняттям Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX виключено таку підставу виключення з військового обліку для громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з огляду на що поновлення позивача на військовому обліку є правомірним.
Інші підстави виключення з військового обліку станом на дату взяття позивача на військовий облік у ОСОБА_1 були відсутні.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 був правомірно взятий на військовий облік як військовозобов'язаний.
Щодо доводів апеляційної скарги про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 58 Конституції України визначено загальні принципи дії закону у часі. Зокрема, частиною першою названої статті передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Такі принципи в цілому роз'яснено у рішеннях Конституційного Суду України, відповідно до яких: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).
До правовідносин застосовується та норма права, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності суб'єктом владних повноважень.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 02 липня 2002 року №13-рп/2002 зазначено, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.
Конституційний Суд України зауважив, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Якщо ж правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (рішення від 12 липня 2019 року №5-р (І)/2019).
Таким чином, якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується до цих правовідносин з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Відтак, якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі продемонстровано Верховним Судом й у постановах від 09.09.2020 у справі № 826/10971/16, від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16, від 24.01.2023 у справах № 640/14816/20 та № 600/5806/21-а відповідно.
Враховуючи, що спірні правовідносини у цій справі на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX не були завершені (лише 01.04.2025, після набрання чинності відповідних змін в законодавстві, відповідачем прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про виключення його з військового обліку), слід дійти висновку про триваючий характер публічно-правових відносин між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Колегія суддів зауважує, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи.
У зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом.
Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки.
З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов'язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі.
Отже, відповідний ТЦК та СП, приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про виключення його з військового обліку, не міг керуватись вже нечинними нормами статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами статті 37 Закону № 2232-XII ОСОБА_1 не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку, та є військовозобов'язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 480/5422/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко