29 травня 2026 р. Справа № 520/26658/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 19.12.25 у справі № 520/26658/25
за позовом ОСОБА_1
до Головне управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, контролюючий орган), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 за № 0020811-2405-2030-UA63120270000028556 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2023 рік на суму 7327,95 грн;
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.03.2025 за № 0020811-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у частині визначення податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2023 рік на суму 7327,95 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки не врахував, що саме платник податків з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування повинен надати до податкового органу документи, за якими можна класифікувати функціональне призначення нерухомих об'єктів. Звертає увагу, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем. Відповідно до наданої декларації за 2021, 2023 роки позивачем отримано дохід від «Неспеціалізована оптова торгівля», за 2022 рік дохід отриманий від «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Також зазначає, що одним з головних правовстановлюючих документів виступає Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна Отже, податковому органу на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень ніяким чином не могло бути відомо про визначення підтипу нежитлової будівлі. В позовній заяві позивачем не викладено жодних доводів, які свідчать про неправомірність дій контролюючого органу, які, в свою чергу, тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення. З огляду на наведене вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення обґрунтованим, документально підтвердженим та таким, що в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Від позивача надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких він наголошує на тому, що у рішенні суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невірний розрахунок податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведений у спірному податковому повідомленні-рішенні. Уважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлова будівля літ. «С-1» загальною площею 972,2 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку належить позивачу у частці 1/2, що становить 486,1 кв. м.
Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: податкове повідомлення-рішення від 07.03.2025 за № 0020811-2405-2030-UA63120270000028556, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податковий період 2023 рік на суму 7327,95 грн.
При формуванні зазначеного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом застосовано ставку податку у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої на початок звітного періоду, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17.
Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визначення Головним управлінням ДПС у Харківській області податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, спірним податковим повідомленням-рішенням у сумі 8142,17 грн за період 2023 року є протиправним.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Згідно з приписами статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Водночас об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України).
Згідно з пунктом 10.3 статті 10 ПК України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вирішують місцеві ради в межах повноважень.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
За приписами підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Відповідно до підпункту 266.10.1. пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Згідно з Додатком № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 за № 542/17 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) до 01.01.2019 - будівлі промисловості та склади 0,25 відсотка, в подальшому підпункт 5 пункту 5 додатку 1 виключений згідно з рішенням 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 за № 1284/18 набрав чинності з 01.01.2019 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Згідно з абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинному з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Водночас ДК 018-2000 використовується у цьому випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначає Закон України від 01.07.2004 за № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952).
Пунктом 1 статті 26 Закону № 1952 визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
У разі змін ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх змін, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувала, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини 6 статті 37 цього закону, вносяться зміни до державного реєстру прав.
Статтею 28 Закону № 1952 визначено, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються до такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, надається технічний паспорт на таких об'єкт.
Під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносяться відомості про об'єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об'єкт.
За наявними у матеріалах справи технічним паспортом та витягом з Реєстру будівельної діяльності, нежитлова будівля літ. «С-1», загальною площею 972,2 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності у частці 1/2, що становить 486,1 кв. м, з 12.10.2021, є виробничим будинком та за своїм функціональним призначенням є виробничим цехом.
З огляду на викладене, в розумінні рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 р. № 542/17, вказана будівля у 2023 році відносяться до категорії "інші будівлі" за ставкою 0,1 відсотка.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що вказана будівля є будівлею готельного, офісного, торгівельного типу або будівлею для публічних виступів, матеріали справи не містять.
Водночас, з розрахунків податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вбачається, що контролюючим органом застосовано ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб 1%, що не відповідає наведеним приписам законодавства.
Отже, відповідач неправомірно та необґрунтовано кваліфікував нежитлову власність позивача у якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1,00% як до будівель готельних, офісних, торгівельних або для публічних виступів попри те, що до вказаних будівель повинна застосовуватися ставка податку у 2023 році як для інших будівель 0,1 відсоток.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що визначення Головним управлінням ДПС у Харківській області податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, спірним податковим повідомленням-рішенням у сумі 8142,17 грн за період 2023 року є протиправним, внаслідок чого таке підлягає скасуванню.
Відповідач відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення.
Посилання відповідача на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо підтипу та цільового призначення нежитлової будівлі як на підставу для покладення на платника податку обов'язку вчиняти додаткові дії з метою забезпечення такої інформації для цілей оподаткування не узгоджується з приписами статті 266 Податкового кодексу України. Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або оригіналів документів платника податку, а згідно з пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України обов'язок щодо подання таких відомостей покладено на органи державної реєстрації прав на нерухоме майно. Водночас пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України надає платнику податку право, а не обов'язок звернутися до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних. Податковим кодексом України не передбачено обов'язку платника податку самостійно забезпечувати наявність у державних реєстрах відомостей про класифікацію об'єктів нерухомості для визначення ставки податку.
Посилання відповідача на те, що податковому органу на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ніяким чином не могло бути відомо про визначення підтипу нежитлової будівлі не свідчить про обґрунтованість застосування ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб 1% таким повідомленням-рішенням.
Колегія суддів зауважує, що в силу приписів ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеним в ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, а саме щодо обґрунтованості, оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі № 520/26658/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц