Справа № 202/4559/26
Провадження № 1-кс/202/3396/2026
15 травня 2026 року м. Дніпро
Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна ОСОБА_3 , розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна, яке подане у кримінальному провадженні № 12026040000001126 від 13.05.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 звернувся з клопотанням, в якому просить накласти арешт на автобус «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 , який належить Святовасилівській сільській раді Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним транспортним засобом.
В обґрунтування свого клопотання прокурор посилається на те, що 13.05.2026 приблизно о 08:20 водій ОСОБА_5 , керуючи автобусом «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом по проїзній частині поблизу будинку 8 по вулиці Центральній у селищі Святовасилівка Дніпровського району Дніпропетровської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який шов позаду автобуса в смузі його руху в попутному напрямку прямо та котив поряд велосипед. Внаслідок ДТП ОСОБА_6 від отриманих травм помер на місці події.
За даним фактом 13 травня 2026 року було розпочате досудове розслідування за ч. 2 ст. 286 КК України.
13.05.2026 під час огляду автобуса «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 встановлено, що він зберіг на собі сліди вчинення кримінального правопорушення.
Автобус «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 19.07.2018 належить Святовасилівській сільській раді, вилучено і доставлено для зберігання на майданчик Святовасилівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Зазначений автобус визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.
Прокурор зазначає, що з метою запобігання перетворенню, псуванню, знищенню, пошкодженню, приховуванню, зникненню, втрати, використанню, передачі, відчуженню речового доказу, проведення судових експертиз виникла потреба в накладенні арешту відповідно до статті 170 КПК України.
Прокурор надав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Представник власника майна ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти арешту автомобіля, обґрунтовуючи свою позицію тим, що транспортний засіб використовується для перевезення дітей до школи, не містить пошкоджень, знаходиться в технічно справному стані. Тому просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, доходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Слідчим суддею установлено, що 13 травня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, за № 12026040000001126.
Згідно з матеріалами клопотання 13.05.2026 року був вилучений автобус «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 .
Постановою слідчого від 13 травня 2026 року вказаний транспортний засіб визнаний речовим доказом.
За змістом частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК України).
Так, за приписами статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У частині 1 статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (частина четверта статті 170 КПК України).
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При цьому згідно статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з частиною 3 статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Слідчий суддя вважає доведеним, що був вчинений злочин і наявні обґрунтовані підстави вважати, що вилучений транспортний засіб є доказом такого злочину, відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, оскільки може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегти на собі сліди або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також слідчий суддя вважає, що відчуження цього транспортного засобу може негативно вплинути на досудове розслідування, оскільки на цей час не проведені всі необхідні слідчі та процесуальні дії.
Оскільки автомобіль визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, так як приймав участь у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої загинув пішохід, на цей час у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування, слідчий суддя вважає, що відчуження цього майна може ускладнити досудове розслідування.
Водночас слідчий суддя вважає, що заборона розпорядження та користування автомобілем, є невиправданою порівняно з потребами досудового розслідування та становитиме надмірний тягар для його власника.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Смирнов проти Росії» від 07.06.2007 року зазначено, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, між суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна причина.
Слідчий суддя бере до уваги, що слідчий та прокурор не надали належних даних та доказів щодо неможливості фіксації слідів правопорушення без обмеження права користування та розпорядження майном.
Крім того, з часу вилучення транспортного засобу слідчий і прокурор мали достатньо часу, щоб його оглянути, в тому числі за участю експерта, і зафіксувати наявні сліди та технічний стан.
Також слідчий суддя бере до уваги, що автобус «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 використовується для перевезення дітей до школи.
Отже, позбавлення права користування та розпорядження транспортним засобом може негативно позначитися на інтересах третіх осіб.
З урахуванням усіх обставин кримінального провадження слідчий суддя вважає, що клопотання в частині заборони розпорядження та користування транспортними засобами задоволенню не підлягає.
Таким чином клопотання прокурора необхідно задовольнити частково, наклавши арешт на автобус «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 , що належить Святовасилівській сільській раді Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом заборони його відчуження.
Керуючись ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Накласти арешт на автобус «ATAMAN D-093S2» номерний знак НОМЕР_1 , що належить Святовасилівській сільській раді Дніпровського району Дніпропетровської області, шляхом заборони його відчуження.
В іншій частині клопотання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_7