Справа № 560/20272/25
іменем України
28 травня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просить:
1. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2025 №Ф-0261602407, №Ф-0261622407, №Ф-026І632407, №Ф-0261642407, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2025 № Ф-0261582407 та рішення №0261592407 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.11.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що за результатом проведеної документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2020 по 31.12.2024, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2020 по 31.12.2024, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2020 по 31.12.2024. За результатами перевірки було складено Акт перевірки, згідно якого, податковим органом встановлено порушення вимог податкового законодавства. На підставі Акту відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій. Позивач не погоджується із винесеними рішеннями, просить їх визнати протипраними та скасувати, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України в цілому, внаслідок чого звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що Головне управління ДПС у Хмельницькій області приймаючи оскаржувані рішення діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 24.01.2025 суд відкрив провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд встановив, що ГУ ДПС у Хмельницькій області проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2020 по 31.12.2024, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2020 по 31.12.2024, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2020 по 31.12.2024.
За результатами перевірки контролюючим органом було складено акт від 19.02.2025 №19046/22-01-24-07/ НОМЕР_1 , яким встановлено наступні порушення податкового законодавства:
- п. 44.1 ст. 44, п.177.2, п.п.177.4.4, п.п.177.4.5, п.п.177.4.6 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-ІV із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб що сплачується за результатами річного декларування в розмірі 126164,89 грн., в тому числі в 2020 - 3593,10 грн., в 2021 - 45191,16 грн., в 2022 - 39876,45 грн., в 2023 - 32528,85 грн., в 2024 - 4975,34 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п.177.2, п.п.177.4.4, п.п.177.4.5, п.п.177.4.6 ст.177, п. 161 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з військового збору в розмірі 10513,74 грн., в т.ч. за 2020 - 299,42 грн., за 2021 - 3765,93 грн., за 2022 - 3323,04 грн., за 2023 - 2710,74 грн., 2024 - 414,61 грн.;
- п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6 та п. 2 ч. 1 ст. 7, абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України від 8 липня 2010 р. №2464-VI«Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму єдиного внеску, нарахованого доходу, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 66445,90 грн., в тому числі за 2020 - 3147,30 грн., за 2021 - 55175,62 грн., за 2022 - 8122,98 грн.;
- п.44.1 ст.44, п. 189.1 ст. 189, п.198.1, пп. «г» п.198.5, п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.п. 1 п. 4 розд. V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в розмірі 118561 грн., в тому числі грудень 2020 - 1772 грн., жовтень 2021 - 742 грн., грудень 2021 - 46265 грн., грудень 2022 - 39964 грн., грудень 2023 - 29818 грн.;
- п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого зареєстровано в ЄРПН податкову накладну із порушенням законодавчо встановлених термінів по операціях, що оподатковуються за основною ставкою (20%) на суму ПДВ 1506,31 грн.;
- п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.11 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307, в результаті чого не складено та не зареєстровано в ЄРПН зведені податкові накладні за грудень 2020 року на загальну суму ПДВ 1772,33 грн., за грудень 2021 на загальну суму 46264,46 грн., за грудень 2022 на загальну суму 39964,40 грн., за грудень 2023 на загальну суму 29818,25 грн. по товарним запасам, які не використані в господарській діяльності;
- п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, п.8, п.14 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 за №137/28267), в результаті чого не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкову накладну за щоденним підсумком операцій при здійсненні постачання товарів кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проведені через реєстратор розрахункових операцій за перевіряємий періоді на загальну суму 4273,20 грн, в т.ч. ПДВ 712,20 грн.
За результатами перевірки складено акт від 19.09.2025 за №19046/22-01-24-07/2732201838.
Не погоджуючись із висновками акта перевірки ФОП ОСОБА_1 подано заперечення від 15.10.2025 №б/н (вх. №61494/6 від 20.10.2025) до акта документальної планової виїзної перевірки від 19.09.2025 за № 19046/22-01-24-07/ НОМЕР_1 .
В ході розгляду вищезазначеного заперечення висновки викладені у акті перевірки ФОП ОСОБА_1 від 19.09.2025 № 19046/22-01-24-07/ НОМЕР_1 стосовно порушення п. 44.1 ст. 44, п.177.2, пп.177.4.5. п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю на 589097,17 грн., в тому числі за 2020 - 8861,64 грн., 2021 - 231322,29 грн., 2022 - 199821,99 грн., 2023 -149091,25 грн., за рахунок завищення витрат на придбання товарно - матеріальних цінностей та порушення п. 189.1 ст. 189, пп. «г» п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ в розмірі 117819,44 грн., в тому числі в грудні 2020 - 1772,33 грн., в грудні 2021 - 46264,46 грн., в грудні 2022 - 39964,40 грн., в грудні 2023 - 29818,25 грн. по товарним запасам, які не використані в господарській діяльності, підтверджено.
За результатами розгляду заперечення винесені податкові повідомлення - рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску:
- №0261602407 форми Р від 06.11.2025, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на 106037,49 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 6280,44 грн.;
- №0261622407 форми Р від 06.11.2025, яким збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на 8836,46 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 523,37 грн.;
- №0261632407 форми Р від 06.11.2025, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 118561,00 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 11856,10 грн.;
- №0261642407 форми ПН від 06.11.2025, яким застосовано штрафну санкцію по податку на додану вартість на суму 11149,54 грн;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2025 №Ф-0261582407, яким визначено заборгованість по єдиному соціальному внеску в сумі 59475,49 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.11.2025 №0261592407 на суму 23189,10 грн.
Позивач не погоджуючись із винесеними рішенням відповідача звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.
ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.164.1. ст.164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 164.1.3. п. 164.1. ст. 164 Податкового кодексу України, Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Статтею 177 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (пункт 177.3 статті 177 Податкового кодексу України).
За приписами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг».
Крім того, 01.01.2015 Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71- VIII, запроваджено військовий збір.
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України платниками збору є: особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів).
Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України об'єктом оподаткування військовим збором є:
1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу;
2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;
3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Кодексу загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Кодексу).
Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
Платники єдиного внеску відповідно до статті 6 Закону №2464-VI зобов'язані, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
З'ясовуючи правомірність застосування відповідачем, під час розрахунку чистого оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності суд бере до уваги те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання первинних документів визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Частина 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.
Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; - можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; - наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
З матеріалів справи суд встановив, що у період з 01.01.2020 по 31.12.2024 ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність, пов'язану з оптовою торгівлею різними продуктами харчування, переважно морозивом та замороженими продуктами харчування.
За результатами перевірки податковим органом було встановлено, що оподаткування одержаних доходів від здійснення господарської діяльності за період, що перевірявся, позивач здійснював на загальній системі оподаткування, обліку та звітності та був платником:
- податку на доходи фізичних осіб (від здійснення підприємницької діяльності);
- податку на доходи фізичних осіб (із виплаченої заробітної плати);
- податку на додану вартість;
- єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи;
- єдиного внеску самозайнятої особи як роботодавця (в т.ч. за цивільно-правовими договорами);
- військового збору;
За період з 01.01.2020 по 31.12.2024 торгівельний склад позивача не припиняв свою діяльність, поповнювався новими товарами, окремі товари переміщувались від одного торговельного об'єкту до іншого, працівники безпосередньо продовжували здійснювати гуртову та роздрібну реалізацію товарів, не складаючи при цьому акти щодо зіпсованого, знищеного, втраченого товару (продукції), не проводячи інвентаризацію та, не складаючи жодних звіряльних відомостей, які б дали можливість виявити нестачі ТМЦ.
Для ведення обліку доходів протягом 2020-2024 позивачем велися Книги обліку доходів та витрат (Додатки №№ 27-31), в яких у графі 2 відображалися суми доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності, а в графі 6 зазначалися суми витрат за підсумками дня, які були документально підтверджені та такими, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходу (оплачений покупцями товар).
В подальшому підсумкові суми графи 6 книги обліку доходів та витрат включалися позивачем до графи 5 додатку Ф2 «Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою» (Додатки №№ 33,36,39,42,45) відповідних Податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024. (Додатки №№ 32,35,38,41,44)
Щодо податкових повідомлень-рішень від 06.11.2025 №0261602407 та 0261622407, податкової вимоги від 06.11.2025 №Ф-0261582407 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.11.2025 №0261592407, суд зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваних повідомлення-рішень став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог статті 177 ПК України в частині заниження суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування в розмірі 106037,49 грн., в тому числі в 2020 - 1595,09 грн., в 2021 - 41638,01 грн., в 2022 - 35967,96 грн.. в 2023 - 26836,42 грн., що відбулося внаслідок завищення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей.
Дослідивши надані для перевірки накладні, податкових накладні, які відповідають даним ЄРПН, залишки товарно-матеріальних цінностей, стан дебеторсько-кредиторської заборгованості перед постачальниками і покупцями контролюючий орган встановив відсутність в залишках товару на загальну суму на суму 589097,17 грн., в т.ч.: в 2020 на суму 8861,64 грн., у 2021 на суму 231322,29 грн., у 2022 на суму 199821,99 грн., у 2023 на суму 149091,25 грн. та прийшов до висновку, що реалізацію таких товарів перевіркою не встановлено, а підприємцем не доведено факт їх використання в господарській діяльності.
При цьому, встановлення залишку товару відповідачем було здійснено без проведення інвентаризації, що в подальшому привело до визначення завищення суми документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю на 589097,17 грн., в т.ч. за 2020 - 8861,64 грн., 2021 - 231322,29 грн., 2022 -1998821,99 грн., 2023 -149091,25 грн.
Отже, суд вважає, що висновки щодо завищення позивачем витрат на суму 589097,17 грн., в т.ч. за 2020 - 8861,64 грн., 2021 - 231322,29 грн., 2022 - 1998821,99 грн., 2023 - 149091,25 грн. відповідач в акті перевірки не описав та в ході розгляду заперечень до акту перевірки не обґрунтував.
Під час перевірки податковим органом було досліджено всі надані позивачем документи, а саме: банківські виписки по поточним рахункам за період з 01.01.2020 по 31.12.2024; трудові договори, укладені з найманими працівниками, відомості нарахування та виплати заробітної плати, заяви про використання податкової соціальної пільги (в разі наявності); Книги обліку доходів і витрат фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю за період з 01.01.2020 по 31.12.2024, рахунки, прибуткові та видаткові накладні, чеки, податкові накладні; товарно-транспортні накладні; документи, які підтверджують право власності на приміщення та транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності, інформацію щодо залишків товарно-матеріальних цінностей в кількісних та вартісних показниках, станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 31.12.2024.
При цьому, факти неподання витребуваних документів та будь-яких зауважень до
правильності їх оформлення в акті перевірки не відображено.
Разом з тим, зазначаючи про допущення порушень, відповідач виходив з того, що позивачем до складу валових витрат було включено вартість придбання товару на загальну суму на суму 589097,17 грн., в т.ч.: в 2020 році на суму 8861,64 грн., у 2021 році на суму 231322,29 грн., у 2022 році на суму 199821,99 грн., у 2023 році на суму 149091,25 грн., який не був використаний в господарській діяльності позивача й до таких висновків контролюючий орган прийшов шляхом застосування внутрішньому розрахунку, здійсненого на підставі наданих до перевірки документів та без проведення інвентаризації фактичних залишків товару.
Порядок проведення інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України №879 від 02.09.2014 (далі - Положення №879), відповідно до пункту 4 розділу 1 якого проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає об'єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.
Проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має-розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але. не раніше дня отримання підприємством відповідного документа (пункт 7 розділу 1 Положення №879).
Для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства (пункт 1 розділу 2 Положення №879).
За змістом пункту 14 розділу 2 Положення №879 інвентаризаційні описи, акти інвентаризації, звіряльні відомості оформлюються відповідно до вимог, установлених Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (із змінами), для первинних документів з урахуванням обов'язкових реквізитів та вимог, передбачених цим Положенням.
Акти інвентаризації заповнюються з урахуванням об'єктів інвентаризації, при цьому мають бути забезпечені їх ідентифікація та співставлення з даними бухгалтерського обліку (пункт 16 розділу 2 Положення №879).
Суд переконаний, що надана позивачем та використана відповідачем письмова інформація щодо залишків товарів станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 31.12.2024 не може вважатись актами інвентаризації в розумінні наведених законодавчих положень.
Суд звертає увагу суду, що в матеріалах справи відсутні докази видачі контролюючим органом розпорядчих документів та вимоги про створення інвентаризаційної комісії для проведення інвентаризації за місцем здійснення господарської діяльності.
Відтак, висновки відповідача щодо неправомірності включення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів, які не були використані в господарській діяльності з підстав їх відсутності в залишку, визначеного без проведення інвентаризації із застосуванням способу (формули) і методологію проведення розрахунку, є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
За вказаних обставин, податкове повідомлення-рішення від 06.11.2025 №0261602407, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 112317,93 грн., в тому числі: за основним платежем - в сумі 106037,49 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 6280,44 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України було встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання-податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, воно прийнято з підстав порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.177.2, п.п.177.4.4, п.п.177.4.5, п.п.177.4.6 ст.177, п.16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з військового збору в розмірі 8836,46 грн., в т.ч. за 2020 - 132,92 гри., за 2021 - 3469,84 грн., за 2022 - 2997,33 грн., за 2023 - 2236,37 за рахунок завищення витрат на придбання товаро-матеріальних цінностей.
З урахуванням вищевказаного щодо спростування завищення позивачем витрат на придбання товаро-матеріальних цінностей, донарахування йому зобов'язань із сплати військового збору є протиправним, а відтак податкове повідомлення-рішення від 06.11.2025 №0261622407 підлягає скасуванню, оскільки в основу покладено спростовані твердження податкового органу про порушення вимог статті 177 ПК України.
Таким чином, враховуючи спростування завищення позивачем витрат на придбання товаро-матеріальних цінностей донарахування йому єдиного внеску в сумі 59475,49 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 23189,10 грн. є протиправним, а відтак податкова вимога від 06.11.2025 №Ф-0261582407 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.11.2025 №0261592407 підлягають скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.11.2025 №0261632407, суд встановив, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 06.11.2025 №02616302407 став встановлений перевіркою факт використання позивачем товарних запасів суму 589097,17 грн., в т.ч.: в 2020 на суму 8861,64 грн., у 2021 на суму 231322,29 грн., у 2022 на суму 199821,99 грн., у 2023 на суму 149091,25 грн. в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Саме за таких обставин відповідач дійшов до висновку щодо заниження позивачем суми ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього в розмірі 118561,00 грн., в т.ч.: грудень 2020 - 1772,00 грн., жовтень 2021 - 742,00 грн., грудень 2021 - 46265,00 грн., грудень 2022 - 39964,00 грн., грудень 2023 - 29818,00 грн. в розумінні підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Згідно підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до підпункту 20.1.19 підпункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
Отже, вимога щодо проведення інвентаризації поширюється на усіх платників податків, в тому числі і фізичних осіб-підприємців. При цьому проведення інвентаризації має здійснюватися саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення. Водночас, нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).
За змістом наведених норм, платник податку зобов'язаний самостійно нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
При цьому під положення зазначеної статті підпадають і ті товари, нестачу яких виявлено за результатами проведеної вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу контролюючого органу.
Отже, лише проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Натомість, без проведення інвентаризації та з використанням показників; вартості придбаних товарів за даними ЄРПН, вартості придбання та реалізації ТМЦ за даними податкових Декларацій про майновий стан та доходи без вартості витрат на електроенергію, вартості залишку товару по даних позивача, відповідач встановив залишок товару на суму 589097,17 грн., в т.ч.: в 2020 на суму 8861,64 грн., у 2021 на суму 231322,29 грн., у 2022 на суму 199821,99 грн., у 2023 на суму 149091,25 грн. (арк. 41 акту перевірки).
В подальшому, також без проведення інвентаризації та використавши встановлений в такий спосіб залишок товару, з урахуванням розміру заборгованості покупців за реалізований товар, відповідач використав формули та методики, застосування яких не передбачено чинним законодавством, та зробив висновок, що цей товар в сумі 589097,17 грн. не був використаний в господарській діяльності.
Суд звертає увагу суду, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що за своєю суттю, інвентаризація - це перевірка фактичної наявності майна і співставлення даних інвентаризації з бухгалтерським обліком. Нестачу товару можна виявити, коли відомі дані про залишки товару на початок інвентаризації та їх рух (вибуття, надходження) за звітний період. При цьому відомості щодо даних залишку товарів на початок інвентаризації мають встановлюватись на підставі первинної документації та відомостей Книги обліку доходів і витрат. Відсутність інформації у відомостях інвентаризації про» залишки запасів на початок звітної дати та вибуття (реалізації) запасів за визначений період взагалі виключає можливість вирахування нестачі (залишків) товару та підстави стверджувати про наявність нестачі товару (правова позиція ВС КАС, викладена в постанові від 06.02.2020 у справі №807/1556/17)
Натомість в порушення наведених вище правових норм контролюючим органом не вимагалось у позивача проведення інвентаризації залишків товарів, які брались до уваги при проведенні документальної перевірки та в подальшому при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а відомості щодо даних залишку товарів встановлювались відповідачем не на підставі первинної документації та відомостей Книги обліку доходів і витрат, а шляхом застосування внутрішнього розрахунку, здійсненого із застосуванням способу (формулу) і методології проведення, не описавши та не обгрунтувавши таку формулу та методику її застосування ні в акті перевірки ні в ході розгляду заперечень до акту перевірки
Суд звертає увагу суду, що показники чистого оподатковуваного доходу визначалися ним виключно на підставі книг обліку доходів і витрат, заповнених з урахуванням наявних у нього первинних документів, що засвідчують обставини донесення витрат у зв'язку із здійсненням господарської діяльності й отримання виручки за результатами такої, а показники податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ - згідно податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, під час проведення документальної планової виїзної перевірки позивач надав первинні документи на підтвердження понесення витрат на придбання товару та щодо його подальшої реалізації (в тому числі видаткові накладні, банківські виписки з розрахункового рахунку.
Таким чином, наведені обставини не можуть свідчити про об'єктивність висновків відповідача як щодо нестачі товару так і щодо невикористання його в господарській діяльності, а відтак, донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість є протиправним, а відтак податкове повідомлення-рішення від 06.11.2025 №0261632407 підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.11.2025 №0261642407, суд зазначає, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення став встановлений перевіркою факт:
а) не складення та не реєстрації в ЄРПН зведених податкових накладних за грудень 2020 на загальну суму ПДВ 1772,33 грн., за грудень 2021 на загальну суму 46264,46 грн., за грудень 2022 на загальну суму 39964,40 грн., за грудень 2023 на загальну суму 29818,25 грн. по товарним запасам, які не використані в господарській діяльності;
б) не складення та не реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної за щоденним підсумком операцій при здійсненні постачання товарів кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проведені через реєстратор розрахункових операцій 01.06.2020 на загальну суму 4273,20 грн., в т.ч. ПДВ 712,20 грн.;
Щодо не складення та не реєстрації в ЄРПН зведених податкових накладних по товарним запасам, які не використані в господарській діяльності, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог підпункту г) пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Абзацом четвертим пункту 198.5 статті 198 ПК України унормовано, що у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не с господарською діяльністю платника податку.
Оскільки висновок, що товарні запаси на суму 589097,17 грн., в т.ч.: в 2020 на суму 8861,64 грн., у 2021 на суму 231322,29 грн., у 2022 на суму 199821,99 грн., у 2023 на суму 149091,25 грн. не були використані в господарській діяльності позивача був зроблений без проведення інвентаризації, то твердження відповідача про невикористання таких (товарних запасів в господарській діяльності, як і вимога про складення та реєстрацію в ЄРПН зведених податкових накладних за грудень 2020 на загальну суму ПДВ 1772,33 грн., за грудень 2021 на загальну суму 46264,46 грн., за грудень 2022 на загальну суму 39964,40 грн., за грудень 2023 на загальну суму 29818,25 грн. є протиправними.
Щодо не складення та не реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної за щоденним підсумком операцій, розрахунки за які проведені через реєстратор розрахункових операцій 01.06.2020 на загальну суму 4273,20 грн., в т. ч. ПДВ 712,20 грн.
Вказуючи на порушення обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну за щоденним підсумком операцій на загальну суму 4273,20 грн., в т.ч. ПДВ 712,20 грн., розрахунки за які проведені через реєстратор розрахункових операцій 01.06.2020 податковий орган лише зазначив про такі факти (арк.51 акту перевірки) без доказів такого щоденного виторгу в умі 4273,20 грн., в т.ч. ПДВ 712,20 грн. за 01.06.2020, що свідчить про помилковість правової позиції податкового органу.
Натомість суд звертає увагу, що 31.03.2020 з підстав продажу товарів кінцевому споживачеві (який не є платником податку) та розрахунки за які проведені через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 4273,20 грн. (в т.ч.. ПДВ 712,20 грн.), ним було складено податкову накладну за №66, яка 06.04.2020 була зареєстрована в ЄРПН під реєстраційним №9071017314, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру податкових накладних.
З урахуванням вищевказаного щодо недоведеності факту використання ТМЦ поза межами господарської діяльності та помилковості визначення обов'язку складання податкової накладної за реалізацію товару 01.06.2020 на загальну суму 4273,20 грн. (в т.ч. ПДВ 712,20 грн.) донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість є протиправним, а відтак податкове повідомлення-рішення від 06.11.2025 №0261642407 підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням приписів частини 2 статті 2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) прийняті відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є не правомірними і підлягають скасуванню.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3459,10 грн., тому, враховуючи приписи статті 139 КАС України, витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області №0261602407, №0261622407, №0261632407, №0261642407 від 06.11.2025.
Визнати протиправним та скасувати рішення №0261592407 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.11.2025.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2025 №Ф-0261582407.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3459 (три тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 10 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 25 травня 2026 року
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м.Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)
Головуючий суддя В.В. Матущак