28 травня 2026 року місто Київ
Справа № 752/5438/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9937/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Побережник Альоною Олександрівною, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року про відмову у прийнятті зустрічного позову (постановлено суддею Мазур Ю.Ю.)
у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури, в інтересах держави в особі: Київської міської ради, до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Національний природний парк «Голосіївський», державний реєстратор Державного підприємства «Сетам» Франчик Зоя Андріївна про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою
У березні 2025 року позивач заступник керівника Київської міської прокуратури, в інтересах держави в особі: Київської міської ради, звернувся до суду із цим позовом, у якому просив:
1) усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом скасування рішення державного реєстратора Державного підприємства «Сетам» Франчик Зої Андріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 29936959 від 07.06.2016 та здійснену на його підставі в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта 941327680000, номер запису про право власності 14850840), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього;
2) усунути перешкоди власнику територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести об'єкт самочинного будівництва - садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , а також демонтувати паркан, яким огороджена земельні ділянка навколо садового будинку за вказаною адресою (за координатами у форматі десяткових градусів: НОМЕР_2).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що Київською міською прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - садовий будинок. На земельній ділянці комунальної власності площею 723,69 га (кадастровий номер 8000000000:79:304:0007), яка є власністю територіальної громади міста Києва, перебуває в постійному користуванні НПП «Голосіївський» та належить до земель природно-заповідного фонду, 06.06.2016 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 13,2 кв.м. із зазначенням адреси: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 941327680000. Для державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт державному реєстратору відповідачем надано довідку ОК «Садове товариство «Гайок-МІ» № 61 від 12.05.2016. Київською міською прокуратурою встановлено, що Київська міська рада не приймала рішень про надання у власність чи користування земельної ділянки на АДРЕСА_1 . В реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової адреси АДРЕСА_1 . Згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське БТІ» за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не зареєстровано. Позивач зауважує, що на даний час за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці територіальної громади наявна чинна реєстрація права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а також побудовано садовий будинок та встановлено паркан, внаслідок чого інтереси держави щодо безперешкодного користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду порушені та мають бути поновлені.
Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 12 березня 2025 року відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов, у якому просив:
1) визнати незаконним та скасувати пункти 2, 3рішення Київської міської ради про надання земельних ділянок Національному природному парку «Голосіївський» для експлуатації та обслуговування Національного природного парку «Голосіївський» у Голосіївському районі м. Києва» № 69/7406 від 26.01.2012 у частині надання земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 723,69 га, зареєстрованої 30.12.2016 у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 8000000000:79:304:0007;
2) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:79:304:0007, площею 723,6941 га, що зареєстрована в Державному земельному кадастрі 30.12.2016 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої 25.12.2016 Київською обласною філією Центру Державного земельного кадастру;
3) припинити всі речові права, їх обтяження, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:79:304:0007 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 11533016800000).
Голосіївський районний суд м. Києва протокольною ухвалою від 21 жовтня 2025 року відмовив у прийнятті зустрічного позову.
30 березня 2026 року представник відповідача - адвокат Побережник А.О. через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу на протокольну ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року про відмову у прийнятті зустрічного позову, у якій, посилаючись на те, що відповідна ухвала є незаконною та необґрунтованою, такою, що порушує норми матеріального та процесуального права, постановлена внаслідок неповного з'ясування обставин справи та помилкових висновків суду, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття зустрічного позову до розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд порушив ч. 1 ст. 260 ЦПК України, оскільки ухвала щодо відмови у прийнятті зустрічного позову має бути оформлена окремим процесуальним документом з огляду на приписи статей 185, 193 та 194 ЦПК України та можливість оскаржена такої ухвали в апеляційному порядку.
Вважає, що суд не навів жодного належного обґрунтування, чому зустрічний позов не підлягає прийняттю враховуючи відсутність мотивувальної частини з огляду на протокольний характер ухвали, а тому така не може вважатися законною та обґрунтованою.
Указує, що первісний позов прокурора і зустрічний позов відповідача стосуються тієї самої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007, зокрема частини площею 13,79 га, яка має значення для визначення правового статусу спірної території, а задоволення зустрічного позову могло б виключити задоволення первісного позову, оскільки зустрічним позовом оспорюється законність рішення Київради від 26.01.2012 № 69/7406 у частині формування відповідної земельної ділянки, а похідними вимогами є скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речових прав. Якщо зустрічний позов буде задоволено, це повністю виключить задоволення первісного позову, оскільки прокурор не зможе довести порушення інтересів держави у заявленому вигляді.
Стверджує, що суд першої інстанції підійшов до питання прийняття зустрічного позову однобічно, фактично лише з позиції захисту інтересів позивача, не забезпечивши належного балансу процесуальних прав сторін.
Київський апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2026 року витребував з Голосіївського районного суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року про відмову у прийнятті зустрічного позову у справі № 752/5438/25.
На запит суду матеріали справи надійшли 20 травня 2026 року та передані судді-доповідачу 21 травня 2026 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2026 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, іншою ухвалою - справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Положення ч.ч. 4, 5 ст. 259 та ч. 1 ст. 353 ЦПК України не ставлять можливість реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження певного кола ухвал місцевого суду в залежності від їх поділу на протокольні та такі, що оформлені окремим документом, як і не містять заборони оскарження в апеляційному порядку протокольних ухвал.
При вирішенні питання права особи на апеляційне оскарження визначальним є саме зміст процесуального рішення суду першої інстанції, а не його форма.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 757/38949/16-ц.
За правилом п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, а також матеріали справи у необхідних межах, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
За приписами ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 вказала, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
У постанові від 20.03.2019 у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
У постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 908/1688/20 вказано, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятися у такому: а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі №910/6070/21 вказав, що взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів та доцільність їх спільного розгляду може виявлятися у такому:
- повністю чи частково співпадають підстави обох позовів (фактичні обставини); при цьому правові підстави цих позовів можуть бути різними;
- для підтвердження підстав позову сторонами (позивачем за первісним позовом і відповідачем за зустрічним) надані переважно або частково одні й ті ж самі докази;
- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися (при цьому предмети та підстави таких позовів можуть бути не пов'язаними, доцільність розгляду в одному провадженні спрямована на процесуальну економію, уникнення процедури примусового виконання одночасно двох судових рішень);
- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову;
- спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору / спорів між сторонами.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 910/2987/18 та постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/3310/21, від 12.05.2022 у справі № 910/7951/21, від 17.05.2021 у справі № 910/18778/20.
Водночас право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізоване за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред'явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В ухвалі, яку суд постановляє в судовому засіданні без оформлення окремого документа, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку (ч. 10 ст. 268 ЦПК України).
Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд постановляє протокольні ухвали з процесуальних допоміжних питань, які не потребують викладення в окремому процесуальному документі.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 194 ЦПК України до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення ст. 185 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.
Частиною 6 ст. 185 ЦПК України, до якої відсилає ч. 2 ст. 194 ЦПК України, передбачено, що про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.
Про залишення зустрічної позовної заяви в суді у випадку її повернення заявнику зазначено у ч. 3 ст. 194 ЦПК України.
Вищенаведене свідчить про те, що процесуальним законом визначено уніфікований, єдиний підхід при застосуванні наслідків подання позовної заяви (як первісної, так і зустрічної), яка подана без додержання вимог, що визначені ЦПК України.
Отже, питання про повернення зустрічної позовної заяви суд мав вирішити шляхом постановлення письмової ухвали із наведенням відповідних мотивів такого повернення, між тим, судом першої інстанції, в порушення вищезазначених вимог закону постановлено протокольну ухвалу.
Окрім цього, за приписами п. 7 ч. 2 ст. 248 ЦПК України у протоколі судового засідання зазначаються, зокрема, ухвали суду, постановлені в судовому засіданні без оформлення окремого документа.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 259 ЦПК України для постановлення ухвал, що оформлюються окремим документом, суд оголошує перерву. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.
Натомість, у протоколі судового засідання 21 жовтня 2025 року (т. 1 а. с. 212) не вказано таких відомостей, мотиви суду щодо відмови у прийнятті зустрічного позову не вказані. Неможливо встановити такі обставини і з аудіозапису судового засідання, оскільки в системі «Електронний суд» відсутній такий документ, хоча інші судові засідання 27 травня 2025 року, 02 вересня 2025 року та 01 квітня 2026 року в системі зафіксовані й відображені.
Також факт вирішення питання щодо прийняття зустрічного позову (відмови в його прийнятті) не відображений в ухвалі від 21 жовтня 2025 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (т. 1 а. с. 215-216).
Водночас колегія суддів враховує поточний стан справи, у якій 01 квітня 2026 року ухвалено рішення по суті позовних вимог (т. 2 а. с. 59-70) та з огляду на це вказує на таке.
Саме по собі встановлення порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо форми та мотивування ухвали у цьому випадку не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення за відсутності можливості досягнення того процесуального результату, задля якого подано апеляційну скаргу.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник просить скасувати протокольну ухвалу від 21 жовтня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.
Водночас такий спосіб апеляційного реагування можливий лише за умови, що провадження у справі в суді першої інстанції триває, а питання про прийняття зустрічного позову може бути вирішене з урахуванням процесуальної мети такого позову - його спільного розгляду з первісним позовом. Після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті первісних позовних вимог ця процесуальна мета об'єктивно не може бути досягнута, оскільки спільний розгляд первісного та зустрічного позовів у межах провадження суду першої інстанції вже неможливий.
Зустрічний позов за своєю процесуальною природою є засобом захисту відповідача саме у вже відкритому провадженні, який спрямований на спільний, взаємопов'язаний та доцільний розгляд вимог разом із первісним позовом. Його прийняття має значення до завершення розгляду справи по суті, адже після ухвалення рішення судом першої інстанції відсутній предмет процесуальної дії щодо об'єднання вимог для спільного розгляду.
За таких обставин скасування оскаржуваної ухвали мало б виключно формальний характер, оскільки не призвело б до поновлення порушеного, на думку скаржника, процесуального права та не забезпечило б можливості розгляду зустрічного позову разом із первісним.
Апеляційний суд не може скасовувати судове рішення лише з метою констатації допущеного процесуального порушення, якщо таке скасування не тягне реального процесуального наслідку, передбаченого законом, і не забезпечує ефективного захисту прав чи інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу.
При цьому відмова у задоволенні цієї апеляційної скарги не означає схвалення колегією суддів обраної судом першої інстанції процесуальної форми вирішення питання про зустрічний позов та не спростовує висновку про те, що така ухвала мала бути належним чином мотивована й оформлена окремим процесуальним документом. Водночас з огляду на ухвалення 01 квітня 2026 року рішення по суті спору, установлене порушення не може бути усунуте шляхом скасування оскаржуваної ухвали та направлення матеріалів до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття зустрічного позову.
При цьому скаржник не позбавлений можливості наводити відповідні аргументи щодо впливу неприйняття зустрічного позову на правильність вирішення спору у разі оскарження рішення суду першої інстанції по суті, а також не позбавлений права звернутися із самостійним позовом у порядку, передбаченому процесуальним законом, якщо вважає, що відповідне рішення Київської міської ради, державна реєстрація земельної ділянки чи зареєстровані речові права порушують його права або охоронювані законом інтереси.
Таким чином, з урахуванням конкретного процесуального стану справи, у якій судом першої інстанції вже ухвалено рішення по суті позовних вимог, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню чи зміні, оскільки таке скасування не забезпечить ефективного поновлення прав скаржника, шляхом розгляду його зустрічних позовних вимог в одному провадженні з заявленими до відповідача вимогами.
Керуючись статтями 49, 193, 258, 259, 263, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Побережник Альоною Олександрівною, - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року про відмову у прийнятті зустрічного позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова