Справа № 154/1350/26
Провадження № 2/931/315/26
28 травня 2026 року селище Локачі
Локачинський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Безп'ятко О.І.,
з участю секретаря судового засідання - Левчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
01 квітня 2026 року від позивача через систему «Електронний суд» до Володимирського міського суду Волинської області надійшов позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 вересня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 10.09.2025-100001170 в електронній формі та підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого у смс-повідомленні на номер вказаний позичальником. Відповідно до умов даного договору позичальнику 10.09.2025 року надано кредит у сумі - 10000 грн строком на 181 день з дати його надання (дата повернення - 09.03.2026 року), із фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1 % за 1 (один) день користування, яка застосовується протягом усього строку на який надається кредит. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 2000 грн. У разі прострочення виконання будь-якого грошового зобов'язання за договором, позичальник на вимогу кредитодавця зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст.625 ЦК України. Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 35000 грн, що складається з тіла кредиту - 10000 грн, процентів - 18000 грн, комісії (пов'язаної з наданням кредиту) - 2000 грн, відсотків нарахованих за ст. 625 ЦК України - 5000 грн.
Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 10.09.2025-100001170 від 10 вересня 2025 року у розмірі 35000 грн, а також судові витрати покласти на відповідача.
28 квітня 2026 року дана справа надійшла до Локачинського районного суду Волинської області за підсудністю.
Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 29 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 28 травня 2026 року.
13 травня 2026 року відповідач через систему «Електронний суд» подала відзив, у якому не погоджується із позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Надані позивачем до суду документи не підтверджують належним чином правомірність та обґрунтованість заявлених вимог, а саме розрахунок заборгованості складений в односторонньому порядку самим позивачем та не є беззаперечним доказом існування заборгованості саме у заявленому розмірі. Зазначає, що сам по собі розрахунок не підтверджує правильність нарахування процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів. Також позивачем не надано належних доказів фактичного отримання нею кредитних коштів саме у тому розмірі, який зазначений у позовній заяві, як і відсутні належні первинні документи про підтвердження руху коштів, порядок нарахування процентів та законність формування заявленої суми боргу. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 59).
19 травня 2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач повністю заперечує щодо позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Спірний кредитний договір укладено в електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відповідач підписуючи договір підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, тому надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні ЗУ «Про платіжні послуги» та містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності до цього закону, а відтак належним доказом видачі коштів відповідачу. Зазначає, що загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування, а наданий суду розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру так як позивач надає кошти у кредит без відкриття банківського рахунку. Просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 60-70)
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що стверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 57 на звороті). Одночасно у відзиві представник позивача просить розгляд справи здійснювати без її участі (а.с. 70).
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася також, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки та довідкою про доставку електронного документу (а.с. 56, 58). У поданому нею відзиві просила розгляд справи проводити без її участі.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 10 вересня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.09.2025-100001170 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е638. Даний договір складається з пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), інформаційного повідомлення (а.с. 46-49).
Крім того, 10 вересня 2025 року позивачем підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 45).
Згідно умов кредитного договору №10.09.2025-100001170 від 10 вересня 2025 року, сума кредиту становить 10000 грн та перераховується за реквізитами - 4441-11XX-XXXX-4410. Кредит надається строком на 181 день, дата повернення (виплати) кредиту - 09.03.2026 року (п.1-4 Договору). Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 2000 грн. Також, умовами договору передбачено, що позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов'язання за договором, зокрема, зобов'язання зі сплати кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/її(їх)частини (якщо Комісія(ії) встановлена(і) договором) у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу кредитодавця зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною 12 ст. 11 Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За ч. 1 ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (ст. 1 Закону України "Про електронну комерцію").
З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на вебсайт за допомогою особистого кабінету кредитні договори між кредиторами та позичальником не було б укладено. Таким чином, електронний договір, підписаний електронним одноразовим ідентифікатором, вважається укладеним у письмовій формі з моменту його підписання, тобто ведення алфавітно-цифрової послідовності даних (пароль). Водночас такий договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо істотних умов договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, кредитний договір № 10.09.2025-100001170 від 10вересня 2025 року є укладеним з моменту його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е638, який був направлений на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 позичальника ОСОБА_1 , що підтверджує погодження сторонами усіх істотних умов такого договору.
На виконання умов договору, 10 вересня 2025 року на платіжну картку НОМЕР_2 , що вказана у кредитному договорі №10.09.2025-100001170 від 10 вересня 2025 року, було перераховано кошти у сумі 10000 грн за допомогою системи iPay.ua, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-2503 від 25.03.2026 року (а.с. 35).
Відповідач у відзиві вказує, що позивачем не надано доказів фактичного отримання нею кредитних коштів саме у розмірі, зазначеному у позовній заяві, однак при цьому не заперечує факту отримання кредитних коштів. Водночас будь-яких належних та допустимих доказів, зокрема виписки по власному банківському рахунку, на підтвердження своїх доводів щодо отримання коштів в іншому розмірі відповідачем суду не надано.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.
Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 35000 грн.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором № 10.09.2025-100001170 від 10.09.2025 року, сформованого ТОВ «Споживчий центр», заборгованість у ОСОБА_1 становить 35000 грн, з яких 10000 грн - основний борг, 18000 грн - залишок відсотків, 5000 грн - залишок відсотків за ст. 625 ЦК України, 2000 грн - залишок комісій, 0,00 грн - залишок штрафів (а.с. 37-39).
Крім того, із даного розрахунку вбачається наступне: із 10.09.2025 по 09.03.2025 (181 день) відповідачу нараховувалися відсотки за стандартною ставкою 1,00% в сумі 100 грн в день, а також 10.09.2025 нараховано одноразово комісію у розмірі 2000 грн. У зв'язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання із 10.10.2025 здійснювалося нарахування відсотків за ст. 625 ЦК України на загальну суму 5000 грн. Крім того, 09.10.2025 позичальником було здійснено платіж на суму 100 грн.
У суду відсутні будь-які правові підстави ставити під сумнів наданий ТОВ «Споживчий центр» розрахунок заборгованості, який відповідає умовам підписаного сторонами договору, стороною відповідача в ході розгляду справи такий розрахунок в жодній мірі не спростований, контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач не подала; клопотання про проведення судової економічної експертизи на їх (розрахунків) спростування ОСОБА_1 заявлено не було.
Надаючи оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з таких норм права.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У відповідності до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Суд звертає увагу, що у п.7 договору №10.09.2025-100001170 від 10 вересня 2025 року встановлюється комісія саме за надання кредиту, а не за його обслуговування.
За наведених обставин, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 10000 грн, відсотків в сумі 18000 грн та комісії в сумі 2000 грн підлягають задоволенню.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у загальну суму заборгованості включено суму заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 5000 грн, яку позивач вважає правомірною, оскільки кредитний договір був укладений після набуття чинності змін до ЗУ «Про споживче кредитування», на підставі яких кредиторам дозволено нараховувати неустойку та інші платежі за прострочення виконання зобов'язання, і такий закон є спеціальною нормою по відношенню до норм ЦК України.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Цим же законом розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
В подальшому Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року пункт 6 Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» викладено в такій редакції: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Цим же Законом п. 6-1 був виключений.
Тобто, Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року змінено обов'язок кредитодавця щодо списання інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором, в залежності від дати укладення кредитного договору. Для договорів, укладених після 24.01.2024 року, таке списання не передбачено.
Водночас п. 18 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у зв'язку з прийняттям Законом № 3498-IX від 22.11.2023 змін не зазнав. Позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, обов'язок кредитодавця списати інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.
Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі № 334/3161/17 ( п. 14-19 постанови від 22 червня 2021 року).
А тому суд вважає, що до нарахованих відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України за кредитним договором, датою укладення якого є 10.09.2025, застосуванню підлягає п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Отже, заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 5000 грн підлягають списанню кредитодавцем.
Всі інші доводи відповідача не спростовують висновків суду. Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів позовної заяви та підтвердження своїх заперечень.
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства, враховуючи, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт отримання кредитних коштів та невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором №10.09.2025-100001170 від 10 вересня 2025 року, що суттєво порушує взяті на себе договірні зобов'язання, а також порушує права та законні інтереси кредитодавця у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» слід задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 30000 грн, з яких 10000 грн - основний борг, 18000 грн - відсотки, 2000 - комісія.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2282,06 грн.
На підставі ст. ст. 526, 626, 628, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 246, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 10.09.2025-100001170 від 10 вересня 2025 року у розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень.
В інший частині позивних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2282 (дві тисячі двісті вісімдесят дві) грн 06 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133 А, код ЄДРПОУ 37356833;
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 28.05.2026 року.
Суддя Локачинського районного суду О. І. Безп'ятко