Справа № 216/2887/23
2/214/69/26
Іменем України
29 травня 2026 року м Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Чернової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Панченка М.І.,
представника відповідача Державної казначейської служби - Тараненко М.С.
представника відповідача - Стороженка А.І., Бардіної Н.О. (в режимі відео конференції),
представника третьої особи - Стороженко С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 216/2887/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування розташоване у місті Полтаві, Державної казначейської служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Дніпропетровська обласна прокуратура, про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Територіального управління Державного бюро розслідування, Державної казначейської служби, вказавши, що до січня 2022 року заступник начальника СВ Довгинцівського ВП Єфремов Д.С. та слідча ОСОБА_2 розслідували кримінальне провадження № 120130402300000097, внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України відносно незаконного заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шахрайським шляхом, де позивач у справі був потерпілим. Весною 2017 року в його офісі заступник начальника СВ Довгинцівського ВП ОСОБА_5 повідомив його та його бухгалтера повідомлено про закінчення гласних та негласних слідчих дій, де підозрюваному ОСОБА_6 вручено підозру, свою вину той визнав. Тоді ж йому ОСОБА_5 було вручено копію рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 визнано цивільним позивачем, ОСОБА_4 визнано цивільним відповідачем і стягнуто з останньої на його користь 100 000,00 доларів США, хоча позивач не приймав участі в судових засіданнях при ухваленні цього рішення. Після цього позивачем було передано ОСОБА_5 на його вимогу грошові кошти в якості винагороди на нібито проведені слідчі дії та судове рішення у справі. Восени 2017 року для з'ясування строків отримання грошових коштів за рішенням суду, він звернувся до слідчої ОСОБА_2 на робочому місці, яка запевнила його в спокійному очікуванні реалізації нерухомого майна ОСОБА_6 , яке може тривати роками. Позивач повністю довіряв слідчим, поки в грудні 2020 року випадково не дізнався про закриття кримінального провадження постановою слідчої ОСОБА_2 для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності. При зверненні до канцелярії суду дізнався про факт підробки рішення, оскільки воно ніколи судом не ухвалювалось та не видавалось. 25 січня 2021 року за його скаргою судом було скасовано постанову слідчої про закриття кримінального провадження № 120130402300000097, на теперішній час досудове розслідування триває. На виконання ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 25.02.2021, постановленої за його заявою, розпочато кримінальне провадження № 62021170030000024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 КК України відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , розслідування доручено слідчому ТУ ДБР в м. Полтава ОСОБА_7 , який допустив неналежне виконання своїх службових обов'язків та несумлінне ставлення до них, оскільки у встановлений законом строк не вжив передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили. Так, ухвалами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська постанови слідчого ДБР від 16 квітня 2021 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, від 29 травня 2021 року та від 11 квітня 2022 року про закриття кримінального провадження, від 03 вересня і від 09 грудня 2021 року про відмову у задоволенні клопотань потерпілого щодо проведення слідчих дій, тощо - визнано незаконними та скасовано. Більш того, ухвалою цього ж суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 203/4015/22 визнано бездіяльність слідчого ТУ ДБР в м. Полтаві , яка полягала в порушенні вимог ч. 5 ст. 284 КПК України , оскільки слідчим більше 6 місяців не направлялось потерпілому та його представнику постанову від 11.04.2022 про закриття кримінального провадження, чим порушено права потерпілого. Зазначено щодо подання потерпілим у кримінальному провадженні та позивачем у цій справі до слідчого ТУ ДБР в м. Полтава клопотання щодо проведення ряду слідчих дій, яке слідчі ДБР відмовились виконувати, що завдало стресу та душевних страждань ОСОБА_1 , який є уразливою людиною, що досягла 70-річного віку та змушений був звертатися за медичною допомогою та відповідними скаргами до вищих інстанцій. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтавизобов'язано посадових осіб ТУ ДБР внести до ЄРДР відомості щодо кримінального правопорушення викладені в заяві ОСОБА_8 відносно вчинення слідчим ТУ ДБР в м. Полтава ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 КК України. На момент звернення до суду кримінальне провадження № 62021170030000024 від 16.03.2021 перебуває у провадженні ТУ ДБР в м. Полтава протягом 2 років 1 місяця 17 днів, де слідчий не вчинив процесуальних дій щодо закінчення досудового розслідування, передачі справи до суду, чим затягує слідство у справі, що і стало підставою для подання численних скарг. Правовою підставою у цій справі позивач визначив систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно КПК України перевірки заяв ОСОБА_1 про злочин , створення йому перешкод у збиранні доказів щодо встановлення істини , що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача і надмірну тривалість досудового розслідування. Тому просить стягнути на свою користь з державного бюджету України через Державну казначейську службу України у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди 400 000,00 грн.
Ухвалою суду від 11 травня 2023 року прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження вказану цивільну справу та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 29 вересня 2025 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Дніпропетровську обласну прокуратуру.
Ухвалою суду від 18.03.2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. Установлено загальний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Панченко М.І. на вимогах наполягали з підстав, викладених у тексті позовної заяви.
Представник відповідача ТУ ДБР у м. Полтаві Бардіна Н.О. вимоги позову не визнала з підстав, викладених у тексті відзиву на позов.
Представника відповідача Державної казначейської служби - Тараненко М.С. вимоги позову не визнала з підстав викладених у письмових запереченнях.
Представник третьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури Стороженко С.І. вимоги позову не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.
В судовому засіданні від 24.04.2026 року була допитана в якості свідка ОСОБА_9 показала наступне. ОСОБА_1 знає з 1995 року він є засновником та директором підприємства ТОВ «Хліб». Вона працює на підприємстві ОСОБА_1 бухгалтером. Як їй відомо до 2021 року ОСОБА_1 хронічних захворювань не мав, вони працювали без вихідних, на той час стан його здоров'я був задовільний для його віку. Вже з квітня 2021 року по теперішній час його стан здоров'я значно погіршився, через кримінальне провадження яке тривалий час розглядає ДБР. ОСОБА_1 постійно їздив до м. Дніпро та м. Києва, по цій кримінальній справі. Повертався з відти дуже в поганому фізичному стані, потребував навіть медичної допомоги через надмірне хвилювання. За цих обставин він не міг бут на роботі як раніше, що вплинуло на його бізнес.
В судовому засіданні від 24.04.2026 року в якості свідка був допитаний ОСОБА_10 , який показав наступне. ОСОБА_1 знає вже понад 20 років, він обслуговує його підприємство, у них договірні відносини. До весни 2021 року ОСОБА_1 почував себе задовільно, проблем зі станом здоров'я у нього не було, всі звіти підписував особисто. Після 2021 року ОСОБА_1 часто їздив до лікарні, через погане самопочуття. Він, ще додатково працював водієм у ОСОБА_1 , оскільки сам ОСОБА_1 через стан здоров'я особисто керувати транспортним засобом не міг. Він постійно возив ОСОБА_1 або до м. Києва, або до м. Дніпро, вважає, що стан здоров'я ОСОБА_1 погіршився, через тривале розслідування кримінальної справи ДБР.
В обґрунтування відзиву зазначено, що невизнання вимог позивача, оскільки слідчим ТУ ДБР у м. Полтаві проведено та проводиться в повній мірі всі необхідні процесуальні дії з метою встановлення істини та події кримінального правопорушення , а також в межах строків, встановлених КПК України, процесуальний контроль за чим здійснюється прокурорами та слідчими суддями. ОСОБА_1 на обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів факту завдання йому шкоди, в тому числі відсутні висновки незалежних психологів-спеціалістів, експертів, тощо, на підтвердження того, що ОСОБА_1 відчував постійні тривоги, хвилювання, нервові розлади, тощо, саме через відповідні дії ТУ ДБР у м. Полтава. Не містять матеріали справи і доказів протиправності дій ТУ ДБР у м. Полтава та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та наслідками у вигляді моральних страждань, які за твердженнями ОСОБА_1 він відчував. Наголошено, що при розгляді цивільної справи ухвала слідчого судді про вчинення певної процесуальної дії не належить до преюдиційних судових рішень, передбачених частиною 6 статті 82 ЦПК України. Надання оцінки діям та рішенням слідчого, саме те, що намагається зробити ОСОБА_1 , в цій цивільній справі, перебуває в площині кримінального процесуального законодавства та має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України, тобто на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Наявність певних недоліківу процесуальній діяльності посадових осіб не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, та не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Саме по собі скасування процесуальних постанов слідчого не може свідчити про безумовну неправомірність дій відповідача і завдання такими діями шкоду позивачу, тому просить відмовити у задоволенні вимог за безпідставністю.
У відповіді на відзив позивачем наголошено на безпідставність доводів представника відповідача та зазначено підстави для звернення до суду, аналогічні викладеним у тексті позовної заяви. Наголошено щодо надмірної тривалості досудового розслідування, що підтверджується восьма судовими рішеннями слідчих суддів та наголошено на тому, що позивач тривалий час здійснює захист своїх прав від неправомірної бездіяльності слідчих відповідача, протягом 2021-2023 років він змушений систематично за сотні кілометрів від місяця проживання відвідувати зі скаргами на бездіяльність слідчих як ТУ ДБР в м. Полтава, так і судові інстанції, що спричинило неможливість здійснення своєї щоденної діяльності , постійні переживання, тривалі душевні страждання та погіршило стан його здоров'я. Тому посилаючись на надання медичних документів щодо звернень за допомогою, викликаних бездіяльністю відповідача, наполягає на задоволенні вимог.
У письмових запереченнях на відповідь на відзив стороною відповідача зазначено, що ОСОБА_1 в черговий раз лише висловлює свою суб'єктивну незгоду з проведенням досудового розслідування , вказуючи на не проведення необхідних на його думку слідчих дій, нібито надмірну тривалість досудового розслідування, тощо, однак наголошено з посиланням на частину 5 статті 40 КПК України щодо статусу слідчого, який є процесуально самостійною особою у кримінальному провадженні і втручання в його діяльність осіб, що не мають на це законних повноважень, забороняється. Зазначено доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позов, звернуто увагу на невідповідність медичних довідок позивача заявленим ним у тесті позовної заяви доводам та відсутність зв'язку його звернень за медичною допомогою із проведенням досудового розслідування, на підставі чого представник відповідача просить відмовити у задоволенні вимог.
У додаткових поясненнях позивача зазначено про помилковість доводів сторони відповідача, ураховуючи, що до суду подано позов не про стягнення збитків, а про відшкодування моральної шкоди, де відповідач доводить відсутність протиправної поведінки та вини, чого відповідачем не зроблено. Тому ураховуючи стан здоров'я позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні, постійні тривоги, хвилювання, нервові розлади, погіршення стану здоров'я саме через неправомірні дії відповідача, наполягає на задоволенні вимог.
У письмових запереченнях представника третьої особи зазначив, що оскільки кримінальне провадження наразі перебуває у провадженні, факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) наразі не встановлений, тому відсутні підстави для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, а відтак вважає, що позовні вимоги в цій частині заявлені позивачем, не доведені належними та допустимими доказами. Позивач безпідставно посилається на положення ч. 1 ст. 1176 ЦК України , оскільки позивач не був засуджений чи притягнутий до кримінальної відповідальності із обранням запобіжного заходу, не піддавався адміністративним стягненням, тощо. Зазначено доводи, аналогічні викладеним у тексті відзиву на позов, в тому числі стосовно відсутності причинено-наслідкового зв'язку між діями та бездіяльністю ТУ ДБР у м. Полтава, не надано доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, тому просить відмовити у задоволенні вимог.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, у провадженні слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві перебуває кримінальне провадження № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 КК України.
Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 січня 2023 року у справі № 203/4537/22 задоволено скаргу захисника потерпілого - адвоката Панченка Миколи Івановича в інтересах потерпілого ОСОБА_1 на постанову слідчого від 11.04.2022 про закриття кримінального провадження, заявлену в рамках кримінального провадження №62021170030000024 від 16.03.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Сергія Тоічкіна від 11.04.2022 про закриття кримінального провадження №62021170030000024 від 16.03.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 14 квітня 2023 року у справі № 554/2827/23 задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в порядку ст.303 КПК України. Зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 07.02.2023 про вчинення кримінального правопорушення щодо службової недбалості, тобто невиконанні чи неналежному виконанні службових обов'язків відносно слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Тоічкіна С.М. у кримінальному провадженні № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 09 серпня 2023 року у справі № 554/6968/23 задоволено скаргу адвоката Панченка Миколи Івановича в інтересах ОСОБА_1 стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов'язано уповноважених осіб органу Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за повідомленням ОСОБА_1 від 21.07.2023 про вчинення кримінального правопорушення щодо службової недбалості, тобто невиконанні чи неналежному виконанні службових обов'язків відносно слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Тоічкіна С.М. у кримінальному провадженні № 62021170030000024 від 16 березня 2021 року.
Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року у справі № 203/4434/23 задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про відмову у задоволенні клопотання. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, ОСОБА_6 від 17 липня 2023 року у кримінальному провадженні №62021170030000024, про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_11 від 07 лютого 2023 року з питань, поставлених в п.п.1,2,4,6 клопотання.
У матеріалах справи також наявні ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024 року про скасування постанови слідчого ДБР від 15.12.2023 про закриття кримінального провадження, заявлену в рамках кримінального провадження №62021170030000024 від 16.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, тощо.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Однак цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
У частинах першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить стягнути з Державного бюджету України 400 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження, посилаючись, зокрема, на те, що з березня 2021 року слідство триває, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankovv. Bulgaria» («Станков проти Болгарії»), заява № 68490/01).
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» («Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства»), від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» («Аксой проти Туреччини»)). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ указав, що вирішальним питанням під час оцінювання ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чиможе заявник податицю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» («Пелісьє і Сассі проти Франції»), від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» («Філіс проти Греції»)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 06 березня 2024 року у справі № 398/3747/22 (провадження № 61-16552св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 335/12338/19 (провадження № 61-7930св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23), від 31 липня 2024 року у справі № 183/960/23 (провадження № 61-2810св24), від 30 вересня 2024 року у справі № 201/227/23 (провадження № 61-698св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 554/2588/23 (провадження № 61-3629св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 463/1700/21 (провадження № 61-250св24).
У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Указані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.
У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, слідчі дії у кримінальному провадженні № 62021170030000024 тривають з березня 2021 року, позивач для відновлення порушеного права впродовж майже п'яти років вимушений неодноразово звертатися до правоохоронних органів із відповідними клопотаннями, заявами та скаргами, внаслідок чого порушено його звичайний ритм життя, суд керується тривалою бездіяльністю органів досудового розслідування, пов'язаною із невиконанням своїх обов'язків, непроведенні комплексу дій, передбачених КПК України, внаслідок чого позивачу завдано моральних страждань, що свідчить про наявність підстав, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України, для відшкодування йому моральної шкоди, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 341/2443/23 (провадження № 61-9723св25).
При цьому суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_12 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, вимог розумності та справедливості, а також численності його скарг та ухвал суду щодо визнання незаконними та скасування прийнятих слідчим постанов у вказаному кримінальному провадженні, що є достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди з посиланням на прецедентну практику ЄСПЛ, оскільки, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності, ураховуючи конкретні обставини справи, і щодо обставин цієї справи судами враховані усі критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Натомість основна функція ЄСПЛ полягає в перевірці дотримання державами, що ратифікували Конвенцію, обов'язків, передбачених нею, і, відповідно, винесенні рішень стосовно наявності чи відсутності порушень державою положень Конвенції.
Доводи сторони відповідача про те, що задоволення скарг на постанови не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи, необґрунтовані, так як у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі собою факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад п'ять років) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження.
Аргументи відповідача про ненадання позивачем доказів заподіяння їй моральної шкоди, суд відхиляє, оскільки обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов'язковому встановленню в окремому судовому рішенні. Правовідносини у цій справі виникли з факту завдання шкоди, питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд при розгляді цивільної справи самостійно встановлює наявність чи відсутність підстав для відшкодування немайнової шкоди під час оцінки наданих сторонами доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21 (провадження № 61-10971св23), від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 (провадження № 61-10406св23)).
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Керуючись статями 10, 12,13, 141, 263, 265ЦПК України,суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування розташоване у місті Полтаві, Державної казначейської служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Дніпропетровська обласна прокуратура, про стягнення моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органів досудового розслідування - частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 коп.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач Територіальне управління Державного бюро розслідування розташоване у місті Полтаві, код ЄДРПОУ 42334163, місце знаходження за адресою: Полтавська область, м. Полтава, вул.. Гоголя, буд. 25.
Відповідач Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6.
Третя особа Дніпропетровська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909938, місце знаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 38.
Суддя Н.В. Чернова