Номер провадження: 11-сс/813/1293/26
Справа № 523/10219/26 1-кс/523/4557/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
27.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 15.05.2026, якою в межах к/п № 12026160000000281 від 14.05.2026 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Саратов рф, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
- підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.07.2026 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській обл. ОСОБА_8 та стосовно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.07.2026 включно, без визначення застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів,існування в цьому к/п ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутності підстав для застосування підозрюваному більш м'якого запобіжного заходу та на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати йому альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодилася із оскаржуваною ухвалою, вважає її необґрунтованою та незаконною з таких підстав:
- ОСОБА_7 одразу ж після затримання 15.05.2026 під час допиту визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, зобов'язався ніколи не вчиняти подібних правопорушень, пояснив, що вказане вчинив через скрутне матеріальне становище, а також зазначив, що не знав, що пошкоджений автомобіль знаходився у користуванні військовослужбовців ЗСУ;
- сторона обвинувачення не довела наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, при цьому, факт підпалу авто, який формально належить особі, що має статус військовослужбовця, сам по собі не є доказом, що цей транспортний засіб використовувався у діяльності ЗСУ або призначався для виконання бойових завдань чи забезпечення обороноздатності. Окрім того, також не доведено наявність умислу підозрюваного на перешкоджання законній діяльності ЗСУ;
- ризики, наявність яких встановив слідчий суддя, є формальними та не підтверджуються жодними доказами;
- підозрюваний ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, у вчиненні інших кримінальних правопорушень не підозрюється;
- відповідно до протоколу обшуку у ОСОБА_7 було вилучено мобільни телефон, що нівелює ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України;
- посилання слідчого судді на можливість впливу підозрюваним на свідків не підкріплено жодними доказами або принаймні посиланнями на імена таких осіб та спосіб, у який підозрюваний може впливати на них;
- можливість не визначати розмір застави є правом, а не обов'язком суду.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та визначити останньому альтернативний запобіжний захід у виді застави в 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Учасники апеляційного провадження в судове засідання до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, при цьому захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просила розглядати справу за її відсутності, а прокурор ОСОБА_9 подав клопотання, в якому заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив її розглянути без його участі.
З врахуванням приписів ст.ст. 405, 422 КПК України колегія суддів вирішила провести апеляційний розгляд за відсутності учасників провадження та на підставіч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апелянта та ретельно дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За приписами ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, ЄСПЛ повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
За обставинами цього к/п ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст.114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України за кваліфікуючими ознаками: перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період, вчинене за попередньою змовою, групою осіб; умисне знищення чужого майна, вчинене шляхом підпалу та за попередньою змовою групою осіб.
Відповідно до обставин, викладених в повідомленні про підозру, 12.05.2026 ОСОБА_7 увійшов у контакт із невстановленою особою, яка використовує в месенджері «Тelegram», нік-нейм « ОСОБА_10 » та наступного дня 13.05.2026 за вказівкою цієї особи він віднайшов припаркований в умовах вулиці автомобіль за адресою: АДРЕСА_2 т/з марки «Ford Transit», 2025 р.в., реєстраційний номерний знак « НОМЕР_1 », який належить в/ч НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 бригада безпілотних систем ЗСУ «Немезіс») та використовувався військовослужбовцем ОСОБА_11 , сфотографував авто за допомогою власного мобільного телефону та через «Тelegram» надіслав о 21:25 год вказаній невстановленій особі з нік-неймом « ОСОБА_10 » для погодження вчинення підпалу саме цього автомобілю та отримав згоду на вчинення цих дій.
В подальшому, того ж дня 13.05.2026 ОСОБА_7 попросив у свого знайомого ОСОБА_12 , який не був обізнаний про його злочинні плани бензин, ніби то як для власних потреб, та отримав неповну дволітрову пластикову пляшку із зазначеним пальним, після чого дійшов пішки до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де стояв вище вказаний т/з та використовуючи заздалегідь пристосовану для підпалу запалювальну суміш невстановленого складу, облив капот вказаного т/з та, використовуючи запальничку підпалив його, викликавши тим самим займання. У той же час ОСОБА_7 , за допомогою відеокамери належного йому мобільного телефону зняв відео палаючого автомобілю, яке надіслав о 21:33 год вище вказаній невстановленій особі, в якості так званого звіту за виконану роботу, за що йому наступного дня 14.05.2026 на картковий рахунок № НОМЕР_4 відкритий в АТ «ОТП Банк» зараховано 4000 грн.
На підтвердження обґрунтованості підозри, пред'явленої ОСОБА_7 орган досудового розслідування надав ряд документів: протокол огляду місця події від 14.05.2026; протокол додаткового огляду місця події від 14.05.2026; акт про пожежу від 14.05.2026; протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 14.05.2026; протокол допиту свідка ОСОБА_13 від 14.05.2026; протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 14.05.2026; протокол обшуку від 14.05.2026; протокол обшуку від 14.05.2026; протокол затримання ОСОБА_7 від 14.05.2026; інші матеріали досудового розслідування.
Дослідивши матеріали, зібрані органом досудового розслідування в межах цього к/п, апеляційний суд констатує, що надані докази свідчать про ймовірну причетність ОСОБА_7 до обставин цього к/п та в сукупності підтверджують обґрунтованість пред'явленої йому підозри, яка потребує подальшого розслідування.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування на критерії достатності, належності, достовірності та допустимості, а також обсяг кваліфікації дій підозрюваного буде проводитися судом під час розгляду обвинувального акту по суті в разі його направлення до суду. Натомість, на цій стадії к/п суд лише перевіряє достатність зібраних доказів для формування стійкого переконання щодо причетності особи до обставин к/п та обрання їй необхідного запобіжного заходу в зв'язку із наявністю та обґрунтованістю відповідних ризиків.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що орган досудового розслідування потребує вчинення необхідних слідчих дій задля встановлення істотних обставин к/п, в тому числі зібрання доказової бази задля підтвердження фактів, викладених в повідомленні про підозру, встановлення наявності інших учасників к/п, допит учасників к/п, в тому числі повторний за необхідності, проведення експертиз, встановлення нових обставин тощо, в зв'язку з чим в подальшому уповноважений орган може змінити підозру. З огляду на що, апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення протиправної поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Як було вище зазначено, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст.114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України, при цьому останній карається позбавленням волі на строк від 3 до 10 років, що є тяжким злочином відповідно до класифікації ст. 12 КК України.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому. у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З врахуванням специфіки інкримінованих злочинів проти основ національної безпеки України та проти власності, вчинених в умовах воєнного стану, за попередньою змовою, групою осіб з корисливих мотивів, зважаючи на ступінь суспільної небезпеки інкримінованих діянь, їх тяжкість та суворість ймовірного покарання, враховуючи характеристики особи підозрюваного, а також зважаючи на повідомлення прокурором апеляційному суду інформації, що ОСОБА_7 проходив військову службу з 08.12.2025 до 02.01.2026 у в/ч НОМЕР_5 Нацгвардії України, доки не вчинив самовільне залишення військової частини, початкову стадію к/п, що обумовлює необхідність вчинення правоохоронним органом ряду дій зі встановлення та перевірки обставин к/п, зокрема допит свідків, проведення експертиз тощо апеляційний суд констатує наявність в цьому к/п ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обґрунтовують необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та унеможливлюють застосування йому більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Більш того, колегія суддів в цьому контексті окремо зауважує на тому, що вимогами ч. 6 ст. 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тобто запобіжний захід у вигляді тримання під вартою).
Отже, законодавець імперативно встановив, що за наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК Українипід час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 114-1 КК України, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
За приписами ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України.
Апеляційний суд зауважує, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.
Отже, оскільки в даному к/п стосовно підозрюваного ОСОБА_7 встановлена наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з врахуванням специфіки інкримінованих діянь та стадії розслідування к/п, застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави цілком відповідає встановленим кримінальним процесуальним законодавством вимогам, що обумовлено особливістю законодавства про притягнення до відповідальності осіб за визначеним в ст. 176 КПК України переліком статей КК України та збройною агресією проти України.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що запобіжний захід носить тимчасовий характер та через нетривалий період часу його необхідність й доцільність буде перевірена судом за клопотанням сторони обвинувачення в разі його подання, в ході розгляду якого сторона захисту з врахуванням обставин к/п не позбавлена права звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу або визначення альтернативного запобіжного заходу.
Апеляційний суд зауважує, що визнання вини, розкаяння у вчиненому, співпраця зі слідством тощо будуть враховані судом в разі направлення обвинувального акту стосовно ОСОБА_7 для розгляду. Натомість зважаючи на початкову стадію к/п та необхідність вчинення органом досудового розслідування слідчих дій з метою встановлення обставин к/п, доказів тощо, в системному взаємозв'язку зі специфікою інкримінованих діянь, на переконання апеляційного суду, застосування підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави є цілком обґрунтованим та виправданим.
Вилучення у підозрюваного мобільного телефону само по собі не виключає наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки к/п перебуває на початковій стадії, а відповідно до обставин підозри інкриміновані діяння були вчинені за попередньою змовою групою осіб з використанням листування в месенджері, який до того ж може бути встановлений не на одному мобільному телефоні та не тільки на мобільний пристрій.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_7 апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 15.05.2026, якою стосовно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.07.2026 включно, без визначення застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4