Справа № 462/7920/25 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/203/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
29 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.
секретаря: Іванової О.О.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 25 жовтня 2024 року між сторонами укладено договір № 509673-КС-003 про надання кредиту шляхом обміну електронним повідомленням, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надало позичальнику грошові кошти у розмірі 26 000 грн. 00 коп., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом. Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
Окрім цього між сторонами було укладено 11 січня 2025 року додаткову угоду №1 до договору № 509673-КС-003 про надання додаткового кредиту у розмірі 23 000 грн 00 коп. ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало.
Однак, боржник свої зобов'язання за кредитним договором № 509673-КС-003 про надання кредиту належним чином не виконала, сплативши лише частково заборгованість у розмірі 39 007 грн 84 коп., чим порушила свої зобов'язання, встановлені договором.
Зважаючи на ті обставини, що відповідачка належним чином не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, у боржника станом на 04 вересня 2025 року утворилась заборгованість за договором № 509673-КС-003 про надання кредиту у розмірі 118 489 грн 04 коп. з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту 45 828 грн 00 коп., сума прострочених платежів по процентах 70 575 грн 12 коп., сума прострочених платежів за комісією 2 445 грн 92 коп.
З врахуванням зазначених обставин, просили стягнутиз ОСОБА_1 на їхню користь заборгованість за Договором № 509673-КС-003 про надання кредиту від 25 жовтня 2024 року в розмірі 118 849 грн 04 коп. з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту 45 828 грн 00 коп., сума прострочених платежів по процентах 70 575 грн 12 коп., сума прострочених платежів за комісією 2 445 грн 92 коп. та суму сплаченого судового збору.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 06 січня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року у розмірі - 58 992.16 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - 1 202.39 грн судового збору.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 січня 2026 року в частині стягнутого розміру заборгованості оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Позика».
В апеляційній скарзі покликається на те, що проценти за користування кредитними коштами нараховано в період дії кредитного договору № 509673-КС-003 за кожен день користування кредитом на залишок по кредиту, що відповідає нормам чинного законодавства, а можливість зменшувати розмір процентів нарахованих протягом строку кредитування законом не передбачена.
Зменшуючи розмір нарахованих процентів, суд помилково ототожнив проценти, нараховані протягом строку кредитування, що є платою за користування коштами, наданими в кредит, та процентами, нарахованими на підставі частини 2 статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання у випадку, коли сума кредиту не повертається позичальником у визначений ним строк.
Зазначає, що не заявляли вимог щодо стягнення штрафних санкцій та процентів, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Відповідачка сплатила заборгованість лише частково в сумі 39007.84 грн, з яких 26 776.16 грн сплачено на погашення заборгованості за процентами, чим порушено встановлені договором зобов'язання, що призвело до подорожчання кредиту і збільшення загального розміру нарахованих процентів за період користування кредитом, враховуючи щоденне нарахування процентів на фактичний залишок по тілу кредиту.
Встановлення комісії за надання кредиту є правомірним, оскільки укладеним між сторонами кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії та інших обов'язкових платежів.
Крім того, спеціальним законодавством прямо визначено правомірність дій кредитодавця щодо включення до кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії.
Просить рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 січня 2026 року в частині стягнутого розміру заборгованості змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на його користь заборгованість в розмірі 141353.84 грн та здійснити розподіл судових витрат, а в решті рішення суду залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 21 травня 2026 року, є дата складення повного судового рішення - 29 травня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 25 жовтня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 509673-КС-003 про надання кредиту шляхом обміну електронним повідомленням, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію» (а.с.17-26).
ТОВ «Бізнес Позика» 25 жовтня 2024 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 509673-КС-003 про надання кредиту (а.с. 27).
Паспортом споживчого кредиту, встановлено суму кредиту - 26 000 грн. 00 коп., строк кредитування - 24 тижнів, мета отримання кредиту - на задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів, тип процентної ставки - фіксована, комісія за надання кредиту - 5 200 грн. 00 коп. (а.с. 14-16).
Укладення договору підтверджується і візуальною формою послідовності дій клієнта, щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року (а.с. 58-59).
Також до матеріалів справи долучено правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» затверджені наказом директора ТОВ «Бізпозика» від 03 листопада 2021 року № 25-ОД (а.с. 20-22).
Так, відповідно до договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 26 000 грн. 00 коп., на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором кредиту та правилами надання споживчих кредитів.
Згідно з умовами кредитного договору, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом.
Документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-6720.
Окрім цього, між сторонами укладено 11 січня 2025 року додаткову угоду №1 до договору № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року про надання додаткового кредиту у розмірі 23 000 грн 00 коп. (а.с. 52-53).
ТОВ «Бізнес Позика» 11 січня 2025 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти додаткову угоду №1 до договору № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року про надання кредиту (а.с. 54).
Так, відповідно до додаткової угоди №1, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 23 000 грн. 00 коп., на умовах викладених у договорі № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року. Договором, також, встановлено, що строк кредитування продовжується на 78 днів з дати видачі, а комісія за надання додаткового кредиту - 4 600 грн. 00 коп.
Документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1210.
Так, позивач видав відповідачу кредит у розмірі 49 000 грн. 00 грн. на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується Анкетою клієнта (витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи - https://my.bizpozyka.com/) від 01 серпня 2025 року та підтвердженнями щодо здійснення переказу грошових коштів від 24 листопада 2021 року про проведення транзакції на суму 4 600 грн. 00 коп. (а.с. 61, 62-63).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, заборгованість ОСОБА_1 за договором № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року про надання кредиту станом на 31 липня 2025 року становить 141 353 грн 84 коп. з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту 45 828 грн 00 коп., сума прострочених платежів по процентах 70 575 грн 12 коп., сума прострочених платежів за комісією 2 445 грн 92 коп., залишок заборгованості по штрафам 22 504 грн 80 коп. (а.с. 11-12).
Разом з цим згідно розрахунку відповідачем було сплачено 39 007 грн 84 коп. з яких сплачено за кредитом 3 172 грн 00 коп., по відсотках 26 776 грн 16 коп., по комісії 7 354 грн 08 коп., по штрафам 1 705 грн 60 коп.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика», суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідачки за тілом кредиту наявна заборгованість за договором № № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року. Така заборгованість виникла у ОСОБА_1 , оскільки взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором вона виконала частково, здійснивши часткову оплату. Доказів повернення грошових коштів у повному обсязі за кредитним договором, а також доказів, які б спростовували наведений позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту, відповідачка суду не надала.
Щодо розміру стягнення з відповідачки процентів, то суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення його розміру, оскільки визначений позивачем (кредитором) розмір є непропорційно завищеним і призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін на шкоду позичальнику (споживачу).
Окрім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами кредитного договору визначено комісію (плату) за надання кредиту, тобто за дію, яку вчиняє банк з метою встановлення правовідносин, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Однак в силу частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», така умова договору є нікчемною.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Зміст апеляційної скарги свідчить про те, що фактично рішення оскаржується в частині
відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та комісії, а тому підлягає перегляду тільки в цій частині.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Бізнес Позика» посилаючись на те, що відповідачка не виконує умови укладеного договору, у неї крім іншого наявна сума прострочених платежів по процентах у розмірі 70 575,12 грн., яка підлягає стягненню.
При цьому, позивач посилався на умови договору, якими передбачена процентна ставка.
Колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що розрахунок заборгованості наданий позивачем по кредитному договору повністю відповідає умовам договору, а розмір нарахованих процентів відповідає нормам ЦК України.
Щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача на користь позивача процентів суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Встановлено, що позивач, пред'являючи позов, крім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути з відповідачки проценти за користування кредитом в розмірі 70 575 грн 12 коп., які відповідно до розрахунку заборгованості нараховані в межах строку дії кредитного договору
Порядок нарахування процентів за користування кредитом залежить від належного виконання позичальником своїх договірних зобов'язань.
Відповідно до п. 2.4. кредитного договору стандартна процентна ставка за кредитом в день 1%, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) коговору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.
Відповідно до п. 2.10. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 6669,25%
Згідно п. 2.11. денна процентна ставка: 0,86 %.
Згідно з п. 4.2.1. кредитного договору у разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно погодженого сторонами графіку платежів, що наведений в п. 4.2.2. та додатку №1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 2.4. договору.
Згідно з п. 4.2.2. кредитного договору сторони домовились, що у разі не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов'язань позичальника, зокрема враховуючи те, що у такому разі умови про нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, починаючи в 8 (восьмого) дня прострочення внесення платежу, передбаченого графіком платежів, надалі не застосовуються, водночас, проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок суми кредиту.
Тому розмір процентної ставки безпосередньо залежить від належного виконання умов кредитного договору позичальником.
Однак, в цьому випадку з встановлених обставин справи вбачається, що вказаний в кредитному договорі розмір процентної ставки є завищеним.
При цьому слід зазначити, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Бізнес позика», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому укладення ОСОБА_1 договору № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року перетворюється на непомірний тягар для відповідачки, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
В зв'язку з вищенаведеним, суд прийшов обґрунтованого висновку, що визначена в кредитному договорі № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року процентна ставка є несправедливою умовою, суперечить принципам розумності та добросовісності, що є наслідком порушення балансу прав і обов'язків сторін на шкоду споживачу кредитних послуг і тому зменшив розмір визначених позивачем процентів.
Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 70 575,12 грн. не є співрозмірною сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 49 000 грн. за договором кредитному договорі № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 49000 грн.
Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по комісії в розмірі 2 445,92 грн. з огляду на наступне.
У постанові ВС від 31 липня 2025 у справі № 199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другоюстатті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку послуг позивача, які пов'язані з наданням кредиту, що надаються відповідачу, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року, а тому положення договору про надання кредиту (п. 2.5) про нарахування відповідачу комісії суперечить положенням частини першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому є нікчемними.
Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору, а тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення з відповідачки заборгованості з комісії у сумі 2 445,92 грн.
З огляду на зазначене вище, при визначенні остаточної суми заборгованості за кредитним договором № 509673-КС-003 від 25 жовтня 2024 року суд першої інстанції також прийшов до правомірного висновку про вирахування з відповідачки сплачених у добровільному порядку нею коштів у розмірі 39 007,84 грн., які були враховані кредитором на погашення процентів за користування кредитом та комісії.
З таким висновком суду погоджується і колегія апеляційного суду та вважає, що судом першої інстанції було повно з'ясовано обставини справи у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором в меншому розмірі.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що посилання в апеляційній скарзі на постанови апеляційних судів у схожих цивільних правовідносинах є неспроможними, так як згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наведеними в рішенні судом першої інстанції доводами, яким останній дав належну правову оцінку і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» -- залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 06 січня 2026 року - - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Крайник Н.П.
Шандра М.М.