Справа № 459/2272/25 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.
Провадження № 22-ц/811/574/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
27 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Костюк С.О.
з участю: представника ПАТ «Укрнафта» - Удудяк Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 29 січня 2026 року,-
в липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 червня 2025 року перебуваючи на робочому місці касира торгового залу АЗС 13050, в м. Шептицький, Львівської області до АЗС прибули працівники служби безпеки ПАТ «Укрнафта» для проведення перевірки, під час якої виявили надлишок грошових коштів у сумі 238 грн, після чого вимагали від ОСОБА_1 показати вміст кишень особистого одягу та речей. Перебуваючи в небезпеці та під психологічним тиском, позивач 26.06.2025 року написав заяву на звільнення з посади касира торгового залу АЗС 13050 за угодою сторін. 27 червня 2025 року засобами поштового зв'язку надіслав відповідачу письмову заяву, у якій повідомив про обставини психологічного тиску та заявив, що його заява про звільнення з посади оператора АЗС 13050 в м. Шептицький, Львівської області ПАТ «Укрнафта» за згодою сторін є такою, що написана під психологічним тиском і погрозами застосувати фізичне насильство, отже є недійсною, однак незважаючи на це, 04.07.2025 року керівник АЗС видалв наказ №483-к про припинення трудового договору за угодою сторін. Вважає звільнення з роботи незаконним, під тиском посадових осіб, дату у заяві не писав, а написання заяви під тиском сторонніх осіб свідчить про відсутність його волевиявлення на звільнення. Внаслідок незаконного звільнення йому завдано моральної шкоди, оскільки він працював у відповідача понад 17 років, отримував дохід, утримував сім'ю, однак після звільнення він втратив джерело доходів, при цьому він є особою з третьою групою інвалідності, хворіє, пенсії не вистачає для утримання сім'ї. Порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З наведених підстав просить визнати незаконним та скасувати наказ №483-к від 04.07.2025 року про припинення трудового договору ( контракту) за угодою сторін;
поновити на посаді касира торгівельного залу АЗС № 13050 ПАТ "Укрнафта" в м. Шептицкий, Шептицького району Львівської області ОСОБА_1 .;
допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді касира торгівельного залу АЗС № 13050 ПАТ "Укрнафта" в м. Шептицький, Шептицького району Львівської області ОСОБА_1 ;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати прийняття рішення у даній цивільній справі;
допустити негайне виконання рішення в частині присудження позивачу виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;
стягнути моральну шкоду за незаконне звільнення з роботи в розмірі 300 000 грн. з подальшим утриманням податків та загальнообов?язкових платежів;
стягнути на користь позивача судові витрати по справі.
Рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 29 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) необхідно з'ясувати, зокрема, чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення. Заява позивача від 27.06.2025 року про визнання недійсною заяви про звільнення його з роботи за угодою сторін, є по суті анулюванням попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення не було, таке («волевиявлення») було зроблено під психологічним тиском, дійсної домовленості сторін на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення не було. Зазначає, що в тексті заяви на звільнення від 26.06.2025 року останні цифри про звільнення з роботи з 04.07.25 не були написані особисто ОСОБА_1 , а дописані невідомими особами, у зв'язку з чим позивачем подана заява про вчинене кримінальне правопорушення до Шептицького ГУНП у Львівській області. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також призначити у справі почеркознавчу експертизу.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ПАТ «Укрнафта» - Удудяк Н.М. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач подав заяву про звільнення за угодою сторін, зазначивши дату звільнення, а роботодавець дав згоду на звільнення працівника за угодою сторін, то відкликання в подальшому працівником заяви про звільнення за відсутності згоди на це роботодавця, не свідчить про незаконність звільнення за угодою сторін.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 працював у ПАТ «Укрнафта» на посаді касира торговельного залу, що підтверджується наказом №02/01/326-к від 12.02.2024 року про переведення на іншу роботу ОСОБА_1 з 01.04.2024 року.
03.12.2024 року ОСОБА_1 ознайомився з розпорядженням №509Р «Про недопущення порушень в мережі АЗМ та взаємодію працівників мережі АЗС ПАТ «Укрнафта» з Департаментом безпеки мережі АЗС» від 29.11.2024 року, про що свідчить його особистий підпис.
26 червня 2025 року ОСОБА_3 написав заяву про звільнення з роботи з посади касира торговельного залу ВСМ 13050 за угодою сторін з 04.07.2025 року.
27 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача із заявою, в якій просив вважати недійсною його заяву про звільнення з посади оператора АЗС 13050 в м. Шептицький, Львівської області ПАТ «Укрнафта» за згодою сторін такою, що написана під психологічним тиском і погрозами застосувати фізичне насильство.
З угоди про припинення трудового договору від 03 липня 2025 року вбачається, що між Івано-Франківським РУ мережі АЗС в особі Начальника управління ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено угоду про наступне: керуючись п.1ст.36 КЗпП України сторони домовились припинити трудовий договір (трудові правовідносини) за угодою сторін 04 липня 2025 року (що є останнім робочим днем працівника). Дана угода підписана ОСОБА_1 власноручно.
Наказом начальника управління Я. Соколовського №483-к від 03.07.2025 року про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 звільнено з 04.07.2025 року з посади касира торговельного залу АЗС №13/050 за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, з наказу вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом, про свідчить його підпис.
07.07.2025 року ОСОБА_1 написав заяву в якій просив у зв'язку з його звільненням надіслати його трудову книжку за адресою, вказаною у заяві.
05.08.2025 року ОСОБА_1 поштовим зв'язком надіслав на адресу відповідача заперечення проти підписаної угоди про звільнення з роботи від 04.08.2025 року.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу, день закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18.
Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року справі № 334/5735/19 зазначено, що «відповідно до пункту першого частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. Перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, ОСОБА_1 написав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП з 07 червня 2019 року, яку він особисто подав відповідачу, а останній погодився з припиненням трудового договору».
У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №1340/6082/18 вказано, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади за угодою сторін містить волевиявлення (пропозицію) позивача та визначення строку, з якого він пропонує розірвати трудовий договір за угодою сторін.
Матеріали справи не містять інформації про те, що роботодавець заперечував щодо звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін з 04.07.2025 року.
За таких обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами існувала домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін, що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 26 червня 2025 року та відсутністю заперечень роботодавця щодо звільнення ОСОБА_1 із зазначеної ним у заяві дати, з 04.07.2025 року.
Вважаючи звільнення незаконним, позивач посилався на те, що 27 червня 2025 року він звернувся до відповідача із заявою про визнання недійсною його попередньої заяви про звільнення за угодою сторін від 26 червня 2025 року.
Разом з тим, як вбачається з угоди про припинення трудового договору від 03 липня 2025 року, між Івано-Франківським РУ мережі АЗС в особі Начальника управління ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено угоду про наступне: керуючись п.1ст.36 КЗпП України сторони домовились припинити трудовий договір (трудові правовідносини) за угодою сторін 04 липня 2025 року (що є останнім робочим днем працівника). Дана угода підписана ОСОБА_1 власноручно.
Тобто ОСОБА_1 , подавши 27 червня 2025 року засобами поштового зв'язку заяву, в якій просив вважати недійсною його заяву від 26 червня 2025 року про звільнення за угодою сторін, 03 липня 2025 року підписав угоду про припинення трудового договору за угодою сторін з 04 липня 2025 року, підписання якої позивачем свідчить про те, що він фактично погодився зі звільненням за угодою сторін.
Такі дії позивача свідчать про суперечливість його поведінки.
Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду про те, що підписавши після подання заяви про відкликання заяви про звільнення угоду про припинення трудового договору від 03 липня 2025 року, позивач фактично підтвердив своє волевиявлення про звільнення за угодою сторін та висловив свою згоду на звільнення з 04.07.2025 року, а зміна в подальшому власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем без його згоди на таку зміну.
При звільненні з роботи за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та роботодавцем, і така дата була визначена працівником і з такою датою погодився роботодавець.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що в тексті заяви на звільнення від 26.06.2025 року дата звільнення з роботи з 04.07.25 року не написана ним особисто, а дописана невідомими особами, оскільки позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на їх підтвердження.
Що стосується клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, то колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Шептицького міського суду Львівської області від 23 грудня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Мацей М. М. про призначення почеркознавчої експертизи відмовлено та зазначено, що відповідно до статті 106 ЦПК України учасникам справи надано право самостійно замовити проведення експертизи та подати до суду такий висновок, однак, за час розгляду справи позивач таким правом не скористався.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не довів належними та допустимими доказами, що заяву про звільнення ним написано під примусом чи психологічним тиском, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що написання та подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін не відповідало його волевиявленню.
Крім того, волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення за угодою сторін підтверджується угодою про припинення трудового договору від 03 липня 2025 року,
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП є правомірним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 29 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 27 травня 2026 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк