Справа № 758/14272/25
29 травня 2026 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючої судді Левицької Я.К.,
за участю секретаря судового засідання Новіцької О.К.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лазаренко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
ОСОБА_2 звернулась до Подільського районного суду м. Києва із позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 06.05.2020 року по 20.01.2023 року в сумі 2 625 453,30 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем у період з 05.12.2017 року по 05.05.2020 року. Відповідно до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору № 726/ос від 15.04.2020 року позивача було звільнено з 05.05.2020 року, однак при звільненні не було виплачено у повному обсязі одноразову грошову допомогу, яка належала їй при звільненні. 05.08.2020 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої частини одноразової матеріальної допомоги в сумі 68 252,68 грн, яка належала позивачу при звільненні. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.03.2023 року у справі № 758/8834/20, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2025 року, задоволено позов ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця», про стягнення належних звільненому працівнику сум. 14.08.2025 року АТ «Українська залізниця» сплатило ОСОБА_2 52 252,62 грн від належних їй при звільненні та стягнутих судом 68 252,68 грн. Різницю між стягнутою судом на користь позивача грошовою сумою та сумою, яка була виплачена відповідачем позивачу, відповідач вважає сумою податків та зборів (18% ПДФЛ та 5 % військово збору), які відповідач повинен був утримати при здійсненні виплати. Таким чином, днем фактичного розрахунку відповідача з позивачем є 14.08.2025 року.
Позивач посилається на те, що діюча на момент її звільнення (05.05.2020 року) попередня редакція ст. 117 КЗпП (до 19.07.2022 року) закріплювала можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час такої затримки по день фактичного розрахунку без обмеження будь-яким строком. Отже період затримки розрахунку відповідача з позивачем тривав з 06.05.2020 року по 14.08.2025 року, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 06.05.2020 року по 19.07.2022 року (2 роки, 2 місяці, 14 днів) та за період, який почався з 20.07.2022 року, але обмежений шістьма місяцями - по 20.01.2023 року (6 місяців, 1 день). Загальна сума такого середнього заробітку за вказані періоди складає 2 625 453,30 грн. При цьому, позивач визначив середньоденний заробіток у розмірі 3 816,06 грн.
Ухвалою судді від 22.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, визначено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами загального позовного провадження.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 25.11.2025 року, у якому зазначено, що відповідач повністю не визнає позовні вимоги ОСОБА_2 . Посилається на те, що у невиплаті ОСОБА_2 матеріальної допомоги на оздоровлення в день її звільнення відсутня вина АТ «Українська залізниця», оскільки на той час товариство правомірно вважало, що ОСОБА_2 не підлягає виплаті матеріальна допомога на оздоровлення за 2020 рік. 15.04.2020 року ОСОБА_2 подала заяву про надання їй щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 21.04.2020 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та просила звільнити її за угодою сторін. Така відпустка була надана ОСОБА_2 відповідно до наказу № 1803 від 15.04.2020 з зазначенням про надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Наказом АТ «Українська залізниця» № 726/ос від 15.04.2020 «Про припинення трудового договору» ОСОБА_2 звільнена з роботи 05.05.2020 за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, із виплатою чотирьох посадових окладів. При цьому, наказ № 1803 від 15.04.2020 «Про надання відпустки» був фактично виконаний лише в частині тривалості відпустки наданої ОСОБА_2 , оскільки факт неправомірного видання наказу про надання відпустки терміном 14 календарних днів був встановлений АТ «Українська залізниця» після його реалізації (на початку травня 2020 року). Встановивши, що відпустка тривалістю 14 календарних днів надана ОСОБА_2 неправомірно, а також враховуючи, що наказ № 1803 від 15.04.2020 станом на 04.05.2020 не був виконаний в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, в.о. голови правління Юриком І.І. видано наказ № 1942 від 04.05.2020 про скасування наказу № 1803 від 15.04.2020 в частині надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги на оздоровлення. При цьому, такий наказ позивачем у передбаченому чинним законодавством порядку оскаржений не був. Отже, на день звільнення ОСОБА_2 був відсутній розпорядчий документ власника, зокрема наказ, про виплату позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення. За таких обставин, АТ «Українська залізниця» під час звільнення позивачки в травні 2020 року правомірно вважало, що ОСОБА_2 не підлягає виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік. За таких обставин, вина АТ «Українська залізниця» у невиплаті ОСОБА_2 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік відсутня, тому відсутні і підстави для виплати позивачеві середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. У випадку, якщо суд дійде іншого висновку і буде вважати за необхідне задовольнити вимоги позивача і стягнути на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення, то представник відповідача просить вважати суму у розмірі 2 625 453, 30 грн необґрунтовано завищеною, такою що не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Такий розмір компенсації майже у 40 разів більший, ніж сума невиплачена позивачу при звільненні. Також представник відповідача просить врахувати, що в умовах отримання фінансування АТ «Українська залізниця» з резервного фонду державного бюджету, відповідач не може довільно тлумачити норми та на власний розсуд розширювати перелік підстав для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення та спрямовувати кошти державного бюджету на такі виплати. АТ «Українська залізниця» є підприємством стратегічного значення і такі виплати впливають на права та інтереси інших працівників товариства. Тому представник відповідача просить зменшити суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
15.05.2026 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення представника відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти позовних вимог, з підстав, наведених у відзиві та додаткових письмових поясненнях. Просила відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив наступне.
ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» у період з 05.12.2017 року по 05.05.2020 року на посаді заступника Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики з посадовим окладом у розмірі 70 000,00 грн.
Відповідно до Наказу (розпорядження) про прийняття на роботу № 2863/ос від 04.12.2017 позивачку було прийнято на роботу з 05.12.2017 року.
15.04.2020 позивачка звернулась до роботодавця з заявою, в якій просила надати щорічну основну відпустку терміном на 14 календарних днів з 21.04.2021 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, та звільнити її з займаної посади за угодою сторін за ст. 36 КЗпП України з виплатою матеріальної грошової допомоги відповідно до п. 8.9. Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця» в розмірі чотирьох посадових окладів. Днем звільнення вважати останній день роботи.
Відповідно до Наказу (розпорядження) про надання відпустки № 1803 від 15.04.2020 працівнику було надано, серед іншого, відпустку на 14 календарних днів з 21.04.2020 по 05.05.2020 включно. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення: Так.
Відповідно до Наказу (розпорядження) про припинення трудового договору № 726/ос від 15.04.2020 працівника було звільнено за згодою сторін, при цьому визначено: «Виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 4 (чотирьох) посадових окладів».
Згідно з Наказом щодо внесення змін до наказу про надання щорічної відпустки №1942 від 04.05.2020 внесено такі зміни: «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення: Ні.»
05.08.2020 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої частини одноразової матеріальної допомоги в сумі 68 252,68 грн, яка належала позивачу при звільненні.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.03.2023 року у справі № 758/8834/20, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2025 року, задоволено позов ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 68 252,68 грн. Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 24.04.2023 року задоволено заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 500 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2025 року задоволено частково апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року. Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року змінено, зменшено суму витрат, які стягнуто на правову допомогу, з 24 500 гривень до 15 000 гривень.
Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 758/8834/20 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.03.2023, додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24.04.2023, постанову Київського апеляційного суду від 05.06.2025 та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10.07.2025.
11.08.2025 АТ «Укрзалізниця» видало наказ № 2090/ос про виплату ОСОБА_2 коштів у розмірі 68 252, 68 грн та витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 24 000,00 грн з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів при їх виплаті.
Таким чином, 14.08.2025 АТ «Укрзалізниця» фактично виплатило ОСОБА_2 присуджені рішенням суду кошти у розмірі 68 252, 68 грн, з утриманням з цієї суми ПДФО в розмірі 12 285,48 грн і військового збору в розмірі 3 412,63 грн, та перерахуванням на платіжну карту ОСОБА_2 суми 52 554, 57 грн, а також присуджених за судовими рішеннями витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 24 000,00 грн, з утриманням з цієї суми ПДФО в розмірі 4 320,00 грн і військового збору в розмірі 1 200,00 грн, та перерахуванням на платіжну карту ОСОБА_2 суми 18 480,00 грн, що підтверджується Розрахунком заробітної плати ОСОБА_2 за серпень 2025 року, платіжною відомістю № 764 за серпень 2025 та платіжними інструкціями від 14.08.2025 № 529241, № 529242, № 529243, № 529247, № 529245 та № 529244.
Суд звертає увагу не те, що спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому сторони по справі підтверджують факт фактичного розрахунку відповідача з позивачем, що мав місце 14.08.2025 року.
Також, при вирішенні даної справи суд керуються положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, якими визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку. Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо). Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції КЗпП України, чинної на момент звільнення працівника) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідач посилався на те, що вина АТ «Укрзалізниці» у невиплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік відсутня, тому відсутні і підстави для виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Разом з тим, суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки закон покладає безумовний обов'язок повного розрахунку при звільненні виключно на роботодавця. Добросовісне помилкове переконання роботодавця стосовно відсутності у нього обов'язку виплатити певні суми (наприклад, через власне тлумачення умов колективного договору чи закону) не виключає його вини у розумінні статті 117 КЗпП. Якщо виплату не здійснено в день звільнення, то вважається, що порушення вже відбулося. При цьому, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.03.2023 року у справі № 758/8834/20, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2025 року, щодо стягнення з відповідача суми матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 68 252, 68 грн лише констатовано вину відповідача у нездійсненні повного розрахунку із працівником при звільненні.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 13.05.2020 року по справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку наявні підстави для застосування ст. 117 КЗпП України та стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за затримку фактичного розрахунку при звільненні, як компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.
Позивач, посилаючись в тому числі на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 року по справі № 440/6856/22, визначив період затримки розрахунку відповідача з позивачем з 06.05.2020 року по 14.08.2025 року, зокрема за період з 06.05.2020 року по 19.07.2022 року (2 роки, 2 місяці, 14 днів) та за період, який почався з 20.07.2022 року, але обмежений шістьма місяцями - по 20.01.2023 року (6 місяців, 1 день). Загальна сума такого середнього заробітку за вказані періоди складає 2 625 453,30 грн.
Відповідач зазначив, що АТ «Укрзалізниця» відсутні підстави та обов'язок проводити розрахунок та зазначати суму, яку можна було б відшкодувати як середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні. У випадку зазначення такої суми, таку дію можна б було тлумачити як визнання позову в частині позовних вимог, які товариство повно та категорично не визнає.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.
При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У даному випадку рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.03.2023 року у справі № 758/8834/20, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.06.2025 року, задоволено позов ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця», про стягнення належних звільненому працівнику сум у розмірі 68 252,68 грн. Позивач просить стягнути на свою користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 2 625 453, 30 грн, що у 38 разів перевищує суму невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення.
Крім того, суд бере до уваги те, що тривалий період затримки виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення обумовлювався об'єктивною причиною - необхідністю вирішення судом трудового спору.
При цьому, після отримання ухвали Верховного Суду від 17.07.2025 у справі № 758/8834/20 про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22.03.2023, додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 24.04.2023, постанову Київського апеляційного суду від 05.06.2025 та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10.07.2025, відповідач не зволікав із виконанням судового рішення та 14.08.2025 виплатив ОСОБА_2 присуджені рішенням суду кошти у розмірі 68 252, 68 грн з утриманням з цієї суми ПДФО і військового збору.
Отже, з урахуванням обставин справи, істотної диспропорції визначеної позивачем суми, що підлягає стягненню, тривалий період затримки розрахунку, що не залежав від вини відповідача, дії відповідача у спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його в розмірі 6 825,26 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві позивач визначив попередній розмір сум судових витрат, які він поніс чи очікує понести у зв'язку з розглядом справи за цим позовом, зокрема судовий збір та витрати на правову допомогу в сумі 25 000 грн.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 15 140 грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 39,36 грн.
19.05.2026 року представник позивача подав заяву про долучення до справи доказів понесення витрат на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.
Відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
На підставі ст. 2, 12, 13, 81,141, 258, 259, 263-265 ЦПК України
Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6 825 (шість тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн 26 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 39 (тридцять дев'ять) грн 36 коп.
У задоволенні решти позовних вимог- відмовити.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 19.06.2026 року о 10 год. 00 хв. в залі судових засідань Подільського районного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне ім'я учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5.
Суддя Я.К. Левицька