майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
19 травня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1180/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Давидюка В.К.
секретар судового засідання: Фісунов І.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Суярко М.О. (в режимі відеоконференції) - ордер серії АА №1628945 від 20.01.2026;
від відповідача: Лугіна С.А. - представник за довіреністю від 17.09.2025;
від третьої особи на стороні відповідача-1: Болохівський А.В. - виписка з ЄДР;
від третьої особи на стороні відповідача-2: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія"
до Державного підприємства "Комбінат "Рекорд" Державного агентства резерву України
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Житомирської обласної державної адміністрації;
2) Комунального Підприємства "Управління автомобільних шляхів" Житомирської міської ради
про стягнення 29 637 300,00 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 11.09.2025 та ухвали від 23.10.2025).
Процесуальні дії у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Комбінат "Рекорд" Державного агентства резерву України 33 530 000,00 грн збитків за втрачене майно (700,00 тонн дизельного палива).
Ухвалою від 05.09.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження; судове засідання призначено на 29.09.2025; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Житомирську обласну державну адміністрацію.
11.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (а.с. 55-56, т.1).
12.09.2025 через систему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті позову (а.с. 68-69, т.1).
23.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 81-82).
26.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 113-116, т.1).
29.09.2025 через систему "Електронний суд" від третьої особи надійшла заява про залучення до участі у справі КП "Управління автомобільних шляхів" Житомирської міської ради (код ЄДРПОУ 03344119) та Житомирську міську раду (м. Житомир, майдан С.П. Корольова, б.4/2 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Ухвалою від 29.09.2025 суд відклав розгляд справи у підготовчому засіданні на 23.10. 2025.
Ухвалою від 23.10.2025 суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про зменшення позовних вимог до 29 637 300,00 грн, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 25.11.2025.
Ухвалою від 25.11.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод та відклав підготовче засідання на 08.12.2025
Ухвалами від 08.12.2025 суд залучив до участі у справі Комунальне Підприємство "Управління автомобільних шляхів" Житомирської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; відмовив у задоволенні клопотання про залучення в якості третьої особи - Житомирської міської ради; відклав підготовче засідання на 20.01.2026.
20.01.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності та додаткові пояснення у справі.
Ухвалою від 20.01.2026 суд продовжив строк підготовчого провадження на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод та відклав підготовче засідання на 24.02.2026.
24.02.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою від 24.02.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу №906/1180/25 до судового розгляду по суті на 16.03.2026.
Ухвалою від 16.03.2026 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 02.04.2026.
Ухвалою від 02.04.2026 суд повернувся зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, задовольнив клопотання Житомирської обласної державної адміністрації від 31.03.2026 та Державного підприємства "Комбінат "Рекорд" від 02.04.2026 про поновлення строків для подання доказів та долучив їх до матеріалів справи. Також суд оголосив перерву в судовому засіданні до 23.04.2026.
21.04.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява з долученими до неї документами, а саме копії: листа ТОВ "ЗНГК" №15-04/26-01 від 15.04.2026 року про повернення майна зі зберігання; 2-х примірників додаткової угоди до Договору зберігання №5/02-22 від 02.02.2022 року, підписаної ТОВ "ЗНГК», а також докази надсилання цих документів відповідачу.
23.04.2026 через систему "Електронний суд від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.
У судовому засіданні 23.04.2026 суд закрив підготовче провадження, перейшов до розгляду справи по суті та ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 29.04.2026.
Ухвалою від 29.04.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12.05.2026.
Представник позивача просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
У свою чергу, представник відповідача та представник Житомирської обласної державної адміністрації просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 12.05.2026 суд оголосив перерву для прийняття судового рішення до 19.05.2026.
У судовому засіданні 19.05.2026 суд оголосив скорочений текст рішення про задоволення позову.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору зберігання нафтопродуктів №5/02-22 від 02.02.2022 позивач передав відповідачу майно (нафту та нафтопродукти), однак, відповідач допустив втрату майна кількістю 700 тон. Зазначене майно було примусово відчужено за наказом Житомирської обласної військової адміністрації №29 від 08.03.2022. Позивач вважає, що Житомирська обласна військова адміністрація не мала повноважень приймати наказ про примусове відчуження майна, що перебуває у приватній власності, під час воєнного стану для потреб держави, а відповідач, як зберігач, не повинен був здійснювати відпуск нафтопродуктів, що належали на праві власності позивачу та знаходились на складському зберіганні у відповідача. За висновком експерта №01/09-25 , сума збитків, станом на дату їх встановлення (28.03.2022) складає 29 637 300,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 81-83) позовні вимоги заперечив. Підтвердив, що на підставі наказу Житомирської обласної військової адміністрації №29 від 08.03.2022 у нього було вилучено 700 000,00кг нафтопродуктів, переданого позивачем на складське зберігання на підставі договору №5/02-22 від 02.02.2022. Водночас відповідач не погоджується, що допустив втрату майна, оскільки у нього не було підстав не виконувати накази Житомирської ОВА під час воєнного стану. Також вважає, що є неналежним відповідачем.
У додаткових поясненнях від 20.01.2026 відповідач вказав, що у п. 8.4. договору сторони встановили більш розширений у порівнянні з нормами ЦК України перелік підстав звільнення зберігача від відповідальності, а саме - непередбачені обставини, які знаходяться поза контролем зберігача. Також вважає, що звільнений відповідальності на підставі настання форс-мажорних обставин, а саме - протиправних дій третіх осіб - Житомирської обласної військової адміністрації (а.с. 243-246, т.1).
У заяві від 20.01.2026 відповідач просив суд застосувати строки позовної давності. Обґрунтовуючи подану заяву відповідач вказав, що про порушення свого права позивач дізнався з дати підписання акту звірки руху нафтопродуктів від 28.03.2022, тому повинен був звернутися до суду за захистом свого порушеного права у строк до 28.03.2025, однак позов подав 02.09.2025 (а.с. 233-235, т.1).
Також у додаткових поясненнях від 22.04.2026 (а.с. 137, т.2) відповідач вказав, що під час розгляду справи судом стало відомо про те, що залишки невикористаних нафтопродуктів знаходяться у фактичному володінні Комунального підприємства "Управління автомобільних шляхів" Житомирської міської ради. Рішенням Ради оборони Житомирської області від 13.03.20263, уведеним в дію Розпорядженням голови ради оборони Житомирської області №12 від 13.03.2026, вирішено повернути залишки дизельного палива, яке у березні 2022 року було примусово відчужене у ДП "Комбінат "Рекорд" на підставі наказів Житомирської обласної військової адміністрації №17 від 05.03.2022 та №29 від 08.03.2022. З огляду на таке, 06.04.2026 ДП "Комбінат "Рекорд" листом №1/64 зверталося до Житомирської обласної військової адміністрації з вимогою забезпечити повернення дизельного палива. Крім того, 16.04.2026 ДП "Комбінат "Рекорд" з аналогічною вимогою зверталося до КП "Управління автомобільних шляхів" ЖИМ, однак, жодних дій на повернення пального вчинено не було.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
02.02.2022 Державною організацією "Комбінат "Рекорд" (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Нафтогазова Компанія" (поклажодавець) укладено договір зберігання нафтопродуктів у ДО "Комбінат "Рекорд" №5/02-22 (далі - договір, а.с. 23-29, т.1).
На підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.05.2023 №462-р, Державну організацію "Комбінат "Рекорд" реорганізовано (перетворено) у Державне підприємство "Комбінат "Рекорд".
За умовами п. 1.1. договору, поклажодавець передає на тимчасове зберігання зберігачу, без переходу права власності, дизельне паливо, надалі "майно", з обов'язковим документальним підтвердженням його кількості і якості. Зберігання майна здійснюється у складському комплексі (резервуарах) зберігача, розташованому за адресою: м. Житомир, вул. Вільський Шлях, 281.
За умовами п. 3.1.1. договору зберігач зобов'язується прийняти, зебезпечити кількісне і якісне збереження отриманого майна, його видачу поклажодавцю за першою вимогою з урахуванням технологічних можливостей зберігача. Зберігач звільняється від зобов'язань з приймання майна на зберігання у разі, якщо асортимент та кількість майна не погоджені письмово або не відповідають асортименту чи кількості майна згідно цього договору.
У п. 4.4. договору сторони погодили, що надання послуг зберігачем і прийняття їх поклажодавцем оформлюються актами здачі-приймання наданих послуг станом на перше число кожного місяця за послуги, надані у минулому місяці. Зберігач, при необхідності, може змінювати період надання послуг, вказуючи у акті дати початку і кінця цього періоду.
За умовами п. 5.1. договору у разі втрати переданого на зберігання майна зберігач відшкодовує поклажодавцю понесені збитки у розмірі ринкової вартості втрат на дату встановлення цих втрат. Претензії щодо якості майна приймаються виключно щодо втрати якості протягом гарантійного періоду, визначеного виробником майна.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до "31" грудня 2022 року, а в частині розрахунків за надані послуги - до повного виконання зобов'язань. Строк дії договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік у випадку, якщо за 30 днів до його закінчення від його сторони не дійде клопотання про розірвання договору (п. 6.1. договору).
Договір у будь-якому випадку вважається діючим до моменту повного відвантаження майна зі зберігання (п. 6.3. договору).
У період з 12.02.2022 до 19.02.2022, на виконання умов договору, позивач передав на складське зберігання відповідачу майно - дизельне паливо ДП-3-Євро5-ВО (ДТ-3-К5 сорт F) в кількості 4002,4 тон, що підтверджується актами приймання нафти та нафтопродуктів та актами приймання майна на зберігання від 12.02.2022, від 14.02.2022, від 15.02.2022 та від 19.02.2022 (а.с. 30-33, 36-39 т.1).
Із вказаної кількості майна відповідачем було видано позивачу 3 297,549 тон, що підтверджується актом звірки нафтопродуктів №6 від 28.03.2022 та актом надання послуг №29 від 28.03.2022 (а.с. 34,35 т.1).
Згідно акту звірки руху нафтопродуктів від 28.03.2022, за період з 01.02.2022 по 28.02.22 кількість нафтопродуктів, що відпущено, складає 3997 549кг., в тому числі примусово відчужено за наказами Житомирської обласної військової адміністрації №29 від 08.03.2022 та №17 від 05.03.2022 - 700 000,00 кг.
Позивач вважає, що Житомирська обласна військова адміністрація не мала повноважень приймати накази про примусове відчуження майна, що перебуває у приватній власності, під час воєнного стану для потреб держави, а відповідач, як зберігач, не повинен був здійснювати відпуск нафтопродуктів, що належали на праві власності позивачу та знаходились на складському зберіганні у відповідача. Оскільки відповідач не зберіг передане йому на зберігання майно, позивач вважає, що йому заподіяні збитки в розмірі вартості втраченого майна.
За розрахунком позивача, здійсненого на підставі висновку експерта №01/09-25, сума збитків, станом на дату їх встановлення (28.03.2022) складає 29 637 300,00 грн.
01.09.2025 позивач направив відповідачу вимогу №01-09/25-01 від 01.09.2025 про відшкодування збитків.
Оскільки вказана вимога залишена без задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу.
Згідно з ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Статтею 942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Відповідно до ст. 943 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.
Згідно з ст. 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Статтею 945 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.
Відповідно до ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Згідно з ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Судом встановлено, що 02.02.2022 Державною організацією "Комбінат "Рекорд" (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Нафтогазова Компанія" (поклажодавець) укладено договір зберігання нафтопродуктів у ДО "Комбінат "Рекорд" № 5/02-22 (а.с. 23-29, т.1).
На підставі вказаного договору позивач передав відповідачу на зберігання майно - дизельне паливо в кількості 4002,4 тон, що підтверджується актами приймання нафти та нафтопродуктів та актами приймання майна на зберігання від 12.02.2022, від 14.02.2022, від 15.02.2022 та від 19.02.2022 (а.с. 30-33, 36-39, т.1).
Разом з тим, передане на відповідальне зберігання майно позивача кількістю 700 000,00 кг було примусово вилучено у відповідача за наказами Житомирської обласної військової адміністрації №29 від 08.03.2022 та №17 від 05.03.2022 (а.с. 43-44, т.1).
Так, відповідно до наказів начальника Житомирської обласної військової адміністрації №17 від 05.03.2022 та №29 від 08.03.2022, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", від 24.02.2022 № №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій", наказано провести примусове відчуження із Державної організації "Комбінат "Рекорд" 200,0тон та 500,0тон дизельного палива, яке є власністю ТОВ "Західна нафтогазова компанія", м. Київ, вул. Тургеневська, 15, офіс 52 код ЄДРПОУ 33064160 та передати КП "Управління автомобільних шляхів" Житомирської міської ради код ЄДРПОУ 03344119 для потреб оборони (а.с. 43, 44, т.1).
Суд враховує, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Стаття 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Частиною другою статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Водночас частина перша статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка визначає військову адміністрацію, підстави та порядок її створення, передбачають, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Отже, законодавець відмежовує категорію "військове командування" ("військові формування" згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") від такого тимчасового державного органу як військова адміністрація (відповідної адміністративної одиниці: населеного пункту, району, області), що створюється під час та на територіях, на яких введено воєнний стан.
При цьому відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та визначені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Однак, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
Отже, обласна військова адміністрація, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" або військового формування згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема, і у місцевостях, де ведуться бойові дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.
За вказаного, Житомирська обласна військова адміністрація не мала повноважень приймати наказ про примусове відчуження майна, що перебуває у приватній власності, під час воєнного стану для потреб держави.
За вказаного, відповідач, як зберігач, не повинен був здійснювати відпуск нафтопродуктів, що належали на праві власності позивачу та знаходились у нього на складському зберіганні на підставі договору зберігання нафтопродуктів у ДО "Комбінат "Рекорд" № 5/02-22 від 02.02.2022.
Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена ст. 950 Цивільного кодексу України, згідно з ч. 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов'язків установлено ст. 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
За умовами п. 5.1. договору, у разі втрати переданого на зберігання майна зберігач відшкодовує поклажодавцю збитки у розмірі ринкової вартості втрат на дату встановлення цих втрат.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що передача майна Житомирській військовій адміністрації, переданого на зберігання майна призвели до зменшення майнового активу позивача, у зв'язку з чим такі втрати відповідають поняттю збитків, визначеному ст. 22 Цивільного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що недотримання відповідачем взятого на себе обов'язку за договором зберігання є протиправною формою поведінки, в результаті якої відбулась нестача переданого йому на зберігання майна.
Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода в розмірі вартості втраченого майна. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним взятого на себе обов'язку зі зберігання майна.
Вина відповідача у заподіянні шкоди презюмується, оскільки у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента, який повинен доказати, що збитки заподіяні не з його вини. Вина відповідачем не спростована, оскільки він не виконав свого обов'язку щодо зберігання майна.
З метою встановлення фактичного розміру завданих збитків, позивачем було замовлено та отримано висновок експерта №01/09-25 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи, згідно з яким ринкова вартість на території України дизельного палива ДП-З-К5, сорт F (номенклатура згідно технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив, затвердженого Постановою КМУ від 01 серпня 2013 №927 - ДП-3-Євро5-ВО), з урахуванням ПДВ у кількості 700 тон станом на 28.03.2022 складає 29 637 300,00грн (а.с. 58-64, т.1).
Суд встановив, що експертиза проведена судовим експертом-товарознавцем Чередніченком Павлом Васильовичем, який має вищу товарознавчу та технічну освіти, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1. "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів" (кваліфікаційне свідоцтво №1096 від 22.03.2013 року Міністерства Юстиції України, видане Центральною експертно-кваліфікаційною комісією Міністерства юстиції України від безстроково згідно з наказом Міністерства юстиції України від 10.12.2024 №3565/5), стаж експертної роботи з 2001 року; та який має кваліфікацію оцінювача Фонду Державного майна України (кваліфікаційне свідоцтво МФ №370 від 07.06.2003 року та ЦМК №19 від 07.06.2023 року ФДМУ та УКШ, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №1425 від 19.07.2004 року).
Також у висновку зазначено, що відповідно до вимог ст. 101 Господарського процесуального Кодексу України, експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України.
Статтею 98 ГПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно зі статтею 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається, відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Як вказано у статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Висновок експерта №01/09-25 від 09.09.2025 є чинним та відповідачем не оспорюється.
Отже, з вищезазначеного судом встановлено факт заподіяння позивачу збитків у вигляді втрати належного йому майна, що сталося внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання.
Відповідно до ст. 13 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаний з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним договірних зобов'язань щодо зберігання майна суду не надав.
Доводи відповідача про те, що він звільняється від відповідальності внаслідок дій третіх осіб - Житомирської обласної військової адміністрації судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У п. 8.1. договору сторони погодили, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо вони доведуть, що таке невиконання сталося внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини).
Під форс-мажорними обставинами сторони розуміють зовнішні і надзвичайні обставини, які не існували на час підписання договору, виникли незалежно від волі сторін, про виникнення яких сторони не могли знати і діям яких сторони не могли перешкоджати за допомогою способів і засобів, застосування яких в конкретній ситуації справедливо вимагати і чекати від сторони, що зазнала дії форс-мажорних обставин (п. 8.2. договору).
За умовами п. 8.3. договору форс-мажорними обставинами визначаються такі обставини як: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись блокадами, військовими ембарго, збурення, акти тероризму, диверсії, безлади, вторгнення, блокади, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув грунту, інші стихійні лиха, та інші події які підпадають під ознаки наведені в п. 8.2. договору.
Згідно з п. 8.4. договору зберігач звільняється від відповідальності за збереження якості і кількості майна, що зберігається, якщо доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або непередбачених обставин, які знаходяться поза контролем зберігача, або через такі властивості майна поклажодавця, про які зберігач приймаючи його на зберігання не знав і не міг знати, внаслідок прямого наміру або грубої необережності поклажодавця.
Термін виконання зобов'язань за цим договором відкладається при виникненні обставин, визначених в п.п. 8.1.-8.3. на час, протягом якого останні будуть діяти (п. 8.5. договору).
Також у п. 8.6. договору сторони погодили, що документом, що підтверджує факт наявності обставин непереборної сили є довідка, видана компетентними органами державної влади України або компетентними установами, організаціями, в тому числі і регіональними відділеннями Торгово-промислової палати по місце знаходженню сторони, яка зазнала дії обставин непереборної сили (п. 8.6. договору).
Всупереч п.8.6. договору, відповідач не надав суду відповідну довідку про настання форс-мажорних обставин.
Разом з тим, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанова КГС ВС від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).
Суд зазначає, що сам по собі факт прийняття наказів Житомирською обласною військовою адміністрацією не свідчить автоматично про наявність форс-мажорних обставин у розумінні ст. 617 ЦК України та умов договору.
Відповідачем не доведено існування об'єктивної неможливості належного виконання своїх обов'язків за договором, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями третіх осіб та невиконанням відповідачем зобов'язань щодо збереження майна позивача.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вживав усіх залежних від нього заходів для належного виконання договірних зобов'язань, мінімізації можливих наслідків або своєчасного повідомлення позивача про наявність обставин, які перешкоджають виконанню договору.
Крім того, у разі порушення прав неправомірними діями третіх осіб, згідно зі статтями 16 та 1166 Цивільного кодексу України, відповідач має право вимагати повного відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди безпосередньо від винної особи.
З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено настання форс-мажорних обставин, які б звільняли його від відповідальності за невиконання умов договору щодо збереження майна позивача.
Крім того, зважаючи, що у заяві від 20.01.2026 відповідач просив суд застосувати строки позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався з дати підписання акту звірки руху нафтопродуктів від 28.03.2022, тому повинен був звернутися до суду за захистом свого порушеного права у строк до 28.03.2025, однак позов подав 02.09.2025, суд враховує таке.
Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас за приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Через військову агресію Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022). Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Отже, на час дії на території України воєнного стану (діє і дотепер) строки, визначені статтею 258 Цивільного кодексу України, були продовжені та не спливли.
З огляду на те, що строк позовної давності продовжувався на період дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності за вказаними позовними вимогами.
В свою чергу, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем зобов'язання за договором зберігання №5/02-22 нафтопродуктів у ДО "Комбінат "Рекорд", факт спричинення збитків, їх розмір та прямий причинний зв'язок між заявленою сумою збитків та діями відповідача.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідно до зазначених норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору зберігання №5/02-22 нафтопродуктів у ДО "Комбінат "Рекорд" у відповідача виник обов'язок зі зберігання майна - дизельного палива, переданого йому позивачем, який він не виконав та передав Житомирській військовій адміністрації, без повідомлення про це позивача, що фактично позбавило активу позивача, який мав майнову цінність, підтверджену висновком експерта, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі та стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 29 637 300,00 грн.
Судові витрати.
Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Комбінат "Рекорд" Державного агентства резерву України (10028, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Вільський шлях, будинок 281, ід. код 14373176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (03035, місто Київ, вул.Липківського Василя Митрополита, будинок 37-В, приміщення 1013, ід. код 33064160):
- 29 637 300,00 грн збитків;
- 355 647,60 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 29.05.26
Суддя Давидюк В.К.
Сторонам - через "Електронний суд".