28 травня 2026 року м. Харків Справа № 917/2108/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику сторін у судове засідання , апеляційну скаргу відповідача, вх.459 п/1 , на рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 (суддя Байдуж Ю. С. ) у справі № 917/2108/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-плюс",м.Полтава,
до Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода", с.Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область,
про стягнення 35 551, 19 грн. ,
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі позов задоволено частково. Стягнуто з Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" (вул. Центральна, 6а, с. Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область, 38712; код ЄДРПОУ 03769706) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-плюс" (вул. Кагамлика, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36008; код ЄДРПОУ 42372125) 14 658,91 грн пені, 10 554,42 грн 36 % річних, 4560,00 грн інфляційних втрат, 2028,71 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено .
Не погодившись (частково) з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення ,яким відмовити у частині задоволення позову . Вважає, що рішення по справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права , без урахування усіх обставин справи.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Позов поданий майже через 3 роки після виконання грошових зобов'язань, що, на думку апелянта, суперечить принципам добросовісності, справедливості та розумності.
Вважає , що суд не врахував доктрину:
* estoppel;
* venire contra factum proprium;
* заборони суперечливої поведінки.
Позивач тривалий час не заявляв претензій щодо:
* пені;
* 36% річних;
* інфляційних втрат, чим сформував у відповідача обґрунтоване очікування відсутності спору.
Звернення з позовом після тривалого часу апелянт вважає зловживанням правом та недобросовісною поведінкою.
Зазначає, що суд не врахував практику:
* Верховного Суду;
* ЄСПЛ;
* принципи верховенства права та пропорційності.
Стягнення штрафних санкцій, на думку апелянта, є несправедливим та непропорційним наслідкам порушення.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О. І., суддя Хачатрян В. С., суддя Гетьман Р. А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 у справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, вх.459 п/1, на рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/2108/25. Встановлено учасникам справи строк до 31.03.2026 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи. Витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали оскарження у справі . Розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. (заявники мають право подати відповідні заяви щодо розгляду у судових засіданнях) .
Колегія суддів зауважила , що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
На адресу суду апеляційної інстанції з Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи .
Через систему Електронний суд від позивача по справі надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене.
Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи.
Позивач у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОЛЕНД-ПЛЮС», та відповідач, Виробничий сільськогосподарський кооператив «Злагода», 25.11.2021 уклали між собою Договір поставки за № 51 (надалі - Договір), строком дії з моменту його підписання сторонами і до 31.10.2022, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконання Сторонами (преамбула та п. 12.1. Договору).
Предметом Договору є зобов'язання позивача (Постачальник за Договором), в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця Товар (партіями), найменування, асортимент, ціна, кількість якого в кожній партії, зазначається у окремих Специфікаціях до Договору, та зобов'язання відповідача (Покупець за Договором), в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити Товар (пункт 2.1., пункт 2.2. Договору).
Відповідно до умов Договору первинний документ, яким оформлена поставка товару, у разі відсутності Специфікації, має силу Специфікації. Загальна кількість Товару визначається на підставі первинних документів, складених протягом терміну дії Договору (п.2.4., 2.6. Договору).
Розрахунки за поставлений Товар здійснюються у національній валюті - гривні, на умовах 100% попередньої оплати, якщо інший порядок та строки розрахунків, не визначені у відповідній специфікації до цього Договору. Товар, який оплачується на умовах відмінних від попередньої оплати (відстрочення або розстрочення платежу), є таким, що проданий в кредит (п. 4.1., п. 4.2. Договору).
Також умовами Договору сторони спору узгодили умови поставки.
Так, Постачальник поставляє Товар на умовах DAP (Інкотермс 2020), шляхом надання Товару в розпорядження Покупця. Датою поставки є дата передачі Товару Покупцю (п. 5.1, п. 5.3 Договору).
Поставка Товару оформлюється первинним документом, підписаним обома сторонами, що вбачається зі змісту п. 7.5., 7.7. Договору.
Крім наведених умов Договору, сторони узгодили також інші, серед яких визначили відповідальність сторін у випадку порушення умов договору, зокрема:
- у випадку порушення Покупцем строків виконання грошових зобов'язань по цьому Договору Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення, нараховану на суму порушеного зобов'язання за кожний день порушення ( п. 9.2. Договору);
- в разі порушення строку оплати Товару проданого не в кредит, а саме якщо прострочення по оплаті Товару перевищує 3 банківські дні, з дня встановленого Договором, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику проценти за користування грошовими коштами в розмірі 36% річних нарахованих на ціну Товару, строк оплати якого порушено, за кожен день прострочення. Натомість, при продажі Товару в кредит - такі проценти нараховуються за кожен день, починаючи від дня передання Товару Постачальником (п. 9.3., 9.4. Договору);
- строк нарахування штрафних санкції не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст.232 ГПК України та за згодою сторін санкції нараховуються за весь період прострочення, до моменту повного виконання зобов'язання. При цьому, сторони домовилися по всім вимогам, що випливають з цього Договору, встановити строк позовної давності у 5 років.
Серед іншого сторони також узгодили, що на вимогу будь-якої зі сторін, спір по даному Договору може бути переданий на вирішення Черкаського обласного постійно діючого третейського суду про корпорації «Радник». При цьому, якщо жодна із сторін не заявить вимогу про передачу спору по цьому Договору на вирішення до Черкаського обласного постійно діючого третейського суду про корпорації «Радник», умови третейської угоди не застосовуються і спір підлягає вирішенню в господарських судах України (п. 10.2., п. 10.3. Договору).
Одночасно з Договором, відповідно до наявних матеріалів справи, сторони підписали між собою ряд Специфікацій. А саме:
Специфікацію № 1 від 25.11.2021 до Договору, відповідно до якої узгодили партію Товару, яка мала бути поставлена за Договором, зокрема - насіння кукурудзи ДБ Хотин F1 (Максим XL) у кількості 82 міш., загальною вартістю 143 500,00 грн, на умовах оплати до 24.12.2021 у розмірі 100% вартості Товару. Термін відвантаження Товару до 10.03.2022.
Тією ж датою 25.11.2021 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату за № 332, на суму 143 500,00 грн.
У свою чергу відповідач оплатив зазначений рахунок в повному обсязі та у встановлені строки, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.12.2021 за № 13899.
Партія Товару була відвантажена позивачем на адресу відповідача відповідно до наявних у справі видаткової накладної від 28.02.2022 за № 53 та товарно-транспортної накладної від 28.02.2022 за № 53.
Специфікацію № 000026 від 22.03.2022 до Договору, на поставку партії Товару Хімік, р., добриво Мідь (10л), кількістю 440,00 л. на загальну суму 112 200,00 грн, з умовою оплати до 01.11.2022.
Тією ж датою позивач виставив рахунок на оплату № 60 від 22.03.2022 та відвантажив Товар відповідачу, що вбачається з видаткової накладної від 22.03.2022 за № 104 та товарно-транспортної накладної № Р104 від 22.03.2022.
Відповідач у свою чергу оплатив вартість поставленої партії Товару в повному обсязі та в узгоджені строки, відповідно до наявних у справі платіжного доручення від 27.04.2022 за № 489 та платіжної інструкції від 27.09.2022 за № 895.
Специфікацію б/н від 29.04.2022 до Договору, відповідно до якої сторони узгодили між собою поставку партії Товару - сульфат магнію 7-водний (MgSO47H2О), кількістю 13 т, на загальну суму 312 000,00 грн, зі строком оплати до 01.11.2022.
З наявної у матеріалах справи платіжної інструкції від 27.09.2022 за № 896 вбачається, що відповідач повністю та належним чином виконав свої зобов'язання за Договором.
Специфікацію б/н від 04.04.2022 до Договору на поставку партії Товару - Сульфат магнію 7 - водний (MgSO47H2О) МАГАСУЛ кількістю 10 т та Хекат КС інсектицид (5л) грн кількістю 90 л, всього, на загальну суму 328 705,00 грн, зі строком оплати Товару до 01.11.2022, зі строком поставки Товару до 05.04.2022.
Позивач виставив рахунок на оплату Товару від 04.04.2022 за №71.
Втім матеріали справи не містять достовірних доказів поставки Товару позивачем за підписаною Специфікацією б/н від 04.04.2022.
Водночас позивач в якості доказу на поставку товару надав до матеріалів справи видаткові накладні від 04.04.2022 за № 141 та від 08.04.2022 за № 148 про поставку ідентичної партії Товару на загальну суму 328 705,00 грн, проте за іншим договором - Договором зберігання № 30/09-2020/1 від 30.09.9.2020, а також товарно-транспортні накладні від 04.04.2022 за № Р141, від 08.08.2022 за № Р148.
Специфікацію б/н від 26.04.2022 до Договору, на поставку партії Товару Хекат КС інсектицид (5л) грн, кількістю 455 л, всього, на загальну суму 641 277,00 грн, зі строком оплати Товару до 01.11.2022, зі строком поставки Товару до 27.04.2022.
Позивач виставив рахунки на оплату Товару від 26.04.2022 за № 106, від 27.04.2022 за № 107 на загальну суму 641 277,00 грн та відповідно до видаткових накладних від 26.04.2022 за № 188, від 27.04.2022 № 190 та товарно-транспортних накладних від 26.04.2022 № Р188, від 27.04.2022 за № Р190, поставив узгоджену партію Товару відповідачу.
Згідно наявних у справі матеріалів, здійснення оплати поставки Товару відповідачем здійснювалося частинами, зокрема:
- 14 094,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 27.09.2022 за № 894;
- 71 183,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 27.09.2022 за № 898;
- 100 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 30.09.2022 за № 915;
- 72 499,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 01.11.2022 за № 1074;
- 712 206,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 08.11.2022 за № 1120.
Отже за зазначеними платежами відповідач сплатив грошові кошти на рахунок позивача на загальну суму 969 982,00 грн, з яких 712 206,00 грн мають призначення платежу: «за добрива та ЗЗР зг. Договору № 51 від 25.11.2022».
Специфікацію б/н від 09.08.2022 до Договору, на поставку партії Товару Ріпак озимий, Бучацький 1Р, прот, міш., кількістю 80 міш, всього, на загальну суму 240 000,10 грн, зі строком оплати Товару до 20.08.2022, зі строком поставки Товару до 11.08.2022.
На виконання умов Договору позивач виставив рахунок на оплату товару від 09.08.2022 за № 305 та від 12.08.2022, поставив зазначену партію Товару відповідно до видаткової накладної від 12.08.2022 за № 410.
Відповідно до наявних матеріалів у справі, відповідач здійснив оплату за поставлений Товар 27.09.2022, згідно з платіжною інструкцією № 897, що вбачається з призначення платежу, а саме: «за насіння ріпаку зг. рах. № 305 від 09.08.2022», з посиланням на Договір.
Вважаючи що відповідач виконав свої зобов'язання за Договором з простроченням, позивач нарахував відповідачу неустойку, проценти за користування коштами та інфляційні втрати ,такі обставини, на його думку , свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з чим він звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Як зазначалося вище, рішенням по справі позовні вимоги було задоволено частково .
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на нижче викладене.
Апеляційний суд погоджується з висновками господарського суду про те, що відповідач порушив умови Договору, який сторони спору уклали між собою, не оплативши позивачу частину вартості поставленого Товару у встановлені Договором строки.
Так, передусім, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
При цьому, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 626, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до обставин справи, взаємовідносини між сторонами спору були врегульовані підписанням ними Договору, який за своєю природою є договором поставки.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ст. 712 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 693 ЦК України).
Отже, за обставинами цієї справи вбачається, що сторони спору узгоджували строки оплати та строки поставки кожної партії Товару у Специфікаціях до Договору.
Так, відповідно до обставин справи, відповідач повністю та в узгоджені між сторонами строки виконав свої зобов'язання по оплаті Товару за:
- Специфікацією № 1 від 25.11.2021 до Договору, на загальну суму 143 500,00 грн (п.2.9.1. цього рішення);
- Специфікацією № 000026 від 22.03.2022 на загальну суму 112 200,00 грн (п. 2.9.2. цього рішення);
- Специфікацією б/н від 29.04.2022 на загальну суму 312 000,00 грн (п. 2.9.3. цього рішення).
Що стосується оплати Товару відповідачем за Специфікацією б/н від 26.04.2022 до Договору на поставку партії Товару Хекат КС інсектицид (5л), кількістю 455 л, на загальну суму 641 277,00 грн, судом встановлено, що оплата за поставлений Товар мала бути здійснена у строк - до 01.11.2022.
В свою чергу, з обставин справи вбачається, що здійснення оплати поставки Товару відповідачем здійснювалося частинами, зокрема:
- 14 094,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 27.09.2022 за № 894;
- 71 183,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 27.09.2022 за № 898;
- 100 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 30.09.2022 за № 915;
- 72 499,00 грн відповідно до платіжної інструкції від 01.11.2022 за № 1074;
- 712 206,00 грн, відповідно до платіжної інструкції від 08.11.2022 за № 1120 (п. 2.9.5. даного рішення).
З яких, 257 776,00 грн заборгованості за Товар відповідач оплатив вчасно. Оплата зазначених сум визначена відповідачем у призначеннях вказаних платежів.
Інша ж частина заборгованості за поставлений по цій Специфікації Товар - в сумі 383 501,00 грн (641 277,00 грн - 257 776,00 грн) була оплачена відповідачем 08.11.2022, тобто з простроченням на 6 днів (з 02.11.2022 до 07.11.2022).
Крім того, оплату Товару згідно зі Специфікацією б/н від 09.08.2022 на загальну суму 240 000,010 грн, зі строком оплати Товару до 20.08.2022, відповідач також прострочив, здійснивши оплату поставленого Товару 27.09.2022, допустивши таким чином прострочення на 35 днів, а саме з 23.08.2022 (оскільки останній день строку припав на вихідний день, суботу 20.08.2022, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 22.08.2022) до 26.09.2022.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем умов Договору в частині , а саме допустивши прострочення оплати Товару за специфікаціями до Договору на 6 календарних днів стосовно заборгованості в сумі 383 501,00 грн та на 35 календарних днів стосовно заборгованості в розмірі 240 000,10 грн.
Разом з тим, відповідаючи на питання щодо обставин поставки позивачем відповідачу Товару за Специфікацією б/н від 04.04.2022 до Договору на загальну суму 328 705,00 грн (п.2.9.4. цього рішення), апеляційний суд зазначає про те, що матеріали справи не містять достовірних доказів поставки Товару позивачем за цією Специфікацією. Оскільки згідно з наданих до матеріалів справи видаткових накладних від 04.04.2022 за № 141 та від 08.04.2022 за № 148 вбачається поставка позивачем відповідачу ідентичної партії Товару на загальну суму 328 705,00 грн, проте за іншим договором - Договором зберігання № 30/09-2020/1 від 30.09.9.2020, стягнення заборгованості за яким не є предметом розгляду цієї справи.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що зазначену обставину позивач ніяким чином не спростував, при тому що такі аргументи відповідача наводилися.
Наявні ж у справі товарно-транспортні накладні від 04.04.2022 за № Р141 та від 08.08.2022 за № Р148 не дозволяють суду ідентифікувати транспортування Товару за узгодженою Специфікацією, скільки останні не містять таких даних, а тому суд вважає такі докази неналежними та недостатніми.
Так, судом вже зазначалося, що ухвалюючи рішення у справі суд керується доказами, які подали сторони на доведення свої вимог та заперечень.
Водночас, судом наголошується, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України обставина, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
У постанові від 21.06.2023 по справі №916/3027/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначається: «Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна зі сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс».
Отже, вважаючи факт поставки Товару за Специфікацією б/н від 04.04.2022 до Договору на загальну суму 328 705,00 грн таким, що не підтверджений позивачем, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність прострочення оплати Товару відповідачем за Специфікацією від 04.04.2022 до Договору на загальну суму 328705,00грн. (в цій частині рішення господарського суду не оскаржувалося)
Відповідно до норм цивільного законодавства, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Так, неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.7-7.9 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила таке: "Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Так, з досліджених судом умов договорів вбачається, що за затримку розрахунків сторони встановили цивільно-правову відповідальність, зокрема - у випадку порушення Покупцем термінів здійснення розрахунків, передбачених Договором, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент порушення, нараховану на суму порушеного зобов'язання за кожний день порушення ( п. 9.2. Договору).
Крім того, в разі порушення строку оплати Товару проданого в кредит, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику проценти за користування грошовими коштами в розмірі 36% річних нарахованих на ціну Товару, строк оплати якого порушено, за кожен день прострочення, починаючи від дня передання Товару Постачальником (п., 9.4. Договору).
Разом з тим, досліджені умови договору узгоджуються з нормами чинного законодавства та усталеною судовою практикою.
Крім того, законом встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Таким чином нарахування позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат також відповідає нормам закону.
За наведених обставин, враховуючи порушення умов договорів відповідачем, та обмежуючись предметом заявленого позову, апеляційний суд констатує, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача заборгованість за Договором, пеню за прострочення оплати поставленого товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та інфляційні втрати.
При здійснені розрахунків пені, 36 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідач має сплатити позивачу за прострочення оплати вартості Товару на суму 383 501,00 грн за 6 днів прострочення (з 02.11.2022 до 07.11.2022): 3152,06 грн пені, 2269,49 грн 36 % відсотків річних, 0 інфляційних.
За прострочення оплати вартості Товару на суму 240 000,10 грн на 35 днів (з 23.08.2022 до 26.09.2022) відповідач має сплатити позивачу 11 506,85 грн пені, 8284,93 грн 36 % річних та 4560,00 інфляційних.
Що всього складає 14 658,91 грн пені, 10 554,42 грн 36 % річних та 4560,00 грн інфляційних втрат.
За наведених підстав апеляційний суд приходить до висновків про правомірність часткового задоволення позову в частині стягнення 14 658,91 грн пені, 10 554,42 грн 36 % річних та 4560,00 грн інфляційних втрат.
Підсумовуючи та враховуючи вищенаведене у сукупності колегія суддів також зазначає.
Щодо доводів про недобросовісність позивача та застосування доктрини estoppel / venire contra factum proprium.
Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт звернення кредитора до суду після спливу певного часу з моменту виконання боржником основного грошового зобов'язання не свідчить про недобросовісність поведінки позивача чи зловживання правом.
Відповідно до ст. 611, 625 ЦК України порушення грошового зобов'язання тягне встановлені законом та договором наслідки, зокрема сплату пені, процентів річних та інфляційних втрат.
Матеріалами справи підтверджено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за договором поставки №51 від 25.11.2021, що не заперечується сторонами.
Доктрина venire contra factum proprium застосовується у випадках суперечливої поведінки сторони, яка створила в іншої особи обґрунтовані очікування щодо певної поведінки у майбутньому. Водночас відповідач не довів наявності дій позивача, які б свідчили про:
* відмову від права на стягнення штрафних санкцій;
* прощення боргу;
* зміну умов договору;
* відмову від застосування наслідків порушення зобов'язання.
Відсутність попередніх претензій або тривале незвернення до суду саме по собі не є підтвердженням відмови кредитора від належних йому прав.
Щодо доводів про несправедливість та непропорційність санкцій
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що:
* пеня нарахована відповідно до умов договору;
* 36% річних та інфляційні втрати - відповідно до ст. 625 ЦК України.
Доказів явної неспівмірності санкцій наслідкам порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Щодо доводів про неправильне застосування принципів верховенства права та практики Верховного Суду.
Посилання апелянта на принципи добросовісності, справедливості та практику Верховного Суду не спростовують установленого факту порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції навів належне мотивування рішення, дослідив докази у їх сукупності та правильно застосував норми матеріального права.
Колегія суддів зазначає, що принцип добросовісності поширюється на обидві сторони правовідносин, а тому відповідач, який допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, не може бути звільнений від передбачених договором та законом наслідків такого порушення лише з підстав тривалого незвернення кредитора до суду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та незгоди з висновками місцевого господарського суду, однак не спростовують правильності встановлених судом фактичних обставин та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків рішення суду першої інстанції , у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення відсутні.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, то судовою колегією вони були досліджені проте не відображені у даній постанові враховуючи нижче викладене .
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі № 800/527/16.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України»; вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України)
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ст. 276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу відповідача, вх.459 п/1 , на рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі № 917/2108/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Полтавської області від 17.02.2026 у справі № 917/2108/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян