27 травня 2026року
м. Київ
справа № 569/5193/25
провадження № 61-3598св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Скарб»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року у складі колегії суддів: Хилькевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,
Описова частина
Історія справи
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарб» (далі - ТОВ «Скарб», Товариство, боржник) про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову посилався на те, що за договором про відступлення прав вимоги від 03 січня 2023 року він отримав право вимоги за договором позики № 02/22, що був укладений 17 січня 2011 року між Підприємством-нерезидентом Компанією «Danstar Implex LLP», company № НОМЕР_1 , юридичною особою зареєстрованою відповідно до законодавства Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, та ТОВ «Скарб», за яким відповідач отримав позику в загальній сумі
2 607 386 доларів США, виписавши простий вексель серії АА № 0062679 від 13 грудня 2022 року.
Зазначив, що 03 січня 2023 року його представник - адвокат Сергієнко О. В. передав заяву-повідомлення боржнику, про те, що борг за договором позики № 02/22 від 17 січня 2011 року відступлений позивачу, а тому Товариство зобов'язане повернути суму боргу саме на користь ОСОБА_1 . Заява-повідомлення отримана відповідачем 08 січня 2023 року.
04 січня 2023 року, він уклав договір купівлі-продажу фінансових інструментів № 04/23-l, за яким набув права власності на простий вексель серії АА № 0062679 від 13 грудня 2022 року на суму 2 607 380 доларів США, що складає 107 977 864 грн. При цьому позивач отримав оригінал простого векселя серії АА №0062679 від 13 грудня 2022 року із вчиненим індосаментом на звороті простого векселя, за яким він є векселедержателем та має право вимоги щодо повернення грошових коштів за простим векселем. Також він отримав акт звірки взаємних розрахунків станом на 13 грудня 2022 року.
27 січня 2025 року на адресу ТОВ «Скарб» направлено заяву про передачу повідомлення-вимоги щодо усунення порушення зобов'язання сплати грошових коштів, цінних паперів та векселів. Відповідач отримав цю заяву через представника позивача - адвоката Сергієнко О. В.
Також позивач посилався на те, що на день пред'явлення позову відповідач не виконав свого грошового зобов'язання за простим векселем та не сплатив грошових коштів.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Скарб» на його користь заборгованість у розмірі 2 607 380 доларів США, що складало 107 977 864 грн, за простим векселем серії АА №0062679 від
13 грудня 2022 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
03 жовтня 2025 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з ТОВ «Скарб» на користь ОСОБА_1 заборгованість за простим векселем серії АА № 0062679 від 13 грудня 2022 року у розмірі 2 607 380 доларів США.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача виникло право вимоги до ТОВ «Скарб» про виконання зобов'язання зі сплати грошової суми, визначеної у векселі. ОСОБА_1 було пред'явлено ТОВ «Скарб» вимогу для оплати простого векселю серії АА №0062679 на суму 2 607 380,00 доларів США протягом 7 днів з моменту отримання ТОВ «Скарб» повідомлення-вимоги, яка отримана ТОВ «Скарб» 27 січня 2025 року, але Товариство у визначений строк платіж не здійснило, тому станом на день звернення позивача до суду вексель залишається не оплаченим, що визнається відповідачем.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, оскаржила його в апеляційному порядку. Зазначала, що вона не брала участі у справі, однак судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи та інтереси як засновника (учасника) ТОВ«Скарб».
17 грудня 2025 року Рівненський апеляційний суд постановив ухвалу, якою відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2025 року.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
05 березня 2026 року Рівненський апеляційний суд постановив ухвалу, якою закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня
2025 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 не вирішувалось, судовим рішенням будь-яких обов'язків на неї не покладено, висновків щодо обсягу її прав не зроблено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
19 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, сформованою її представником - адвокатом Шипіловим О. В. у системі «Електронний суд».
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 17 квітня 2026 року ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою
ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребував матеріали цивільної справи.
20 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав
і охоронюваних законом інтересів особи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до частин першої, третьої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов'язки, або породжують для них правові наслідки.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.
Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2025 року у справі № 2-о-29/11(провадження № 61-11138св24).
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не були підтверджені, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення грошових коштів за простим векселем.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 03 жовтня 2025 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив у цій справі рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив, стягнув з ТОВ «Скарб» на користь позивача заборгованість за простим векселем серії АА № 0062679 від 13 грудня 2022 року у розмірі 2 607 380 доларів США та вирішив питання про розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 зазначала, що вона не брала участі у справі, однак вказаним вище судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи та інтереси як засновника (учасника) ТОВ «Скарб» з часткою 65 % статутного капіталу, що складає 1 560 000 грн і надає їй прямий вирішальний вплив на діяльність товариства, у зв'язку із чим вона фактично несе наслідки неправомірного стягнення.
Просила скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2025 року та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ «Скарб» про стягнення грошових коштів за простим векселем.
Приходячи до переконання про закриття апеляційного провадження, Рівненський апеляційний суд врахував, що наведені ОСОБА_2 обставини, на які вона покликалася як на вирішення судом питання про її права та інтереси, не знайшли свого підтвердження.
Згідно з частинами першою-третьою статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасниками (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
У відповідності до статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом (частина перша статті 115 ЦК України).
Статтею 140 ЦК України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
У відповідності до статті 3 Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників.
Таким чином, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за зобов'язаннями такого товариства і несуть ризик збитків лише у межах вартості своїх вкладів, яке є власністю цього товариства.
Водночас таку відповідальність несуть лише учасники товариства з додатковою відповідальністю у розмірі, який встановлюється статутом товариства з додатковою відповідальністю і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним з них вкладу (стаття 56 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Разом із тим, організаційно-правовою формою юридичної особи, засновником (учасником) якої є ОСОБА_2 з 65 % частки статутного капіталу, є товариство з обмеженою відповідальністю, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься у матеріалах справи.
Встановивши, що рішення суду першої інстанції не встановлює, не змінює, не обмежує та не припиняє права, свободи, інтереси чи обов'язки
ОСОБА_2 як особи, яка не була залучена до участі у справі, спір стосовно вказаної особи не вирішувався, мотивувальна частина рішення не містить суджень про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, а резолютивна частина рішення не містить прямої вказівки про права та обов'язки цієї особи, апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року, постановленою за результатами розгляду її апеляційної скарги на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2025 року у цивільній справі № 569/5193/25, що відповідає положенням частини третьої статті 352, пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун