27 травня 2026 року
м. Київ
справа № 756/8485/25
провадження № 61-2579св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
третя особа -Служба у справах дітей та сім'ї Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти Оксани Володимирівни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Шролик І. С., та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 липня 2023 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб.З 25 серпня 2023 року вона і ОСОБА_2 почали проживати окремо. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва 24 квітня 2025 року у справі № 756/4985/25 шлюб між ними розірвано.
На виконанні в Оболонському відділі державної виконавчої служби у місті Києві перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дитини. Станом на 01 квітня 2025 року заборгованість за аліментами становить 90 724,75 грн.
Зазначала, що відповідач участі у вихованні дитини не бере, про фізичний й духовний стан дитини не піклується, матеріальної допомоги у добровільному порядку не надає, що свідчить про ухилення та нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач бажає спілкуватися з дитиною, проти позбавлення батьківських прав заперечує, бере участь в її утриманні, сплачуючи аліменти. Факт свідомого ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов'язків щодо дитини, що характеризується його винною поведінкою, не знайшов свого підтвердження, а також не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року змінено шляхом доповнення його резолютивної частини.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Змінюючи рішення суду першої інстанціїшляхом доповнення його резолютивної частини, апеляційний суд виходив із того, що встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лихота О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не забрав дитину з пологового будинку, вигнав матір з дому ще вагітною, не бачився з дитиною з її народження та за ввесь час розгляду справи ні разу не навідався до дитини ні додому, ні в садочок, не приніс речей, не оплатив витрати на садочок, тобто вірогідність того, що батько в майбутньому зажадає виконувати свої обов'язки дуже низька та в майбутньому він не обмежений в праві поновити своє батьківство.
Відповідач лише сплачує аліменти в розмірі 1 200,00 грн на утримання дитини та не бере участі в жодній із сфер життя дитини і ніколи не бачив дитини.
Факт сплати аліментів батьком не може вважатись виконанням батьківських обов'язків, так як даний розмір аліментів не покриває жодну із сфер життя дитини та батько зобов'язаний їх сплачувати навіть при позбавленні батьківських прав.
Відповідач під час розгляду справи бачив всі аргументи позивачки та наявність спору про право не вплинула навіть на бажання побачити дитину.
Дитині на момент звернення з касаційною скаргою один рік і десять місяців, тобто дитина впізнає людей, розуміє коло осіб, які її оточують, ходить у садочок та потребує піклування батька.
Неприязні стосунки між батьком та матір'ю матеріалами справи не підтверджені та навіть якби такими були, це не впливає на можливість батька бачитись з дитиною, так як дитина самостійна.
Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Попередження не є достатнім заходом впливу на нього, так як не зобов'язує його надавати належне матеріальне забезпечення дитині, лікування, доступ до культурних та інших духовних цінностей.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме від 14 січня 2026 року у справі № 362/7144/24 (провадження № 61-12959св25), від 14 січня 2026 року у справі № 332/4190/24 (провадження № 61-9567св25), від 28 січня 2026 року у справі № 404/7104/21 (провадження № 61-14426св25).
Доводи інших учасників справи
У березні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сорокіна І.В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лихота О.В. подала відповідь на відзив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2026 року справу призначено до розглядуколегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 липня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_5 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року у справі № 756/4985/25 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року у справі № 756/14562/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на її утримання під час вагітності та на період догляду за дитиною до трьох років в розмірі 1/4 частки від доходу (заробітку) відповідача.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власницею домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з актом обстеження умов проживання, затвердженим начальником Служби у справах дітей Борщагівської селищної ради 27 червня 2025 року, в домоволодінні АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 - дідусь дитини, ОСОБА_7 - бабуся дитини, ОСОБА_1 - мати дитини, ОСОБА_5 . Умови для проживання дитини задовільні. Для дитини створені всі умови для розвитку та виховання.
Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-соціальної допомоги № 1 Святошинського району м. Києва № 654» від 26 травня 2025 року дитина ОСОБА_8 , 2024 року народження, має укладену декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу. З моменту укладання декларації дитина у супроводі матері відвідувала лікаря 12 разів. Мати дитини ОСОБА_1 привітна, спокійна, з відповідальністю ставиться до рекомендацій лікаря та вчасно забезпечує дитину необхідними лікарськими засобами.
ОСОБА_1 працює лікарем стоматологом-хірургом та позитивно характеризується за місцем роботи зі стоматологічної клініки «SIY.Dental».
Листом Відділу з питань реєстрації місця проживання від 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , 2024 року народження, за адресою: АДРЕСА_2 , через відсутність на це згоди батька дитини.
Відповідно до відповіді Державної податкової служби України на запит державного виконавця Оболонського ДВС вбачається що за 1 квартал 2023 року ОСОБА_2 отримав дохід з ТОВ «Нивкидент-груп» 20 400,00 грн, за 2 квартал 2023 року - 20 400,00 грн, за 3 квартал - 13 600,00 грн та 8 347,83 грн, за 4 квартал 2023 року - 4 150 260,00 грн. Ознака доходу 512. З податкової декларації за 2023 року ОСОБА_2 має загальний обсяг доходу за звітний рік 4 150 260, 00 грн.
Рішенням Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 11 вересня 2025 року № 721/15 затверджений висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1991 року народження, відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку зазначено, що батько дитини ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина. Мати дитини ОСОБА_1 комісії зазначила, що батько жодного разу не бачив сина, не проявляє турботи про фізичний, емоційний та духовний стан сина, не цікавиться його розвитком та підготовкою до самостійного життя. Під час виникнення юридичних питань неодноразово зверталась до батька дитини про допомогу, однак він ігнорував її прохання. ОСОБА_2 висловив позицію, що мати дитини переслідує виключно матеріальний інтерес, зокрема намагається отримати від нього кошти. Він заперечив щодо можливості позбавлення його батьківських прав, вважає такі дії необґрунтованими. Повідомив, що має намір налагодити спілкування із дитиною в майбутньому, коли вона підросте та зможе формувати власну думку, висловлювати бажання щодо взаємодії з батьком.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти О. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка як підставу для позбавлення батьківських прав зазначала пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним і суди діяли у межах своєї дискреції.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батьку щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено і позивачкою не доведено. Водночас суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків із виховання дитини.
Так, у справі, яка переглядається, суди встановили, що батько дитини бажає спілкуватися з дитиною, проти позбавлення батьківських прав заперечує, бере участь в її утриманні, сплачуючи аліменти.
Встановивши відсутність свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною й її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Водночас апеляційний суд обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків з виховання і утримання дитини, що узгоджується з роз'ясненнями, наданими судам в абзаці 2 пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Верховний Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21).
З огляду на зазначене, висновок судів попередніх інстанцій про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінити докази у тому контексті, який на думку позивачки, свідчить про обґрунтованість заявлених нею позовних вимог, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти Оксани Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк