25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 274/6983/22
провадження № 61-5779сво25
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, у якому просила:
визнати неправомірними дії Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) щодо односторонньої зміни відсоткової ставки за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, а саме 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 %, 19 липня 2010 року на 12,583 %;
зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за базовою ставкою у розмірі 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з відрахуванням неправомірного збільшення тіла кредиту, а також зарахуванням сплаченої комісії (винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати) на інші кредитні платежі згідно з встановленим у кредитному договорі порядком;
визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у зв'язку і повним виконанням;
визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 та зняти заборону на відчуження спірного майна;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача переплачені нею кошти за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у сумі 18 513,65 дол. США в еквіваленті за курсом НБУ на дату здійснення платежу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 12 листопада 2007 року між нею і Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000003, зі сплатою 11,04 % річних на залишок кредиту, строком до 12 листопада 2027 року.
Для забезпечення виконання зазначених кредитних зобов'язань між нею і ЗАТ КБ «ПриватБанк» 12 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № ZRSWGK0000000003, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).
Позивачка зазначала, що згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов'язався надати їй грошові кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з періодом сплати з 1 до 5 числа кожного місяця. Відповідно до додатка № 1 до кредитного договору річна процентна ставка становила 11,04 % на залишок кредиту.
Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненою процентною ставкою.
Зазначала, що з листа АТ КБ «ПриватБанк» від 08 червня 2022 року позивачка дізналася про зміну банком відсоткової ставки 05 листопада 2008 року на 13,083 %, а також зменшення відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 %.
Позивачка звертала увагу на те, що жодного повідомлення про зміну відсоткової ставки вона не отримувала, у зв'язку з чим вважає такі дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової ставки з 11,04 % на 13,083 % (05 листопада 2008 року) та на 12,583 % (19 липня 2010 року) неправомірними.
Також позивачка зазначала, що згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов'язався надати їй грошові кошти зі сплатою винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 3 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитом за період з 01 листопада 2007 року до 26 жовтня 2022 року передбачено щомісячне стягнення комісії у розмірі 40,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості. Загальна сума утриманої щомісячної комісії на 26 жовтня 2022 року становить 6 880,00 дол. США, одноразово утримана комісія у день видачі кредиту - 600,00 дол. США. Отже, загальний розмір коштів, отриманих як комісія, становить 7 480,00 дол. США.
Позивачка зазначала, що умова договору про стягнення комісії є нікчемною, у зв'язку з чим є підстави для здійснення перерахунку заборгованості за кредитом.
Крім того, позивачка вказувала, що з наданого банком розрахунку заборгованості вона дізналася також про збільшення тіла кредиту в загальному розмірі на 1 012,91 дол. США. Також у період збільшення тіла кредиту на відповідну суму разом з основним платежем здійснювався додатковий платіж клієнта, тобто банк збільшував тіло кредиту за рахунок сплачених нею коштів.
У зв'язку з неправомірним збільшенням банком в односторонньому порядку відсотків за кредитом, тіла кредиту, неправомірним отриманням комісії та здійсненням нею щомісячних платежів у більшому розмірі позивач вважала, що вона достроково виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У зв'язку з виконанням нею основного зобов'язання припиняється й іпотека.
Відповідно до висновку судового експерта Тарасюка С. Ю. за результатом проведення судово-економічної експертизи від 22 листопада 2023 року № 22/23 заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 станом на 02 березня 2017 року повністю погашена та станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата в розмірі 18 513,65 дол. США.
З метою досудового врегулювання спору позивач 02 листопада 2022 року звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором, у якій просила про: зарахування неправомірно утриманої комісії в загальному розмірі 7 676,00 дол. США в рахунок погашення основної суми заборгованості та відсотків за кредитом; припинення іпотеки за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, предметом якого є спірна квартира; зняття заборони на відчуження майна; повернення їй переплачених коштів у сумі 18 701,34 дол. США. Однак зазначені вимоги залишилися без задоволення.
У зв'язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 15 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни відсоткової ставки за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, а саме 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 %, 19 липня 2010 року до 12,583 %. Зобов'язав АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за базовою ставкою у розмірі 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з відрахуванням неправомірного збільшення тіла кредиту, а також зарахуванням сплаченої комісії (винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати) на інші кредитні платежі згідно із встановленим у кредитному договорі порядком. Визнав припиненими зобов'язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у зв'язку з його повним виконанням. Визнав припиненою іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003, предметом якого є спірна квартира, у зв'язку з чим зобов'язав зняти заборону на відчуження майна. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 переплачені кошти за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 у сумі 18 473,65 дол. США в еквіваленті за курсом НБУ на дату здійснення платежу. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними.
Суд дійшов висновку, що умови кредитного договору, за якими позивач повинна сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є нікчемними.
Щодо неправомірного збільшення відсоткової ставки за кредитом суд зазначив, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку у тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Врахувавши, що банк не надав суду доказів надіслання позивачу повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки, суд дійшов висновку, що дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни базової відсоткової ставки 05 листопада 2008 року з 11,04 % на 13,083 % є неправомірними. Щодо зміни відсоткової ставки 19 липня 2010 року на 12,583 % суд, урахувавши те, що банк на неодноразове звернення позивача та на вимогу суду додаткової угоди про зміну відсоткової ставки не надав, а надав лише таку угоду після проведення експертизи, дійшов висновку, що немає підстав для задоволення клопотання відповідача про направлення справи для доопрацювання судової експертизи. При цьому суд, урахувавши бездіяльність відповідача у справі та норми частини першої статті 109 ЦПК України, дійшов висновку про можливість встановити дійсний розмір зобов'язання без врахування зміни відсоткової ставки 19 липня 2010 року до 12,583 %. Також суд взяв до уваги, що у пункті 5 висновку експерта зазначено, що такий розмір заборгованості враховується за здійсненим банком розрахунком заборгованості, в якому береться до уваги збільшення відсоткової ставки з 11,04 % до 13,083 % з 05 листопада 2008 року та 12,583 % з 19 липня 2010 року.
Також, урахувавши висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, відповідно до, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором повністю погашена, і станом на 26 жовтня 2022 року виникла переплата у розмірі 18 513,65 дол. США, суд дійшов висновку, що між сторонами припинилися правовідносини за кредитним договором у зв'язку з виконанням позивачем свого зобов'язання у повному обсязі та, як наслідок, є підстави для припинення зобов'язань за договором іпотеки і виключення обтяження нерухомого майна позивачки з Державного реєстру Іпотек.
Однак, урахувавши заяву відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача переплачених коштів у розмірі 18 473,65 дол. США. При цьому суд керувався тим, що про порушення своїх прав позивач дізналася лише у листопаді 2022 році з листа банку. Також суд вважав, що, заявляючи вимоги про визнання припиненою іпотеки та зняття заборони на відчуження належного позивачу майна і здійснення перерахунку, з огляду застосування наслідків нікчемної умови договору позивач тим самим заявляє негаторний позов, до якого позовна давність не застосовується.
Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконала у повному обсязі станом на 02 березня 2017 року, після чого всі наступні платежі рахуються як неправомірно утримані банком, що вказує на те, що саме з 02 березня 2017 року можливий початок застосування позовної давності до вказаної позовної вимоги. Отже, у цій вимозі позовна давність може бути застосована лише щодо періодичного платежу зі сплати комісії, здійсненого у березні 2017 року, оскільки трирічний строк давності закінчується у квітні 2020 року, коли він був продовжений змінами в законодавстві. Так, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позивач 03 березня 2020 року сплатила платіж з комісії у сумі 40,00 дол. США, а тому щодо цього платежу суд застосував позовну давність.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Житомирський апеляційний суд постановою від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження банк указував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 274/7675/21, від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірні дії банку щодо зміни в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та ненадання доказів на підтвердження повідомлення позивача про таку зміну умов кредитного договору.
Зазначає, що на виконання пункту 2.3.1 кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про підвищення відсоткової ставки з 05 листопада 2008 року, направивши їй лист від 03 жовтня 2008 року № 20.1.3.2/6-22855/3763 на адресу: АДРЕСА_2 .
Також під час розгляду справи в суді першої інстанції на виконання вимог ухвали суду від 27 квітня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу суду клопотання та CD-диск № 07041814, який містив таку інформацію:
- копію кредитного договору від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 з додатком № 1;
- докази видачі кредиту та сплати комісії;
- лист та реєстр відправлення листа про підвищення відсоткової ставки;
- копію додаткової угоди від 19 липня 2010 року про зміну відсоткової ставки;
- розрахунок боргу станом на 26 жовтня 2022 року, в якому є інформація про розмір процентної ставки та її зміни в розрізі ставок за кожною зміною.
У зв'язку з великим обсягом витребуваних документів (понад 1 000 сторінок) документи були підписані ЕЦП та надані на електронному носії.
Звертає увагу на те, що ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2023 року не містила вимог щодо формату витребуваних документів. Тому, надавши витребувані документи на електронному носії, АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі виконало вимоги зазначеної ухвали суду. Крім того, вказані докази, а саме: лист (повідомлення) про підвищення відсоткової ставки на адресу позивачки, та копію додаткової угоди від 19 липня 2010 року про зміну відсоткової ставки, відповідач надавав суду 24 квітня 2024 року разом із клопотанням про направлення справи на доопрацювання судовому експерту.
У зв'язку з цим заявник вважає необґрунтованими висновки судів про ненадання банком доказів направлення позивачу листа про зміну відсоткової ставки, оскільки такі докази були надані суду двічі - в електронному та друкованому вигляді.
Крім того, зазначає, що згідно з виписками про рух коштів за рахунком позивача від дати укладання договору до листопада 2008 року ОСОБА_1 вносила щомісячні платежі у розмірі 249,08 дол. США. Починаючи з грудня 2008 року, ОСОБА_1 вносила кошти у більшому розмірі, а саме 276,56 дол. США, що свідчить про її обізнаність щодо зміни відсоткової ставки та погодження з такою зміною. Зазначеного суди не врахували.
Також заявник вважає, що суди залишили поза увагою заяву банку про застосування до вимог позивача позовної давності.
Зазначає, що, звернувшись у 2022 році з цим позовом, позивач пропустила позовну давність щодо вимог про оскарження дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо зміни відсоткової ставки з 05 листопада 2008 року.
Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо односторонньої зміни 19 липня 2010 року відсоткової ставки за кредитним договором з 13,083 % на 12,583 % заявник зазначив таке.
У пункті 1 додаткової угоди від 19 липня 2010 року визначено, що починаючи з 19 липня 2010 року новий розмір річної відсоткової ставки становить 12,58 %. Ця додаткова угода підписана ОСОБА_1 , що, у свою чергу, спростовує доводи позивача про односторонні дії АТ КБ «ПриватБанк» зі зміни відсоткової ставки. Вважає, що належним способом захисту щодо оскарження зміни відсоткової ставки з 19 липня 2010 року з 13,083 % на 12,583 % є визнання зазначеної додаткової угоди недійсною, проте таких вимог ОСОБА_1 не заявляла. Крім того, протягом трьох років з дати укладання додаткової угоди ОСОБА_1 її не оскаржувала, а тому, звернувшись у 2022 році з цим позовом, пропустила позовну давність.
Також відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася з листа відповідача від 07 листопада 2022 року, яким було відмовлено у задоволенні її заяви щодо проведення перерахунку заборгованості за кредитом, оскільки про зміну відсоткової ставки від 05 листопада 2008 року позивач була обізнана та погоджувалася з цим, що підтверджується внесенням нею з грудня 2008 року платежів у зміненому розмірі. Також із позивачем узгоджено зміну відсоткової ставки 19 липня 2010 року шляхом підписання додаткової угоди до кредитного договору.
Тому, звернувшись до суду 02 грудня 2022 року, позивач пропустила позовну давність до вимог про визнання дій банку щодо зміни відсоткової ставки неправомірними та за здійсненими платежами до 02 грудня 2019 року, відповідно суд мав застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні відповідних вимог.
Крім того, заявник зазначає, що, зробивши висновки, що умови кредитного договору, за якими позивач повинна сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами та відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є нікчемнини, суди мали взяти до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, щодо застосування позовної давності до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
У липні 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою від 26 травня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2025 року.
Ухвалою від 16 лютого 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке перейменоване на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000003, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором зазначені у розділі 7 договору.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 12 листопада 2007 року до 12 листопада 2027 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 20 000,00 дол. США на придбання нерухомості, а також на сплату страхових платежів у сумі 5 200,00 дол. США у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. Періодом сплати вважати період з 1 до 5 числа кожного місяця.
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 249,08 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії.
Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленим НБУ на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненої процентної ставки.
Згідно з додатком № 1 до кредитного договору від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 початковий внесок - 20 000,00 дол. США, річна процентна ставка - 11,04 %, щомісячна винагорода - 0,20 %, разова винагорода за надання фінансового інструмента - 3,00 %.
Для забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ZRSWGK0000000003, згідно з яким позивачка передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
12 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір особистого страхування № ZRSWLK0000000003 та договір страхування майна № ZRSWGK0000000003.
01 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою щодо надання їй інформації про стан заборгованості за кредитним договором від 12 листопада 2007 року на дату звернення шляхом надання відповідного детального щомісячного розрахунку заборгованості з моменту укладення договору, а також виписки за рахунком. Крім цього, ОСОБА_1 просила банк надати їй інформацію щодо відсоткової ставки за кредитом, а також інформацію про утримання з неї разової винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 3 % від суми наданого кредиту та щомісячної винагороди у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту.
Листом від 08 червня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220601/4635 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача, що у зв'язку зі зміною облікової ставки НБУ у банку виникло право збільшити відсоткову ставку за кредитом. Враховуючи, що з 30 квітня 2008 року банк не змінював процентної ставки, право на її підвищення залишається за банком. Також повідомляв, що банк направляв ОСОБА_1 лист (повідомлення) щодо зміни відсоткової ставки за договором. Звертав увагу, що оскільки право банку збільшити процентну ставку шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізоване до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», банк діяв відповідно до укладеного договору та в межах чинного законодавства України. Також повідомляв, що було змінено відсоткову ставку 05 листопада 2008 року на 13,083 %, а 19 липня 2010 року банк провів зменшення відсоткової ставки до 12,583 %.
15 червня 2022 року ОСОБА_1 направила до НБУ скаргу, посилаючись на те, що їй не було надано АТ КБ «ПриватБанк» інформації про утримання з неї щомісячних комісійних платежів, розрахунку заборгованості за договором та виписки за її особовим рахунком.
26 жовтня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 виписку за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 за період з 01 листопада 2007 року до 26 жовтня 2022 року, згідно з якою залишок кредиту станом на 26 жовтня 2022 року становить 10 114,10 дол. США; залишок тіла кредиту на початок періоду - 20 000,00 дол. США, залишок тіла кредиту на кінець періоду - 9 792,55 дол. США. Також згідно з цією випискою з ОСОБА_1 утримувалась комісія. Інформації про відсоткову ставку, за якою нараховувалися відсотки за кредитом, немає.
02 листопада 2022 року ОСОБА_1 здійснила розрахунок кредитної заборгованості, відповідно до якого вона повністю виконала зобов'язання перед АТ КБ «ПриватБанк» та наявна переплата у розмірі 18 701,34 дол. США.
03 листопада 2022 року ОСОБА_1 на адресу АТ КБ «ПриватБанк» надіслала заяву, згідно з якою просила банк припинити іпотеку за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 та зняти заборону на відчуження майна.
Листом уповноваженої особи АТ КБ «ПриватБанк» від 07 листопада 2022 року позивачці відмовлено у задоволенні її запиту щодо перерахунку кредитної заборгованості та зняття обтяження з нерухомості та повернення коштів.
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 22 листопада 2023 року № 22/23 заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № ZRSWGK0000000003 повністю погашена, і станом на 26 жовтня 2022 року є переплата у розмірі 18 513,65 дол. США.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 (провадження № 61-3215св19), від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц (провадження № 61-14441св19) у яких зроблено висновки про таке: «Якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку у тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку».
Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 486/2181/15 (провадження № 61-25356св18) дійшов висновку, що ураховуючи те, що умовами кредитного договору (пункт 2.3.1) передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку за користування кредитом, а також визначено, що банк тільки надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненою процентною ставкою, а отримання згоди позичальника на зміну відсоткової ставки не передбачено умовами кредитного договору, як і підписання додаткової угоди про це, тому колегія суддів вважає, що, направивши позичальнику у передбачений договором строк повідомлення про підвищення процентної ставки, банк дотримався передбаченої договором процедури такого підвищення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла такого висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Тлумачення наведеної норми процесуального права дає підстави стверджувати, що на розгляд об'єднаної палати може бути передана справа, якщо в аналогічній (подібній) справі викладено інший висновок щодо застосування тієї самої норми права норми права. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за їхніми елементами: суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин).
На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність потрібно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що немає підстав для розгляду справи справа № 274/6983/22 (провадження № 61-5779сво25) Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанови Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р. Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).
Також у підпункті 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України визначений порядок відступлення від висновків Верховного Суду України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Так постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 (провадження № 61-3215св19) від висновку, якого пропонується відступити, зокрема, зазначено.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16, визначено, за яких умов зміна відсоткової ставки вважається чинною. Зокрема, у разі підвищення банком відсоткової ставки з'ясуванню підлягають дотримання визначеної договором процедури підвищення відсоткової ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на викладене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 761/37819/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 310/80/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 211/1578/13, від 05 грудня 2018 року у справі № 761/31801/16-ц.
Зазначені висновки фактично підтвердив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц (провадження № 61-14441св19), посилаючись на висновки, викладені Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 виклав правовий висновок, відповідно до якого у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Наведене свідчить, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично ставить питання про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду України, які в подальшому застосовані у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 (провадження № 61-3215св19), від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц (провадження № 61-14441св19) та свідчить про непогодження із вищевказаними висновками Верховного Суду України у подібних правовідносинах.
При цьому, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 (провадження № 61-3215св19), від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц (провадження № 61-14441св19) не викладала іншого правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду України.
За таких обставин справи Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, застосовуючи правовий висновок Верховного Суду про ієрархію правових висновків Верховного Суду, дійшла переконання, що відсутні правові підстави для розгляду питання, порушеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 464/9975/14 (провадження № 61-3215св19), від 01 липня 2021 року у справі № 505/3492/15-ц (провадження № 61-14441св19). У такому умовиводі Об'єднана палата виходить з наявності правових висновків Верховного Суду України, викладених у справах за подібних правовідносин, які мають перевагу над правовим висновком колегії суддів Верховного Суду та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У разі незгоди з цими правовими висновками колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за відповідного мотивування має можливість передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від цих правових висновків.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Компетенційна складова цього поняття пов'язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважає, що вислів «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Так, ЄСПЛ зазначає, що правильно мають застосовуватися і функціональні повноваження суду. Зокрема, порушення було визнане у справах проти України, коли при перегляді постанов Вищого господарського суду України Верховний Суд України, який міг або скасувати постанову Вищого господарського суду України та повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі, залишив у силі постанову апеляційного суду, перевищивши свої повноваження (рішення ЄСПЛ від 15 травня 2012 року у справі «ТОВ «Фірма Верітас» проти України» 2217/07, §§ 26-30).
У такому випадку суд (об'єднана палата) не буде вважатися судом, встановленим законом.
Подібних за змістом висновків про відсутність підстав для розгляду справи об'єднаною палатою, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об'єднаної палати) розгляд питань про відступлення від правових висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, яке належить до функціональних повноважень Великої Палати Верховного Суду, дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалах від 16 березня 2020 року у справі № 175/3554/14-ц (провадження № 61-11271сво18), від 14 вересня 2020 року у справі № 182/8869/14-ц (провадження № 61-48357сво18) від 14 вересня 2020 року у справі № 761/21994/15-ц (провадження № 61-762сво19).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з відсутністю предмета (об'єкта) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об'єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку Верховного Суду України, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 7, 260, 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду,
Повернути справу № 274/6983/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитом, визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на відчуження майна та стягнення переплачених коштів за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев
Судді:А. І. Грушицький
В. І. Крат Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська