28 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/440/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2026 у справі
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту)
до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"
про стягнення 1320,43 грн,
15.05.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 (повний текст складено 27.04.206) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2026 у справі № 915/440/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту), Верховний Суд дійшов висновку про те, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму становив 3028,00 грн (станом на 01.01.2025).
Предметом позову в цій справі є стягнення 1320,43 грн, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2025 рік (3028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.
Проте Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) зазначає, що справу 915/440/25 віднесено до категорії малозначних помилково. Крім того, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) зазначає, що справа № 915/440/25 має для нього виняткове значення, а касаційна скарга стосується питань права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Обґрунтовуючи необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник зазначає, що зараз на розгляді в Господарському суді Миколаївської області перебуває велика кількість справ з аналогічним предметом спору. Скаржник стверджує, що такі спори виникають у великій кількості і матимуть системний характер у майбутньому. При цьому скаржник зазначає, що Верховний Суд вже сформував практику у подібних спорах, однак суди першої та апеляційної інстанцій застосовують її неоднаково.
Ураховуючи наведене, скаржник зазначає, що розгляд цієї касаційної скарги стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастовчої практики, оскільки вирішення спору в цій справі буде впливати на вирішення спорів у інших 28 справах, які розглядаються судом першої інстанції, а також обставини, встановлені в цій справі, будуть поширюватися на невизначену кількість майбутніх спорів.
Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника на те, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Однак скаржник не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання скаржника на існування у провадженні господарських судів справ у подібних правовідносинах не свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм права судами попередніх інстанцій, оскільки судові рішення у кожній справі ухвалюються за різних фактичних обставин.
Суд також враховує, що доводи касаційної скарги зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин та переоцінки доказів, і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Проте незгода скаржника з рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить про його незаконність.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Однак доводи скаржника на те, що справа № 915/440/25 має для нього виняткове значення, належним чином не обґрунтовані. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас наведені в касаційній скарзі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) доводи не дають Суду підстав для висновку про те, що справа № 915/440/25 має виняткове значення для скаржника.
Крім того, доводи скаржника про помилковість віднесення судом першої інстанції цієї справи до малозначних є необґрунтованими та не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій.
Таким чином, касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на наведене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2026 у справі № 915/440/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме: частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2026 у справі № 915/440/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак