18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
21 травня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/302/26
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., за участі представників сторін: позивача - адвоката Савости С.В., відповідача - адвоката Блохи Я.М., у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Приватного акціонерного товариства «Азот» про стягнення 1285337 грн 21 коп.,
Позивач - Акціонерне товариство «Черкасиобленерго» звернувся, через систему «Електронний суд», в Господарський суд Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Азот» (далі - відповідач), про стягнення 190351 грн 79 коп. 3% річних, 658617 грн 45 коп. інфляційних втрат, 436367 грн 97 коп. пені на суму простроченого основного зобов'язання (3928408,07 грн) за договором про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, що є додатком №11 до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 524-213 від 01.01.2019 , що разом становить 1285337 грн 21 коп., а також відшкодування судових витрат.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем грошового зобов'язання перед позовом Акціонерного товариства «Черкасиобленерго» за договором про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, що є додатком №11 до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 524-213 від 01.01.2019, що також підтверджено рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 по справі №925/928/24, що набрало законної сили 04.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 925/302/26 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.05.2026.
Відповідач в особі представника подав, через систему “Електронний суд», 25.03.2026 відзив на позовну заяву (вх. №5007/26 а.с.105-107) за змістом якого заперечив обґрунтованість вимог позивача, просив врахувати, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.08.2020 у справі № 925/1214/18 встановлено, що сума надмірно сплачених ПрАТ «Азот» коштів на користь ПАТ «Черкасиобленерго» за перетікання реактивної електричної енергії складає 62 338 334 грн 09 коп., яка останнім не повернена, рішення суду не виконано, натомість позивач звернувся до відповідача з даним позовом про стягнення коштів за надання послуг, які і так знаходяться та обліковуються на рахунках позивача як переплата відповідача за ці ж самі послуги, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Протокольною ухвалою від 05.05.2026 закрито підготовче провадження у справі № 925/302/26, призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 25.05.2026.
Відповідач в особі представника подав, через систему “Електронний суд», 11.05.2026 клопотання (вх. №79657/26 а.с.120-123), в якому вказав, що розмір заявленої позивачем до стягнення пені є надмірним, виходить за межі принципів розумності і справедливості, враховуючи критично важливе значення товариства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, просив зменшити розмір пені на 90%.
В судовому засіданні 25.05.2026 представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у позові, просив задовольнити їх у заявленому розмірі повністю, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову повністю з підстав, викладених у відзиві на позов, у разі задоволення позову - зменшити розмір пені на 90%.
Згідно із ст.ст. 233 ч. 6, 240 ч. 1 ГПК України, у судовому засіданні 25.05.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Азот" з 01.01.2019 в силу вимог пункт 2.1.6 ПРРЕЕ та вчинених ним дій щодо використання (споживання) електричної енергії з електричних мереж позивача - Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" (в подальшому перейменовано без зміни організаційно-правової форми на Акціонерне товариство "Черкасиобленерго"), приєднався до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, розміщеного на вебсайті ПАТ "Черкасиобленерго" в мережі Інтернет http://cherkasyoblenergo.com/ (розділ "Договірні відносини"), на умовах Договору про постачання електричної енергії №524-213.
За умовами пунктів 2.1 та 2.3 публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого 01.01.2019 приєднався ПАТ "Азот" (в подальшому перейменовано без зміни організаційно-правової форми на Приватне акціонерне товариство "Азот"), оператор системи розподілу надає споживачу послуги з розподілу електричної енергії параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №309, та Кодексу систем розподілу затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №310, за об'єктом (об'єктами), технічні параметри якого фіксуються в "Паспорті точки (точок) розподілу електричної енергії об'єкта (об'єктів) споживача", який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи розподілу. Споживач оплачує за розподіл електричної енергії згідно з умовами глави 5 цього договору та/або інші послуги оператора системи розподілу у відповідності з додатком 4 "Порядок розрахунків" до цього договору.
У пункті 10 додатку №4 "Порядок розрахунків" до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого 01.01.2019 приєднався ПАТ "Азот", вказано, що споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж, що належать оператору системи, проводять оплату плати за перетікання реактивної електричної енергії відповідно до умов договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, який є додатком 11 до цього договору.
У пункті 1.1 додатку №11 "Договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії" до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого 01.01.2019 приєднався ПАТ "Азот", визначено, що оператор системи розподілу надає споживачу послуги із компенсації перетікань реактивної електричної енергії, а споживач здійснює оплату за надані на межі балансової належності електромереж послуги згідно з умовами цього Договору та додатками до нього, що є його невід'ємними частинами.
Відповідно до пункту 2.2 Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії споживач зобов'язується, зокрема, здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж згідно з Порядком розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (додаток до цього Договору) та додатком 4 "Порядок розрахунків" до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого 01.01.2019 приєднався ПАТ "Азот".
Пунктами 4.3 та 4.4 Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць (з першого по останнє число кожного місяця включно). Розрахунок плати за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж здійснюється відповідно до Методики обчислення плати та оформлюється згідно з Порядком розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (додаток до цього договору).
Пунктом 5.3 Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії встановлено, що за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених додатком №4 "Порядок розрахунків" до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, у разі якщо главою 5 цього Договору передбачено, що оплату за послуги з розподілу здійснює споживач безпосередньо оператору системи розподілу, споживач сплачує оператору системи розподілу пеню у розмірі 0,5% (але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України) за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/928/24 від 07.11.2024, яке набрало законної сили 04.12.2024, встановлено вищевикладені обставини та позов Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" задоволено повністю, стягнено з Приватного акціонерного товариства "Азот" на підставі договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, що є додатком №11 до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 524-213 від 01.01.2019, 3928408 грн 07 коп заборгованості за перетікання реактивної електроенергії, за кожний розрахунковий період з липня 2023 року по травень 2024 року, а саме: за липень 2023 року - 7700550 кВАр на суму 342857 грн.93коп.;за серпень 2023 року - 9122674 кВАр на суму 476543 грн66 коп.; за вересень 2023 року - 7964039 кВАр на суму 477600грн56 коп.;за жовтень 2023 року - 5461751 кВАр на суму 309160грн74 коп.;за листопад 2023 року - 6269692 кВАр на суму 386200грн79 коп.;за грудень 2023 року - 5964324 кВАр на суму 385755грн17 коп.;за січень 2024 року - 3755001 кВАр на суму 247528грн13 коп ;за лютий 2024 року - 6681983 кВАр на суму 384617грн95 коп.; за березень 2024 року - 8770847 кВАр на суму 440463грн43 коп.;за квітень 2024 року - 8240705 кВАр на суму 341987грн24 коп.;за травень 2024 року - 3089828 кВАр на суму 135692 грн 47 коп та нарахованих на суму боргу 157259 грн 97 коп інфляційних втрат за період прострочення з серпня 2023 року по липень 2024 року; 58517 грн 91 коп - 3% річних за період прострочення з18.07.2023по15.07.2024; 136860 грн пені за період прострочення з 16.02.2024 по15.07.2024, 64215 грн 69 коп судового збору.
Рішення суду у справі № 925/928/24 від 07.11.2024 відповідачем не виконано, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу до стягнення за період прострочення сплати заборгованості у розмірі 3928408 грн 07 коп., на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, 190351 грн. 79 коп. 3% річних за період з 16.07.2024 по 25.02.2026, 658617 грн. 45 коп інфляційних втрат за період серпня 2024 року-січня 2026 року, а також на підставі п. 5.3 Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії 436367 грн 97коп пені.
Отже, предметом позову у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені заявлених у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, що є додатком №11 до публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 524-213 від 01.01.2019, що підтверджено рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024, яке набрало законної сили.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У справі, яка розглядається, спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі № 925/928/24 про стягнення заборгованості у розмірі 3928408 грн 07 коп на підставі публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за кожний розрахунковий період з липня 2023 року по травень 2024 року, яка на дату звернення до суду з позовом відповідачем не сплачена, як і нараховані позивачем 3% річних у сумі 58517 грн 91 коп (за період прострочення з18.07.2023по15.07.2024), 157259 грн 97 коп інфляційних втрат (за період прострочення з серпня 2023 року по липень 2024 року), 136860 грн пені (нарахованої за надані позивачем послуги у грудні 2023 року- травні 2024 року за період прострочення з 16.02.2024 по15.07.2024).
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов'язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов'язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат, 3 % річних нарахованих за наступний період від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання.
Вимоги позивача про стягнення спірних сум 3% річних, інфляційних втрат відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України, їх розрахунок методологічно і арифметично проведено правильно з урахуванням наступного періоду прострочення. Відтак позовні вимоги у вказаній частині суд визнає обґрунтованими, доказаними і такими, що підлягають задоволенню повністю.
Суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17). Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування 3% річних, інфляційних втрат на суму несплаченої заборгованості за період липня 2023 року- травня 2024 року за умови наявності невиконаного позивачем рішення Господарського суду Черкаської області від 04.08.2020 у справі № 925/1214/18, яким стягнено 62 338 334 грн 09 коп. надмірно сплачених ПрАТ «Азот» коштів на користь ПАТ «Черкасиобленерго» за перетікання реактивної електричної енергії суд відхиляє, оскільки сторонами не вчинено дії щодо зарахування зустрічних позовних вимог, а також враховуючи невідповідності періодів виникнення зобов'язань.
Щодо вимоги позивача про стягнення 436367 грн 97 коп пені заявленої на підставі п. 5.3. Договору, з якої:
123884 грн 95 коп донарахована пеня за період наданих послуг перетікання реактивної електричної енергії з грудня 2023 по травень 2024 року пропорційно до кожного періоду зобов'язання відповідача перед позивачем у межах шести місячного строку, за мінусом періодів стягнення пені охоплених у рішенні господарського суду Черкаської області від 07.11.2024 у справі №925/928/24 (8 769,08 + 9 143,66 + 22 404,52 + 33 480,03 + 33 525,96 + 16 561,70);
312483 грн 02 коп нарахована пеня на вартість наданих позивачем та не оплачених відповідачем послуг перетікання реактивної електричної енергії у липні-листопаді 2023 року, на які в межах справи №925/928/24 розрахунок пені не проводився (60643,43+ 77334,56 + 73245,42 + 45593,82 + 55665,79).
Пунктом 5.3. Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених додатком №4 "Порядок розрахунків" до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, у разі якщо главою 5 цього Договору передбачено, що оплату за послуги з розподілу здійснює споживач безпосередньо оператору системи розподілу, споживач сплачує оператору системи розподілу пеню у розмірі 0,5% (але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України) за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Суд, керуючись приписами статей 549-552, 610-612, 614 ЦК України, Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», роз'ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п.п. 5.3 Договору, вимогу позивача в частині стягнення пені у розмірі 436367 грн 97 коп визнає обґрунтованою і такою, що підлягала б до задоволення у вказаному розмірі та зазначає наступне.
Неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18)
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі № 7- рп/2013).
За приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі № 925/47/25 зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
За наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:
" …. - розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 551 ЦК України, суд звертається до наведених вище висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).
Вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами ГПК України.
Певна сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. У будь-якому випадку, визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанції.
Приймаючи до уваги наведені вище обставини, суд враховує, що відповідач є одним з найбільших підприємством хімічної галузі України, який виробляє мінеральні добрива для забезпечення потреб аграріїв, наказом Міністерства економіки довкілля та сільського господарства України № 3530 від 19.12.2025 його визнано критично важливим товариством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Позивач фактично не зазнав збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань, тому суд зменшує розмір пені на 50% до суми 218183 грн. 98 коп.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим доказаним і задовольняє його частково.
На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 19280 грн.06 коп, без урахування зменшення розміру позовних вимог судом.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азот», ідентифікаційний код юридичної особи 00203826, місцезнаходження: 18028, м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, 72 на користь Акціонерного товариства «Черкасиобленерго», ідентифікаційний код юридичної особи 22800735, місцезнаходження: 18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Гоголя, буд. 285 -190351 грн 79 коп. 3% річних, 658617 грн 45 коп. інфляційних втрат, 218183 грн. 98 коп. пені, 19280 грн. 06 коп судових витрат.
У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення пені в сумі 218183 грн. 98 коп. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.05.2026.
Суддя В.М. Грачов