Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" травня 2026 р.м. ХарківСправа №922/1058/26
Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Птахіної-Гаврилової Наталії Анатоліївни
доФізичної особи-підприємця Бешіка Хасана Хюсеїна
простягнення коштів
без виклику учасників справи
ФОП Птахіна-Гаврилова Н.А. звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Бешіка Х.Х., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 138.449,78 грн, втрати від інфляції в розмірі 4.484,28 грн та 3% річних у сумі 1.934,50 грн, а також судові витрати.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення перерахованої позивачем попередньої оплати у зв'язку з не переданням обумовленого товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2026 з урахуванням малозначності справи №922/1058/26 в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
15.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив (вх. №9091/26), в якому позовні вимоги позивача не визнає, вважає їх безпідставними та надуманими. Відповідач підтверджує, що позивач здійснив оплату грошових коштів за товар згідно з виставленим рахунком-фактурою від 01.10.2025 №01102025/4. Отже між сторонами виникли договірні правовідносини під час здійснення підприємницької діяльності. Відповідач неодноразово зв'язувався з позивачем та пропонував забрати товар або надати адресу, на яку потрібно відправити товар. Натомість позивач жодним чином на повідомлення відповідача не відреагував, що в свою чергу призвело до даної ситуації.
21.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №9612/26), в якій зазначив, що оплата позивачем рахунку-фактури є акцептом пропозиції відповідача та свідчить про укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб. Зобов'язання відповідача з передачі товару не було виконаною. При цьому обов'язок позивача щодо самовивозу виникає виключно після належного повідомлення відповідачем про місце, час та порядок передачі товару. Натомість жодного належного повідомлення відповідач не здійснив, а електронна переписка може бути доказом лише за умови можливості ідентифікації сторін та підтвердження її достовірності.
Правом на подання заперечень відповідач не скористався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
ФОП Бешіком Х.Х. був виставлений ФОП Птахіній-Гавриловій Н.А. рахунок на оплату від 01.10.2025 №01102025/4 на суму 138.449,78 грн, котрий був сплачений останньою, про що свідчить платіжна інструкція від 02.10.2025 №9584-9549-М0КР-Т274.
Позивачка зазначає, що нею на адресу відповідача надсилалася Вимога щодо повернення попередньої оплати у зв'язку з непередачею товару від 24.11.2025, в якій у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з передачі товару вимагала повернути сплачені нею кошти в розмірі 138.449,78 грн.
17.02.2026 позивачка повторно надіслала на адресу відповідача Вимогу щодо повернення попередньої оплати у зв'язку з непередачею товару від 24.01.2026, в якій вимагала повернути сплачені нею кошти в розмірі 138.449,78 грн, а також інфляційні втрати в розмірі 2.085,34 грн та 3% річних у сумі 1.251,74 грн.
У відповідь на повторну вимогу відповідач своїм листом від 09.03.2026 повідомив позичку про те, що вона ухиляється від отримання товару. У зв'язку з чим просив на протязі 10 днів повідомити адресу, на яку необхідно направити куплений товар або забрати товар зі складу продавця самостійно.
Позивачка зазначає, що станом момент звернення до суду грошові кошти відповідачем не повернуті.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Предметом спору у цій справі є питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар, а також 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (стаття 207 ЦК України).
Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Отже, за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, зокрема договори поставки, купівлі-продажу у письмовій формі як шляхом складення єдиного документу за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі рахунків, видаткових накладних, які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Суд зазначає, що факт виставлення ФОП Бешіком Х.Х. рахунку на оплату від 01.10.2025 №01102025/4 на суму 138.449,78 грн та подальша його оплата ФОП Птахіною-Гавриловою Н.А. свідчить про наявність між сторонами договірних зобов'язань з поставки товару у спрощений спосіб.
У відповідності до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 689 ЦК України покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Отже, положення статті 663 ЦК України у сукупності з нормами статті 530 ЦК України урегульовують питання визначення строку передачі товару продавцем покупцю у випадку, якщо цей строк не встановлений договором купівлі-продажу (відсутня домовленість сторін щодо строку передачі товару) або якщо визначити цей строк за умовами договору неможливо. У таких випадках цей строк визначається відповідно до положень іншої норми - статті 530 ЦК України.
Судом встановлено, що в укладеному між відповідачем (продавцем) та позивачем (покупцем) у спрощеній письмовій формі договорі поставки (в рахунку на оплату від 01.10.2025 №01102025/4) строк передачі товару не визначений, а отже в даному у спірних правовідносинах у відповідності до статті 663 ЦК України та частини другої статті 530 ЦК України у спірних правовідносинах строк передачі товару визначається моментом пред'явлення покупцем продавцю вимоги передати товар.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази пред'являння покупцем (позивачем) продавцю (відповідачу) вимоги щодо передачі йому товару та докази вчинення покупцем дій в порядку частини другої статті 530 ЦК України та частини другої статті 689 ЦК України, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання йому та одержання ним товару.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що обов'язок з поставки товару у відповідача (продавця) не настав та відповідач не прострочив виконання цього зобов'язання.
Натомість, у матеріалах справи наявні дві вимоги від 24.11.2025 та від 24.01.2026 позивачки про повернення їй грошових коштів у розмірі 138.449,78 грн, сплачених в якості попередньої оплати згідно з рахунком на оплату від 01.10.2025 №01102025/4.
Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування цієї норми права є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України викладені у постановах від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 та від 20.02.2019 у справі №912/2275/17.
Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №910/18530/23.
Суд зазначає, що системний аналіз пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509, частини першої статті 665 та частин другої та третьої статті 693 ЦК України з урахуванням положень статей 530, 663 цього кодексу свідчить про те, що у разі, якщо строк передачі товару не встановлений договором купівлі-продажу чи визначити цей строк за умовами договору неможливо і строк визначається згідно з положеннями статті 530 ЦК України, то у такому випадку покупець набуває право на відмову від договору купівлі-продажу згідно з частиною першою статті 665 ЦК України та / або право вимагати повернення суми попередньої оплати товару в порядку частини другої статті 693 ЦК України лише після (1) пред'явлення ним (покупцем) продавцю вимоги про передачу товару в порядку статті 530 цього кодексу та отримання від продавця відмови передати проданий товар або (2) після отримання відмови продавця передати товар, зробленої до пред'явлення покупцем вимоги передати йому товар (див. постанову Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №915/1818/23).
В даному випадку у спірних правовідносинах у позивачки, як покупця, не виникло право на повернення їй суми попередньої оплати, в порядку частини другої статті 693 ЦК України, оскільки строк на поставку товару не було визначено між сторонами та покупець не пред'являв продавцю вимогу про передачу йому товару в порядку статті 530 ЦК України. З огляду на що обов'язок з поставки товару у відповідача (продавця) не настав, а отже відповідач не прострочив виконання цього зобов'язання. Крім того, як вбачається, та в матеріалах справи відсутні докази відмови продавця передати покупцю товар. Навпаки, в матеріалах справи навний лист-відповідь ФОП Бешік Х.Х. від 09.03.2026, в якому останній пропонує позивачу зазначити адресу, на яку потрібно відправити товар, або отримати товар самостійно на складі продавця (арк. спр. 20).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про передчасність тверджень позивачки про невиконання відповідачем обов'язку з поставки (передання) товару та виникнення у неї передбаченого частиною другою статті 693 ЦК України права на повернення суми попередньої оплати.
Разом із тим суд не може взяти до уваги як належний доказ надане відповідачем листування у застосунку "Viber", оскільки суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 (провадження №12-8гс23). В даному випадку з електронного листування неможливо ідентифікувати його учасників, у зв'язку з чим суд визнає таке листування неналежним доказом у справі.
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16ц).
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи те, що у позивачки не виникло права на повернення суми попередньої оплати на підставі ст. 693 ЦК України, оскільки з правовідносин, які склались між сторонами не було передбачено строку на поставку товару, та останнім в порядку ст. 530 ЦК України не було пред'явлено продавцю вимогу про передачу товару, а отже обов'язок з поставки товару у відповідача (продавця) не настав, у зв'язку з чим відповідач не прострочив виконання цього зобов'язання, також приймаючи до уваги те, що та в матеріалах справи відсутні докази відмови продавця передати покупцю товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати в порядку ст 693 ЦК України в розмірі 138.449,78 грн є передчасною, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи відсутність правових підстав для стягнення грошових коштів (попередньої оплати), в суду відсутні правові підстави для стягнення 3% річних у сумі 1.934,50 грн та інфляційних втрат у розмірі 4.484,28 грн відповідно до статті 625 ЦК України, котрі є похідною вимогою від основної (стягнення попередньої оплати).
За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі .
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Відповідно до статті ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за Фізичної особи-підприємця Птахіною-Гавриловою Наталією Анатоліївною.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "29" травня 2026 р.
СуддяН.С. Добреля