65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1192/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом керівника Болградської окружної прокуратури (68702, Одеська обл., м. Болград, вул. Варненська, буд. 19)
в інтересах держави в особі:
1) Південного офісу Держаудитслужби (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 40477150),
2) Одеської обласної ради (65032, Одеська обл., м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4; код ЄДРПОУ 25042882)
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМЕЖБУД» (65000, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пішонівська, буд. 20/1, кв. 40; код ЄДРПОУ 33313546),
2) Комунального підприємства «ОБЛТРАНСБУД» (65014, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 34-А; код ЄДРПОУ 33311491),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 32; код ЄДРПОУ 20992104)
про визнання недійсним договору та стягнення 6 990 350,88 грн;
представники учасників справи:
від прокуратури - Кривельова Т. М.,
від позивача-1 - не з'явився,
від позивача-2 - не з'явився,
від відповідача-1 - Нікішев О. В.,
від відповідача-2 - Осадчий А. Ю.,
від третьої особи - не з'явився,
Керівник Болградської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-1), Одеської обласної ради (далі - позивач-2, Облрада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМЕЖБУД» (далі - відповідач-1, Товариство) та Комунального підприємства «ОБЛТРАНСБУД» (далі - відповідач-2, Підприємство), в якому просить суд:
1) визнати недійсним договір про закупівлю за державні кошти № 263 від 26.12.2016, укладений між Підприємством та Товариством, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього;
2) стягнути з Товариства грошові кошти в сумі 6 990 350,88 грн, одержані за договором № 263 від 26.12.2016, повернути іншій стороні - Підприємству, а одержане Підприємством - стягнути в дохід держави за наступними реквізитами: рахунок UA768999980313070115099015001, отримувач - ГУК ДКСУ в Одеській області/Одеська обл./24060300, за код ЄДРПОУ отримувача - 37607526.
В обґрунтування позову Прокурор посилається на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Облради з огляду на з'ясування того факту, що спірний договір є укладеним за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, зокрема Товариства, у зв'язку з чим Прокурор вважає, що даний правочин має бути визнаний недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача-1, із застосуванням наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Разом із позовною заявою Прокурор подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству, в межах суми 6 990 350,88 грн, що відповідає розміру стягнення за поданим позовом.
Ухвалою від 28.03.2025 суд задовольнив заяву про забезпечення позову та наклав арешт на грошові кошти, які належать Товариству, в межах ціни позову 6 990 350,88 грн.
Ухвалою від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено Прокурору строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду: переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
04.04.2025 канцелярією суду зареєстровано заяву Прокурора про усунення недоліків.
Ухвалою від 09.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1192/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.05.2025, запропоновано відповідачам -1, -2 у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзиви на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суд за заявою Прокурора залучив до участі у справі Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення, третя особа) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів.
25.04.2025 від позивача-2 надійшла заява із письмовими поясненнями щодо позову (т. 1 а.с. 168-170), згідно якої Обларада підтримує позицію Прокурора, просить задовольнити позов у повному обсязі та продовжити розгляд справи без участі свого представника.
05.05.2025 від позивача-1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника та заява із письмовими поясненнями, згідно з якою Південний офіс Держаудитслужби зазначає, що ним не проводились жодні заходи державного фінансового контролю, які передбачені Законом № 2939-ХІІ та Законом № 922-VІІІ, щодо закупівлі UA-2016-11-25-000965-a, а тому він позбавлений можливості надати пояснення щодо суті спору.
07.05.2025 до суду надійшло клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку із викликом до ТЦК та СП.
Того ж дня судом одержано клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі № 916/1192/25 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 922/3456/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Ухвалою від 07.05.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, суд задовольнив клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи та призначив підготовче засідання на 28.05.2025.
Ухвалою від 28.05.2025 задоволено клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі № 916/1192/25 до закінчення розгляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23.
25.12.2025 представник відповідача-1 подав до суду заяву про поновлення провадження у справі, яку мотивовано завершенням розгляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23, із ухваленням відповідної постанови від 19.12.2025.
Ухвалою від 08.01.2026 задоволено заяву представника відповідача-1 про поновлення провадження у справі, поновлено провадження у справі № 916/1192/25 та призначено підготовче засідання на 09.02.2026.
26.01.2026 від представника відповідача-1 надійшла заява із додатковими письмовими поясненнями щодо висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 (т. 2 а.с. 55-57).
Ухвалою від 09.02.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, суд за клопотанням Прокурора відклав підготовче засідання на 09.03.2026.
09.03.2026 у підготовчому засіданні постало питання щодо зупинення провадження у справі, оскільки на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано подібну справу № 910/20111/23, з огляду на що суд запропонував учасникам справи надати письмові пояснення з цього приводу та відклав підготовче засідання на 16.03.2026.
12.03.2026 Прокурор подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Підготовче засідання, призначене на 16.03.2026, не відбулося у зв'язку зі збоєм у роботі підсистеми відеоконференцзв'язку (ВКЗ).
Ухвалою від 18.03.2026 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання призначено на 15.04.2026.
15.04.2026 від представника відповідача-1 надійшла заява про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 15.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання Прокурора про зупинення провадження у справі. Мотивом для відмови стало те, що 08.04.2026 ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 було повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Крім того, ухвалою від 15.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2026.
06.05.2026 представник відповідача-1 подав до суду заяву з додатковими письмовими поясненнями по справі.
06.05.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 19.05.2026.
У судовому засіданні Прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідачів -1 та -2 заперечували проти задоволення позову.
Інші учасники справи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
19.05.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
25.11.2016 в електронній системі закупівель Підприємство опублікувало оголошення про проведення відкритих торгів із предметом - проведення робіт з розчистки русла р. Чага і захист від підтоплення частини території м. Арциз Одеської області (капітальний ремонт), ідентифікатор публічної закупівлі UA-2016-11-25-000965-a.
Очікувана вартість предмета закупівлі становила 7 500 000,00 грн, а строк виконання робіт було визначено до 31.12.2017.
З метою участі у відкритих торгах тендерні пропозиції подали три суб'єкти господарювання: ПАТ «Пересувна механізована колона-15» Дунайводбуд» з первинною ціновою пропозицією 6 990 459,64 грн з ПДВ, ТОВ «Укрмежбуд» - 7 317 919,92 грн з ПДВ та ПП «НІКА-СНАБ-ЮГ» - 7 498 507,42 грн з ПДВ. Остаточна цінова пропозиція, яка подавалася цими учасниками публічної закупівлі, склала: з боку ПАТ «Пересувна механізована колона-15» Дунайводбуд» - 6 990 459,64 грн з ПДВ, ТОВ «Укрмежбуд» - 6 990 350,88 грн з ПДВ, ПП «НІКА-СНАБ ЮГ» - 7 498 507,42 грн з ПДВ.
Згідно даних форми протоколу розкриття тендерних пропозицій від 13.12.2016 переможцем в аукціоні визначено ТОВ «Укрмежбуд», оскільки інформація та документи товариства відповідають кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, через що відсутні підстави для відмови, установлені нормами ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі».
За результатами оцінки тендерних пропозицій 16.12.2016 акцептовано тендерну пропозицію Товариства.
На вебпорталі уповноваженого органу з питань публічних закупівель 16.12.2016 оприлюднено повідомлення про намір укласти договір з Товариством.
У подальшому, 26.12.2016 між Підприємством та Товариством укладено договір № 263, який 28.12.2016 оприлюднено на інформаційному ресурсі Уповноваженого органу з питань публічних закупівель.
Відповідно до умов вказаного договору Підприємство (замовник) в особі тимчасово виконуючого обов'язки директора Шинкевича О. І., який діє на підставі Статуту, з однієї сторони та Товариством (генпідрядник) в особі директора Герасимчука В. І., який діє на підставі Статуту, з іншої сторони, уклали цей договір, згідно якого генпідрядник зобов'язується виконати роботи по об'єкту: Розчистка русла р. Чага і захист від підтоплення частини території м. Арциз Одеської області. Капітальний ремонт. (ДСТУ Б Д.1.1-1:2013), код ДК 021:2015: 45246000-3 Регулювання річкового стоку та протипаводкові роботи.
Згідно з п. 4.1 договору ціна договору становить 6 990 350,88 грн, в т.ч. ПДВ 1 165 058,48 грн.
Відповідно до п. 5.1. договору розрахунки за виконані роботи проводяться шляхом оплати Замовником виконаних робіт після пред'явлення Генпідрядником типових форм Кб-2в, Кб-3, підписаних представниками сторін при умові наявності коштів на рахунку Замовника, а також після надання оформленого належним чином журналу виконаних робіт за формою КБ-6.
Пунктом 5.2. договору, зокрема передбачено, що Замовник узгоджує з Генпідрядником план фінансування.
Також, згідно п. 5.3. договору, Замовник забезпечує фінансування у відповідності з календарним планом фінансування, графіком виконаних робіт та при умові надходження коштів на рахунок Замовника.
З інформації Управління обласної ради з майнових питань Одеської обласної ради, наданої на запит Прокурора листом від 16.08.2023 № 03/2558/23, засновником Підприємства є Облрада. Відповідно до п. 1.7 Статуту Підприємства, останнє діє на принципах повного господарського розрахунку, самоокупності, самофінансування та фінансової підтримки Власника (Одеська обласна рада). Згідно із п. 1.15 Статуту Підприємства, Власник не відповідає по зобов'язаннях Підприємства, а Підприємство не відповідає по зобов'язаннях Власника. Також, за інформацією Управління обласної ради з майнових питань Одеської обласної ради, 29.12.2018 Підприємством та Товариством укладено Додаткову угоду № 11 до Договору про закупівлю робіт за державні кошти від 28.12.2018 № 263 про завершення дії Договору у зв'язку з його виконанням. Сторони не мають претензій одна до одної.
З метою встановлення факту перерахування коштів від Підприємства, Болградською окружною прокуратурою з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області витребувано інформацію та копії документів щодо джерел фінансування договору № 263 від 26.12.2016, а також реєстрації бюджетних і бюджетних фінансових зобов'язань, здійснення розрахунків (оплати) за вказаним договором.
Згідно отриманої від Казначейства інформації встановлено, що збереження в органах Казначейства підтвердних документів клієнтів (як у паперовому так і в електронному вигляді) після реєстрації зобов'язань нормативно-правовими актами не передбачено. Казначейство повідомило, що в 2016-2018 роках Підприємство, згідно мережі установ та організацій, що отримують фінансування через органи Казначейства Одеської області, є одержувачем бюджетних коштів, тобто є суб'єктом господарювання, уповноваженим розпорядниками бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетними програмами, та отримує на їх виконання кошти місцевого бюджету. При цьому повідомлено, що при візуальному перегляді рахунків Підприємства в АС «Є-КАЗНА» встановлено, що за договором від 26.12.2016 № 263, укладеним між Підприємством та Товариством в 2017 та 2018 роках були зареєстровані бюджетні, бюджетні фінансові зобов'язання та проведено платіжних доручень на загальну суму 6 990 350,88 грн. Джерело фінансування - обласний бюджет Одеської області, зокрема, в 2017 році - 3 249 338,56 грн; в 2018 році - 3 741 012,32 грн.
Окрім цього, встановлено, що в електронній системі закупівель «Prozorro» 29.12.2018 опублікований звіт про виконання вищезазначеного договору, відповідно до якого замовником сплатив Товариству 6 990 350,00 грн.
Згідно з інформацією, яка оприлюднена на Єдиному вебпорталі використання публічних коштів spending.gov.ua, пошуково-аналітичній системі 007.org.ua сума сплачених замовником коштів за договором № 263 від 26.12.2016 становить 6 990 350,88 грн.
Рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, за матеріалами справи № 15-03/2020 про порушення Товариством і ПП «НІКА-СНАБ-ЮГ» законодавства про захист економічної конкуренції визнано, що Товариство і ПП «НІКА-СНАБ-ЮГ» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених Підприємством за закупівлею UA-2016-11-25-000965-a за предметом - Розчистка русла р. Чага захист від підтоплення частини території м. Арциз Одеської області. Капітальний ремонт.
За виявлені порушення цим рішенням на вказаних юридичних осіб накладено штрафи.
Адміністративна колегія Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України під час розгляду справи № 15-03/2020 дійшла висновку, що допущені до аукціону учасники цієї закупівлі під час підготовки документації для участі тендері діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та пропозиції поза конкурентними засадами.
Рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.04.2023 № 65/9-р/к оприлюднено на офіційному вебсайті Антимонопольного комітету України.
У подальшому, Товариство звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про скасування рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.04.2023 № 65/9-р/к у справі № 15-03/2020 про накладення штрафу в сумі 408 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі № 916/2679/23, яке набрало законної сили 18.01.2024, у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено у повному обсязі.
Як на підставу для визнання спірного договору недійсним, Прокурор покликається на те, що допущені з боку відповідача-1 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного відповідачем-2 тендеру, несумісні з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводять до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушують принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелюють мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливають на економічні процеси у державі та суспільстві.
Отже, Прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Товариства, на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.
Враховуючи наявність умислу лише у Товариства як сторони оспорюваного договору, одержані 6 990 350,88 грн за цим правочином, на переконання Прокурора, повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.
Щодо підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивачів -1, -2.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини третя і п'ята стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
З указаних норм матеріального права вбачається, що Одеська обласна рада у спірних правовідносин уповноважена здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.08.2020 у справі № 913/153/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20 тощо.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 указаного Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону).
При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. 3 Положення).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абз. 1, 3 пп. 9 п. 4 Положення).
Згідно з пп. 20 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Таким чином, саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби. Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно з додатком 1 утворюються як юридичні особи публічного права.
На території Одеської області повноваження здійснює Південний офіс Держаудитслужби, який і є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у цих спірних правовідносинах.
Щодо визначення другим позивачем у справі Південного офісу Держаудитслужби суд ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, де відзначено, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 20.07.2021 у справі № 904/5598/18 тощо).
Листом від 05.02.2024 за № 57-543ВИХ-24 Прокурор просив Південний офіс Держаудитслужби надати інформацію щодо заходів, вжитих з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також щодо запланованих заходів.
Листом від 07.03.2024 № 151531-17/1153-2024 Південний офіс Держаудитслужби проінформував прокуратуру, що питання наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій не належить до компетенції Держаудитслужби.
Листом від 05.02.2024 № 57-547ВИХ-24 Прокурор повідомив Облраду про існування порушень інтересів держави за наслідками проведення тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для визнання їх недійсними як таких, що суперечить інтересам держави з умислу Товариства. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
У відповідь на вказаний лист Облрада листом від 15.03.2024 № 03/722/24 повідомила про те, що заходи за виявленими порушеннями вимог під час проведення процедури закупівлі UA-2016-11-25-000965-а Підприємством не вживались, у зв'язку із тим, що у останнього була відсутня інформація щодо антиконкурентних узгоджених дій Товариства та ПП «НІКА СНАБ-ЮГ». При цьому, про вжиті заходи, а також про позицію Облради стосовно виявлених порушень інформації не надано.
Враховуючи викладене, нездійснення вказаними органами належних заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про їх бездіяльність. За наведених обставин Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів -1 та -2.
Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та на виконання зазначених норм попередньо, до пред'явлення позову, листами № 57-91ВИХ-25 та № 57-92ВИХ-25 від 07.01.2025 повідомлено позивачів -1, -2 про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду даного позову.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.
Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вимоги ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України, господарський суд повинен врахувати висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який був викладений у постанові від 19.12.2025, за результатом розгляду справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах.
У справі № 922/3456/23 Верховним Судом вирішувалося питання, чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 статті 228 ЦК України, тобто, чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури) таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону «Про захист економічної конкуренції»).
Вирішуючи питання наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 228 ЦК України у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, зокрема, зазначено наступне.
Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому, підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається (№ 922/3456/23), при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що, здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Об'єднана палата вважає, що, враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави
Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)
Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, наступним чином:
- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо);
- ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Втім, Об'єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").".
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд звертає увагу учасників справи, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч.3 ст.228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК Прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Суд зазначає, що у межах даної справи підстави для визнання договору недійсним зводяться лише до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на будь-які інші підстави для визнання спірного правочину недійсним Прокурор не посилається.
При цьому докази, які можуть свідчити про понесення державою майнової шкоди, переплати коштів або отримання робіт/послуг неналежної якості в матеріалах справи відсутні. Таким чином, причинно-наслідковий зв'язок між порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та погіршенню майнового становища держави відсутній, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про відсутність передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України правових підстав для визнання Договору недійсним у зв'язку з недоведеністю Прокурором обставини вчинення відповідачами спірного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також відсутністю підстав для визнання правочину недійсним лише у зв'язку з порушенням відповідачем-1 законодавства про захист економічної конкуренції. Наведене має наслідком відмову у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про визнання Договору недійсним.
Відмова суду у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про визнання недійсним Договору має наслідком відсутність правової необхідності надавати юридичну оцінку похідним вимогам Прокурора в частині стягнення грошових коштів.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на прокуратуру, у зв'язку з відмовою у задоволенні заявленого позову.
Згідно з ч.ч. 1, 9 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Так, враховуючи ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2025 у справі № 916/1192/25, підлягають скасуванню.
Керуючись ст. 53, 73-80, 86, 123, 124, 129, 145, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2025 у справі № 916/1192/25.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 19 травня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 29 травня 2026 р.
Суддя Р.В. Волков