ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2026Справа № 910/3494/26
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Науйокаса Даріуса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Шервуд"
про стягнення 126 910,00 грн.,
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фізична особа-підприємець Науйокас Даріус (далі - позивач, Підприємець) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Шервуд" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 126 910,00 грн. безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач зазначав про набуття та збереження Товариством грошових коштів у вищевказаній сумі за відсутності між сторонами будь-яких договірних відносин.
Ухвалою від 31.03.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
09.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 09.04.2026 року № 2 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 10.04.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/3494/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
23.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення позивача від 23.04.2026 року, до яких останній долучив копію заключної виписки з його банківського рахунку за період з 01.01.2026 року по 23.04.2026 року.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, враховуючи відсутність у Товариства електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 10.04.2026 року про відкриття провадження у справі № 910/3494/26 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03045, місто Київ, провулок Віто-Литовський, будинок 15.
Проте, вищевказане відправлення з трек-номером R067144988890 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2026 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Згідно з платіжною інструкцією від 23.01.2026 року № 127 Підприємець перерахував на користь Товариства 126 910,00 грн. з призначенням платежу: "Оплата згідно рахунку фактури 21-15-01/26 від 16.01.2026р.". Факт перерахування Підприємцем вказаної суми грошових коштів на користь відповідача також вбачається із заключної виписки з банківського рахунку позивача за період з 01.01.2026 року по 23.04.2026 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець посилався на те, що вказані грошові кошти були перераховані на рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутні будь-які договірні відносини.
З урахуванням наведених підстав, позивач, з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на таке.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу частини першої статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Згідно з частинами 1-4 статті 40 Закону України "Про платіжні послуги" форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.
Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем.
Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом.
За умовами частини 6 статті 41 Закону України "Про платіжні послуги" ініціювання платіжної операції є завершеним з моменту прийняття платіжної інструкції до виконання надавачем платіжних послуг платника.
З матеріалів справи вбачається, що платіжна інструкція позивача від 23.01.2026 року № 127 на суму 126 910,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства України, у тому числі банківським правилам.
Згідно з частиною 1 статті 43 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг зобов'язаний прийняти до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію, за умови що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.
Відповідно до частин 8, 9 статті 46 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг вважається таким, що виконав належним чином платіжну операцію, якщо така операція виконана на користь отримувача відповідно до унікального ідентифікатора, зазначеного ініціатором у платіжній інструкції.
Надавач платіжних послуг не несе відповідальності перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжної операції, якщо ініціатором допущено помилку в унікальному ідентифікаторі.
У той же час, за умовами пункту 43 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні послуги" встановлено, що неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.
У разі відмови отримувача (неналежного отримувача) повернути суму помилкової, неналежної або неакцептованої платіжної операції на вимогу надавача платіжних послуг списання коштів з рахунку неналежного отримувача здійснюється у судовому порядку (частина 3 статті 88 Закону України "Про платіжні послуги").
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Так, приписами частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 910/1238/17.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Тотожний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року в справі № 910/9072/17.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 року в справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 року в справі № 539/3403/17. Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року в справі № 910/16334/19.
Приписами статей 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що спірна сума грошових коштів у розмірі 126 910,00 грн. була перерахована позивачем 23.01.2026 року на користь Товариства в якості оплати рахунку-фактури від 16.01.2026 року № 21-15-01/26.
У той же час у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності між сторонами договірних або зобов'язальних відносин, а також докази фактичного виставлення Товариством Підприємцю вищенаведеного рахунку-фактури на оплату робіт/надання послуг на суму отриманих відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 126 910,00 грн.
Доказів протилежного станом на момент вирішення спору відповідачем суду надано не було.
Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.
Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок Товариства згідно з платіжною інструкцією від 23.01.2026 року № 127 грошові кошти на суму 126 910,00 грн. за відсутності договірних відносин між сторонами та інших підстав для здійснення їх перерахунку, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач є особою, яка набула спірну суму грошових коштів без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов'язана повернути позивачу це майно (кошти).
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємця про стягнення з Товариства безпідставно отриманих коштів у розмірі 126 910,00 грн.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Враховуючи вищенаведені обставини, вимоги Підприємця про стягнення з Товариства 126 910,00 грн. безпідставно набутих коштів підлягають задоволенню.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позову, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вуд Шервуд" (03045, місто Київ, провулок Віто-Литовський, будинок 15; код ЄДРПОУ 45452213) на користь Фізичної особи-підприємця Науйокаса Даріуса ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 126 910 (сто двадцять шість тисяч дев'ятсот десять) грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 29.05.2026 року.
Суддя В.С. Ломака