Справа № 204/901/26
Провадження № 2/204/2093/26
27 травня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Павлюк Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України від імені якої діє ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення суми коштів, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави,-
У лютому 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Держави України від імені якої діє ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив стягнути з відповідача 8 500 грн. сплаченого штрафу, що утримується в державному бюджеті без достатніх правовий підстав, а також відшкодувати судові витрати.
В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що 22 вересня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №R90943 за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 та накладено адміністративне стягнення 17 000 грн. штрафу. На виконання зазначеної постанови, позивачем 29 вересня 2025 року було сплачено 8 500 грн. штрафу. В подальшому, рішенням Чечелівського районного суду м.Дніпра від 04 листопада 2025 року по справі №204/11206/25 було скасовано постанову від 22 вересня 2025 року №R90943 за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , а справа про адміністративне правопорушення - закрита, рішення набрало законної сили. Таким чином, наразі кошти у розмірі 8 500 грн. утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави, що і є підставою для звернення до суду.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 05.02.2026 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
З урахуванням вимог ст.ст. 19, 274, 276, 277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, у зв'язку з чим, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.
Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судом встановлено, що постановою № R90943 винесеною 22.09.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 грн. (а.с.9).
ОСОБА_1 29.09.2025 року сплачено адміністративний штраф в сумі 8 500 грн., що підтверджується квитанцією №09abe201_6751_46a3_a62e_1c41d79d9aa8_0 від 29.09.2026 року (а.с.10).
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпрі від 04 листопада 2025 року (справа №204/11206/25) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано постанову №R90943 від 22 вересня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн. і закрито справу про адміністративне правопорушення, у задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 14.11.2025 року (а.с.11-14).
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Крім того, суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого адміністративного штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Сплачена до Державного бюджету України суму адміністративного штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі ст. 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.ч. 1,2 ст. 326 ЦК України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1ст. 170 ЦК України).
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).
З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.
За змістом абз. 1 ч. 3 ст. 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до закону сплачуються при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю та під час набуття права власності на легкові автомобілі, з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна, з користування та надання послуг стільникового рухомого зв'язку.
Відповідно до частини другої ст. 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст.17 ЦК України).
Як встановлено вище, рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпрі від 04 листопада 2025 року (справа №204/11206/25) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано постанову №R90943 від 22 вересня 2025 року, винесену начальником Центрально-Чечелівського ІНФОРМАЦІЯ_4 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн. і закрито справу про адміністративне правопорушення, у задоволенні решти вимог відмовлено.
Суд зазначає, що на момент сплати ОСОБА_1 адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням суду про скасування постанови та закриття провадження у справі - 14.11.2025 року, відповідна юридична підстава відпала.
Суд вважає, що після скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.
Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц ).
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
У разі, коли орган, що здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету в установлений законом строк не надає відповідне подання органу державного казначейства, платник може скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру/помилково сплаченої суми) з Державного бюджету України.
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 8 500 грн. матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 064,96 грн. на оплату судового збору при зверненні до суду.
Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред'явлених доказів.
Керуючись ст..ст. 15, 17, 167, 170, 174, 326, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 29, 45 Бюджетного кодексу України, ст. ст.12, 81, 141, 229, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України від імені якої діє ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення суми коштів, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави - задовольнити.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 суму коштів, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави, в розмірі 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) грн.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 (дев'яносто шість) коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ),
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )
Суддя Н.В. Токар