Справа № 145/738/26
Провадження №11-сс/801/570/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
29 травня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
власника майна - ОСОБА_7 ,
представника власника майна - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року про відмову у накладенні арешту на майно у кримінальному провадженні № 12026020010000415 від 09 квітня 2026 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 209 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Ухвалою слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12026020010000415, внесеному до ЄРДР 09 квітня 2026 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ст. 263, ч. 1 ст. 209 КК України, а саме вилучений 15 травня 2026 року під час проведення санкціонованого обшуку автомобіль марки «Toyota», моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено указаний транспортний засіб повернути власнику.
Ухвала слідчого судді мотивована тим, що:
указаний транспортний засіб не належать підозрюваному ОСОБА_9 , а матеріали справи не містять даних, які указують на відповідність цього майна критеріям ст. 98 КПК України;
обґрунтування арешту зводиться до загального твердження про необхідність перевірки джерела походження вилученого майна, що не відповідає стандартам доказування, визначеним ч. 5 ст. 132 КПК України, та не може визнаватися достатньою правовою підставою для втручання у право власності;
прокурором та слідчим не доведено наявність передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вилучений автомобіль.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити клопотання слідчого, накласти арешт на автомобіль марки «Toyota», моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_7 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала слідчого судді є незаконною, винесеною з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
слідчий суддя не взяв до уваги те, що фактичним користувачем вилученого автомобіля є підозрюваний ОСОБА_9 , який може використовувати його для перевезення, переміщення, зберігання та приховування вогнепальної зброї, боєприпасів, грошових коштів та іншого майна, одержаного внаслідок протиправної діяльності;
вилучений транспортний засіб є речовим доказом у цьому кримінальному провадженні та до нього може бути застосована спеціальна конфіскація, як вид кримінального покарання.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Власник майна ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_8 заперечив проти апеляційної скарги, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя, згідно зі ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арешт майна полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. При цьому завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Установлено, що відділенням ВП № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області здійснюється досудове розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні № 12026020010000415 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 209 КК України.
Додані до клопотання докази дають підстави вважати, що до скоєння даних кримінальних правопорушень може бути причетний ОСОБА_9 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Санкцією ч. 1 ст. 209 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.
Обґрунтовуючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий указав, що метою застосування цього заходу є забезпечення збереження речового доказу та можливості застосування конфіскації як виду покарання.
З реєстраційної картки транспортного засобу на автомобіль марки «Toyota», моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 слідує, що з 05 січня 2024 року указаний автомобіль належить на праві власності ОСОБА_7 .
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00058168665 від 05 травня 2026 року ОСОБА_9 та ОСОБА_7 мають спільного сина - ОСОБА_10 .
З протоколу обшуку від 15 травня 2026 року слідує, що під час обшук транспортного засобу «Toyota», моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , вогнепальної зброї її складових частин, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв, мобільних телефонів та інших речей, які можуть мати значення для досудового розслідування виявлено не було.
Відповідно до акта тимчасового затримання (доставлення) транспортного засобу для зберігання на спеціальному майданчику від 15 травня 2026 року здійснено тимчасове затримання транспортного засобу Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , шляхом доставлення на зберігання на спеціальному майданчику ГУНП у Вінницькій області м. Вінниця вул. Генерала Арабея, 17.
Постановою про визнання речей речовими доказами у кримінальному провадженні від 15 травня 2026 року автомобіль «Toyota», моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 належний на праві власності ОСОБА_7 визнано речовим доказом.
Згідно договору купівлі-продажу від 06 грудня 2023 року ОСОБА_7 продала квартиру в м. Києві за 11 111 019 грн.
Відповідно до відомості про суми нарахованого доходу фізичній особі підприємцю сума доходу ОСОБА_7 за 2025 рік - 96 000 грн, за 2024 рік - 228 169 грн.
Апеляційний суд звертає увагу, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Водночас матеріали справи не містять доказів, що вилучений транспортний засіб використовувався під час вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди, чи містить інші відомості, які можуть бути використані як докази, а також доказів, що транспортний засіб міг бути набутий кримінально протиправним шляхом. Під час обшуку указаного автомобіля будь-які речі не вилучалися, відтак відсутній безпосередній зв'язок транспортного засобу з кримінальним правопорушенням, яке розслідується.
Отже, матеріали не містять даних, які указують на відповідність майна - автомобіля критеріям ст. 98 КПК України.
Щодо посилання прокурора на те, що накладення арешту на автомобіль може забезпечити можливу подальшу конфіскацію майна (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України) апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна суд зобов'язаний враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення у випадках, коли арешт майна накладається з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 170 цього Кодексу.
За відсутності будь-яких відомостей про причетність зазначеної особи до кримінального правопорушення, накладення арешту на належне їй майно фактично зводиться до покладення тягаря кримінального переслідування на осіб, які не мають процесуального статусу підозрюваних, що суперечить засадам кримінального провадження та принципу презумпції невинуватості, закріпленому у ст. 17 КПК України.
Клопотання слідчого та долучені до нього матеріали не містять доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення власником майна - ОСОБА_7 , водночас представником останньої надано докази щодо її майнового стану.
Належних доказів, які дають право на втручання у права ОСОБА_7 мирно володіти майном, а саме арештовувати майно останньої з метою забезпечення кримінального провадження матеріали справи не містять.
Відповідно до абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештоване майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Отже, у цьому провадженні відсутні підстави для арешту майна третьої особи (добросовісного набувача).
Слідчий суддя ретельно перевіривши майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання останнього.
Зважаючи на викладене, ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а доводи апеляційної скарги правильних висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для її зміни чи скасування, колегією суддів не встановлено.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Тиврівського відділу Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4