Номер провадження: 33/813/1079/26
Номер справи місцевого суду: 522/10790/25
Головуючий у першій інстанції Лагода К. О.
Доповідач Артеменко І. А.
26.05.2026 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Артеменко І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Подуст Т.П.,
захисника особи, яка притягається до відповідальності,- Браташ О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Браташ Ольги Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,
Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення
03.05.2025 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №318522 за ч.1 ст.130 КУпАП.
За вказаним протоколом 02.05.2025 о 23:45 у м.Одесі по вул.Рішельєвській, 35, водій ОСОБА_1 керував електросамокатом «E wings» з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки або у спеціалізованому медичному закладі водій відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.130 КУпАП.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 14.04.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір в сумі 665,60 грн.
Короткий зміст доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі захисник Браташ О.О. в інтересах ОСОБА_1 просила суд скасувати постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14.04.2026, закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому захисник послалась на положення п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, яка передбачає закриття провадження у справі за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
В обґрунтування скарги захисник, не заперечуючи факту керування ОСОБА_1 електросамокатом «E wings», потужністю 0,5 кВт, послалась на таке:
-суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що електросамокат «E wings», яким керував ОСОБА_1 , є механічним транспортним засобом у розумінні ПДР України, безпідставно розширивши поняття механічного транспортного засобу, не врахувавши обов'язкову технічну ознаку (потужність понад 3 кВт), що призвело до незаконного притягнення до відповідальності за ст.130 КУпАП. Судом не враховано, що відсутній обов'язковий об'єктивний елемент складу правопорушення - керування механічним транспортним засобом, відповідно, відсутній склад правопорушення в цілому;
- матеріалами справи не доведено факту відмови від проходження огляду, оскільки з наявних відеозаписів вбачається, що ОСОБА_1 не висловлював чіткої та безумовної відмови від проходження огляду, не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від процедури огляду, висловлював незгоду з діями працівників поліції та порядком проведення огляду. Крім того, судом не враховані відсутність підпису ОСОБА_1 у складеному протоколі, відсутні свідки, які б підтвердили саме факт відмови, відсутня чітка та однозначна фіксація моменту відмови у відеозаписі; відеозапис не містить прямого волевиявлення про відмову;
- судом не враховано порушення процедури оформлення матеріалів, зокрема: матеріали справи не містять даних про участь свідків (понятих) під час ключових процесуальних дій, пов'язаних з пропозицією пройти огляд, роз'яснення прав, фіксацією поведінки особи, оформленням відмови або направлення на огляд;
- наявний в матеріалах справи відеозапис не містить повного та безперервного відображення всіх обов'язкових етапів процедури, зокрема: моменту пропозиції пройти огляд; роз'яснення наслідків відмови; чіткої фіксації волевиявлення особи; оформлення процесуальних документів у встановленому порядку;
- матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 було належним чином запропоновано пройти огляд у медичному закладі, вручено направлення або забезпечено реальну можливість його проходження, роз'яснено порядок та наслідки такого огляду у встановленому законом формі;
- судом неповно досліджені докази, оскільки, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд фактично поклав в основу свого рішення виключно доводи та позицію органу, який склав протокол про адміністративне правопорушення, без належного, повного та всебічного дослідження аргументів сторони захисту;
- апелянтом звернута увага на положення ст.38 КУпАП та зазначено, що граничний строк для накладення адміністративного стягнення спливає 02.05.2026, після чого провадження у справі підлягає закриттю, незалежно від стадії розгляду справи.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник Браташ О.О. в інтересах ОСОБА_1 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції, заслухавши захисника особи, яка притягається до відповідальності, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, повністю доведена та підтверджується такими доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №318522 від 03.05.2025, за яким ОСОБА_1 02.05.2025 о 23:45 у м.Одесі по вул. Рішельєвській, 35, керував транспортним засобом - електросамокатом «E wings», з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки або у спеціалізованому медичному закладі водій відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП. Від підпису протоколу та отримання його копії ОСОБА_1 відмовився, про що зроблено відповідний запис в протоколі;
-відеозаписами наявними в матеріалах справи, якими зокрема зафіксовано, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції за керування по тротуару електросамокатом «E wings» без шолому. Під час спілкування з водієм працівниками поліції було виявлено у останнього ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота). На питання поліцейського щодо вживання алкогольних напоїв, ОСОБА_1 заперечив. На неодноразові пропозиції працівників поліції пройти в установленому порядку огляд на стан сп'яніння на місці зупинки або в медичному закладі, ОСОБА_1 , наголошуючи, що він в жодному разі не відмовляється виконувати законні вимоги поліцейських та наполягаючи на ознайомленні його з доказами фіксації моменту керування ним електросамокатом, фактично не вчиняв дії, направлені на проходження огляду, що було розцінено працівниками поліції як відмова від проходження огляду, внаслідок чого складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, працівники поліції роз'яснили ОСОБА_1 процедуру проходження огляду, а також, що у разі відмови від проходження огляду буде складено протокол про адміністративне правопорушення;
- довідкою інспектора ВАП УПП в Одеській області старшого лейтенанта поліції Валерії Зінов'євої, відповідно до якої станом на 03.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримував посвідчення водія серії НОМЕР_1 ;
- довідкою інспектора ВАП УПП в Одеській області старшого лейтенанта поліції Валерії Зінов'євої, відповідно до якої станом на 03.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з яким ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду.
Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.
Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.
За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов'язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР).
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 , маючи посвідчення водія, обізнаний з Правилами дорожнього руху України, зокрема п.2.5. При цьому, презюмоване знання закону є принципом права, згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Незнання вимог діючого законодавства не є підставою для звільнення особи від передбаченої законом відповідальності та закриття провадження у справі, що кореспондується з положеннями ст.68 Конституції України.
За змістом ч.6 ст.266 КУпАП направлення особи для огляду на стан сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп'яніння, оформлення результатів такого огляду, регулюються ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 (далі -Порядок №1103). Приписи Інструкції № 1452/735 та Порядку № 1103 застосовуються у системному зв'язку як між собою, так і з приписами інших нормативних актів.
Згідно зі ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 3 розділу І Інструкції визначено ознаки алкогольного сп'яніння. При цьому, за положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських.
Пунктом 6 Порядку №1103 передбачено, що водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
За приписами п.8 Порядку у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду
За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення.
Відмова від проходження огляду на стан сп'яніння є правопорушенням з формальним складом і є закінченим з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду (активна форма) або ухилення від виконання законних вимог поліцейського щодо вчинення дій, спрямованих на проходження такого огляду (пасивна форма). Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
В сенсі положень ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи відображають події, по факту яких 03.05.2025 складено адмінматеріали відносно ОСОБА_1 . Зокрема, відеозаписами зафіксовано пропозиція поліцейського до водія пройти у встановленому порядку огляд на стан сп'яніння, у зв'язку з виявленням у нього ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота), та пасивна форма відмови від проходження огляду.
З наявного в матеріалах справи оптичного диску вбачається наявність відеофайлу з портативних відеореєстраторів поліцейських (475714, 470615). Відеоматеріали є взаємно узгодженими, послідовними та не містять ознак монтажу чи вибіркового відтворення подій. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, що мають істотне значення для розгляду справи; він є високоінформативним, об'єктивним та неупередженим. Обсягу наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку. Зафіксовані обставини дозволяють повно та всебічно дослідити подію, а також деталізувати поведінку поліцейських та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на це, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати наявні в матеріалах справи відеозаписи неналежними чи недопустимими доказами.
Надані відеозаписи здійснювалися безперервно - від моменту початку виконання поліцейськими службових обов'язків у межах цієї справи й до фактичної відмови водія від отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення.
Оглянуті відеозаписи спростовують посилання апелянта на відсутність фіксації моменту:
- пропозиції пройти огляд - на місці зупинки або в медичному закладі (зокрема БК 475714 таймінг запису- 02:30-02:57, 11:15-11:35, 13:20 - 13:32, 15:35-16:40,17:14-17:30);
- роз'яснення наслідків відмови (зокрема БК 475714 таймінг запису- 02:52-02:57);
- роз'яснення порядку проходження огляду (зокрема БК 475714 таймінг запису- 02:30-02:57).
Посилання апелянта на відсутність фіксації складання адміністративних матеріалів у справі не спростовує правильність висновків місцевого суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що з огляду на приписи ст.266 КУпАП обов'язкове застосування технічних засобів відеозапису підлягає саме процедура огляду водія на стан сп'яніння, від якої ОСОБА_1 фактично відмовився, а не обставини оформлення процесуальних документів.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність фіксації прямого волевиявлення ОСОБА_1 щодо проходження огляду, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Під відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. При цьому, невиконання водієм законної вимоги поліцейського щодо проходження відповідного огляду не свідчить про дотримання ним вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки саме по собі формальне невисловлення згоди на проходження огляду, без вчинення всіх передбачених законом необхідних дій, не виключає наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
З оглянутих відеозаписів встановлено, що ОСОБА_1 на неодноразові пропозиції працівників поліції щодо проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння фактично не вчиняв жодної дії, направленої на проходження огляду, що правомірно розцінено працівниками поліції як відмова від проходження у встановленому порядку огляду, про що ОСОБА_1 неодноразово попереджався працівниками поліції.
Оскільки оглянуті відеозаписи узгоджується з іншими даними, що містяться в матеріалах справи, апеляційний суд приймає їх як належний доказ у справі.
Доводи апеляційної скарги, що електросамокат не відноситься до категорії транспортних засобів, не ґрунтується на відповідній правовій основі, з огляду на таке.
Правилами дорожнього руху розмежовано поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» (п.1.10 ПДР).
Так, пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що «транспортний засіб» - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; «механічний транспортний засіб» - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Останній термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування будь-яким транспортним засобом, а не тільки механічним транспортним засобом (як помилково зазначає апелянт). Тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності обов'язкового об'єктивного елементу складу правопорушення (керування механічним транспортним засобом) не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, зокрема є особа, яка керує транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовилась від проходження відповідного огляду.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
З огляду на те, що електросамокат «E wings», яким керував ОСОБА_1 , має потужність 0,5 кВт, про що зазначає захисник в апеляційній скарзі, то він є легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 року у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Таким чином, особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, є водієм транспортного засобу, у розумінні положень п.1.10 Правил дорожнього руху.
З урахуванням наведеного, електросамокат відповідає поняттю «транспортний засіб», оскільки призначений для перевезення людей, на ньому встановлений механізм, за допомогою якого самокат приводиться в рух, а особа, яка ним керує, є водієм у розумінні п.1.10 Правил дорожнього руху.
Отже, електросамокат, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керуванням яким з ознаками алкогольного сп'яніння у разі відмови від проходження у встановленому порядку відповідного огляду, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.
Посилання апелянта на судову практику в інших справах не має преюдиційого значення для суду під час розгляду цієї справи. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Більш того, зазначена апелянтом практика Верховного Суду у справах № 522/11230/18, № 761/34582/17 та № 127/21534/20, за інформацією ЄДРСР, яка є відкритою та загальнодоступною, відсутня.
Доводи сторони захисту щодо відсутності свідків відмови водія від проходження огляду не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Законом України від 16.02.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» внесено зміни, серед іншого, до ст.266 КУпАП, що набрали чинності 17.03.2021. Зокрема, частину другу вказаної статті викладено в такій редакції: "Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення".
Слід звернути увагу, що після цих змін до КУпАП, з 17.03.2021 свідки до проходження огляду водієм на стан сп'яніння залучаються лише у випадку неможливості застосування технічних засобів відеозапису. Тобто, працівники поліції мають право проводити огляд на стан сп'яніння без участі свідків, за умови відеофіксації.
Крім того, відповідно до п.6 Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 за № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Отже, діючі приписи ст.266 КУпАП та вказаної Інструкції вимагають залучення свідків лише в разі неможливості застосування поліцейським технічних засобів відеозапису. В даному випадку події, зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення та зафіксовані за допомогою технічного засобу, матеріали відеозапису долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, а відтак залучення свідків не вимагалось.
Відсутність у складеному протоколі про адміністративне правопорушення підпису водія за умови фактичної відмови від його підпису та отримання копії не має правового значення для встановлення факту відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому порядку.
Щодо не вручення письмового направлення для проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння апеляційний суд в цьому контексті зауважує, що Інструкція № 1452/735 не містить вимоги про вручення водію відповідного направлення, а лише містить посилання на те, що форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (пункт 8 розділу II). Окрім того, наведена у додатку 1 до цієї Інструкції форма направлення також не містить відповідної графи про вручення водієві цього направлення.
Системний аналіз положень ст.266 КУпАП, вищезазначених Інструкції та Порядку дає підстави стверджувати про те, що законодавством не передбачено вручення водію письмового направлення до закладу охорони здоров'я з метою проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки такий огляд проводиться у присутності поліцейського, який має забезпечити доставку особу, яка погодилася на проходження відповідного огляду. Дане направлення є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та надається лікарю вказаного закладу. В рамках цієї справи, ОСОБА_1 фактично відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, тому не вручення йому письмового направлення на медичний огляд не є обставиною, що вказує на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Перевіркою матеріалів справи не встановлено порушень працівниками поліції Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, що могли стати підставою не виконувати ОСОБА_1 законних вимог поліції про проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. При цьому, будь-які суб'єктивні зауваження водія щодо дій працівників поліції не звільняють його від обов'язку виконати імперативну вимогу пункту 2.5 ПДР України, а тому доводи апелянта про те, що суд нібито не відмежував незгоду ОСОБА_1 з діями поліцейських від відмови від проходження огляду, є безпідставним та повністю спростовується матеріалами справи.
Судом об'єктивно враховано, що матеріали справи не містять жодних відомостей про звернення сторони захисту до правоохоронних органів із заявами (у порядку, передбаченому чинним КПК України) щодо можливої фальсифікації доказів або перевищення працівниками поліції службових повноважень під час складання адмінматеріалів відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП. Крім того, захистом не надано доказів оскарження дій чи бездіяльності працівників патрульної поліції в судовому порядку відповідно до вимог КАС України.
З урахуванням наведеного у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення та інших письмових доказах, оскільки вони відповідають дійсності та узгоджуються між собою.
Не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції і доводи апелянта щодо неповного дослідження судом доказів.
Посилання апелянта на не підтвердження технічними засобами фіксації наявності у водія ознак алкогольного сп'яніння суд апеляційної інстанції оцінює критично, визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, тобто є їх дискреційними повноваженнями, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану здійснюється у встановленому законом порядку. При цьому, виявлення поліцейським у ОСОБА_1 такої ознаки алкогольного сп'яніння як запах алкоголю з порожнини рота може бути встановлена виключно органолептичним шляхом. Відсутність на відеозаписі видимих ознак сп'яніння у водія не спростовують наявності в його діях складу інкримінованого правопорушення (відмова від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння), адже наявність ознак встановлює виключно поліцейський і це є лише підставою для проведення огляду, метою якого є встановлення факту керування у стані сп'яніння чи спростування такого стану за результатами огляду. Оскільки у даному випадку перевірці підлягають обставини щодо відмови особа, яка керувала транспортним засобом з ознаками сп'яніння, то заперечення апелянта стосовно не підтвердження наявним відеозаписом ознак сп'яніння у ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для скасування або зміни оскаржуваної постанови суду, в апеляційній скарзі не наведено.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14.02.2008 у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Судом встановлено, що дії ОСОБА_1 щодо уникнення від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння правильно розцінені поліцейськими як відмова від проходження огляду, яку поза розумним сумнівом можна вважати саме відмовою від огляду в розумінні ч.1 ст.130 КУпАП.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження апелянта з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді доказів у справі та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення від адміністративної відповідальності.
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд, враховуючи положення статей 251, 252 КУпАП, дійшов висновку, що матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про доведеність вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Щодо посилання захисника на наявність підстав для закриття провадження по справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП за закінченням строку притягнення до відповідальності, слід зазначити таке.
Відповідно до вимог ч.2 ст.38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені частинах третій - шостій цієї статті. Згідно з ч.6 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
У сукупності положення статей 221, 280 та 284 КУпАП визначають, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема ст.130 КУпАП, розглядаються суддями районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів. За наслідками розгляду таких справ суди першої інстанції, зокрема у разі визнання винуватості особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, вирішують питання щодо накладення стягнення в порядку, визначеному цим Кодексом.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що ст.38 КУпАП встановлює строки, протягом яких може бути накладене адміністративне стягнення. У разі спливу цих строків, накладення адміністративного стягнення є недопустимим.
Пунктом 7 ч.1 ст.247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм свідчить, що строки, передбачені ст.38 КУпАП, мають значення саме на стадії первинного розгляду справи, тобто при встановленні винуватості особи й вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення. Подальший розгляд справи в апеляційному порядку є лише формою перевірки законності й обґрунтованості вже винесеного судового рішення.
За положеннями ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.
У разі подання апеляційної скарги справа не розглядається заново, а переглядається судом апеляційної інстанції в межах скарги та відомостей, наявних у матеріалах справи.
Таким чином, КУпАП чітко визначає, що після прийняття постанови судом першої інстанції справа про адміністративне правопорушення вважається розглянутою, а перебіг строків, передбачених ст.38 КУпАП, припиняється. Водночас, положення цієї статті можуть бути застосовані апеляційним судом у разі встановлення за наслідками апеляційного перегляду порушення судом першої інстанції вимог ст.280 КУпАП.
З огляду на те, що в даній справі станом на день винесення постанови судом першої інстанції строки, визначені ст.38 КУпАП, не сплинули, апеляційним судом визнана постанова першої інстанції законною та обґрунтованою - підстав для закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП на стадії апеляційного розгляду не вбачається. Правові підстави для задоволення клопотання захисника про закриття провадження у справі на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП - відсутні.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Застосований місцевим судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, є справедливим та достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
За таких обставин, постанова суду є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника Браташ Ольги Олександрівни- залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко