19 травня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 62024150010000204, за апеляційною скаргою прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_5 на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та закриття кримінального провадження.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
обвинувачений - ОСОБА_6 ,
захисник - ОСОБА_8 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62024150010000204 від 01 лютого 2024 року, закрито, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор просить ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62024150010000204 від 01 лютого 2024 року закрито у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності - скасувати.
Ухвалити вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор, не оспорюючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального правопорушення, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, а саме у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що в суді першої інстанції сторона обвинувачення заперечувала проти задоволення клопотання захисника, мотивуючи це відсутністю письмової згоди командира військової частини на продовження проходження обвинуваченим військової служби.
Водночас додає, що на даний час ОСОБА_6 військову службу не проходить. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 р. ОСОБА_6 вважається таким, що самовільно залишив військову частину 12.02.2025 р., що свідчить про відсутність наміру продовжити проходження військової служби
Апелянт вважає, що рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності в порядку ч. 5 ст. 401 КК України у зв'язку із тим, що обвинувачений ОСОБА_6 добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації військової частини, був зарахований наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2025 № 153 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та продовжував проходити військову службу, судом першої інстанції прийнято всупереч вимогам КК та КПК України
Відзначає, що відповідно висновкам Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду, сформованих у постановах від 20.05.2025 р. у справі № 203/1612/22 та від 31.07.2025 р. у справі № 183/12595/23, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності лише за одночасної наявності всіх таких умов: вчинення кримінального правопорушення вперше, передбаченого статтями 407 (самовільне залишення військової частини або місця служби) або 408 (дезертирство) КК України; вчинення правопорушення під час дії воєнного стану; добровільне звернення особи з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до тієї ж або іншої військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби; наявність письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження військової служби такою особою.
Додає, що перебування особи на службі після повернення, не свідчить про реалізацію всього необхідного процесуального механізму, передбаченого ч. 5 ст. 401 КК України, до того ж у матеріалах кримінального провадження відсутні належні підтвердження актуального клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 щодо наміру повернутися для продовження проходження військової служби саме у процесуальному порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції, - без змін.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
Проходячи військову службу, матрос ОСОБА_6 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 р. № 314, вибув у відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин у АДРЕСА_1 строком на 8 діб та 2 доби на дорогу з 17 по 26.11. 2023 р.
Проте, 27.11.2023 р. о 08.00 год. матрос ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків з військової служби в умовах воєнного стану, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно перебував поза її межами, проводячи час за власним розсудом, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, до 20.05.2024 р.
20.05.2024 р. об 11.00 год., матрос ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправність та помилковість своїх дій, добровільно прибув до Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, із щирим каяттям, та повідомив про себе, як про військовослужбовця, що ухиляється від проходження військової служби.
Дії ОСОБА_6 , судом кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану.
Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції врахував, що 07.09.2024 р. набув чинності Закон України № 3902-IX, яким ст. 401 КК України доповнено ч. 5, що передбачає можливість звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності за ст. 407, 408 КК України за умови добровільного повернення до військової частини для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира військової частини.
Суд встановив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 153 від 01.06.2024 р. ОСОБА_6 , після самовільного залишення військової частини визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків з 31.05.2024 р., поновлено на військовій службі та зараховано до списків особового складу військової частини. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації військової частини, продовжив проходження військової служби, а наказ командира № 153 від 01.06.2024 р. є належним письмовим підтвердженням згоди командира на продовження ним військової служби.
Також суд врахував, що ОСОБА_6 вперше, під час дії воєнного стану, притягується до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України, а положення ч. 5 ст. 401 КК України покращують його становище, тому мають зворотну дію в часі відповідно до ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України.
Крім того, суд встановив, що на час розгляду ОСОБА_6 військову службу не проходить, оскільки згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 р. вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 12.02.2025 р., однак, з урахуванням правової позиції Верховного Суду зазначеної у постанові від 15.10.2025 р. № 484/3679/23, вказана обставина не перешкоджає застосуванню до нього положень ч. 5 ст. 401 КК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги, обвинуваченого та захисника, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
За правилами ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Згідно з ч. 5 ст. 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Також положеннями ч. 2 ст. 286 КПК України передбачено, що у разі наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 401 КК України, прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим.
Згідно зі ст. 288 КПК України. суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Отже, положення ч. 5 ст. 401 КК України передбачають спеціальну підставу звільнення особи від кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 407, 408 КК України, вчинені вперше під час дії воєнного стану, за умови наявності добровільного волевиявлення особи щодо повернення до військової служби та письмової згоди командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи службу у військовій частині НОМЕР_1 , після вибуття у відпустку за сімейними обставинами, 27.11.2023 р. о 08.00 год. без поважних причин вчасно на службу не з'явився, в умовах воєнного стану незаконно перебував поза межами місця служби до 20.05.2024 р., чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, при цьому, раніше кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407, 408 КК України, під час дії воєнного стану, обвинувачений не вчиняв. Крім того, 20.05.2024 р. обвинувачений ОСОБА_6 добровільно прибув до Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві та повідомив про себе як про військовослужбовця, який ухиляється від проходження військової служби. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 153 від 01.06.2024 р. матроса ОСОБА_6 , постановлено вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов'язків після самовільного залишення військової частини з 31.05.2024 р., поновити його на військовій службі та зарахувати до списків особового складу військової частини.
Отже, як правильно встановив суд першої інстанції, ОСОБА_6 до набрання чинності Законом України № 3902-IX фактично добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації військової частини, був поновлений на військовій службі, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та продовжив проходження військової служби. Такі дії ОСОБА_6 свідчать про реалізацію ним наміру добровільно повернутися до військової служби шляхом фактичного продовження її проходження, що за своєю правовою природою відповідає змісту вимоги про добровільне звернення, передбаченої ч. 5 ст. 401 КК України.
Доводи прокурора про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутнє належне підтвердження актуального клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 щодо наміру повернутися для продовження проходження військової служби саме у процесуальному порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд враховує, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, було встановлено фактичне добровільне повернення ОСОБА_6 до військової частини, його поновлення на військовій службі та зарахування до списків особового складу військової частини на підставі відповідного наказу командира.
Щодо наявності письмової згоди командира військової частини на продовження проходження ОСОБА_6 військової служби, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 153 від 01.06.2024 р. є належним письмовим підтвердженням такої згоди, оскільки ні ч. 5 ст. 401 КК України, ні положення ст. 286 КПК України не містять вимоги щодо конкретної форми письмової згоди командира військової частини на продовження проходження військової служби особою, яка підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, така згода може бути виражена у письмовому документі, з якого безпосередньо вбачається волевиявлення командира на прийняття особи для продовження військової служби.
У цьому кримінальному провадженні таким письмовим документом є наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 153 від 01.06.2024 р., яким ОСОБА_6 поновлено на військовій службі та зараховано до списків особового складу військової частини. Отже, твердження прокурора про відсутність письмової згоди командира військової частини є необґрунтованими.
Апеляційний суд також враховує, що 07.09.2024 р. набув чинності Закон України № 3902-IX, яким, зокрема, ст. 401 КК України доповнено ч. 5, що передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності за відповідних умов.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.
З огляду на викладене, положення ч. 5 ст. 401 КК України, які покращують становище обвинуваченого, підлягають застосуванню до ОСОБА_6 , який вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення до набрання чинності Законом України № 3902-IX.
Щодо доводів прокурора про те, що на даний час ОСОБА_6 військову службу не проходить, оскільки відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 р. вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 12.02.2025 р., апеляційний суд доходить наступного.
Вказана обставина була відома суду першої інстанції та врахована ним при ухваленні рішення, однак сама по собі не свідчить про відсутність підстав для застосування ч. 5 ст. 401 КК України у цьому кримінальному провадженні. У постанові Верховного Суду від 15.10.2025 р. у справі № 484/3679/23 висловлено правову позицію щодо застосування положень ч. 5 ст. 401 КК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України, а також щодо процедурного порядку реалізації звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ч. 3 ст. 288 КПК України. Згідно із зазначеним висновком Верховного Суду, положення ч. 3 ст. 288 КПК України, які регламентують порядок закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, не є перешкодою для реалізації судом приписів ч. 5 ст. 401 КК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України щодо вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Отже, той факт, що після поновлення на військовій службі та зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_6 у подальшому знову самовільно залишив військову частину, не спростовує встановленого судом факту його попереднього добровільного повернення до військової частини, продовження проходження військової служби та наявності письмової згоди командира у вигляді наказу № 153 від 01.06.2024 р.
Питання щодо можливого вчинення ОСОБА_6 у подальшому іншого кримінального правопорушення, пов'язаного із самовільним залишенням військової частини з 12.02.2025 р., не є предметом розгляду в цьому кримінальному провадженні. У межах цього провадження суд вирішує питання про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ч. 5 ст. 401 КК України у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за обставинами нез'явлення на службу після відпустки в період з 27.11.2023 р. по 20.05.2024 р. Крім того, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності не ґрунтується лише на самому факті його перебування на військовій службі після повернення, а прийняте з урахуванням сукупності встановлених обставин: вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, вперше під час дії воєнного стану, добровільного повернення до військової частини, поновлення на військовій службі, зарахування до списків особового складу військової частини та наявності письмової згоди командира у вигляді наказу. Посилання прокурора на постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.05.2025 р. у справі № 203/1612/22 та від 31.07.2025 р. у справі № 183/12595/23 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки в цьому кримінальному провадженні судом встановлено наявність необхідних умов, передбачених ч. 5 ст. 401 КК України, з урахуванням конкретних обставин справи та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2025 р. у справі № 484/3679/23.
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є непереконливими і не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив наявність передбачених законом підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, надав належну оцінку доводам сторін, дослідив відповідні матеріали кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування до обвинуваченого положень ч. 5 ст. 401 КК України, тому апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3