Справа №295/1499/26
Категорія 38
2/295/2253/26
28.05.2026 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді ЧішманЛ.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся з позовною заявою, якою просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитними договорами №2001756402201 від 07.12.2020 та №1010094536 від 17.05.2021 розмірі 37193, 42 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що між АТ «Перший український міжнародний банк» (далі Банк) та відповідачем 07.12.2020 укладено кредитний договір №2001756402201, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 14995,95 грн, а також 17.05.2021 кредитний договір №1010094536, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 20000,00 грн.
Відповідач не виконує взяті на себе кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 24.11.2025 утворилась заборгованість:
- за кредитним договором від 07.12.2020 №2001756402201 - 30398,11 грн, з яких: 14980,4 грн. - заборгованість за кредитом; 15417,71 грн. - заборгованість процентами;
- за кредитним договором від 17.05.2021 №1010094536 - 6795,31 грн., з яких: 5000.26 грн. - заборгованість за кредитом; 1,05 грн. - заборгованість процентами; 1794,00грн. - заборгованість за комісією.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 18.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с. 48).
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками було направлено відповідачу в порядку, визначеному ЦПК України, однак матеріали, що направлялися відповідачу, повернулися до суду неврученими адресату.
З урахуванням викладеного, відсутності клопотань сторін про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що 07.12.2020 між сторонами підписано заяву №2001756402201 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на підставі якого відповідачу Банком видано кредит у розмірі 15000, 00 грн строком на 12 місяців з процентною ставкою 47,88% річних (а.с 15).
На рахунок відповідача 07.12.2020 встановлено кредитний ліміт 15000, 00 грн, в подальшому такий ліміт зменшено дод 14995, 95 грн (зворот а.с. 24).
Сторонами підписано паспорт споживчого кредиту (зворот а.с. 15).
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість за кредитним договором №2001756402201 станом на 24.11.2025 заборгованість становить 30398,11 грн, з яких: 14980.4 грн. - заборгованість за кредитом; 15417,71 грн. - заборгованість процентами (а.с. 27-28).
Крім цього, 17.05.2021 між позивачем та відповідачем підписано заяву №1010094536 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на підставі якого відповідачу Банком видано кредит у розмірі 20000, 00 грн строком на 24 місяці з процентною ставкою 0,01 % річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 2,99% (зворот а.с. 9 - а.с. 10).
Сторонами підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 11).
Перерахування кредитних коштів за таким договором підтверджується платіжною інструкцією (а.с. 25).
Згідно розрахунку заборгованості заборгованість за кредитним договором №1010094536 станом на 24.11.2025 становить 6795,31 грн., з яких: 5000,26 грн. - заборгованість за кредитом; 1,05 грн. - заборгованість процентами; 1794,00 грн. - заборгованість за комісією (зворот а.с. 25- а.с. 26).
З розрахунків заборгованості по обом кредитним договорам встановлено, що відповідач частково погашав заборгованість за договорами.
До матеріалів позовної заяви долучено виписку по особовому рахунку відповідача, з якої встановлено факт зарахування кредитних коштів, а також те, що відповідач користувався такими коштами на власний розсуд (а.с. 29 - 33).
21.11.2025 позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про повернення заборгованості за кредитними договорами, однак на момент звернення до суду з позовною заявою така заборгованість не погашена (а.с. 22).
В частинах першій, другій статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов забороняється.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідачем не спростовано доказів, наданих представником позивача, контррозрахунків заборгованості не надано.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатні та належні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитних договорів та існування заборгованості за тілом кредитів та відсотками, зазначеними в позовній заяві, та задовольняє заявлені вимоги в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме судовий збір в сумі 2662, 40 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 207, 525, 526, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 1054 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію» суд, -
Позовну заяву Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором №2001756402201 від 07.12.2020, яка станом на 24.11.2025 становить 30398,11 грн, з яких: 14980,40 грн. - заборгованість за кредитом; 15417,71 грн. - заборгованість процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором №1010094536 від 17.05.2021, яка станом на 24.11.2025 становить 6795,31 грн, з яких: 5000,26 грн - заборгованість за кредитом; 1,05 грн - заборгованість процентами; 1794,00 грн - заборгованість за комісією.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судовий збір в сумі 2662, 40 грн.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, 4; код ЄДРПОУ: 14282829.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 28.05.2026.
Суддя Л.М. Чішман