Справа № 694/522/26 Суддя (судді) першої інстанції: Кравченко Т.М.
27 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача: Терези Ю.О.
Суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Звенигородського районного суду Черкаської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - Відповідач), у якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6673545 від 16.02.2026 (далі - Постанова) і закрити справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) щодо ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилалася на відсутність доказів вчинення правопорушення, за яке до неї застосовано адміністративне стягнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 31.03.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31.03.2026, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу на підставі доводів Відповідача, не надавши Позивачу можливості спростувати їх.
Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
- в порушення ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд не повернув Відповідачу без розгляду відзив;
- Позивача обмежено у праві ознайомлення з відзивом на позовну заяву і позбавлено можливості спростувати доводи, наведені у відзиві;
- висновки суду не відповідають встановленим судом обставинам, при цьому обставини справи судом повністю не досліджені;
- Відповідач не довів правомірності винесення оскаржуваної Постанови.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник Відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
29.04.2026 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 694/522/26 із Звенигородського районного суду Черкаської області.
Після надходження матеріалів справи № 694/522/26 до Шостого апеляційного адміністративного суду справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.
Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, Постановою на Позивача накладено штраф у розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за такі порушення:
- водій під час зміни напрямку руху не користувалася покажчиками повороту відповідного напрямку, чим порушила пп. 9.2.б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України).
- (далі - ПДР), передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
- водій керувала транспортним засобом, будучи непристебнутою ременем пасивної безпеки, чим порушила пп. 2.3.в ПДР України, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.
- водій після зупинки поліцейським не увімкнула сигнал аварійної сигналізації, чим порушила пп. 9.9.б ПДР України, передбачене ст. 125 КУпАП.
На підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП до Позивача накладено стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме: за порушення п. 9.2.б ПДР України.
Наведені обставини сторонами не оспорені.
Не погодившись з Постановою, Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Нормативне регулювання спірних правовідносин на момент їх виникнення
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про Національну поліцію», Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 , Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
Отже, відеозаписи відеореєстратора, встановленого на службовому транспортному засобі працівників поліції, а також відеозаписи з бодікамери поліцейського, є такими, що створені в процесі реалізації поліцейськими своїх повноважень, у порядку і у спосіб, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію України».
Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п. 9.2 ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно з пп. «в» п. 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Підпунктом «б» п. 9.9 ПДР України передбачено, що аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР України).
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Частина 2 ст. 36 КУпАП передбачає, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Частина 2 ст. 122 КУпАП встановлює, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Оцінка висновків суду першої інстанції і доводів учасників справи
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту вчинення Позивачем адміністративного правопорушення і правомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, обґрунтувавши свій висновок такими доводами:
- у діях Позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП;
- під час винесення Постанови працівник поліції діяв в межах своєї компетенції, з дотриманням вимог КУпАП та відповідно до вимог Інструкції № 1395.
Колегія суддів, дослідивши обставини і матеріали справи, погоджується з вказаними доводами суду першої інстанції.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги і заперечення проти таких доводів, наведені Відповідачем, колегія суддів виходить з такого.
В апеляційній скарзі Позивач посилається на відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, за вчинення якого на неї накладено адміністративне стягнення, а також на порушення судом першої інстанції принципу рівності сторін, обґрунтовуючи таке твердження наступними обставинами.
1. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом ст. 167 КАС України.
Перевіривши цей довід апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про його безпідставність у зв'язку з наступним.
Норма, на яку посилається Позивач (ст. 167 КАС України), застосовується у разі подання заяв з процесуальних питань. Вимоги до відзиву на позовну заяву і порядку його подання врегульовано ст. 162 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 162 КАС України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
До відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (п. 2 ч.4 ст. 162 КАС України).
Матеріали справи містять докази своєчасного подання Відповідачем відзиву на позовну заяву, а також направлення його копії разом з додатками на адресу Позивача (а.с. 43).
Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 18 КАС України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом.
Отже, суд першої інстанції не мав передбачених КАС України підстав для повернення Відповідачу відзиву на позовну заяву, на які Позивач посилається в апеляційній скарзі.
Колегія суддів також відхиляє твердження Позивача, що суд першої інстанції обмежив її права, не встановивши і не надавши час на подання відповіді на відзив, звертаючи увагу на таке.
Ця справа належить до категорії термінових адміністративних справ, особливості провадження у яких встановлені ст. 286 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Таким чином, нормами КАС України не передбачено подання відповіді на відзив у справах, особливості провадження у яких встановлені ст. 286 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач 17.03.2026 надіслав позивачу копію відзиву з додатками, у тому числі диск з відеозаписом подій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, про що свідчить накладна № 1801500139451. Позивач отримання такого відзиву не заперечує.
Отже, у Позивача був час для ознайомлення з відзивом та надання суду відповідних пояснень.
2. В апеляційній скарзі Позивач посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Дослідивши долучені до матеріалів справи відеозаписи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість встановлення факту керування Позивачем транспортним засобом без пристебнутого ременя пасивної безпеки, оскільки відеозаписами такий факт не підтверджено. Отже, матеріалами справи не підтверджується порушення Позивачем пп. «в» п. 2.3 ПДР України.
Суд першої інстанції також правильно встановив, що Позивач під час зупинки транспортного засобу увімкнула сигнал аварійної світлової сигналізації, проте через декілька секунд після зупинки вимкнула такий сигнал.
Аналізуючи зміст пп. «б» п. 9.9 ПДР України, колегія суддів вважає, що використане у вказаній нормі словосполучення «аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена» означає, що така вимога має виконуватися протягом всього часу зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського, а не лише у момент зупинки. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження матеріалами справи порушення Позивачем пп. «б» п. 9.9 ПДР України.
Стосовно порушення пп. «б» п. 9.2 ПДР України колегія суддів дійшла такого висновку. Відповідно до пп. «б» п. 9.2 ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
На відеозаписі зафіксовано з'їзд на узбіччя, тобто зміну напрямку руху, і зупинку транспортного засобу Позивача без подання сигналу світловими покажчиками повороту відповідного напрямку, що є порушенням пп. «а», «б» п. 9.2 ПДР України.
Відповідальність за обидва порушення, передбачені п. 9.2 ПДР України, встановлено ч. 2 ст. 122 КУпАП, за якою Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що порушення Позивачем пп. «б» п. 9.2 ПДР України підтверджується долученими до матеріалів справи відеозаписами.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи є необґрунтованими.
Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі належних і допустимих доказів і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні
Керуючись статтями 243, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31.03.2026 залишити без задоволення.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 31.03.2026 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Ю.О. Тереза
Судді В.О. Аліменко
Н.В. Безименна