28 травня 2026 року
м. Рівне
Справа № 567/1734/25
Провадження № 22-ц/4815/516/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку спрощеного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Калетнік М.Ю. на ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року постановлену в складі судді Назарука В.А., у справі № 567/1734/25
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку спілкування з дитиною.
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку спілкування з дитиною зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що судом порушено порядок розгляду клопотання про зупинення провадження у справі та не ознайомлено позивача із зазначеним клопотанням, що унеможливило для позивача скористатися правом на подання заперечень на зазначене клопотання.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що судове рішення є законним та обґрунтованим. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, з урахуванням викладеного апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Вирішуючи питання про зупинення провадження, з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, суд першої інстанції встановив, що відповідно до довідки про проходження військової служби №4871/д від 15 грудня 2025 року, форми 5, ОСОБА_2 , матрос, проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 29 червня 2024 року по теперішній час.
Забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.
Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ).
Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону № 1932-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1932-ХІІ участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що оборона України є комплексною системою заходів і справою українського народу. Однак безпосереднє виконання завдань із збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності держави прямо покладається на Збройні Сили України. Водночас забезпечення державної безпеки та захист кордонів доручено іншим відповідним військовим формуванням та правоохоронним органам.
Отже, саме ці структури становлять основу сектору безпеки і оборони, на які держава покладає функцію збройного захисту країни, зокрема в період воєнного стану.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.
Згідно з пунктом другим цього Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи та повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та продовжений до цього часу.
Отже, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила принципове рішення у справі № 754/947/22, яке стало орієнтиром для всієї судової системи. Суд підтвердив: провадження у цивільних, господарських та адміністративних справах за участю військовослужбовців у період воєнного стану підлягає зупиненню, якщо учасник справи нині проходить військову службу.
Велика Палата Верховного Суду в даній постанові наголосила на кількох ключових положеннях:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Таким чином, суд створив баланс між інтересами правосуддя та об'єктивною неможливістю військовослужбовця брати участь у процесі під час служби.
Вказані висновки щодо застосування норми права до спірних правовідносин є відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов'язковим для суду при виборі і застосуванні норми права.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Установивши, що надані відповідачем докази, а саме довідка про проходження військової служби №4871/д від 15 грудня 2025 року, форми 5, підтверджують, що ОСОБА_2 , матрос, проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Зважаючи на наведені доводи скарги про те, матеріали справи не містять належних доказів для зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України фактично зводяться до незгоди заявниці зі встановленими судом обставинами справи та здійсненою ним оцінкою доказів.
Разом із тим, колегія суддів зауважує, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Калетнік М.Ю. залишити без задоволення.
Ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.