Справа № 761/48015/24
Провадження № 2/761/4279/2026
28 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва
в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
представника позивача Рябовол Д.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», третя особа - ТОВ «Офісний центр «Гоголя», про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати,-
В грудні 2024 р. ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», третя особа ТОВ «Офісний центр «Гоголя», про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» (код ЄДРПОУ 00294349) на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01.01.2019 по 26.05.2025 у розмірі 270 847,38 грн, як суму, що підлягає виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), тобто суму після утримання обов'язкових платежів (ПДФО та військового збору), які Державне підприємство «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» (код ЄДРПОУ 00294349) зобов'язане утримати та перерахувати як податковий агент у порядку, встановленому законом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебувала у трудових відносинах з Відповідачем тривалий час,трудові відносини припинені 26.05.2025. За період 01.2019-11.2024 загальна сума нарахованої заробітної плати становить 1 588 420,67 грн. За період 12.2024-05.2025 загальна сума нарахованої заробітної плати становить 72 685,57 грн. Разом за період 01.2019-05.2025 сума нарахувань становить 1 661 106,24 грн. З урахуванням сплати ПДФО та військового збору сума заробітної плати, що належала до виплати позивачу складає: за період 01.2019-11.2024 - 1 278 678,64 грн; за період 12.2024-05.2025 - 55 967,89 грн; разом за період 01.2019-05.2025 - 1 334 646,53 грн. Позивач зазначає, що за банківською випискою загальна сума коштів, фактично виплачених (зарахованих) Відповідачем на користь Позивача за період 01.01.2019-13.11.2025, становить 1 063 799,15 грн. Ця сума розрахована як сума фактично виплаченої заробітної плати/виплат при визначенні заборгованості. Різниця між сумою, яка була належна до виплати (1 334 646,53) та фактично виплаченою сумою (1 063 799,15) складає 270 847,38 грн.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
Відповідач у відзиві на позов зазначає, що Державне підприємство виплатило в повному розмірі всі суми грошового забезпечення Позивачу, та не має перед останнім сум заборгованості по будь-яким виплатам. Крім цього, відповідач не тільки погасив старий борг і поточну зарплату, але й через рахункову помилку здійснив переплату на користь Позивача у розмірі 131 591,56 грн.. Звертає увагу, що факт відсутності порушень із виплати з/п також підтверджується результатами перевірки органів Держпраці. Також зазначає, що позивач безпідставно включає до свого розрахунку суму нарахувань за вересень 2024 року. За даними бухгалтерського обліку, нарахування за цей місяць (у розмірі 6 334,55 грн) було відображено за Позивачем суто помилково: вказана сума заробітної плати фактично належала іншому працівнику підприємства ( ОСОБА_2 ). Після виявлення цього факту бухгалтерією підприємства було подано відповідні уточнюючі розрахунки до контролюючих органів, чим скасовано помилкове нарахування на ім'я ОСОБА_1 . Подав заяву про застосування позовної давності, вважає відсутні підстави для стягнення заборгованості за період з 01.01.2019 р. по 18.09.2024 р.
Третя особа подала пояснення, в яких заперечила щодо позовних вимог. Зазначає, що з моменту призначення Керуючого припиненням ДП «НДІБМВ» (Наказ № 198, запис в ЄДР від 11.02.2025) було встановлено факт відсутності належної бухгалтерської та кадрової документації на підприємстві. Колишнім керівництвом, до складу якого входив ОСОБА_3 , не було передано документи фінансово- господарської діяльності, накази, особові справи та бухгалтерські бази даних. Заборгованість по заробітній платі, яка була підтверджена наявними бухгалтерськими даними, була погашено перед всіма працівниками в повному обсязі, в т.ч. і позивачем. Позивачку було звільнено у травні 2025 року та було здійснено виплату заробітної плати, а саме сплачено 297 467,89 грн. Також, на Державному підприємстві проводилася позапланова перевірка органів Держпраці та за результатами якої було складено Акт №Ц/КВ/13278/360 від 27.06.2025 року, відповідно до якого було встановлено одне порушення, яке полягало у невчасній виплаті заробітної плати. За результатами аналізу відновленої документації та проведеного Відповідачем перерахунку взаєморозрахунків встановлено факт переплати заробітної плати Позивачу у розмірі 131 591,56 грн. Також зазначає, що на Державному підприємстві проводилося виплату заробітної плати готівкою через касу підприємства, а отже ОСОБА_1 могла також отримувати грошові кошти готівкою.
Ухвалою судді Савчук Ю.Н. від 08.01.2025 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, зобов'язано Державне підприємство «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» надати суду довідку про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2019 року по 18 грудня 2024 року по кожній з займаних посад; копії наказів про прийняття на роботу ОСОБА_1 по кожній займаній посаді; копії наказів про звільнення ОСОБА_1 ; довідку про наявну заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 з зазначенням періоду виникнення заборгованості та зазначенням займаної посади.
Ухвалою суду від 13.03.2025 р. закрито провадження у справі ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.
Постановою Київського апеляційного суду від 17.07.2025 р. ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасовано, цивільну справу направлено для продовження розгляду до суду
29.09.2025 р. справу передано до провадження судді Осаулова А.А.
Ухвалою судді від 30.09.2025 р. призначено цивільну справу для розгляду справи по суті з повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 14.01.2026 р. залучено ТОВ «Офісний центр «Гоголя» в якості третьої особи до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи через запис до лікаря. В попередньому засіданні заперечив щодо задоволення позову.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, свого представника не направила, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлялась належним чином, причини неявки суд не повідомила.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2022 року у справі №260/4504/20.
Враховуючи те, що позиція відповідача у справі зрозуміла, відображена у відзиві на позов, дата судового засідання була погоджена з представником відповідача, оскільки відповідач є юридичною особою, доказів представлення їх інтересів виключно представником ОСОБА_4 не надано, беручи до уваги предмет позову (стягнення заробітної плати), те, що справа перебуває в провадженні суду з 23.12.2024 р., суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторони відповідача. При цьому, саме по собі створення запису на візит до лікаря не свідчить про наявність поважних причин неприбуття представника в судове засідання. Своїм правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції сторона відповідача не скористалась.
Судом було також враховано, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд, вислухавши пояснення присутнього представника, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача різницю між сумою, яка була належна до виплати за даними Реєстру застрахованих осіб (1 334 646,53) та фактично виплаченою сумою за даними банківської виписки по рахунку (1 063 799,15), що складає 270 847,38 грн.
Так, на підтвердження своїх вимог позивач надала:
- виписку по банківському рахунку за період з 01.01.2019 р. по 13.11.2025 р., з якого вбачається надходження по заробітній платі від Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» на загальну суму 1063799,15 грн. (а.с.97-99 т.2)
- інформацію з Реєстру застрахованих осіб та поданої звітності страхувальника Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ'щодо сум нарахованої заробітної плати (доходу), сплачених страхових внесків (ЄСВ) та відомості про страховий стаж ОСОБА_1 за період з січня 2019 по грудень 2024 р. та з січня 2025 р. по травень 2025 р. та форму ОК-5, з яких вбачається, що за період 01.2019-05.2025 сума нарахувань становить 1 661 106,24 грн, а з урахуванням сплати ПДФО та військового збору сума заробітної плати, що належала до виплати позивачу складає 1 334 646,53 грн. (а.с. 100-102, 103-108 т.2)
Відповідач у справі заперечує наявність будь-якої заборгованості перед позивачем, на підтвердження чого надав:
- довідку Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» від 16.10.2025 р. №16/10-25-2, за якою станом на 01.01.2024 р. перед ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість по заробітній платі 182887,28 грн, станом травень 2025 р. (з урахуванням суми боргу станом на 01.01.2024 р.) - 316967,49 грн до виплати, які повністю виплачені (а.с. 144 т.1);
- платіжні інструкції та реєстр операцій про виплату ОСОБА_1 - 316967,28 грн (а.с. 145-147 т.1)
- заяву про вчинення кримінального правопорушення, витяг з ЄРДС по провадженню №12025100070002009 від 01.10.2025 р.
- відповідь Державної служби з питань праці Центрального міжрегіонального управління від 03.07.2025 р., за якою за інформацією голови комісії з припинення ОСОБА_5 виникла заборгованість перед ОСОБА_1 станом на 30.11.2024 р. - 241500,00 грн, станом на травень 2025 р. - всього 297467,89 грн. Кошти в сумі 297467,89 грн виплачені ОСОБА_1 на карткових рахунок. (а.с.159-161 т.1);
- акт від 27.06.2025 р. за результатами проведеного позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сферах праці Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», яким встановлено заборгованість по виплаті заробітної плати, яка виникла з грудня 2024 р. по червень 2025 р., та була виплачена протягом квітня-червня 2025 р. У вказаному акті міститься прізвище ОСОБА_1 - борг станом на 30.11.2024 р. -241500,00 грн. (а.с.162-166 т.1);
-постанову Подільського районного суду м. Києва від 18.07.2025 р. у справі №758/10426/25 про закриття провадження у справі щодо ОСОБА_5 за ст. 41 ч.1 КУпАП;
- наказ №26/05-19 від 26.05.2025 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з наукової роботи 26.05.2025р. у зв'язку з припиненням (ліквідацією) юридичної особи (а.с. 181 т.1);
- акт від 03.07.2023 р. за результатами проведеного позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сферах праці Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», яким встановлено заборгованість за період з 01.01.2023 р. по 30.06.2023 р. перед 25 працівниками на суму 702996,00 грн. (а.с. 194-197 т.1);
- акт від 12.04.2024 р. за результатами проведеного позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сферах праці Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», яким встановлено заборгованість за період з 01.01.2023 р. по 30.06.2023 р. перед 25 працівниками на суму 459,9 тис. грн.
-список працюючих працівників, перед якими виникла заборгованість з виплати заробітної плати станом на 30.06.2023 р., в якому перед ОСОБА_1 борг - 79679,00 грн. (а.с. 15 т.2)
- довідку Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» від 02.12.2025 р. №02/12-25-1, за якою станом на 30.06.2023 р. перед ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість - 79679,00 грн, станом травень 2025 р. (з урахуванням суми боргу станом на 30.06.2023 р.) - 267876,33 грн до виплати, фактично виплачено 399467,89 грн, переплата 131591,56 грн. (а.с. 11 т.2);
- уточнююча відомість про нарахування заробітної плати від 16.01.2026 р. за вересень 2024 р., за якою ОСОБА_1 помилково було нараховано 6334,55 грн заробітної плати. (а.с. 72 т.2)
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Згідно зі ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Довідка ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. Довідка ОК-5 формується починаючи з 2000 року, та містить відомості про суми заробітку для нарахування соціальних виплат (у тому числі доплата до мінімальної заробітної плати) і страховий стаж. Як правило, ця довідка використовується органами Пенсійного фонду для призначення (перерахунку) пенсії, а також при нарахуванні лікарняних. Також на підставі цієї довідки застрахована особа може проаналізувати свій страховий стаж та заробітну плату, яка в майбутньому буде використана при призначенні пенсії.
В довідках ОК-5 містяться такі дані:
- перелік страхувальників, які подавали про застраховану особу відомості до системи персоніфікованого обліку;
- за кожен місяць по кожному із страхувальників: сума заробітної плати, з якої сплачені внески, кількість днів стажу, відмітка про сплату внесків;
- відомості про спеціальний (пільговий) стаж та відомості про стаж, який зараховується без сплати страхових внесків (наприклад, період отримання допомоги по безробіттю), по страхувальниках і по роках.
Позначка про сплату внесків в довідках ОК-5, позначається словами "Так" або "Ні". Якщо в довідках суму заробітної плати вказано, але внески не сплачено (відмітка "Ні"), то такий місяць до страхового стажу не зараховується.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2025 року у справі №587/1641/21 виснував, що довідки Пенсійного фонду України та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків містять індивідуальні відомості про застраховану особу або ж суми задекларованих до виплати коштів і сплачених податків. Проте ці документи не доводять факт саме виплати відповідачем заробітної плати позивачу.
Між тим, окрім довідок за формою ОК-5 позивач надала виписку по картковому рахунку. Відповідач у справі не заперечував факт нарахування заробітної плати позивачу на вказаний рахунок.
Відповідно до відомостей довідки ОК-5 сума нарахованої заробітної плати з 01.2019 по 05.2025 - становить 1 661 106,24 грн, а з урахуванням сплати ПДФО та військового збору - 1 334 646,53 грн. Відповідно до наданих позивачем виписок з банківських рахунків за вказаний період відповідачем виплачено позивачу заробітну плату у розмірі 1063799,15 грн.
Різниця між виплаченими сумами складає 270847,38 грн.
Доказів виплати відповідачем заробітної плати позивачу готівкою не надано. Такими документами відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні можуть бути відомість про виплату готівки та / або касові ордери, які підписані відповідачем (працівником).
Верховний суд у справі з подібних правовідносин № 587/1641/21 у постанові від 19.02.2025 року зазначив, що у правовідносинах із роботодавцем працівник є менш захищеною і більш економічно слабкою стороною, тому поведінка власника або уповноваженого ним органу у таких правовідносинах повинна бути послідовною».
Інформація, відображена у Формі ОК-5 відповідачем не спростована первинними бухгалтерськими документами, окрім періоду за вересень 2024 р. - коли було подано уточнюючий розрахунок. Інформація подання уточнюючих розрахунків за інші періоди в матеріалах справи відсутня.
Посилання відповідача щодо невідповідності інформації, відображеної в формі ОК-5, суд не приймає до уваги, оскільки позивачка, як працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах і не може будь-яким чином впливати на інформацію про доходи яка була надана керівником підприємства та головним бухгалтером до Реєстру застрахованих осіб.
Крім цього, надані позивачем довідки ОК-5, ОК-7 сформовані засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, а відповіді Головного пенсійного фонду України в м. Києві містять відмітку про підписання їх ЕЦП відправником, а тому вказані докази є належними та допустимими. Підстав для неприйняття вказаних доказів суд не вбачає.
Надані акти перевірки за результатами проведеного позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сферах праці Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» не підтверджують відсутності заборгованості перед позивачем, починаючи з січня 2019 року по дату звільнення, оскільки перевірки фактично стосувались періоду з 01.01.2023 р. по 30.06.2023 р. та з грудня 2024 р. по червень 2025 р.
Судом також враховано, що акт перевірки тільки фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, що зобов'язує до вчинення будь-яких дій. Він не є юридичною формою рішення і сам по собі не породжує певних правових наслідків для посадової особи, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.
Cхожий за змістом висновок наведений у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № П/811/2893/14А.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20-ц зазначено, що згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки відповідач, як роботодавець, не надав до суду доказів належно виконаних ним обов'язків щодо сплати заробітної плати позивачу за спірний період, позовні вимоги ОСОБА_6 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача 265748,07 грн заборгованості по заробітній платі (1 334 646,53 грн. - 1063799,15 грн. - 5099,31 (коригування за вересень 2024). При цьому, вказана сума розрахована після утримання обов'язкових платежів (ПДФО та військового збору).
Крім цього, відповідач подав заяву про застосування позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
У цій справі позивачка просила стягнути заборгованість за період з 01.01.2019 р. по 26.05.2025 р.
У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України, у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право гідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У постанові від 28.07.2022 у справі № 300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Виходячи з наведено, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
При цьому, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, абзацами шостим-сьомим пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/25 у справі №1-7/2024 (337/24) передбачено, що критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність; розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково. Водночас оцінка розумності такого строку не може ґрунтуватися на гіпотетичних випадках незнання закону; вирішальним є те, чи забезпечує строк реальну можливість реалізувати право у звичайних умовах.
Водночас Конституційний Суд України звертає увагу, що введення воєнного стану в Україні об'єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними. Законодавець, установлюючи строки звернення працівника до суду, має враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов'язані з ним об'єктивні перешкоди в доступі до правосуддя.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року.
Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду.
Отже, пов'язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення", але не врахував специфіки правовідносин, що тривають (абзаци четвертий-шостий пунтку 4 цього Рішення Конституційного Суду України).
З абзаців сьомого-восьмого пункту 5 цього Рішення Конституційного Суду України видно, що законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов'язана з об'єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі. Водночас законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов'язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб'єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов'язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.
Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту (Абзац дев'ятий пункту 9 цього Рішення Конституційного Суду України).
Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 справа № 577/6059/25.
При вирішенні питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду судом також враховано, що Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до КЗпП України та глава ХІХ Прикінцеві положення вказаного Кодексу викладена у наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто, з 02 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, який у подальшому постановами Кабінету Міністрів України продовжувався та діяв до 30.06.2023 р.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.05.2023 р. у справі № 947/10679/22.
Відтак, посилання представника Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ»» щодо порушення позивачем строку звернення до суду є безпідставним.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 265748,07 грн
В порядку, визначеному ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі - 2657, 48 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273 - 279, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», третя особа - ТОВ «Офісний центр «Гоголя», про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 265748,07 грн
В задоволенні іншої частини позовних вимоги - відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» на користь держави судовий збір в сумі 2657, 48 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Відповідач: Державне підприємство «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», код ЄДРПОУ 00294349, м. Київ, вул. Костянтинівська, 68.
Третя особа - ТОВ «Офісний центр «Гоголя», код ЄДРПОУ 43419457, м. Одеса, вул. Садова, 3
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов