Справа № 756/14645/25
Провадження № 2/761/5360/2026
18 травня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва
у складі: головуючого - судді Савчук Ю.Н.,
за участі секретаря судового засідання Фортуни М.А.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м.Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача звернулася до з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування свого позову представник позивача зазначила, що 15.11.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8482183. Згідно укладеного договору позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений строк, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві кредит , сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором. Всупереч умовам договору, відповідачка не виконала свої зобов'язання, що і спричинило заборгованість по кредиту.
25.06.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 25062025/1 відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників , вказаними у реєстрах боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 25.06.2025 до договору факторингу № 25062025/1 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20 440 грн., з яких:
- 6 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу;- 7 200 грн. - сума заборгованості за відсотками; 7 240 грн.- заборгованість за пенею.
Відповідачка в добровільному порядку не сплатила заборгованість, що і стало підставою звернення позивача до суду.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце судового розгляду була належним чином повідомлена.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно до положення ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що 15.11.2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8482183.
Згідно укладеного договору позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений строк, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором.
Відповідно до п. 1.3, 1.4, 1.5, 1.7 кредитного договору № 8482183 від 15.11.2024 року та паспорту споживчого кредиту сума кредиту складає 4 000 грн., строк- 360 днів, стандартна процентна ставка 366 % річних, реальна річна процентна ставка 2333, 95 %, денна процентна ставка- 1 % .
Згідно з п.п. 1.8.2 п.1.8 кредитного договору загальні витрати за кредитом складають 14 400 грн.
15.11.2024 року додатковою угодою було внесено зміни до кредитного договору № 8482183 від 15.11.2024 року щодо збільшення суми кредиту до 6000 грн.
За змістом паспорту споживчого кредиту загальні витрати за кредитом з врахуванням збільшення суми кредиту складають 21 600 грн.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У силу положень ч.2 ст.41, ст.49 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3)надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 200/5647/18 зауважив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Електронні платіжні системи (ЕПС) - це цифрові сервіси для проведення безготівкових розрахунків у мережі Інтернет та через термінали, що дозволяють оплачувати товари, послуги (комунальні, мобільний зв'язок) та здійснювати перекази.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Документом на переказ є електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.
Засіб дистанційної комунікації - засіб комунікації, що використовується у процесі укладання правочинів щодо надання платіжних послуг (у тому числі для надсилання та отримання всіх необхідних для цього документів та відомостей) та/або ініціювання платіжних операцій без фізичної присутності надавача платіжних послуг та користувача.
Еквайрингова установа (еквайр) - юридична особа, яка здійснює еквайрінг.
Еквайрингом в свою чергу є послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі;
Емітентом електронних платіжних засобів вважається банк, що є учасником платіжної системи та здійснює емісію електронних платіжних засобів;
Платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.
Відповідно до п.п.11 п.3 розділу I Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164 , електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.
За змістом п. 153, 154 розділу VIII Положення документи за операціями з використанням платіжних інструментів можуть бути в паперовій та/або електронній формі. Документи за операціями з використанням платіжних інструментів повинні містити обов'язкові реквізити, визначені цим Положенням та нормативно-правовими актами Національного банку з питань організації касової роботи.
Згідно п. 159-160 Положення документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Документи за операціями з використанням платіжних інструментів повинні містити такі обов'язкові реквізити:
1) ідентифікатор еквайра або інші реквізити, за допомогою яких є можливість ідентифікувати еквайра;
2) ідентифікатор отримувача:
для юридичної особи - найменування та код за ЄДРПОУ;
для фізичної особи-підприємця та фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, - РНОКПП або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта);
для фізичної особи - унікальний (повний) номер платіжного інструменту/номер рахунку/електронний гаманець/унікальний ідентифікатор, лише якщо унікальний ідентифікатор було зазначено в платіжній інструкції;
3) ідентифікатор платіжного пристрою;
4) дату та час здійснення операції;
5) суму та валюту операції;
6) суму комісійної винагороди еквайра (за наявності);
7) унікальний номер платіжного інструменту держателя [зазначається унікальний (повний) номер платіжного інструменту держателя, включаючи платіжні операції, здійснені на користь фізичної особи]. Унікальний номер платіжного інструменту держателя може зазначатися у форматі, що дозволений правилами безпеки емітента або платіжної системи (для платіжних інструментів, що використовуються для здійснення операцій у платіжній системі), у разі здійснення платіжної операції на користь торговця (платіжної операції, метою якої є оплата вартості товарів чи послуг цього торговця).
8) призначення платіжної операції;
9) унікальний код операції/у разі використання платіжного інструменту в платіжній системі: найменування платіжної системи та код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі.
Відповідно до п.122 Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 25.09.2018 № 103, надавач платіжних послуг забезпечує формування касових документів, що створюються платіжним пристроєм із застосуванням емітованих платіжних інструментів, які мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) назву платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; 2) ідентифікатор надавача платіжних послуг або інші реквізити, за допомогою яких є можливість ідентифікувати надавача платіжних послуг; 3) номер платіжного пристрою;
4) дату та час здійснення операції; 5) суму та валюту операції; 6) призначення платежу/зміст операції; 7) реквізити емітованого платіжного інструменту; 8) унікальний код операції в разі використання платіжного інструменту в платіжній системі: найменування платіжної системи та код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; 9) суму комісійної винагороди.
Унікальний номер платіжного інструменту у форматі безпеки - це замаскований або зашифрований номер картки (PAN), що відповідає стандартам безпеки емітента або платіжної системи (PCI DSS). У фіскальних чеках та при онлайн-оплатах він відображається у вигляді перших 6 та останніх 4 цифр (наприклад, НОМЕР_1 ).
PCI DSS (Payment Card Industry Data Security Standard) - це міжнародний стандарт безпеки, що захищає дані власників карток від шахраїв, маскуючи повний номер, термін дії та CVV. Він вимагає приховувати частину номера (зазвичай залишаючи 6 перших і 4 останні цифри) у чеках, виписках та інтернет-банкінгу. Дотримання є обов'язковим для банків та сервісів, що обробляють платежі
Отже, маска банківської карти - це частково прихований номер картки (зазвичай 16 цифр), де більшість цифр замінено на символи (наприклад, зірочки * або X), щоб захистити персональні дані користувача.
Підтвердженням щодо здійснення переказу кредитних коштів в сумі 4 000 грн. ТОВ «ФК «Контрактовий дім» через платіжну систему на підставі Договору, укладеного з ТОВ «Авентус Україна», 15.11.2024 на банківську картку ОСОБА_1 НОМЕР_2 , яка була емітована на ім'я відповідача, є квитанція ID операції, номер транзакції 1510631660, що підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім» № 7/12409 від 27.06.2025 року.
У вказаному документів зазначено дату та суму переказаних коштів на ім'я відповідача, номер банківської картки.
Унікальний номер платіжного інструменту держателя, тобто номер банківської картки, зазначено у форматі, що дозволений правилами безпеки емітента або платіжної системи, а саме: у вигляді перших 6 та останніх 4 цифр.
Отже, позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за позикою долучено документ, передбачений ст.ст.41, 49 Закону України «Про платіжні послуги», ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», який підтверджує зарахування коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.
25.06.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 25062025/1 відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників , вказаними у реєстрах боржників.
За змістом п.1.2 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту приймання-передачі відповідного Реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 25.06.2025 року за До договором факторингу № 25062025/1 від 25.06.2025 року та Реєстру боржників від 25.06.2025 (Додаток № 1 до договору факторингу № 25062025/1 від 25.06.2025 року ) ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 20 440 грн., з яких:- 6 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу;- 7 200 грн. - сума заборгованості за відсотками; 7 240 грн.- заборгованість за пенею.
Відповідно до ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, в силу приписів вказаної статті ЦК України обов'язок клієнта відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) кореспондується обов'язку фактора передати в розпорядження клієнта грошові кошти.
Отже, договір факторингу носить оплатний характер.
Як вбачається із п. 3.3. Договору факторингу ціна продажу за Договором становить 2049443,22 грн.
Фактором як новим кредитором проведено повний розрахунок з клієнтом як первісним кредитором в сумі 2 049 443,22 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 732 від 27.0.2025 року.
Всупереч умовам договору відповідачка не виконала свої зобов'язання ані перед первісним, ні в подальшому перед новим кредитором, що і спричинило заборгованість за кредитом.
Судом встановлено, що 21.10.2024 року між ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №73225361.
Згідно укладеного договору позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений строк, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором.
Відповідно до п. 2.1 -2.4 кредитного договору та паспорту споживчого кредиту сума кредиту складає 10 000 грн., строк - 30 днів, фіксована процентна ставка 0,225 % річних, денна процентна ставка- 0,725 % , процентна ставка за понадстрокове користування кредитом- 2,70 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1090,5%, пеня- 2,7 відсотків, комісія за надання кредиту- 15 % від суми наданого кредиту, що складає 1 500 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 12 175 грн.
Доказів видачі кредитних коштів позивачем не подано, в той час, коли відповідно до ч.2 ст.1046 Цивільного кодексу України Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а згідно з ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості станом на 18.07.2025 року, зобов'язання за кредитним договором частково виконувалися позичальником.
КЦС ВС у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 199/1917/19 зроблено правовий висновок щодо того, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Подані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів.
Кредитор надав відповідачу кредитні кошти, але відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, оскільки належним чином не виконав свого зобов'язання щодо сплати в рахунок повернення кредиту, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, стягнення якої позивач має право вимагати в судовому порядку.
27.03.2025 року між ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 27/03/25, відповідно до умов якого ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників , вказаними у реєстрах боржників.
За змістом п.1.2 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту приймання-передачі відповідного Реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованостей та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 27.03.2025 року До договором факторингу № 27/03/25від 27.03.2025 року та Реєстру боржників від 27.03.2025 (Додаток № 2 до договору факторингу № № 27/03/25від 27.03.2025 року) ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 14 620,33 грн.
Відповідно до ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Таким чином, в силу приписів вказаної статті ЦК України обов'язок клієнта відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) кореспондується обов'язку фактора передати в розпорядження клієнта грошові кошти.
Отже, договір факторингу носить оплатний характер.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна продажу визначається в Додаткових угодах до цього Договору окремо для кожного Реєстру боржників і вказується у таких Реєстрах боржників.
Як вбачається із п. 4 Додаткової угоди від 27.03.2025 року до договору факторингу № 27/03/25від 27.03.2025 року, ціна продажу за Договором становить 3 134 708,26 грн.
Фактором як новим кредитором проведено повний розрахунок з клієнтом як первісним кредитором в сумі 3 134 708,26 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 682 від 31.03.2025 року.
Ч.3 ст.1079 ЦК України встановлено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до п.29, 33, 48, 65 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» ліцензія - право юридичної особи здійснювати діяльність з надання певних видів фінансових послуг, підтверджене записом у Реєстрі; надавач фінансових послуг - фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, - інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів; Реєстр - реєстр (перелік) надавачів фінансових або супровідних послуг, який ведеться Регулятором, а інформація з якого оприлюднюється у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Регулятора; фінансова установа - юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності товариства є надання інших фінансових послуг, КВЕД 64.99.
Як вбачається із Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" (ЄДРПОУ 35625014) включено до Реєстру фінансових установ.
Згідно з Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 691 від 23.03.2017 року, ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" отримано ліцензію на надання фінансових послуг, в тому числі послуг з факторингу.
Таким чином, ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" має статус фінансової установи, а відтак суб'єктний склад договору факторингу відповідає вимогам ст.1079 ЦК України.
Зобов'язання боржника за договором повернути кредитору, отриману грошову суму та винагороду за користування грошима, на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманого кредиту та винагороди за користування грошима, а кредитор має право, - вимагати повернення наданого кредиту та сплати процентів.
До встановлених судом правовідносин, які склалися між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Зобов'язання боржника за договором повернути кредитору, отриману грошову суму та винагороду за користування грошима, на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманого кредиту та винагороди за користування грошима, а кредитор має право, - вимагати повернення наданого кредиту та сплати процентів.
Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З'ясувавши обставини справи, оцінивши надані докази, суд вважає встановленим та доведеним, що сторони, діючи вільно, на власний розсуд уклали кредитний договір.
Сторонами було погоджено всі істотні умови договору та відповідач був ознайомлений з ними, про що свідчить його підпис .
Кредитор надав відповідачу кредитні кошти, але відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, оскільки належним чином не виконав свого зобов'язання щодо сплати в рахунок повернення кредиту, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, стягнення якої позивач має право вимагати в судовому порядку.
Визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту, суд враховує, що розрахунок заборгованості за тілом кредиту, наданий позивачем, є повним, чітким, узгоджується з умовами кредитного договору, відповідачем не спростований, тому суд вважає його належним та допустимим доказом і бере за основу при винесенні цього рішення.
Оскільки, сторонами було належним чином укладено кредитний договір, який відповідачем підписаний, а отже остання ознайомлена з його істотними умовами, проте, які не виконані в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в частині стягнення тіла кредиту та відсотків в розмірі 26 320,33 грн.
Щодо стягнення заборгованості за пенею, штрафами в сумі 7 240 грн. за кредитним договором № 8482183, суд зазначає наступне.
Згідно ЗУ від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п.18, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
В частині позову щодо стягнення заборгованості за разовою комісією за надання кредиту в розмірі 1500 грн. за кредитним договором № 73225361, суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;
3) загальний розмір наданого кредиту;
4) порядок та умови надання кредиту;
5) строк, на який надається кредит;
6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);
7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);
8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;
9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов'язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені;
10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит;
12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;
13) порядок дострокового повернення кредиту;
14) відповідальність сторін за порушення умов договору;
15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
Отже, ч. 2 ст. 8 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за надання кредиту, а передбачають сплату комісії пов'язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 13.07.2022 року № 363/1834/17, зауважено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону N 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного суду в постанові від 20.07.2022, прийнятій по справі №343/557/15-ц, провадження №61-10414св20, умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.
Так, умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання фінансового інструменту.
Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено одноразову плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п. 1.5.1 договору про споживчий кредит № 2493091 від 26.11.2020 умови щодо обов'язку позичальника сплатити одноразову комісію за надання кредиту в сумі 1330,00 гривень, є нікчемними.
Крім того, як вбачається зі змісту договору № 73225361 від 21.10.2024 року відповідач погодив комісію «за надання кредиту» в розмірі 1500 грн., засвідчивши це своїм електронним підписом, тоді як у договорі позивач не зазначив та не надав доказів, переліку послуг «за надання кредиту» та їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору, відповідна умова кредиту є нікчемною відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»..
За таких обставин, банком без належних на те правових підстав нарахована комісії за надання кредиту, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по комісії - 1500 грн. є необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 2 271 грн. (2 6320.33 грн. : 35060,33 грн. = 0,75% х 3028 грн.)
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 509, 526, 530, 610-612, 616, 1048, 1054 ЦК України, та ст. ст. 2, 13, 77, 81, 141, 263-265 ЦПК України, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи : 01032 , м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) суму заборгованості: за кредитним договором №8482183 від 15.11.2024 року в розмірі 13 200 грн., з яких:- 6000 грн. заборгованість за основною сумою боргу;- 7200 грн. заборгованість за відсотками та заборгованість за кредитним договором № 73225361 від 21.10.2024 року в розмірі 13 120,33 грн., з яких - 7511 грн.- заборгованість за основною сумою боргу, 5 609,33 грн. - заборгованість за відсотками.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи : 01032 , м. Київ, вул.. Симона Петлюри, 30) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 271 грн. (дві тисячі двісті сімдесят одна гривня) 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Повний текст рішення складено 22.05.2026 року.
Суддя: