Справа №:755/3374/20
Провадження №: 1-кп/755/292/26
м. Київ "25" травня 2026 р.
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах кримінального провадження відомості відносно якого внесені до ЄРДР №12019100040008106 від 27.09.2019 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Миколаїв, неодруженого, з середньо-технічною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимого;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
встановив:
У судовому засіданні суд, відповідно до ст. 331 КПК України, поставив на обговорення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 оскільки раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 31 травня 2026 року.
Прокурором просив продовжити строк тримання під вартою без визначення розміру застави, у зв'язку з тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були встановлені під час обрання відносно нього виняткового запобіжного заходу, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення, продовжують існувати. Інші, більш м'які, запобіжні заходи не можуть забезпечити обвинуваченому.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечив проти продовження обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд вислухавши думку учасників судового розгляду приходить до наступного:
Згідно ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Крім того, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Ризиком у контексті кримінального процесу є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Зважаючи на сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи учасників процесу не вбачається достатньо підстав вважати тримання обвинуваченого під вартою таким, що порушує його право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.
Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянню, яке інкримінується обвинуваченому, суд приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід.
При розгляді питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою судом враховано, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі відсутність у обвинуваченого родини, малолітніх дітей на утриманні, постійного місця роботи, його майновий стан, репутацію обвинуваченого, наявність судимостей.
Беручи до уваги доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати. Крім того, судом враховується, 01.08.2019 року слідчим суддею у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів, що становить 57630грн. 10.09.2019 року ОСОБА_3 вніс заставу після чого неможливо було встановити його місцезнаходження. В подальшому, відносно ОСОБА_3 неодноразово застосовувався привід, а також його було оголошено в розшук та судом було надано дозвіл на його затримання з метою приводу в судове засідання для розгляду питання про застосування запобіжного захожу у виді тримання пі вартою. Так, судом у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою у зв'язку його систематичною неявкою до суду.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_3 , оскільки на даний час не відпали ризики, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства.
Вимогами статті 11 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.
Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини передбачені ст. 206 КПК України, відповідно до ч.6 якої, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі, слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я ув'язнених, яке має адекватно охоронятись.
Відповідно до п.135 Рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) у справі «Кушнір проти України» від 11.03.2014 року (заява № 42184/09), Суд зазначає, що влада повинна забезпечити всеосяжне спостереження за станом здоров'я затриманого та його лікування під час перебування під вартою, своєчасні і правильні діагнози й лікування та, якщо цього вимагає медичний стан ув'язненого, регулярний і систематичний контроль і всебічну терапію, спрямовану, по можливості, на лікування захворювань затриманого або запобігання їх загостренню, а не на усунення симптомів. Влада повинна також показати, що були створені всі необхідні умови для призначеного лікування. У той самий час при оцінці адекватності лікування слід керуватися перевіркою на належне старання, бо зобов'язання держави надати лікування важко хворому затриманому є зобов'язанням дії, а не зобов'язанням результату.
Пунктом 66 рішення ЄСПЛ у справі «Барило проти України» від 16.05.2013 року (заява №9607/06) Суд також зазначає, лише той факт, що ув'язненого оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може привести до висновку, що медична допомога була достатньою.
Органи влади мають забезпечити повну фіксацію стану здоров'я особи, яка тримається під вартою, та лікування, яке ця особа отримувала під час перебування під вартою чи позбавлення свободи; забезпечити своєчасність та правильність діагнозів та догляду; а також, у разі необхідності та залежно від характеру захворювання, забезпечити регулярний та систематичний нагляд, який включає в себе всебічний план лікування, що має бути спрямований на лікування захворювань ув'язненого та запобігання їх погіршення, а не на усунення симптомів. Державну органи також повинні довести, що були створені умови, необхідні для призначеного лікування, щоб це лікування було дійсно отримано.
Викладені в рішеннях Європейського суду з прав людини вимоги, є такими, що підлягають обов'язковому застосуванню відповідними державними інституціями, в тому числі для забезпечення належного медичного обстеження та лікування будь-якої особи, яка тримається під вартою, тобто знаходиться під юрисдикцією держави.
Таким чином, виходячи з норм чинного національного та міжнародного законодавства, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 на даний час продовжує утримуватися у ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 182, 194, 314-316, 331, 376 КПК України, суд -
ухвалив:
Клопотання - задовольнити.
Продовжити застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 діб до 23 липня 2026 року включно.
На підставі ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати розмір застави.
Ухвала слідчого судді, щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: