03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 752/11547/25 Головуючий у суді першої інстанції - Слободянюк А.В.
Номер провадження № 22-ц/824/7095/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
27 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», поданою представником Линник Вікторією Костянтинівною, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В., у місті Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2025 року ТОВ «Новий Колектор»звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило суд стягнути з останнього на його користь заборгованість за кредитним договором №0795-4817 від 13 вересня 2021 року у загальному розмірі 7 340 грн, з яких: 1 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 6 340,00 грн - заборгованість за відсотками, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 13 вересня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 0795-4817 відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді кредитної лінії строком на 300 календарних днів з процентною ставкою 3 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом. Сторони погодили процентні ставки: «Стандартна» - фіксована незмінна у розмірі 3% за кожен день користування кредитом; «Знижена» - фіксована незмінна у розмірі 2,0% за кожен день користування кредитом. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: 10 000 грн та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом 9 000 грн.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 1 000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на його платіжну картку.
26 грудня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу № УКФ -261224-2, у відповідності до умов якого первісний кредитор відступив позивачу права вимоги до боржників, в тому числі за договором № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року.
На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших передбачених договором платежів.
Позивачем на номер телефону відповідача було направлено SMS-повідомлення про відступлення права вимоги за Договором факторингу №УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконує взяті на себе за кредитним договором зобов'язання позивач був вимушений звернутися до суду для врегулювання спірного питання у судовому порядку.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 рокупозов ТОВ «Новий Колектор» залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ТОВ «Новий Колектор» - Линник В.К. подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на підтвердження укладання кредитного договору № 0795-4817 від 13 вересня 2021 рокувідповідачем з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було надано до суду електронний доказ в паперовій формі, підписаний одноразовим ідентифікатором, що відповідає ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Вказує, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано подано копію інформаційної довідки про моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Укр Кредит Фінанс», що відображає чітку хронологію дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно- комунікаційній системі позивача - веб-сайті «https://creditkasa.ua».
Поряд із цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.
Відтак, між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами, не спростованими відповідачем.
Вказував, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту, а відтак є належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Посилаючись на зміст п. 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит») від 03 листопада 2021 року № 113, яким передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу); п. 22 постанови Правління НБУ «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05 листопада 2014 року № 705, якою передбачено, що торговець зобов'язаний не копіювати електронного платіжного засобу чи його реквізитів та не вносити повного номера електронного платіжного засобу до облікових книг та/або до електронних баз даних комп'ютерних програм торговця тощо, і ті ж самі положення передбачені п. 64 постанови Правління НБУ «Про затвердження положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року № 164.
Таким чином, відповідачем при оформленні кредиту було зазначено повний номер картки, але відповідно до вищенаведених постанов Правління НБУ позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначив самостійно в системі кредитодавця на сайті https://creditcasa.ua, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею, якою володіє виключно банк-емітент картки.
У зв'язку з наведеним, довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування кредитних коштів за кредитним договором. Водночас незрозумілими є мотиви, з яких суд вважає неналежним доказом наявності заборгованості за кредитним договором таку довідку. Оскільки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Такі ж висновки щодо правомірності укладення сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містяться в постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Звертає увагу, що відповідач не надав до суду виписки по рахунках в банківських установах, в тому числі по рахунку НОМЕР_1 , який зазначив при оформленні кредиту, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений ст. 81 ЦПК України.
Відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та невиконання умов кредитного договору.
Щодо договору факторингу та переходу прав вимоги за останнім, посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові у справі № 916/2286/16 про те, що договір факторингу, укладений з порушенням умов, є оспорюваним, тобто його недійсність встановлюється судом. За відсутності доказів оскарження відповідачем чи сторонами договору його умов, відсутні підстави для висновку про його недійсність.
Вважає, суд мав звернути увагу не на порядок розрахунків фактора та клієнта, а на саму суть договору, момент виникнення прав і обов'язків у його сторін, що було залишено поза увагою суду першої інстанції.
Також наголошує, що питання виконання договору факторингу стосуються фактора та клієнта і не є предметом доказування у даній справі. Недійсність даного договору судом не встановлена, як і не встановлена його фраудаторність.
Враховуючи те, що документи, які підтверджують факт сплати позивачем визначеної договором факторингу №УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року плати за перехід права вимоги не стосуються предмету доказування у даній справі, суд мав усі підстави, права та можливість у відповідності до положень п. 4, 5 ч. 5, ст. 12, ч. 7 ст. 81, ЦПК України витребувати необхідні йому для всебічного встановлення обставин справи докази, однак не використав цю процесуальну можливість.
Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне виконання відповідачем зобов'язань та які б спростовували суму заборгованості.
Суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідача, в суді апеляційної інстанції подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою шляхом поштового направлення на адресу зазначену в позовній заяві та в апеляційній скарзі, яке повернулися до апеляційного суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша і друга статті 131 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції..
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13 вересня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 0795-4817, відповідно до умов якого позичальнику, на умовах строковості, платності і поворотності, було надано кредит у розмірі 1 000,00 грн, строком на 300 календарних днів з дати отримання за процентною ставкою 3 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом, який підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора А226 (а.с. 19-22).
26 грудня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № УКФ-261224-2, відповідно до умов якого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» передає (відступає), а ТОВ «Новий Колектор» набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та передає первісному кредитору під відступлення права вимоги грошові кошти за плату в порядку та строки встановлені цим договором (а.с. 14-17,17 зворот).
Відповідно до реєстру № 1 до договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року ТОВ «Новий Колектор» набуло права грошової вимоги у сумі 7 340,00 грн до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 0678-3706 від 19 квітня 2021 року (а.с. 34-36, 36 зворот).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, на які посилається позивач у позові, зокрема, позивачем не надано належних доказів на підтвердження виконання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» умов Кредитного договору № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок саме відповідача у справі - ОСОБА_1 , як позичальника, шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.
Надаючи оцінку переходу прав вимоги, суд дійшов висновку, що представником позивача не доведено належними та допустимими доказами факту сплати позивачем визначеної Договором факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року плати за перехід права вимоги за вищезазначеним кредитним договором і, як наслідок, слід констатувати про відсутність у позивача права вимоги до відповідача та права на звернення до суду із даним позовом. Крім того, представником позивача належним чином не доведено і факту перерахування кредитних коштів за вищезазначеним кредитним договором на рахунок відповідача.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту, позивач посилався на те, що 13 вересня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 0795-4817 відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1 000,00 грн у вигляді кредитної лінії строком кредитування 300 календарних днів з дати отримання. Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
В договорі про відкриття кредитної лінії, Правилах та Паспорті споживчого кредиту зазначено, що вони підписані позичальником 13 вересня 2021 року з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А226.
Разом із тим, доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Укр кредит фінанс» суду не надало. Зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі.
Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який він вказав під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірнику кредитного договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор, зазначений в кредитному договорі та супутніх документах, є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією.
Такими належними та допустимими доказами міг бути моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, яким зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів, а на підтвердження ідентифікації ОСОБА_1 , в тому числі через систему BankID - фото з паспортом ОСОБА_1 , на підтвердження того, що саме відповідач оформлювала кредитні відносини з ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Разом із тим, такі докази не подавалися до суду першої інстанції, оскільки документ під назвою «Моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі», складений від імені директора ТОВ «Укр Кредит Фінанс», але не підписаний ним і не завірений печаткою юридичної особи, не може вважатися допустимим доказом. (а.с. 33)
На підтвердження факту видачі ОСОБА_1 кредиту позивачем надано довідку, складену за підписом директора та завірену печаткою ТОВ «Укр Кредит Фінанс», про перерахування суми кредиту № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року, ОСОБА_1 , згідно якої датою платежу є 13 вересня 2021 року, тип операції - видача кредиту, платіжна система - EASYPay_API, платіж № 990398534, № платіжної карти - НОМЕР_1 , сума платежу - 1 000 грн. (а. с. 12).
Оцінюючи вищевказаний доказ, суд першої інстанції правомірно зазначив, що вказаний доказ не підтверджує факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач, а отже є неналежним; матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач володів або користувався банківською карткою НОМЕР_1 , даний номер не є повним; позивач також не просив суд витребувати ухвалою суду в емітента карти НОМЕР_1 інформацію про факт зарахування коштів, дату зарахування коштів та їх суму.
Разом з тим, як зазначив суд першої інстанції, та з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що платіжне доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки за формою та змістом не відповідає вимогам, установленим Законом України «Про платіжні послуги» у відповідній редакції. Надана ТОВ «Укр Кредит Фінанс» копія платіжного доручення є документом, який створено самою фінансовою установою, не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.
Також в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором, а також первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року.
Таким чином, позивачем не надано належного доказу того, що заявлена сума кредитних коштів в розмірі 1 000 грн була перерахована на картковий рахунок саме відповідача у справі.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості; даний розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, в яких відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 1 000 грн. за договором про відкриття кредитної лінії № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи у розділі відомостей про позичальника в договорі про відкриття кредитної лінії № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року зазначено прізвище, ім'я, по батькові ОСОБА_1 , адресу її проживання, ідентифікаційний код та серію і номер паспорта.
Однак, кредитний договір не містить відомостей про одноразовий ідентифікатор, який має бути згенерований при підписанні відповідачем ОСОБА_1 цього договору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів здійснення безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника, у зв'язку з чим позов ТОВ ««Новий Колектор»» про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року, не підлягає задоволенню.
Щодо оцінки договору факторингу від 26 грудня 2024 року № УКФ-261224-2, укладеного між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор», згідно якого останній отримав право вимоги за кредитним договором № 0795-4817 від 13 вересня 2021 року колегія суддів зазначає, що такий договір не оспорюється сторонами та не є предметом розгляду у цій справи, а тому висновки суду першої інстанції щодо цього не впливають на правильність вирішення спору по суті.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», поданою представником Линник Вікторією Костянтинівною, залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Текст постанови складено 27 травня 2026 року.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська Фінагеєв В.О.