03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ск/824/5/2026
25 травня 2026 року м. Київ
Справа № 824/136/25
Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Ящук Т.І., за участю секретарів судового засідання Мицавки Ю.Ю., Слив'юк С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)»,
та заяву ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки,
встановив:
03 грудня 2025 року представник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Т. Сліпачук за Арбтіржним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)».
В обґрунтування заяви представник боржника зазначила, що в період з 27 листопада 2009 року по 09 жовтня 2023 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Шляхом об'єднання зусиль, спільної праці та коштів сторони набули у власність об'єкти нерухомого майна, а також здійснили вклади в статутний фонд господарських товариств комерційного призначення.
29 жовтня 2016 року сторони заснували словацьке комерційне підприємство «Pradata S.R.O» зі статутним капіталом 5000 євро. Розподіл часток здійснено 85/15, де 85% (4250 євро) частки статутного капіталу належало ОСОБА_1 , а 15% (750 євро) - ОСОБА_3
10 грудня 2021 року сторони уклали договір купівлі-продажу акцій у Компанії «Pradata S.R.O.», за умовами якого стягувач ОСОБА_3 зобов'язалася передати боржнику ОСОБА_1 частку статутного капіталу, а боржник - оплатити її вартість у розмірі 1 500 000 євро.
На виконання умов договору стягувач передала боржнику 15% частки в статутному капіталі, тоді як 22 квітня 2022 року боржник сплатив на її користь 100 000 євро.
04 серпня 2023 року стягувач задовольнила вимоги кредитора за іпотечним договором, укладеного між нею і ТОВ «Гранд Бюро», яке є іншим господарським товариством, заснованим подружжям, внаслідок чого отримала 227 451,20 євро, що у гривневому еквіваленті складало 9 096 100 грн.
Таким чином, стягувач вважала, що в неї існувало право грошової вимоги на суму 1 172 548,60 євро, що стало підставою для звернення до міжнародного комерційного арбітражу з метою вирішення цього спору.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухваленим Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено,
Зобов'язано ОСОБА_1 виплатити ОСОБА_3 1 172 548,6 євро і 50% арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 дол. США.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення відсотків відмовлено.
Проте, на думку боржника, рішення міжнародного комерційного арбітражу є незаконним і підлягає скасуванню з таких підстав:
1. Боржника не було належним чином повідомлено про призначення арбітра і про арбітражний розгляд, внаслідок чого боржник не міг подати свої пояснення.
Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу в цій частині мотивована тим, що повідомлення про арбітраж отримала «інша особа», відмінна від боржника в розумінні статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ.
Зауважує, що положення підпункту «b» пункту 3 і пункту 4 статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ передбачають, що за відсутності зазначення конкретної адреси повідомлення вважається врученим, якщо його доставлено за постійним місцем проживання адресата або за його поштовою адресою.
Проте, про арбітражне провадження боржника було повідомлено шляхом направлення листа на електронну пошту, що не може вважатися «належним чином повідомлений» у розумінні Регламенту ЮНСІТРАЛ, адже пунктами 13.1., 13.3. договору купівлі-продажу від 10.12.2021 сторони погодили, що повідомлення направляється у письмовій (паперовій) формі на поштову адресу з одночасним направленням на електронну пошту.
Повідомлення про передачу спору на розгляд міжнародного арбітражу було вручене іншій особі, а не боржнику, і за адресою, до якої боржник не мав і не міг мати доступу, про що було відомо стягувачу на момент направлення повідомлення.
На обґрунтування зазначених доводів боржник зауважує, що викладені обставини підтверджуються тим, що арбітражне повідомлення датоване 16 липня 2024 року, але направлене воно було після спливу одного року з моменту продажу сторонами квартири (що мало місце 30 березня 2023 року), розташованої за адресою, за якою було направлено повідомлення про арбітраж.
Висновки арбітра про те, що зазначена електронна адреса, на яку було направлено арбітражне повідомлення, нібито наявна в корпоративному реєстрі, є помилковими, оскільки ця електронна адреса використовувалася лише для побутових і сімейних цілей на момент проживання сторін, зокрема, для врегулювання питань оренди.
2. Боржник вважає, що не було дотримано процедуру призначення арбітра для розгляду справи, оскільки Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України під час призначення арбітра:
а) не застосував процедуру-списку, яка передбачена Регламентом ЮНСІТРАЛ;
б) не вжив належних заходів для встановлення обставин з метою наведення у своєму рішенні від 03.10.2024 мотивів призначення одноосібного арбітра;
в) не дотримав арбітражної угоди, за умовами якої одноосібний арбітр був призначений постановою від 03.10.2024, тоді як право на звернення до міжнародного комерційного арбітражу виникає після закінчення тридцятиденного строку з моменту отримання всіма сторонами пропозицій щодо кандидатів на визначення одноособового арбітра і якщо сторони не досягли згоди в цьому питанні.
Незважаючи на те, що пропозиція одноосібного арбітра містилася в пункті 5 арбітражного повідомлення, таке повідомлення не було надіслане належним чином.
Отже, перебіг тридцятиденного строку не розпочинався, оскільки боржник не отримував від стягувача арбітражного повідомлення;
г) не наведено мотивів пропуску МКАС при ТПП України процедури-списку, за якою арбітр призначається за консультацією зі сторонами. Пропуск цієї процедури допускається у разі, якщо існує потреба в невідкладному призначенні арбітра, або якщо одна зі сторін систематично відмовляється приймати будь-яку із запропонованих кандидатур.
Втім жодна з цих умов була відсутня, а викладений у постанові від 03.10.2024 висновок про ухилення боржника від погодження кандидатури для одноособового арбітра не відповідає фактичним обставинам;
ґ) МКАС не використав надані йому повноваження для з'ясування обставин, що б, у свою чергу, дозволило застосування процедури-списку, а саме: не звернувся до жодної зі сторін із запитом на отримання додаткової інформації; не з'ясував факту належного повідомлення боржника; не перевірив дотримання тридцятиденного строку за пунктом 1 статті 8 Регламенту ЮНСІТРАЛ; не дослідив, чи існували реальні підстави для визнання недоцільною процедури-списку.
На думку боржника, помилковим є висновки арбітра про те, що боржник нібито несвоєчасно подав свої заперечення про порушення процедури призначення одноосібного арбітра, оскільки в електронному листі від 18.10.2024 боржник зарезервував своє право заявити заперечення проти юрисдикції арбітра в рамках небіфуркаційного провадження, що він зробив разом із поданням першої заяви по суті - відзиву, що відповідало положенням процесуального наказу від 06.11.2024 № 1.
Боржник стверджує, що арбітр проігнорувала той факт, що строк на подання заперечень проти запиту боржника про забезпечення витрат був пропущений і що запит про продовження цього строку був поданий в останній день строку - 21.03.2025, тоді як представники стягувача були зобов'язані й мали можливість повідомити арбітра про неможливість дотримання раніше визначеного строку, невідкладно, після отримання від арбітра листа від 16.03.2025, а не через п'ять робочих днів після його отримання.
Боржник переконаний, що ігнорування цієї обставини становило порушення принципів змагальності та рівності учасників арбітражного провадження, оскільки арбітр не дотримала положення пункту 24 процесуального наказу № 1, згідно з яким арбітр має продовжувати попередньо встановлені строки у виняткових випадках, за умови, що запит на продовження строку подано одразу, коли стало очевидно, що дотримання попередньо встановленого строку стало неможливим і якщо запит не був зроблений стороною в останній день строку.
Боржник зазначає, що арбітражне рішення не відповідає принципам диспозитивності і права сторін «бути заслуханою», оскільки ґрунтується на правових міркуваннях, щодо яких боржнику не було і не могло бути відомо, а також не було надано можливості представити свої доводи у відповідь на такі міркування, оскільки правова кваліфікація арбітра цього спору як арбітрабельного ґрунтувалася на Європейській конвенції 1961 року і була «винайдена» нею з власної ініціативи, постфактум відобразивши в арбітражному рішенні, не попередивши сторін і не надавши їм жодної можливості висловитися з цього приводу.
3. Боржник також вважає, що відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не міг бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, оскільки його правовою природою є сімейні правовідносини, що не належить до юрисдикції арбітражу відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Обґрунтовуючи цей аргумент, боржник зазначає, що правова природа спору визначається не за змістом позовних вимог, а за суттю правовідносин. Хоча предметом арбітражного провадження не був поділ майна між колишнім подружжям як такий, очевидним є те, що спір стосувався не суто виконання договору, а в першу чергу вимоги, яка водночас є частиною спільного майна подружжя. Арбітражне рішення безпосередньо зачіпає режим спільної сумісної власності подружжя, тобто права дружини і чоловіка, які можуть бути реалізовані лише в національному суді України, оскільки:
а) договір укладено між сторонами під час їхнього спільного перебування у шлюбі;
б) права та обов'язки, що виникли за цим договором, тобто право вимоги стягувача до боржника, як і зобов'язання з оплати вартості акцій (частки) в загальному розмірі 1 172 548,60 євро належать до спільного майна подружжя, тобто є їхнім спільним правом вимоги і є їхнім спільним зобов'язанням;
в) у провадженні державного суду України перебуває цивільна справа про поділ майна подружжя, в рамках якої ці самі права та обов'язки підлягають поділу між чоловіком і дружиною у рівних частках відповідно до статей 60-74 СК України.
Про те, що спір має сімейно-правовий характер, свідчать застосовані арбітром положення сімейного законодавства. На доведення обґрунтованості заявленої позиції, боржник посилається на положення частини першої статті 19 ЦПК України, згідно з якою судами в порядку цивільного судочинства розглядаються, з-поміж іншого, спори, що виникають із сімейних правовідносин. Боржник також посилається на частину першу статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», зазначаючи, що рішення міжнародного комерційного арбітражу можуть бути визнаними і виконаними в Україні виключно з цивільних і господарських справ. Натомість, у справах, що виникають із сімейних правовідносин, рішення арбітражу не можуть бути визнаними і виконаними, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.09.2021 у справі № 824/24/21.
На переконання боржника, арбітр проігнорувала доводи і докази боржника стосовно того, що сторони здійснювали комерційну діяльність саме тільки в Україні, а тому в розумінні частини другої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» спір не міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу.
Також, на думку боржника, помилковими є висновки арбітра стосовно того, що станом на день укладення договору купівлі-продажу від 10.12.2021 комерційною адресою боржника є Польща, 00-710, м. Варшава, вул. Крістіана Пьотра Айгнера, 6, оскільки:
а) матеріали арбітражного провадження не містять даних, шо на момент укладення угоди заявник був зареєстрований в Польщі як фізична особа-підприємець;
б) зазначені в договорі дані використовувалися в цілях обміну кореспонденцією;
в) застосовані арбітром положення Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж з метою визначеності арбітрабельності цього спору є безпідставним, оскільки відповідні положення не можуть тлумачити Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і не розповсюджуються на арбітражну угоду відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 1 Конвенції.
Боржник також не погоджується з висновком суду, що місцезнаходженням комерційного підприємства є Республіка Словаччина, оскільки:
а) створення юридичної особи за законодавством іншої країни, а також факти вчинення боржником операцій з корпоративними правами, поодинокі трансакції з придбання часток у статутному капіталі компанії у Словаччині, в розумінні частини другої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не можуть свідчити про місцезнаходження комерційного підприємства фізичної особи в цій державі;
б) боржник здійснював інвестиційну діяльність (ч. 1 ст. 2 і ст. 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), для чого українське законодавство не вимагає ні набуття фізичною особою статусу «підприємця», ні здійснення такої діяльності на постійній, систематичній основі, що властиво саме для підприємницької діяльності;
в) стягувач не надала жодних доказів, що станом на дату набрання чинності арбітражною угодою боржник був зареєстрований у Словаччині як фізична особа-підприємець, або що він здійснював у цій країні підприємницьку діяльність.
Тлумачення арбітром положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» із застосуванням Конвенції є помилковим, оскільки її застосування чітко обмежене рамками та умовами, визначеними самою Конвенцією.
Конвенцію було прийнято в 1961 році, ратифіковано Україною в 1963 році, тобто на 20 років раніше, ніж було прийнято Типовий закон ЮНСІТРАЛ у 1985 році, на основі якого власне й було прийнято Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», що виключало можливість Конвенції «розвивати» положення зазначених правових актів.
Зазначена Конвенція не підлягала застосуванню в даному арбітражному провадженні, оскільки її положення застосовувалися до арбітражних угод, станом на дату укладення арбітражної угоди сторони яких (фізичні особи) мали постійне місце проживання на території різних Договірних Держав, які ратифікували Конвенцію, і її положення не застосовуються, якщо фактичне місце проживання фізичних осіб-сторін станом на дату укладення угоди знаходилося в межах однієї Договірної Держави, а оскільки сторони арбітражної угоди проживали на території Республіки Польща, то її положення не підлягали застосуванню.
4. Боржник також зазначає, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України, оскільки спір належить до юрисдикції національних судових органів України, а також арбітр очевидно неправильно застосувала фундаментальні положення матеріального права України, що може призвести до порушення публічного порядку України, на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 09.10.2025 у справі № 824/17/25).
Арбітр знехтувала презумпцією спільного майна подружжя, яка передбачена статтею 60 СК України, зазначивши в рішенні, що не було надано жодних доказів первісного придбання акцій (часток) в компанії «Pradata», зокрема, що акції були придбані за спільні кошти подружжя, або що вони були придбані за особисті кошти одного з подружжя. Арбітр посилалася на неіснуючий пункт 1 частини третьої статті 57 СК України, а також безпідставно переклала тягар доказування на боржника.
На переконання боржника, також неправильним є посилання арбітра на Закон Англії про шлюбно-сімейні відносини 1973 року, яким регулюються питання відносин поділу майна сторін як колишнього подружжя, оскільки матеріальне право Англії застосовується виключно для цілей «тлумачення» дійсності і виконання цього договору та не регулює і не може регулювати правовий режим майна сторін як громадян України, шлюб яких був зареєстрований за законодавством України.
Порушення арбітром принципів змагальності, диспозитивності та рівності сторін також свідчить про порушення публічного порядку України.
Крім цього, арбітражне рішення порушує права дітей на їхнє належне утримання, оскільки не враховує юридичний висновок Конституційного Суду України, викладеного в його Рішенні від 29.10.2024 № 1-р/2024, згідно з яким регулювання сімейних відносин має відбуватися з максимально можливим врахуванням, серед іншого, інтересів дитини, що, на думку боржника, саме й формує публічний порядок в Україні.
Незважаючи на те, що предметом арбітражного провадження було питання про права та обов'язки сторін за договором купівлі-продажу, а не про поділ майна, зобов'язання сторін вважаються «спільним майном подружжя», адже спір, що був предметом арбітражного провадження, і спір про поділ майна, який перебуває у провадженні національного суду України фактично стосуються одного предмета: а) частки в компанії; б) права вимоги за договором купівлі-продажу від 10.12.2021; в) обов'язку оплатити частку за договором.
Боржник переконаний, що вищенаведене беззаперечно свідчить про наявність «подвійного провадження», що створює ризик можливого конфлікту/конкуренції рішень, що порушуватиме принцип правової визначеності.
21 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли заперечення сторони стягувача проти заяви боржника про скасування рішення міжнародного арбітражу, в обґрунтування яких зазначено наступне.
1. Звернення стягувача до національних судів України із заявами про забезпечення позову не може розглядатися як недійсність арбітражної угоди відповідно до частини дев'ятої статті 26 Регламенту ЮНСІТРАЛ, положення якої передбачають, що звернення до судового органу із запитом про вжиття заходів забезпечення не повинно розглядатися як несумісне з арбітражною угодою чи як відмова від цієї угоди. Статтею 9 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» також визначено, що звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісним з арбітражною угодою.
Зауважує, що слід відмежовувати вирішення національними судовими органами питання про вжиття заходів тимчасового характеру і вирішення спору по суті. Стягувач не передавала на вирішення суду України вирішення спору по суті.
Отже, стягувач вважає, що її звернення до суду України неможливо кваліфікувати як недійсність арбітражної угоди.
2. Доводи боржника про його неналежне повідомлення необґрунтовані, оскільки арбітр виходила з адреси, яка була вказана в договорі при його укладенні, тобто: АДРЕСА_1 .
Пункт 13.1. договору від 10.12.2021 передбачав, що будь-яке повідомлення (в тому числі вимога або інше повідомлення), надане за цим договором або у зв'язку з ним, оформлюється письмово та англійською мовою, підписується стороною або від її імені та надсилається сторонам на адресу та за контактними даними, зазначеними в пункті 13.4., який містив вищезазначену адресу боржника.
Посилаючись на частину другу статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ зауважує, що якщо будь-якою зі сторін спеціально зазначено адресу для цієї мети або така адреса дозволена арбітражним судом, усі повідомлення доставляються цій стороні за цією адресою і в разі такої доставки вважаються отриманими.
Стягувач стверджує, що арбітражне повідомлення було направлене електронною поштою на електронну адресу боржника 16 липня 2024 року, кур'єрською службою було доставлене 17 липня 2024 року в паперовому вигляді за вищевказаною адресою боржника в Польщі, а 25 липня 2024 року арбітражне повідомлення - доставлене боржнику Акціонерним товариством «ДХЛ Інтернешнл Україна».
Стосовно прохання про призначення одноособового арбітра, то зазначає, що електронною поштою зазначене прохання було направлене на електронну адресу боржника 06 вересня 2024 року, фізичною поштою 11 вересня 2024 року - за адресою, вказаною боржником у пункті 13.4. договору, проте боржник відмовився від отримання поштового відправлення, що підтверджується офіційним листом АТ ДХЛ «Інтернешнл Україна».
В силу частини четвертої статті 2 Регламенту ЮНСІТРАЛ повідомлення вважається отриманим, якщо воно надіслане за останнім відомим місцем знаходження комерційного підприємства, постійним місцем проживання або поштовою адресою адресата за допомогою рекомендованого поштового відправлення чи інших засобів, які забезпечують фіксацію факту доставки або спробу доставки.
Боржник не надав арбітражному суду доказів, які б свідчили про те, що він повідомляв стягувача про зміну своєї адреси відповідно до пункту 13.5. договору, а за відсутності такого повідомлення вказаний пункт передбачав, що всі повідомлення мають надсилатися за адресою, зазначеною в пункті 13.4.
Посилання боржника на те, що арбітражний розгляд був дефектним через його неналежне повідомлення і через неповідомлення про призначення арбітра вважає необґрунтованими, оскільки арбітражний розгляд відповідав умовам угоди сторін і закону.
3. Також вважає безпідставними посилання боржника на те, що арбітра було призначено з порушенням процедури, оскільки у вересні 2024 року боржника було належним чином повідомлено про звернення стягувача до МКАС при ТПП України з проханням про призначення одноособового арбітра, але боржник повторно проігнорував це повідомлення.
Посилаючись на пункт «d» частини другої статті 8 Регламенту ЮНСІТРАЛ зазначає, що МКАС при ТПП України має компетенцію з визначення арбітра для арбітражного провадження, який повинен бути призначений якомога швидше, а також може на власний розсуд визнати застосування процедури-списку недоцільною та, у разі, якщо з будь-якої причини призначення не може бути здійснене відповідно до процедури-списку, арбітр призначається МКАС на власний розсуд.
Ухвалення МКАС рішення про призначення одноосібного арбітра обумовлене тривалим ігноруванням боржником листів стягувача, що спонукало арбітраж реалізувати дискреційні повноваження.
Стягувач також не погоджується з доводами боржника в частині, що стосуються порушення арбітром принципів змагальності, рівності й диспозитивності, а також права «бути заслуханим», оскільки під час арбітражного провадження боржник подавав клопотання про біфуркацію, відзив та відповідь по суті спору, заперечення щодо запиту про розкриття документів, клопотання про забезпечення; арбітр надала повну та рівну можливість сторонам презентувати свої позиції.
4. Доводи заяви про неарбітрабельність цього спору безпідставні, оскільки предметом цього спору є стягнення заборгованості за договором від 10.12.2021 і жодна із заявлених стягувачем вимог не стосувалася сімейно-правових відносин, а тільки заборгованості за договором.
Стосовно місцезнаходження комерційних підприємств сторін, то стягувач зазначає, що на момент підписання договору в пункті 13.4. сторони чітко визначили адреси їх місцезнаходження, які знаходилися у двох різних країнах - в Україні та Польщі, тож спір є арбітрабельним в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Факт того, що зазначена в договорі від 10.12.2021 польська адреса комерційного підприємства боржника має найбільше відношення до арбітражної угоди підтверджується витягом з Торгового реєстру Міського суду Братислави ІІІ щодо компанії «Pradata S.R.O.».
Таким чином, критерій наявності комерційного підприємства хоча б однієї зі сторін за кордоном було виконано і спір є арбітрабельним згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбтіраж».
5. Доводи боржника про порушення публічного порядку України внаслідок ухвалення арбітражним судом рішення за результатами вирішення юридичного спору зводяться до підстав оскарження, які були викладені боржником раніше.
03 листопада 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява стягувача ОСОБА_3 про визнання і надання дозволу на виконання арбітражного рішення від 01 вересня 2025 року, в якій стягувач просила:
- визнати і надати дозвіл на виконання на території України рішення міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, ухваленого одноособовим арбітром Сліпачук Тетяною Володимирівною , у справі між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором у розмірі 1 172 548,60 євро і компенсації 50% арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 грн.;
- видати виконавчий лист на примусове виконання на території України зазначеного рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Заяву обґрунтовано тим, що 16 липня 2024 року стягувач ініціювала арбітражне провадження, направивши арбітражне повідомлення на адресу боржника.
Рішенням арбітражного суду від 01 вересня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, що є підставою для визнання і надання дозволу на його виконання відповідно до статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і частини першої статті 482 ЦПК України.
05 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання сторони боржника, в якому боржник просить при вирішенні питання за заявою про визнання й надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу врахувати викладені в заяві про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу доводи, які наведені в розділі ІІІ - стосовно недійсності арбітражної угоди; неповідомлення боржника про арбітражне провадження та обрання арбітра; щодо неарбітрабельності спору; відносно невідповідності арбітражного рішення публічному порядку України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження, оскільки обидві заяви сторін обґрунтовуються рішенням Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)». При цьому як за заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС, так і за заявою про скасування рішення МКАС, підлягають дослідженню та встановленню одні й ті ж обставини, оскільки підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення МКАС ( ст. 478 ЦПК України) та підстави для скасування рішення МКАС ( ст. 459 ЦПК України) є аналогічними.
В судовому засіданні представники боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 підтримали вимоги заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу та просили відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання й надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу та видачу виконавчого листа.
В судовому засіданні представники стягувача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_26 просили відмовити в задоволенні заяви боржника ОСОБА_1 про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу та задовольнити заяву стягувача про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу та видачу виконавчого листа.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява боржника ОСОБА_1 про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу не підлягає задоволенню, а заяву ОСОБА_3 про визнання й надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу та видачу виконавчого листа слід задовольнити з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки 1 і 2 до цього Закону).
Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
У частині першій статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» зазначено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 454 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.
Статтею 459 ЦПК України передбачено, що рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Згідно з ч. 2 ст. 459 ЦПК України, рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо:
1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що:
а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або
б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або
г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або
2) суд визначить, що:
а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або
б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 Закону.
Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.
Cтаттею 474 ЦПК України регламентовано, що рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Згідно з ч. 1 ст. 482 ЦПК України, надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею.
Згідно з частиною першою статті 479 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.
За частиною першою статті 482 ЦПК України надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею.
Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінку правильності цього рішення по суті вирішення спору, а перевіряє лише додержання строків звернення із заявою і вимог процесуального закону щодо її форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 824/37/24, у законодавстві закріплений загальновизнаний у проарбітражних юрисдикціях принцип обмеженого втручання національних судів в арбітражні рішення під час розгляду заяви про їх скасування, оскільки національний суд не має повноважень щодо перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу. Цей принцип передбачає, що суд не може перевіряти правильність застосування складом арбітражу норм матеріального права по суті вирішення спору, не може вдаватися в його переоцінку під час розгляду справи про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Інакше це буде перевищенням національним судом його повноважень.
Скасування національним судом рішення міжнародного комерційного арбітражу є винятковим засобом оспорювання арбітражного рішення, яке може бути прийнято лише за наявності (доведеності) однієї з вичерпного переліку підстави, передбаченої законом. Тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є громадянами України, перебували у шлюбі з 27.11.2009 року, зареєстрованомуВідділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1902
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року у справі № 760/14493/23, яке набрало законної сили 09.10.2023 року, шлюб між ними був розірваний.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до даних паспортів громадян України сторони мають зареєстроване місце проживання в Україні:
- ОСОБА_3 з 01 червня 2016 року за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 212, т 2),
- ОСОБА_1 - з 25 вересня 2020 року за адресою АДРЕСА_3 ( а.с. 201, т. 2)
Станом на дату укладання договору купівлі-продажу частки ( 10.12.2021 року) фактичне місце проживання сторін було за адресою: АДРЕСА_4 , де сторони винаймали будинок у період з 18.05.2020 року по 22.03.2022 року.
У період з 25.01.2021 року до 20.04.2023 року місце проживання сторін було зареєстроване у квартирі за адресою : АДРЕСА_1 .
Квартира за адресою АДРЕСА_1 була продана сторонами 30 березня 2023 року, що підтверджується копією нотаріального акту № 1945/2023 від 30.03.2023 року на посвідчення договору купівлі- продажу квартири, складеного у присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
З 26.04.2024 року ОСОБА_1 проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору оренди житлового приміщення від 26.04.2024 року та свідоцтва про тимчасову реєстрацію місця проживання.
Стягувач ОСОБА_3 отримала дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща 08.05.2020 року строком дії до 20.04.2023 року, після чого рішенням ОСОБА_10 від 02.05.2023 року їй було надано дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща з 18.07.2023 року до 01.05.2026 року. 07.11.2024 року ОСОБА_3 отримала карту резидента ЄС.
Боржник ОСОБА_1 отримав дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща 08.05.2020 року строком дії до 20.04.2023 року. 18.07.2023 року ОСОБА_1 отримав дозвіл на тимчасове проживання на території Республіки Польща до 01.05.2026 року. Також ОСОБА_1 отримав карту резидента ЄС, чинну з 07.11.2024 року до 07.11.2029 року.
29 жовтня 2016 року сторонами було засновано Словацьку компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Pradata s.r.o.», із загальним статутним капіталом в розмірі 5000 євро, що підтверджується Витягом з Торгового реєстру Міського суду Братислави ІІІ (Республіка Словаччина).
Місцезнаходження товариства - Словаччина, Братислава 851 01, вул. Копянська, 14.
Розподіл часток (акцій) у зазначеній компанії здійснювався наступним чином: частка, що відповідає 85% статутного капіталу компанії та яка є еквівалентною 4250 євро належить ОСОБА_1 ; частка, що відповідала 15% статутного капіталу компанії та яка є еквівалентною 750 євро належала ОСОБА_3
10 грудня 2021 року сторони уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі у Компанії з обмеженою відповідальністю «Pradata s.r.o.», за умовами якого продавець ОСОБА_11 зобов'язалась передати покупцю належну їй частку статутного капіталу, а покупець ОСОБА_12 - оплатити її вартість за ціною 1 500 000 євро.
Як зазначено представником ОСОБА_1 у заяві про скасування арбітражного рішення, на виконання умов договору ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 15% частки в статутному капіталі Компанії. В свою чергу, ОСОБА_1 22.04.2022 року перерахував ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 100 000 євро. Крім того, 04.08.2023 року ОСОБА_3 здійснила задоволення вимог кредитора за іпотечним договором та перереєструвала на себе право власності на об'єкти нерухомості, які в подальшому внесла в статутний фонд - ТОВ "ЛамаХауз". На думку ОСОБА_3 , її вимоги як кредитора за договором та іпотечним договором були задоволені на 9 096 100 грн., що було еквівалентно 227 451,402 євро.
Додатковим договором від 29 січня 2023 року сторони внесли зміни до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Компанії з обмеженою відповідальністю «Pradata s.r.o.», щодо сплати винагороди на банківський рахунок у строк до 30 червня 2023 року ( а.с. 170, т. 2).
В розділі 20 «Застосовне право та підпорядкування юрисдикції» договору купівлі-продажу від 10 грудня 2021 року сторони домовились про наступне:
«20.1. Тлумачення, дійсність і виконання цієї угоди, а також усі позадоговірні зобов'язання, що випливають із цієї Угоди або пов'язані з нею, регулюються англійським правом.
Арбітраж та юрисдикція:
(а) Будь-які суперечності, розбіжності або претензії, що виникають у зв'язку з цією угодою, мають остаточно вирішуватися в арбітражному суді відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 («Регламент»).
(b) Арбітраж складається з 1 (одного) арбітра.
(c) Місцем розташування арбітражу є Київ, Україна.
(d) Мовою арбітражного розгляду є англійська. Якщо сторони не призначають одноособового арбітра у строки, встановлені Регламентом, Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) виступає як орган з призначення.
(e) Рішення арбітражу є остаточним і виконується сторонами цієї угоди. Для уникнення будь-яких сумнівів положення цієї угоди щодо конфіденційності застосовуються до будь-якого провадження, пов'язаного з арбітражним провадженням та/або в результаті арбітражного розгляду, розпочатого та проведеного між сторонами згідно з цим пунктом, до винесення остаточного рішення.
(f) Подання будь-якого запиту про арбітраж, поданого відповідно до цього пункту, здійснюється відповідно до пункту 13 (повідомлення)».
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 24.05.2024 у справі № 760/12080/24 заяву ОСОБА_13 про забезпечення позову до подання позовної заяви повернуто її представнику ОСОБА_14 на тій підставі, що в ній не зазначено пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову, а також не вказано ціну забезпечення позову, що необхідно для оцінки співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 03.06.2024 у справі № 760/12543/24 заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви повернуто її представнику ОСОБА_14 у зв'язку з долученням до заяви на підтвердження повноважень копії, а не оригіналу ордеру.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 25.06.2024 у справі № 760/14186/24 в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що заява про забезпечення позову має бути обґрунтованою, зокрема в частині співмірності виду забезпечення позову та заявлених позовних вимог (або майбутніх позовних вимог), їх взаємозв'язку, проте ОСОБА_3 не довела наявність у ОСОБА_1 перед заявником заборгованості за угодою про купівлю акцій Компанії з обмеженою відповідальністю «Pradata s.r.o.».
06 вересня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з заявою про призначення одноособового арбітра.
В подальшому ОСОБА_3 у межах арбітражного провадження звернулась з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила зобов'язати ОСОБА_1 сплатити заборгованість у розмірі 1 172 548,60 євро зі складними відсотками за ставкою 3,15% річних із капіталізацією кожні три місяці - з 01 липня 2023 року до дати фактичної оплати; та/або відсотки в розмірі 3 665,40 євро, нараховані за період з 01 липня 2023 року до 04 серпня 2023 року; та/або витрати, що пов'язані з правничою допомогою разом зі складними відсотками за ставкою 3,15% річних із капіталізацією кожні три місяці - від дати виникнення цих витрат до дати їх фактичної сплати; та/або будь-яке інше відшкодування, яке арбітражний суд вважатиме належним.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_15 сплатити ОСОБА_16 за договором суму 1 172 548,6 євро і 50% арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 доларів США.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_16 до ОСОБА_15 про стягнення відсотків відмовлено.
Боржник ОСОБА_1 в заяві про скасування арбітражного рішення зазначає, що наявний ряд підстав для оспорювання і скасування Арбітражного рішення, передбачених п.п. 1), 2) ч. 2 ст. 459 ЦПК України та п. 1), 2) ч. 2 ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
1. Щодо підстави для скасування арбітражного рішення - арбітражна угода стала недійсною за правом Англії, якому сторони підпорядкували таку угоду.
В заяві ОСОБА_1 та його представники стверджують про те, що за правом Англії, застосування якого обумовлювалося договором від 10.12.2021, стягувач відмовилася від юрисдикції міжнародного комерційного арбітражу для вирішення спору між сторонами на користь національного суду України, оскільки неодноразово зверталася до суду із заявами про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» № 4002-ХІІ , арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Відповідно до статті 9 цього Закону звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжиття таких заходів не є несумісними з арбітражною угодою.
Згідно з ч. 9 ст. 26 Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) в редакції від 15 вересня 2010 року, звернення до судового органу із запитом про вжиття заходів забезпечення не повинно розглядатися як несумісне з арбітражною угодою чи як відмова від цієї угоди.
Норми процесуального закону жодним чином не пов'язують факт вчинення стороною договірних правовідносин позитивних дій, як-от звернення до національних судових органів із заявою про забезпечення позову, як волевиявлення такої сторони на передачу спору на вирішення відповідного суду, навіть якщо таке звернення не відповідає нормам процесуального права. Навпаки, зазначена норма має на меті сприяти арбітражному провадженню за допомогою повноважень національних судів.
У разі недотримання порядку звернення до суду із заявою про забезпечення позову, що мало місце у випадку стягувача, суд залишає таку заяву без розгляду, тобто настають негативні наслідки процесуально-правового характеру для особи, яка порушує питання про забезпечення.
Суд зауважує, що інститут забезпечення позову закріплює перелік превентивних заходів, які вживаються судом задля забезпечення виконання судового рішення. В контексті арбітражного провадження цим заходам також притаманний допоміжний характер - сприяння арбітражу в забезпеченні виконання його рішення.
Звернення до суду із заявою про забезпечення позову не дає підстав вважати, що стягувач передала вирішення спору на розгляд національному суду, адже пред'явлення позовної заяви та заяви про забезпечення позову є різними формами процесуального звернення: у першому випадку мова йде про прагнення сторони вирішити юридичний спір, а в другому - вжити превентивні заходів, спрямовані на забезпечення реального виконання судового рішення.
Посилання боржника на англійську правову доктрину для доведення факту відмови стягувача від арбітражного застереження з огляду на її неодноразові звернення із заявами про забезпечення позову до національних судів України суд відхиляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Частина перша статті 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що право, яке застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов'язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
Судом встановлено, що у договорі від 10.12.2021 сторони обумовили застосування англійського права до тлумачення, дійсності і виконання цієї угоди (п. 20.1.).
Отже, англійське право застосовується до врегулювання матеріально-правового спору між сторонами, а не для вирішення питання його арбітрабельності, яке регулюється процесуальним правом України відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
За обставин цієї справи сторони уклали договір купівлі-продажу, включивши в нього арбітражне застереження, на добровільних засадах та на основі вільного волевиявлення.
При цьому стягувач мала розумні очікування, що спори, які можуть виникнути з договору купівлі-продажу передаватимуться на вирішення міжнародного комерційного арбітражу та вирішуватимуться відповідно до матеріальних норм англійського права.
Втім, подальша поведінка боржника не відповідає його попереднім діям щодо укладення арбітражного застереження, що свідчить про його суперечливу поведінку.
Також представник боржника в судовому засіданні стверджувала, що укладення угоди від 10.12.2021 насправді мало на меті полегшити податкове навантаження на бізнес сторін, для чого власне начебто й було укладено цю угоду. Водночас, представник боржника посилається на те, що для вирішення питання про арбітрабельність спору застосуванню підлягає англійське право. Суд оцінює такі доводи як непослідовні, оскільки неможливо заперечувати дійсність угоди від 10.12.2021, що містить арбітражне застереження, і в той же час посилатися на окремі положення арбітражного застереження як чинного для доведення неарбітрабельності спору.
На підставі вищевикладеного, суд відхиляє доводи боржника в цій частині.
2. Щодо доводів боржника про те, що його неналежним чином повідомлено про призначення арбітра і про арбітражний розгляд, що є підставами для скасування Арбітражного рішення, передбаченими підпунктом б) п. 1) ч. 2 ст. 459 ЦПК України.
Доводи заяви ОСОБА_1 у цій частині зводяться до того, що повідомлення про арбітраж отримано 25 липня 2024 року новим мешканцем квартири, яку подружжя продали у березні 2023 року, що однозначно підтверджує факт неотримання відповідачем такого письмового повідомлення.
Електронна адреса, на яку було направлено арбітражне повідомлення, використовувалася лише для побутових і сімейних цілей на момент проживання сторін, зокрема, для врегулювання питань оренди.
Проте навіть отримання електронного листа ОСОБА_1 не може вважатися належним повідомленням про арбітражний розгляд, оскільки у п. 13.3. договору сторони чітко передбачили, що «повідомлення за цим договором або у зв'язку з ним не є належним, якщо його здійснено лише за допомогою засобів факсимільного зв'язку або електронної пошти».
Однак суд відхиляє зазначені доводи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», якщо сторони не домовились про інше: - будь-яке письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно доставлено адресату особисто або на його комерційне підприємство, за його постійним місцем проживання або поштовою адресою; коли останні не можуть бути встановлені шляхом розумного наведення довідок, письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно надіслано за останнім відомим місцезнаходженням комерційного підприємства, постійним місцем проживання чи на поштову адресу рекомендованим листом або будь-яким іншим чином, який передбачає реєстрацію спроби доставки цього повідомлення; - повідомлення вважається отриманим в день такої доставки.
Згідно зі статтею 2 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, повідомлення, включаючи сповіщення, повідомлення або пропозицію, може передаватися за допомогою будь-якого засобу зв'язку, який забезпечує або допускає фіксацію факту його передачі.
Якщо будь-якою зі сторін спеціально зазначено адресу для цієї мети або така адреса дозволена арбітражним судом, усі повідомлення доставляються цій стороні за цією адресою і в разі такої доставки вважаються отриманими. Доставка за допомогою електронних засобів, таких як факсимільний зв'язок або електронна пошта, може здійснюватися лише на адресу, зазначену або дозволену для цієї мети
За відсутності такого зазначення або дозволу повідомлення : а) вважається отриманим, якщо воно вручено адресатові; або б) вважається отриманим, якщо воно доставлено за місцем знаходження комерційного підприємства, постійним місцем проживання або за поштовою адресою адресата.
Якщо після вжиття розумних заходів доставка не може бути здійснена відповідно до пунктів 2 або 3, повідомлення вважається отриманим, якщо воно надіслане за останнім відомим місцем знаходження комерційного підприємства, постійним місцем проживання або поштовою адресою адресата за допомогою рекомендованого поштового відправлення або інших засобів, які забезпечують фіксацію факту доставки чи спроби доставки
Повідомлення вважається отриманим у день його доставки відповідно до пунктів 2, 3 або 4, або спроби доставки згідно з пунктом 4. Повідомлення, передане за допомогою електронних засобів, вважається отриманим у день його відправлення, за винятком повідомлення про арбітраж, яке вважається отриманим у день його надходження на електронну адресу адресата.
Відповідно до пункту 13 договору сторони узгодили, що будь-яке повідомлення (включаючи будь-яку вимогу чи будь-яке інше повідомлення), надіслане згідно з цією угодою або у зв'язку з нею, повинно бути в письмовій формі та англійською мовою, підписане стороною або від її імені та надіслане стороні до відома особи та за контактними даними, наведеними в п. 13.4 (адреси сторін).
В пункті 13.2. договору від 10.12.2021 «Час доставки» сторони узгодили, що будь-яке повідомлення може бути надіслано будь-яким із наведених нижче способів, і якщо надіслано певним способом, відповідна передбачувана дата та час доставки, коли таке повідомлення набуває чинності, за відсутності доказів попереднього отримання, мають бути наступними:
(a) якщо доставлено особисто, під час доставки за цією адресою з підписом одержувача та датою за такою адресою;
(b) якщо надсилається рекомендованим листом, у час, зафіксований службою доставки як час доставки; і
(c) якщо надсилається попередньо оплаченою авіапоштою з підтвердженням поштової доставки, о 9:00 ранку на п'ятий день або, якщо надсилається за кордон, на сьомий день після відправки.
Для цілей цього пункту:
(a) усі посилання на час є місцевим часом у місці передбачуваного отримання; і
(b) будь-яке повідомлення, отримане або вважається отриманим у день, який не є робочим днем, або після 17:30 робочого дня, вважається отриманим наступного робочого дня.
Відповідно до п. 13.3 договору від 10.12.2021 «Доставка по електронній пошті» повідомлення, надіслане будь-ким із способів, зазначених в пункті 13.2 (Час доставки), має бути одночасно надіслано за контактними даними, вказаними в пункті 13.4 (адреси сторін), факсом або електронною поштою, за умови, що таке повідомлення вважається доставленим і набуває чинності після доставки відповідно до пункту 13.2 (час доставки). Повідомлення, надіслане згідно з цією Угодою або у зв'язку з нею, не є дійсним, якщо воно було надіслано лише факсом або електронною поштою.
Адреси сторін зазначені в пункті 13.4. договору від 10.12.2021, а саме:
1) відомості про продавця (стягувача): ОСОБА_3 ; АДРЕСА_6 ; НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
2) відомості про покупця (боржника): ОСОБА_1 ; АДРЕСА_12; НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_4
В пункті 13.5. договору від 10.12.2021 сторони домовились, що сторона може, надіславши повідомлення відповідно до цього пункту 13 (повідомлення), змінити свої відповідні відомості, наведені в пункті 13.4 (адреси сторін). Зміна набуває чинності для сторони, яку було повідомлено про зміну, о 9:30 робочого дня останнього з наступних:
(a) дата, якщо така є, зазначена в повідомленні як дата набуття чинності змін; або
(b) п'ятий робочий день після передбачуваного отримання повідомлення відбувся відповідно до пункту 13.2 (час доставки).
Відповідно до пункту 13.6. договору від 10.12.2021 цей пункт 13 (повідомлення) також застосовується до вручення будь-яких проваджень або інших документів у будь-якій судовій справі або, якщо застосовно, будь-якому арбітражі чи іншому методі вирішення спору.
З матеріалів справи встановлено, що представниками ОСОБА_3 повідомлення про арбітраж була направлено електронною поштою 16 липня 2024 року на електронну адресу ОСОБА_1 , вказану в п. 13.4 договору « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а також на електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_5 »;
Повідомлення про арбітраж у паперовій формі було надіслано ОСОБА_1 кур'єрською доставкою 17 липня 2024 року через АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» на адресу боржника, вказану в п. 13.4 договору - АДРЕСА_13,
Згідно з підтвердженням доставки, отриманим від АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» (накладна № 1134826976), повідомлення про арбітраж було доставлено за вказаною адресою А.М. 25 липня 2024 року.
Прохання про призначення одноособового арбітра було надіслано представниками стягувача електронною поштою 06 вересня 2024 року на електронну адресу МКАС при ТТП України, з електронними адресами боржника в копії, зокрема « ІНФОРМАЦІЯ_4 », згідно з п. 13.4 договору.
Письмове прохання про призначення одноособового арбітра було направлене 11 вересня 2024 року на адресу боржника, зазначену в пункті 13.4 договору, проте було повернуто без вручення.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного Арбітражного рішення, арбітром було розглянуті доводи ОСОБА_1 щодо дефектів у повідомленні, які мали місце при надсиланні повідомлення про арбітраж та пропозиції позивача про призначення арбітра.
Відхиляючи аналогічні доводи ОСОБА_1 щодо неналежного повідомлення про арбітраж та призначення арбітра, Арбітражний суд виходив з наступного:
- відповідач не надав жодних доказів того, що він повідомив позивача про зміну своєї поштової адреси, як того вимагає п. 13.5 договору;
- у договорі сторони визначили адреси (поштову адресу та електронну адресу), які будуть використовуватися для цілей повідомлення, і таке визначення відповідає п. 2(2) Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 року. Зазначені адреси залишилися незмінними як офіційні контактні дані відповідача у реєстрі юридичних осіб Республіки Словаччина;
- відповідач використовує електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 для офіційного спілкування з відповідними державними органами щодо діяльності компанії «Pradata».
- представник відповідача у своєму електронному листі від 14 жовтня 2024 року (і) повідомив Арбітражний суд про інструкції відповідача представляти його інтереси у відповідь на лист Одноособового арбітра від 7 жовтня 2024 року (який був надісланий електронною поштою сторонам, включаючи відповідача на адресу andrey@pradata.com та (іі) надіслав цей лист у копії з відповідачем на ту саму електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначене підтверджує, що відповідач постійно використовує зазначену електронну адресу;
- Арбітражний суд врахував вимоги п. 2 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 року, зокрема, доказове значення спроби доставки на останню відому поштову адресу відповідача, а також беззаперечний факт отримання відповідачем документів електронною поштою. Арбітражний суд також врахував повноцінну та активну участь відповідача в арбітражному розгляді.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 у цій частині, суд погоджується із висновками арбітра у рішенні від 01 вересня 2025 року, оскільки матеріалами справи підтверджується, що повідомлення про арбітраж та повідомлення про заяву з призначення одноособового арбітра були надіслані ОСОБА_1 за адресами, які зазначені у договорі , а саме: електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_4 », та поштову адресу: АДРЕСА_7 ( а.с. 210-212, т. 2).
Як встановлено судом та не спростовано боржником, повідомлення були направлені на електронну адресу, яка використовується ОСОБА_1 , зокрема, для листування щодо діяльності компанії.
Доводи заяви, що боржник використовує зазначену електронну адресу для приватного спілкування, правового значення не має, оскільки саме ця електронна адреса зазначена у договорі.
Оскаржуючи арбітражне рішення, боржник вказує, що повідомлення про передачу спору на розгляд міжнародного арбітражу було вручене іншій особі, а не боржнику, і за адресою, до якої боржник не мав і не міг мати доступу, про що було відомо стягувачу на момент направлення повідомлення, адже квартира, за адресою якої було направлене повідомлення, була продана подружжям у березні 2023 року.
Разом з тим, суд вважає, що отримання іншою особою, а не ОСОБА_1 , поштового повідомлення про арбітраж, надісланого за адресою: АДРЕСА_7 , не може бути визнано як підстава для скасування Арбітражного рішення, оскільки стороною стягувача були дотримані умови п. 13 договору, що регулюють порядок повідомлень сторонами один одного.
Так, відповідно до п. 13.3 договору, повідомлення, надіслане будь-яким із способів, зазначених в пункті 13.2 (час доставки), має бути одночасно надіслано за контактними даними, вказаними в пункті 13.4 (адреси сторін), факсом або електронною поштою.
Отже, договором чітко визначено, що повідомлення має бути надіслане за адресою, зазначеною у п. 13.4 договору. Вказані вимоги представником ОСОБА_3 були виконані шляхом надіслання кур'єрською поштою повідомлення за вказаною в договорі адресою.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що повідомлення «не є дійсним, якщо воно було надіслано лише факсом або електронною поштою», оскільки повідомлення було надіслано двома способами : електронною поштою та поштовим відправленням службою доставки.
Відтак, отримання ОСОБА_1 повідомлення про арбітраж лише на електронну пошту не дає підстав для застосування «недійсності» такого повідомлення, визначеної п. 13.3 договору, адже вимога про надіслання повідомлення поштовим відправленням за адресою, зазначеною у договорі, була стягувачем дотримана.
Як обґрунтовано зазначає представник стягувача, направлення документів на будь-яку іншу адресою не відповідало б вимогам договору. У пункті 13.5 договору зазначається, що сторони мають можливість змінювати свої реквізити, наведені у пункті 13.4 договору, якщо буде надане відповідне повідомлення іншій стороні відповідно до вимог положення 13 договору. Відповідно, задля зміни адреси, зазначеної в пункті 13.4 договору, боржник був зобов'язаний дотримуватись механізму письмового повідомлення стягувача, зазначеного в положенні п. 13 договору.
Та обставина, що поштове відправлення про арбітражний розгляд, що доставлялось кур'єрською службою, не було отримане ОСОБА_1 , не є безумовною підставою для скасування Арбітражного рішення, оскільки матеріалами справи достовірно підтверджено, що саме у зв'язку з отриманням повідомлень електронною поштою відповідач брав активну участь у розгляді даної справи Арбітражним судом у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук.
Щодо направлення ОСОБА_1 заяви ОСОБА_3 про призначення одноособового арбітра, то судом встановлено, що відповідно до листа АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» від 18.09.2024 року відправлення за авіанакладною ДХЛ № 8994353104 від 11.09.2024 року прибуло в станцію призначення та було передано кур'єру для здійснення доставки, однак доставити пакет не вдалося, оскільки за адресою АДРЕСА_1 не знайшли отримувача. З отримувачем зв'язались за вказаним телефоном НОМЕР_2 . Отримувач в телефонній розмові попросив повернути відправлення ( а.с. 82, т.2, провадження № 22-вк/824/101/2025).
Суд звертає увагу, що саме цей номер телефону НОМЕР_2 зазначений як засіб зв'язку з ОСОБА_17 у п. 13.4 договору.
Отже, боржник був належним чином повідомлений про арбітражне провадження та призначення арбітра, та був представлений Адвокатським об'єднанням «ІНТЕГРІТЕС» у арбітражному провадженні.
Суд відхиляє доводи представника боржника стосовно помилковості висновків арбітражного суду про те, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 10.12.2021 комерційною адресою боржника була АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 13.1. договору від 10.12.2021 сторони зазначили адреси, за якими повинен здійснюватися, зокрема, обмін повідомленнями про арбітраж. До договору було внесено зміни додатковою угодою від 29 січня 2023 року в частині строку виконання боржником грошового зобов'язання за основною угодою, проте жодна зі сторін не пропонувала внести зміни до договору від 10.12.2021 в частині зміни зазначених у вищевказаному пункті адрес, доказів ухилення іншою стороною від укладення додаткової угоди у відповідній частині матеріали справи не містять, як і доказів того, що така домовленість була досягнута між сторонами.
3. Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що арбітражна процедура не відповідала угоді сторін та закону, що передбачена як підстава скасування арбітражного рішення підпунктом г) п. 1) ч. 2 ст. 459 ЦПК України.
Відхиляючи доводи ОСОБА_1 щодо порушення процедури призначення арбітра, Арбітражний суд у своєму рішенні зазначив, що Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 2010 року прямо дозволяє компетентному органу, який призначає арбітра, відступити від процедури-списку. Правила МКАС щодо сприяння арбітражу прямо передбачають, що голова МКАС має право «за власним розсудом» вирішити, що використання процедури-списку є недоцільним для цієї справи. Для Арбітражних інституцій, які діють як компетентні органи, що призначають арбітра відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, є усталеним забезпечення можливості відступити від процедури-списку, якщо вона вважається недоцільною. Такий підхід відображає як дух гнучкості, притаманний Регламенту ЮНСІТРАЛ, так і інституційну відповідальність щодо забезпечення ефективного, справедливого та дієвого формування арбітражних судів.
У даному арбітражі зазначене рішення про відступлення від процедури-списку було обґрунтовано відсутністю кооперації з боку відповідача, який не відреагував на пропозицію позивача погодити кандидатуру Одноособового арбітра. Документи, надані голові МКАС, містять достатньо доказів для продовження процедури призначення. У таких випадках, коли сторони не кооперують, компетентний орган, що призначає арбітра, послідовно використовує це право.
Боржник вважає, що не було дотримано процедуру призначення арбітра для розгляду справи, оскільки Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України під час призначення арбітра:
а) не застосував процедуру-списку, яка передбачена Регламентом ЮНСІТРАЛ;
б) не вжив належних заходів для встановлення обставин з метою наведення у своєму рішенні від 03.10.2024 мотивів призначення одноосібного арбітра;
в) не дотримав арбітражної угоди, за умовами якої одноосібний арбітр був призначений постановою від 03.10.2024, тоді як право на звернення до міжнародного комерційного арбітражу виникає після закінчення тридцятиденного строку з моменту отримання всіма сторонами пропозицій щодо кандидатів на визначення одноособового арбітра і якщо сторони не досягли згоди в цьому питанні.
Процедура призначена одноособового арбітра була узгоджена сторонами в положенні 20.2(d) договору. Зокрема, у разі якщо сторони не призначають арбітра у строки, передбачені Регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року (тобто, протягом 30 днів згідно з ч. 1 ст. 8 Регламенту), одноособовий арбітр має бути призначений МКАС при ТПП України.
Як вбачається з повідомлення про арбітраж, надісланого ОСОБА_1 16 липня 2024 року та отриманого ним на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 запропонувала призначити ОСОБА_18 , включеного до списку одноособових арбітрів МКАС при ТПП України, одноособовим арбітром.
6 вересня 2024 року ОСОБА_1 на вказану електронну адресу було також повідомлено про звернення ОСОБА_3 до МКАС при ТПП України із проханням про призначення одноособового арбітра.
Відповіді на вказані листи ОСОБА_1 не надав.
Відповідно до ст. 8 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, якщо сторони домовилися, що має бути призначений одноособовий арбітр, і якщо протягом 30 днів після отримання всіма іншими сторонами пропозиції щодо призначення одноособового арбітра сторони не досягли згоди з цього питання, то одноособовий арбітр, на прохання будь-якої зі сторін, призначається компетентним органом.
Компетентний орган призначає одноособового арбітра якомога швидше. Здійснюючи таке призначення, компетентний орган застосовує наведену нижче процедуру-списку, якщо тільки сторони не домовляться про незастосування цієї процедури-списку або компетентний орган на власний розсуд не визнає її використання недоцільним у конкретному випадку.
Як вбачається з рішення голови МКАС при ТПП України Миколи Селівона від 02 жовтня 2024 року про призначення одноособового арбітра, згідно з заявою позивача від 06 вересня 2024 року, відповідач ухилився від запиту позивача про затвердження одноособового арбітра, не підтвердив одноособового арбітра, запропонованого позивачем, не висунув жодних заперечень щодо запропонованої кандидатури та не запропонував позивачу іншу кандидатуру для затвердження.
З огляду на цей факт, а також на те, що сторони не домовилися в арбітражному застереженні про те, що орган, який призначає арбітра, застосовуватиме процедуру списку, для забезпечення швидкого та ефективного призначення одноособового арбітра, Президент МКАС вважає недоцільним застосовувати таку процедуру в даному випадку. Вибір арбітрів Президентом МКАС як за процедурою списку, так і за прямим призначенням не обмежується жодним списком або групою арбітрів, і тому Президент МКАС має право вільно обирати найбільш відповідну особу для вирішення спору.
При призначенні одноособового арбітра в цьому спорі Голова МКАС враховував, що договір купівлі-продажу частки від 10 грудня 2021 року, укладений між громадянами України, регулюється англійським правом (пункт 20.1), інтереси позивача представляє українське адвокатське об'єднання, предметом угоди є частки у компанії, зареєстрованої в Словацькій Республіці, і що між сторонами немає домовленості щодо вимог, які повинні бути додатково встановлені до кваліфікації арбітра.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Регламенту ЮНСІТРАЛ право на звернення до Компетентного органу виникає, якщо протягом 30 днів після отримання всіма іншими сторонами пропозицій щодо призначення одноособового арбітра сторони не досягли згоди з цього питання.
Разом з тим, внаслідок відсутності відповіді боржника на повідомлення стягувача від 16 липня 2024 року, МКАС при ТПП України належним чином реалізував свої дискреційні повноваження на підставі заяви ОСОБА_3 від 06 вересня 2024 року відповідно до Регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 року та Правил сприяння МКАС, не застосувавши процедуру-список, оскільки ОСОБА_1 не брав участь у процедурі призначення одноособового арбітра.
Доводи заяви ОСОБА_1 про те, що він не отримував належним чином повідомлення про арбітраж від 16 липня 2024 року, суд вважає необґрунтованими, оскільки повідомлення у письмовому вигляді було надіслано стягувачем за адресою, зазначеною у договорі від 10 грудня 2021 року, що виключає можливість вважати повідомлення ОСОБА_1 на електронну пошту не дійсним. А відтак, враховуючи фактичне повідомлення боржника на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 ,він не був позбавлений можливості запропонувати альтернативну кандидатуру одноособового арбітра або іншим чином висловити свої заперечення.
Аналізуючи зазначені доводи боржника, Арбітражний суд у своєму рішенні ( п. 244) зазначив, що бере до уваги факти та висновки, викладені у Розділі 7.2.1, а також листи представника відповідача від 14 та 18 жовтня 2024 року. У цих листах, які стосувалися першої появи представника відповідача в арбітражному розгляді, питання можливої біфуркації та зустрічного позову, відповідач не виклав жодних заперечень щодо формування складу Арбітражного суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстав для скасування Арбітражного рішення, передбачених підпунктом г) п. 1) ч. 2 ст. 459 ЦПК України не вбачається.
4. Стосовно доводів ОСОБА_19 про те, що арбітражна процедура не відповідала угоді сторін та закону з огляду на те, що Одноособовим арбітром було грубо порушено фундаментальні принципи арбітражного розгляду - змагальності сторін та рівного ставлення до сторін
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, що є частиною процедури, погодженої сторонами в Арбітражній угоді, з дотриманням цього Регламенту арбітражний суд може вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає за належне, за умови рівного ставлення до сторін і надання кожної з них на відповідній стадії процесу розумної можливості для викладення своєї позиції. Арбітражний суд на свій розсуд веде розгляд, прагнучи уникнути невиправданих затримок і витрат і забезпечити справедливий та ефективний процес вирішення спору між сторонами.
Зі змісту Арбітражного рішення та процесуальних документів, що були подані сторонами до матеріалів даної справи, вбачається, що представники відповідача - адвокати Адвокатського об'єднання «ІНТЕГРІТЕС» брали активну участь у арбітражному провадженні:
- 14 жовтня 2024 року відповідач повідомив Арбітражний суд, що його інтереси представляють адвокати Адвокатського об'єднання «ІНТЕГРІТЕС». Крім того, відповідач погодився з рішенням Арбітражного суду про звернення до МКАС для цілей отримання організаційного сприяння у цьому спорі та попросив подовжити строк для подання ним проекту процесуального графіка.
- У відповідь на заперечення позивача відповідач у своєму електронному листі від 18 жовтня 2024 року повідомив, що проситиме біфуркацію провадження і проситиме Арбітражний суд вирішити питання юрисдикції як попереднє питання відповідно до п. 23.3 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 року та винести рішення з цього питання.
- 22 жовтня 2024 року Арбітражний суд запропонував сторонам до 28 жовтня 2024 року погодити процедурні рамки або подати окремі пропозиції. Крім того, Арбітражний суд запропонував провести попереднє судове засідання на початку листопада, запропонував кілька дат і часових проміжків для узгодження та попросив підтвердити адміністративні домовленості та депозити витрат.
- 28 жовтня 2024 року Арбітражний суд отримав електронні повідомлення від обох сторін, які містили підтвердження погодженої сторонами дати проведення процесуальної конференції 5 листопада 2024 року.
- 05 листопада 2024 року було проведено процесуальну конференцію, на якій обговорено питання представництва сторін, вимоги про біфуркацію, інші процесуальні питання.
- 06 листопада 2024 року Арбітражний суд затвердив та надіслав сторонам процесуальний наказ №1.
- 12 листопада 2024 року відповідач подав запит про біфуркацію, у якому просив Арбітражний суд винести рішення про біфуркацію цього провадження на окремі стадії юрисдикції та розгляду справи по суті.
- 26 листопада 2024 року Арбітражний суд видав процесуальний наказ №2, в якому відмовив у клопотанні про роз'єднання провадження на стадію визначення юрисдикції та стадію розгляду справи по суті.
- 05 грудня 2024 року Арбітражний суд видав процесуальний наказ №3, в якому були розглянуті пропозиції відповідача щодо включення положення про конфіденційність та забезпечення витрат, а також додаток 1 з процесуальним графіком.
- 09 січня 2025 року позивач подала свій позов та супровідні докази.
- 13 лютого 2025 року відповідач надіслав свій відзив та супровідні докази трьома окремими електронними листами.
- 09 березня 2025 року позивач подала до Арбітражного суду таблицю витребовуваних документів, що містила невирішені питання.
- 10 березня 2025 року відповідач надіслав Арбітражному суду електронного листа з аргументами та поясненнями відповідача щодо невирішених питань, наданих в рамках стадії витребування документів.
- 10 березня 2025 року Арбітражний суд видав процесуальний наказ №4, що містив рішення щодо різних складових запиту про витребування документів, поданих сторонами.
- 25 березня 2025 року Арбітражний суд видав процесуальний наказ №5, в якому надав аргументацію щодо прийняття запиту про забезпечення витрат та внесення відповідних змін до процесуального графіка в додатку 1 до процесуального наказу №3.
- 02 квітня 2025 року Арбітражний суд видав процесуальний наказ №6, який містив рішення щодо запиту відповідача про забезпечення витрат.
Отже, під час арбітражного розгляду, сторони подали наступні заяви та клопотання: позивач ОСОБА_3 - заперечення по клопотанню про біфуркацію, позовну заяву та відповідь на відзив по суті спору, запит на розкриття документів, заперечення на клопотання про забезпечення; відповідач ОСОБА_1 : клопотання про біфуркацію, відзив та відповідь по суті спору, заперечення щодо запиту про розкриття документів, клопотання про забезпечення.
На усному слуханні 03 червня 2025 року обидві сторони з'явилися перед Арбітражним судом через відеоконференцію у Microsoft Teams. Сторони були представлені уповноваженими особами: Пан ОСОБА_27 та пан ОСОБА_20 - зі сторони позивача; пані ОСОБА_21 та пані ОСОБА_22 - зі сторони відповідача.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи заявника, що Одноособовим арбітром було перевищено межі своєї компетенції та грубо порушено фундаментальні принципи арбітражного розгляду - змагальності сторін та рівного ставлення до сторін, оскільки вбачається, що кожній стороні на відповідній стадії процесу було надано можливість для викладення своєї позиції.
Суд не погоджується з доводами боржника про те, що арбітр проігнорувала його доводи і докази, які він представив для доведення невідповідності арбітражного розгляду статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у зв'язку зі здійсненням сторонами комерційної діяльності саме тільки в Україні, адже рішення міжнародного комерційного арбітражу містить мотиви відхилення цих доводів.
Розгляд заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу не є апеляційним провадженням, у якому суд повторно оцінює докази та перевіряє правильність рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті. Тому будь-яка оцінка судом обставин арбітражного спору, повноти та належності доказів, які були надані сторонами арбітражного спору, означала б неправомірне судове втручання, заборонене статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Суд не погоджується з доводами боржника про те, що арбітражний суд помилково застосував положення Європейської Конвенції 1961 року для тлумачення норм Закону № 4002 та визначення арбітрабельності спору, адже Конвенція була прийнята в 1961 році і ратифікована Україною в 1963 році, тому відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
5. Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що спір між сторонами не міг бути переданий на розгляд міжнародному комерційному арбітражу (неарбітрабельність спору)
Заявник наголошував, що спір за своєю правовою природою і суттю є неарбітрабельним, а тому не міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, тому наявна підстава для скасування Арбітражного рішення, передбачена п.п. а) п. 2 ч. 2 ст. 459 ЦПК України, оскільки :
- відповідно до закону спір має сімейно-правову природу, а саме - предметом спору є право вимоги та зобов'язання за договором, які одночасно є частиною спільної сумісної власності стягувача і заявника як колишнього подружжя;
- на дату укладення Арбітражної угоди комерційні підприємства обох сторін у розумінні ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» знаходились на території однієї держави ( України).
Згідно з положеннями статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» питання про компетенцію МКАС у кожній конкретній справі вирішує склад арбітражного суду, який розглядає спір.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
Отже, на практиці наведений принцип реалізується таким чином, що сам арбітражний суд має тлумачити зміст арбітражної угоди з метою визначення наявності чи відсутності у нього (суду) компетенції на розгляд конкретної справи.
Зазначені аргументи, які ОСОБА_1 висловлював у своїх запереченнях при арбітражному розгляді, були предметом дослідження арбітром, та відповідні висновки викладені в оскаржуваному Арбітражному рішенні, а саме:
- у даному випадку обидві сторони є фізичними особами. На дату укладення договору одна зі сторін вказала постійне місце проживання в Україні, а інша - постійне місце проживання в Польщі, що відповідає вимозі про різні постійні місця проживання у різних Договірних державах. Крім того, договір стосується передачі акцій (частки) у словацькій компанії, що означає, що об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної Договірної держави, що ще більше підкреслює міжнародний характер операції. Сам договір регулюється правом Англії та передбачає арбітраж із місцем арбітражу в місті Київ, Україна.
- Арбітражний суд також враховує, що Закон про МПП також визначає іноземний елемент як такий, що включає участь іноземного майна та правових дій, здійснених за межами України. Ці обставини встановлюють чіткий іноземний елемент, що свідчить про те, що договір є частиною міжнародних економічних відносин. Отже, спір підпадає під дію ст. 1 (2) Закону про МКА та Закону про МПП і відповідає критерію міжнародного характеру, необхідному для міжнародного арбітражу за українським законодавством.
- спір, який виник на підставі договору є арбітрабельним за українським законодавством. Ця угода є цивільно-правовими відносинами з чітким іноземним елементом, оскільки сторони мають постійні місця проживання у різних державах, а об'єкт договору - акції (частка) у словацькій компанії - знаходиться за кордоном. Це відповідає критерію міжнародності, передбаченому ст. 1 (2) Закону про МКА та ст. 1 Закону про МПП. Так само Арбітражний суд бере до уваги зазначені вище положення Європейської конвенції 1961 року. Відповідно, арбітражна угода є дійсною та підлягає виконанню, а Арбітражний суд підтверджує свою юрисдикцію розглядати та вирішувати даний спір.
- за правом Англії, договір купівлі-продажу акцій (частки) є комерційним договором, який визначає умови продажу акцій (частки) і є основою будь-якої успішної угоди з продажу бізнесу. Зазвичай він містить узгоджені положення щодо передачі акцій (частки), винагороди, механізмів завершення та закриття угоди, зобов'язань щодо проведення комплексної перевірки, запевнень та гарантій, відшкодувань, застережень про зміну умов, відмов, а також положень про право, що застосовується, і вирішення спорів. Договірна структура даного договору виглядає досить типовою і підкреслює його характер як комерційної операції, призначеної для здійснення передачі права власності на корпоративні активи з певними комерційними та фінансовими наслідками.
- даний договір містить ознаки комерційної угоди, а саме: передачу акцій (частки) за винагороду, детальні гарантії, відшкодування збитків, застереження про зміну умов, положення про право, що застосовується та вирішення спорів, і немає жодних доказів того, що він був укладений з метою здійснення поділу подружнього майна.
- договір є комерційним договором, який регулюється загальними принципами договірного права, і не є інструментом сімейного права. Відповідно, договір не становить внутрішньосімейної домовленості та не є питанням, яке підпадає під сферу регулювання сімейного права. Тому твердження відповідача про те, що спір є неарбітрабельним з огляду на його сімейно-правову природу, відхиляються.
Доводи заявника ОСОБА_1 , що спір між сторонами не міг бути переданий на розгляд міжнародному комерційному арбітражу (неарбітрабельність спору) суд вважає безпідставними, та погоджується з висновками арбітра про те, що даний спір з огляду на його предмет, може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, враховуючи наступне.
Доводи заяви ОСОБА_1 полягають у тому, що для фізичної особи місце «комерційного підприємства» визначається через місце її реєстрації як фізичної особи-підприємця (критерій для застосування ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») , в той час як місце проживання фізичної особи має значення для оцінки арбітрабельності спору лише за відсутності у фізичної особи статусу фізичної особи-підприємця (критерій для застосування ч. 3 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).
За статтею 1 Закону України від 24.02.1994 № 4002-ХІІ «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, з-поміж іншого, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору на момент укладення арбітражної угоди знаходиться за кордоном або якщо сторони явно домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов'язаний більше ніж з однією державою, або одне з наступних місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства:
- місце арбітражу, якщо воно визначено в арбітражній угоді або відповідно до неї;
- будь-яке місце, в якому повинна бути виконана значна частина зобов'язань, що виникають із договірних або інших цивільно-правових відносин;
- місце, з яким найбільш тісно пов'язаний предмет спору.
У статті 2 Закону № 4002 визначено поняття «арбітражу», під яким слід розуміти будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 910/10001/24 вказав на те, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди.
Отже, слід розрізняти право сторін обумовити в договорі положення про передачу спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу з урахуванням встановлених законом обмежень, коли спір не підлягає розгляду арбітражем, та обов'язок сторін звернутися для вирішення спору до міжнародного комерційного арбітражу: сторони мають право передбачити в самому договорі арбітражне застереження, визначивши умови арбітражного провадження, проте якщо згоду про передачу спору на вирішення міжнародному комерційному арбітражу досягнуто, то такий спір підлягає безумовній передачі на вирішення арбітражу (негативний ефект).
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є громадянами України та мають в Україні зареєстроване місце проживання : ОСОБА_3 - за адресою АДРЕСА_8 ; ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 .
З червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані в Україні як фізичні особи- підприємці. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ( а.с. 215- 220, т. 4) ОСОБА_1 отримував дохід від підприємницької діяльності в Україні та сплачував єдиний податок з фізичних осіб.
Відповідно до витягу з Торгового реєстру Міського суду Братислави ІІІ від 02 липня 2024 року ( а.с. 39-40, т. 1 3), компанія «Pradata s.r.o.», є товариством з обмеженою відповідальністю, здійснює діяльність у сфері закупівлі товарів з метою їх продажу кінцевому споживачу, здійснює посередницьку діяльність у сфері надання послуг, діяльність бізнес-консультантів, організаційних та економічних радників, надає рекламні та маркетингові послуги, адміністративні послуги, комп'ютерні послуги.
Партнерами товариства з 29.10.2016 року були ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , а з 05.01.2022 року - лише ОСОБА_12 , що свідчить про виконання договору купівлі-продажу частки та внесення змін до Торгового реєстру щодо власника компанії.
Місцезнаходження партнерів у Торговому реєстрі станом на 02 липня 2024 року зазначено: ОСОБА_12 з 13 жовтня 2021 року - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_11 з 29.10.2016 року до 05.01.2022 року - АДРЕСА_8 .
Таким чином, як у Торговому реєстрі Міського суду Братислави ІІІ, так і у договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Pradata s.r.o.», зазначені саме ці адреси.
Також, відповідно до даних Торгового реєстру, органом управління товариства є одноосібний виконавчий директор ОСОБА_23 , магістр ділового адміністрування, а юридична адреса товариства - Братислава 851 01, Kopcianska, 14.
В судовому засіданні представники ОСОБА_1 підтвердили, що компанія має офіс у Словаччині та здійснює свою діяльність за кордоном, розробляє програми в галузі мерчандайзингу.
Отже, ведення сторонами підприємницької діяльності в Україні та їх реєстрація як фізичних осіб- підприємців в Україні не має правового значення для визначення юрисдикції МКАС та не свідчить, що для цілей даного спору «комерційні підприємства» сторін знаходяться в Україні, адже даний спір виник між учасниками комерційного підприємства, спір ґрунтується на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі компанії та є комерційним, корпоративним спором, а сама компанія зареєстрована у Словаччині та здійснює свою діяльність за кордоном, отже, об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави. Маючи зареєстровані місця проживання як у Польщі, так і в Україні, у договорі від 10.12.2021 року ОСОБА_1 зазначив свою адресу проживання у Польщі, а ОСОБА_3 - в Україні. Тому очевидно, що сторони явно домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов'язаний більше ніж з однією державою.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», для цілей пункту 2 цієї статті, якщо: - сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, комерційним підприємством вважається те, яке має найбільше відношення до арбітражної угоди; - сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.
Оскільки сторонами даного спору є фізичні особи, критерій найбільшого відношення до арбітражної угоди є визначальним, оскільки арбітражна угода стосується ТОВ «Pradata s.r.o.».
Таким чином, критерій наявності комерційного підприємства хоча б однієї зі сторін за кордоном було виконано, спір є арбітрабельним згідно з вимогами Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а тому підстави для скасування Арбітражного рішення згідно з п.п. а) п. 2) ч. 2 ст. 459 ЦПК України відсутні.
Отже, судом встановлено, що предметом спору в арбітражному провадженні було стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі компанії «Pradata s.r.o.», зареєстрованої в Словаччині. Вимоги стягувача в арбітражному проваджені не стосувались питань сімейно-правових відносин, а лише заборгованості згідно з цим комерційним договором, укладеним між учасниками компанії.
Станом на момент звернення до міжнародного комерційного арбітражу всі положення вказаного договору, включно з арбітражним застереженням, були чинними, в судовому порядку не дійсними не визнавалися, в тому числі з підстав їх фіктивності.
Сторони в самому договорі від 10.12.2021 року чітко обумовили передачу спорів, які виникають на підставі цього договору, на вирішення Міжнародним комерційним арбітражем, місце арбітражу м. Київ, відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСТРАЛ 2010 (розділ 20).
Боржник посилався на те, що дійсною природою цього спору є сімейні правовідносини, що виключало можливість передачі спору на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», проте суд оцінює такі аргументи критично, адже сторони достатньо чітко визначили в договорі свій статус покупця та продавця, як власника частки в статутному капіталі; предмет, ціну і строки розрахунку за частку; волевиявлення сторін на укладення цього договору, на намір продавця відчужити на користь покупця 15% частки компанії «Pradata S.R.O.» , яка оцінена сторонами в сумі 1 500 000 євро, та намір покупця набути частку за вказаною ціною. Договір не містить посилань на те, що покупець та продавець частки є подружжям чи будь-яких застережень з огляду на їх сімейні відносини.
В матеріалах справи відсутні докази, що арбітражне застереження визнано недійсним станом на день звернення стягувача до міжнародного комерційного арбітражу для вирішення цього спору, усі положення договору від 10.12.2021 були чинними та обов'язковими до виконання обома сторонами.
Таким чином, між сторонами виник спір у зв'язку з порушенням боржником зобов'язань за договором. Спори такого характеру можуть бути передані на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до статті 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», у зв'язку з чим доводи боржника про неарбітрабельність цього спору суд відхиляє.
Доводи боржника про те, що арбітр застосувала норми сімейного законодавства, що свідчить про сімейно-правовий характер цього спору, суд відхиляє, оскільки арбітр у своєму рішенні посилалася на норми сімейного права для мотивування неприйнятності доводів боржника щодо неарбітрабельності цього спору через сімейні правовідносини, які виклав боржник у своїх заявах, і цими мотивами арбітр не надавала правової кваліфікації спірним правовідносинам як такої, що вирішувала спір по суті через сімейне законодавство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначила, що «ознакою сімейних прав і обов'язків є їх тісний зв'язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов'язків можуть врегулювати свої відносини, пов'язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов'язки на іншу особу їх носії не можуть. Отже, зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов'язків, які тісно пов'язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб».
Разом з тим, як вбачається зі змісту договору від 10 грудня 2021 року купівлі-продажу частки у статутному капіталі компанії «Pradata s.r.o.», що містить арбітражну угоду, цим договором не регулюються сімейні права та обов'язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах, з огляду на те, що таким правочином врегульовано права та обов'язки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі компанії «Pradata s.r.o.»; жодних доказів на підтвердження того, що даний правочин був вчинений саме з метою набуття, зміни або припинення сімейних прав та обов'язків, які мають вирішуватися загальним судом у порядку цивільного судочинства, наявні матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд також відхиляє доводи заявника щодо наявності спору у Подільському районному суді м. Києва у справі № 758/2219/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «ЛамаХауз», про поділ майна подружжя, провадження у якій було відкрито ухвалою суду від 18 лютого 2025 року, оскільки зазначена обставина не має вирішального значення для питання юрисдикції МКАС. Рішення суду у справі № 758/2219/25 не ухвалено, тому доводи, що результати розгляду цієї справи могли істотно вплинути на результати арбітражного провадження ґрунтуються на припущеннях.
6. Відносно доводів боржника про те, що рішення міжнародного комерційного арбітражу суперечить публічному порядку України
У заяві про скасування арбітражного рішення, заявник посилається на те, що оспорюване Арбітражне рішення суперечить одразу кільком складовим публічного порядку України, оскільки Одноособовий арбітр :
- винесла рішення у спорі, що належить до виключної компетенції державних судів і не міг бути переданий на розгляд міжнародного комерційного арбітражу (як мінімум до винесення відповідних рішень у паралельних цивільних справах між сторонами в Україні про поділ майна подружжя і про визнання шлюбного договору частково недійним, а також у польській справі щодо дітей);
- неправильно застосувала фундаментальні норми національного матеріального права (СК України), що є складовою публічного порядку України;
- порушила основоположні принципи цивільного законодавства України, у т.ч. автономії волі сторін у шлюбному договорі, тим самим підриваючи передбачуваність цивільного обороту та принцип юридичної визначеності, що також є складовою публічного порядку України;
- порушила основоположні засади процесуального права України - диспозитивності, змагальності та рівності сторін, які є складовою публічного порядку України, позбавивши заявника права на належний судовий захист.
Також заявник вважає, що Арбітражне рішення порушує:
- права та законні інтереси спільних неповнолітніх дітей сторін, що є складовою публічного порядку України, адже Арбітражним рішенням Одноособовий арбітр фактично позбавила дітей сторін гарантій належного утримання гарантованих державою;
- законні інтереси заявника та його право на участь у поділі спільного майна, гарантовані йому державою та які є складовою публічного порядку України, оскільки Арбітражне рішення змінює баланс інтересів подружжя і порушує їх рівність;
- принцип правової визначеності, що є складовою публічного порядку України, і може призвести до правової колізії та конфлікту рішень міжнародного комерційного арбітражу і державного суду України.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі.
Під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень з перегляду рішень міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку.
До переліку фундаментальних основ, які становлять публічний порядок, належить рівне ставлення до сторін арбітражного розгляду, зокрема: надання сторонам можливості викласти її аргументи, а також коментувати аргументи опонентів; відсутність процедур, які стосуються спору і в яких беруть участь арбітри за відсутності сторін спору; недопустимість подання сторонами підроблених доказів тощо. Такі висновки виклав Верховний Суд у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 824/37/24.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 824/106/25, застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують чинні в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар'єр на шляху рішень, ухвалених всупереч фундаментальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок.
Категорія публічного порядку застосовується не лише задля того, щоб захистити державу від таких іноземних арбітражних рішень, що порушують чинні в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя у країні визнання та виконання таких рішень. Очевидне неправильне застосування арбітражним судом фундаментальних норм національного матеріального права чи грубе порушення норм процесуального права також може призвести до порушення публічного порядку України та підлягає оцінці національним судом під час оскарження у ньому рішення комерційного арбітражу, розташованого у тій самій країні.
У постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 824/159/24 Верховний Суд зазначив, що «публічний порядок України може бути порушено таким рішенням міжнародного комерційного арбітражного суду, під час постановлення якого істотно та очевидно порушено право на судовий захист. До таких порушень належать невідповідність рішення арбітражу виключній компетенції державного суду на вирішення такого спору або існує рішення національного суду у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав, що і спір, який розглядається арбітражним судом.»
Порушення публічного порядку має місце також у тих випадках, коли рішенням арбітражного суду порушено:
засадничі, фундаментальні принципи (засади) українського права, у першу чергу конституційні, основи правопорядку в Україні, а також основні засади цивільного права;
загальноприйняті принципи моралі, законні інтереси осіб, суспільства та держави;
основоположні принципи та норми міжнародного права, у тому числі міжнародно-правові стандарти прав людини.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 824/106/25, очевидне неправильне застосування арбітражним судом фундаментальних норм національного матеріального права чи грубе порушення норм процесуального права може призвести до порушення публічного порядку України та підлягає оцінці національним судом під час оспорення рішення арбітражного суду. Водночас рішення міжнародних комерційних арбітражів, якими вирішено спір у приватних господарських правовідносинах шляхом встановлення обставин, які стосуються порядку виконання зобов'язань, що виникли між їх учасниками, не суперечать публічному порядку України.
Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи заяви ОСОБА_1 , оскільки як вже зазначено, договором від 10.12.2021 року не регулюються сімейні права та обов'язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах, з огляду на те, що таким правочином врегульовано права та обов'язки між власниками часток у статутному капіталі компанії - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі компанії «Pradata s.r.o.».
Відповідно до матеріалів справи, рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду від 01 вересня 2025 року вирішено питання про зобов'язання боржника сплатити стягувачу заборгованість за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 10.12.2021.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 03 червня 2025 року у справі № 916/4664/24, якщо договором не регулюються сімейні права та обов'язки між подружжям, батьками та дітьми і він не є правочином у сімейних правовідносинах, а кошти стягуються за правочином щодо купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ, то такий спір належить до корпоративних спорів.
Отже, у даній справі рішенням Міжнародного комерційного арбітражу вирішено саме приватний господарський спір, а не сімейний спір, який належить до виключної компетенції державного суду.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи заяви ОСОБА_1 про те, що арбітражне рішення порушує права та законні інтереси спільних неповнолітніх дітей сторін.
Спірні правовідносини у межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін, зі змісту договору не вбачається факту застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України.
Доводи заявника щодо порушення арбітражним рішенням публічного порядку України фактично зводяться до незгоди з правильністю застосування норм матеріального права, переоцінки доказів та до перегляду спору по суті, що процесуально є неприпустимим. Тому суд не здійснює оцінку правильності застосування арбітром норм матеріального права, а також наявності між сторонами інших спорів ( про поділ майна подружжя, про визнання шлюбного договору частково недійсним, про визначення місця проживання дітей), адже у арбітражному рішенні жодних питань, що стосуються спорів між сторонами як між подружжям, арбітраж не вирішував.
Як встановлено судом, представникам ОСОБА_1 - адвокатам Перепелинській О.С., ОСОБА_2 були надані всі процесуальні можливості для викладення своєї позиції щодо суті спору, у тому числі брати участь в процесуальній конференції 05 листопада 2024 року, в усних слуханнях 03 червня 2025 року, заявляти клопотання, подавати заперечення.
З огляду на викладене доводи заявника про те, що арбітражний суд під час розгляду справи «Ірина Костюк проти ОСОБА_24 » допустив порушення засадничих принципів процесуального права, які є частиною публічного порядку України, а саме принципів диспозитивності, змагальності та рівності сторін судового процесу, не підтвердилися.
Встановлені рішенням арбітражу від 01 вересня 2025 року обставини не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави Україна, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як самостійного учасника господарських правовідносин, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам та інтересам фізичних осіб, правам та інтересам юридичних осіб, інтересам держави.
Враховуючи викладене, суд вважає, що боржник не довів, що рішення арбітражного суду впливає на суспільні, економічні та соціальні основи діяльності держави Україна, чи що вказане рішення завдасть шкоди суверенітету чи безпеці держави Україна, а отже, порушує публічний порядок України.
Отже, оспорюване Арбітражне рішення ухвалено компетентним арбітражним судом відповідно до укладеного між сторонами договору. Виходячи з вимог чинного законодавства, суд загальної юрисдикції не має правових підстав аналізувати правильність застосування МКАС норм матеріального права при вирішенні спору та переглядати спір по суті. Порушення публічного порядку України ухваленим рішення МКАС не вбачається.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ в редакції від 15 вересня 2010 року , у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)».
Згідно зі статтею 478 ЦПК України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо:
1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що:
а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або
б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або
г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або
ґ) рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або
2) якщо суд визнає, що:
а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або
б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Враховуючи, що підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу, визначені ст. 459 ЦПК України, є аналогічними підставам для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, та судом при розгляді заяви ОСОБА_1 підстав для скасування Арбітражного рішення встановлено не було, то підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання та надання дозволу на примусове виконання Арбітражного рішення відсутні.
Так, судом встановлено, що арбітражна угода є дійсною; боржника було належним чином повідомлено про арбітражний розгляд та призначення арбітра; Арбітражне рішення було винесене щодо спору, передбаченого арбітражною угодою та не вирішує питань, які виходять за її межі; склад Арбітражного суду та арбітражна процедура відповідали арбітражній угоді; боржник брав участь в арбітражному розгляді та не оскаржував дійсність арбітражної угоди; спір, переданий на розгляд Арбітражного суду у складі одноособового арбітра, є арбітрабельним; визнання та виконання Арбітражного рішення не суперечать публічному порядку України.
Відповідно до ч. 6 ст. 479 ЦПК України, якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу суму стягнення зазначено в іноземній валюті або валютах, суд, який розглядає це клопотання, вказує в своїй ухвалі суму стягнення у валюті, зазначеній в рішенні міжнародного комерційного арбітражу, а за заявою стягувача суд визначає суму стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
Оскільки рішенням міжнародного комерційного арбітражу суму стягнення зазначено в іноземній валюті та стягувач не звертався з заявою про визначення суми стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали, тому суд вказує в ухвалі суму стягнення у валюті, зазначеній в рішенні міжнародного комерційного арбітражу.
Таким чином, заява ОСОБА_3 про визнання і надання дозволу на виконання Арбітражного рішення підлягає задоволенню, слід визнати і надати дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)», про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1 172 548,6 євро та арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 доларів США, а також видати виконавчий лист на його виконання.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України за результатом розгляду заяви з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 грн. 50 коп. за подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Керуючись ст.ст. 23, 457, 459, 460, 478, 479, 482 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)» - залишити без задоволення.
Заяву ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , про визнання та надання дозволу на виконання Арбітражного рішення від 01 вересня 2025 року, у справі арбітражного розгляду за Арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ 2010 року між ОСОБА_25 (Україна) та ОСОБА_17 ( Україна) - задовольнити.
Визнати і надати дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)», про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1 172 548,6 євро та арбітражних витрат у розмірі 12 193,85 доларів США.
Видати виконавчий лист на примусове виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 01 вересня 2025 року, ухвалене Арбітражним судом ad hoc у складі одноособового арбітра Тетяни Сліпачук за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі в редакції від 15 вересня 2010 року, у справі «Ірина Костюк проти Андрія Костюка (Україна)», про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1 172 548 ( один мільйон сто сімдесят дві тисячі п'ятсот сорок вісім) євро 60 євроцентів та арбітражних витрат у розмірі 12 193 долари США 85 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп.
Відомості щодо учасників справи:
Стягувач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_9 ; місце проживання (перебування) АДРЕСА_10 .
Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_11 ; місце проживання (перебування) : АДРЕСА_5 .
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до цього суду. У разі, якщо ухвала не буде оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи, вона набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після перегляду справи судом апеляційної інстанції
Суддя Ящук Т.І.