25 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 06.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту, строком до 22.06.2026 включно, в межах строку досудового розслідування, із забороною залишати будинок АДРЕСА_1 , у період часу з 22.00 год. до 07.00 год. наступної доби.
Покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора суду;
- не відлучатись без дозволу слідчого, прокурора, суду зі свого місця проживання;
- не відлучатись за межі Ужгородського району без дозволу слідчого, прокурора, суду;
Справа № 760/12162/26 Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/4611/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
- здати на зберігання до Державної міграційної служби всі свої паспорти для виїзду за кордон та всі інші документи, що дають право на виїзд чи в'їзд в Україну.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор посилався на наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, та існування ризиків, визначених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Також апелянт вказував, що перебування підозрюваного не під вартою може перешкодити викриттю інших осіб, причетних до вчинення кримінальних правопорушень, з якими він може відкрито спілкуватись.
На теперішній час у кримінальному провадженні не встановлено коло всіх підозрюваних та свідків. Водночас, більшість свідків та підозрюваних перебувають у дружніх та родинних відносинах з ОСОБА_7 , а тому є достатньо підстав вважати, що використовуючи свій вплив, підозрюваний, перебуваючи на волі, може впливати на свідків та інших підозрюваних з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, на даний час існують обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 буде перешкоджати здійсненню швидкого та об'єктивного судового розгляду шляхом вчинення дій, направлених на зміну власника належного йому майна, з метою унеможливлення його подальшої конфіскації.
На думку апелянта, більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним своїх процесуальних обов'язків, а також запобігти встановленим ризикам.
Також апелянт вказував, що приймаючи рішення про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді домашнього арешту, слідчий суддя врахував позицію сторони захисту про наявність у підозрюваного на утриманні неповнолітньої дитини, похилий вік підозрюваного та стан його здоров'я, що унеможливлює його перебування під вартою.
Водночас, стороною захисту не надано документів, які б підтверджували неможливість отримання підозрюваним необхідної медичної допомоги в умовах тримання під вартою, а також не надано жодних доказів, які б підтверджували, що єдиним утриманцем неповнолітньої дитини є саме підозрюваний.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали судового провадження, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025110000000363 від 21.10.2025 за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Згідно даних клопотання, органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , починаючи з 2022 року по теперішній час, діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, на шкоду основам національної безпеки України, переслідуючи корисливі мотиви, маючи прямий умисел на вчинення пособництва державі-агресору рф та усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, діючи за попередньою змовою групою осіб, використовуючи як спосіб вчинення злочину підконтрольні останнім суб'єкти господарювання «КФХ «КОВАЛЁВСКОЕ» (ИНН 2249400001541, ОГРН 1229400077983), КФХ «МИРНАЯ ДОЛИНА» (ИНН 2239400199531, ОГРН 1229400047800), які провадять господарську діяльність на тимчасово окупованій території, організовують та здійснюють збір, підготовку та передачу матеріальних ресурсів, у вигляді зернових та бобових культур представникам держави-агресора - підприємствам державного сектору рф та органам окупаційної влади, чим вчиняють умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво).
24.04.2026 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у пособництві державі-агресору, тобто вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), вчинених громадянином України з метою завдання шкоди Україні, шляхом добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави-агресора та окупаційній адміністрації держави-агресора, за попередньою змовою групою осіб, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
27.04.2026 прокурор відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва із клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, в межах строку досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 06.05.2026 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту, строком до 22.06.2026 включно, в межах строку досудового розслідування, із забороною залишати будинок АДРЕСА_1 , у період часу з 22.00 год. до 07.00 год. наступної доби.
Покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора суду;
- не відлучатись без дозволу слідчого, прокурора, суду зі свого місця проживання;
- не відлучатись за межі Ужгородського району без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- здати на зберігання до Державної міграційної служби всі свої паспорти для виїзду за кордон та всі інші документи, що дають право на виїзд чи в'їзд в Україну.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя виходив з того, що органом досудового розслідування не доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та не доведено, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97 ВР (далі - Конвенція) визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 177 КПК України встановлено, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилався прокурор у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що наведені у клопотанні дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_12 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього матеріали, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_12 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кримінальному провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком слідчого судді про недоведеність у клопотанні прокурора існування ризиків непроцесуальної поведінки підозрюваного, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки, перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності вказаних ризиків, зокрема можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків чи інших підозрюваних, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів встановила, що такі доводи є обґрунтованими, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному, характер кримінального правопорушення та конкретні обставини інкримінованих йому дій.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
На переконання колегії суддів, прокурором у клопотанні належним чином обґрунтовано, що враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_12 кримінального правопорушення, конкретні обставини кримінального провадження, а також не встановлення на даний час усіх речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та ту обставину, що підозрюваний підозрюється у вчиненні злочину групою осіб, та йому відомі анкетні дані свідків та інших підозрюваних, усвідомлюючи тяжкість покарання, з метою уникнення відповідальності, підозрюваний може вчинити дії, передбачені п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилаючись в оскаржуваній ухвалі на недоведеність прокурором існування вищевказаних ризиків, слідчий суддя належним чином не обґрунтував такий висновок та не спростував викладені у клопотанні доводи та мотиви прокурора на підтвердження існування вищевказаних ризиків непроцесуальної поведінки підозрюваного.
На переконання колегії суддів, дійшовши висновків про недоведеність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та застосувавши щодо підозрюваного ОСОБА_12 запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час доби, слідчий суддя не в повній мірі оцінив порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні, не врахував тяжкість інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та його наслідки, не співставив вказані обставини із реальною можливістю забезпечити запобіжним заходом у виді домашнього арешту у нічний час доби впевненість у тому, що ОСОБА_12 не буде порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про недоведеність органом досудового розслідування підстав для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішенні «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що національні судові органи повинні брати до уваги усі обставини справи, та зважати на наявність суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
На переконання колегії суддів, наведені прокурором у клопотанні ризики є обґрунтованими та такими, що виправдовують утримання ОСОБА_12 під вартою. Встановлені під час апеляційного розгляду обставини, з урахуванням положень ч. 6 ст. 176 КПК України, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які колегія суддів вважає доведеними, та не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Колегією суддів враховуються посилання захисника на відомості про особу підозрюваного його спосіб життя, незадовільний стан здоров'я підозрюваного, репутацію та міцність його соціальних зв'язків та наявність постійного місця роботи.
Однак, вказані відомості про особу підозрюваного не зменшують існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та не спростовують сумнівів щодо достатності застосованого слідчим суддею запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічний час доби для забезпечення виконання ОСОБА_12 процесуальних обов'язків та запобігання установленим ризикам.
Крім того, стороною захисту не надано відомостей про неможливість утримання ОСОБА_12 під вартою за станом здоров'я.
Таким чином, на переконання колегії суддів, дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя не в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, не співставив існуючі у справі ризики, характер та тяжкість кримінального правопорушення, його наслідки, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні клопотання прокурора.
Даних, які б унеможливлювали утримання ОСОБА_12 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про застосування щодо ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Разом з тим, встановивши обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом. При цьому, як убачається із аналізу положень ч. 4 ст. 183 КПК України, можливість слідчого судді не визначати розмір застави у визначених цією нормою випадках (зокрема у випадку підозри особи у вчиненні під час дії воєнного стану злочину, передбаченого ст. 111-2 КК України ), є правом слідчого судді, а не його обов'язком.
Відповідно до практики Єропейського суду з прав людини, у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії" п. 76).
Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п. п. 23-24).
З урахуванням наведеного у сукупності, враховуючи процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_12 та дані про його особу, який раніше не судимий, одружений, працевлаштований, має постійне місце проживання, ураховуючи його репутацію та міцність соціальних зв'язків, вік та стан здоров'я, майновий стан, колегія суддів дійшла висновку про можливість визначення підозрюваному застави у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні. Розмір застави повинен визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховувати той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки обвинуваченого в суд достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб не здійснити втечу.
Разом з цим, при визначенні розміру застави слід не допускати встановлення такого її розміру, що є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави. З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на обвинуваченого, та покликаний забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок підозрюваного злочину, а лише присутність обвинуваченого на судовому засіданні.
Ураховуючи обставини інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, дані про його особу, враховуючи його майновий стан та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що співмірним з існуючими в кримінальному провадженні ризиками буде розмір застави у виді 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень у національній грошовій одиниці із покладенням на нього обов'язків, у разі внесення застави, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На переконання колегії суддів, на даному етапі розслідування такий запобіжний захід є достатнім стримуючим заходом для підозрюваного, здатен забезпечити його належну процесуальну поведінку і виконання покладених на нього обов'язків.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 196, ч. 1 ст. 197 КПК України, колегія суддів, дійшовши висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді та застосування щодо ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави, вважає за необхідне визначити строк тримання під вартою ОСОБА_12 у межах строку досудового розслідування, тобто до 22.06.2026 включно.
Визначаючи строк дії обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на підозрюваного у разі внесення застави, колегія суддів вважає за необхідне визначити такий строк відповідно до вимог ч. 7 ст. 194 КПК України на два місяці, однак у межах строку досудового розслідування кримінального провадження, тобто до 24.06.2026.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з одночасним визначенням застави у виді 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень і покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування кримінального провадження, до 22 червня 2026 року включно.
Визначити підозрюваному ОСОБА_7 заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень у національній грошовій одиниці.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду (м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, код ЄДРПОУ суду 42258617, банк ГУ ДКС України в місті Києві, код банку - 820172, номер рахунку за стандартом IBAN: UA068201720355289002001082186).
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі, вважати, що до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_7 , наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця свого проживання та/або місця роботи; утримуватись від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, обчислювати з дня внесення застави до 24 червня 2026 року.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3