Справа №752/4816/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3514/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
18 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
представника власників майна ОСОБА_10 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100000001230 від 25.09.2025 за ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 369-2 КК України та накладено арешт на майно із забороною користування та розпорядження ним у кримінальному провадженні № 12025100000001230 від 25.09.2025, яке виявлено та вилучено під час обшуку, проведеного 10.03.2026 за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон фірми «Redmi A5» ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ НОМЕР_2 в якому знаходиться сім карта із номером НОМЕР_3 ;
- ноутбук марки ACER з с/н XAGLEUO02A343040B23400;
- ноутбук марки ACER з с/н NHQ59TU027039009FD34CO.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - адвокат ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури від 11.03.2026 про арешт тимчасово вилученого майна.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, зазначає, що слідча суддя допустила істотну неповноту судового розгляду, що призвело до передчасних та необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Апелянт вказує на те, що слідча суддя неналежним чином оцінила обґрунтованість мети арешту тимчасово вилученого майна, не перевіривши належним чином доводи сторони захисту про відсутність ознак речового доказу та доказового значення для кримінального провадження, оскільки не обґрунтовано, яким чином вилучені ноутбуки та мобільний телефон можуть бути використані як доказ та відсутні відомості про конкретний зміст інформації, що може бути наявна на ноутбуках та мобільному телефоні.
Слідча суддя не перевірила належним чином, що сторона обвинувачення фактично вийшла за межі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 26.02.2026 у справі № 752/4816/26 про надання дозволу на обшук.
Зокрема, слідча суддя в ухвалі від 26.02.2026 дозволила вилучити лише те майно, яке має наявні ознаки того, що воно містить відомості, пов'язані із конкретними обставинами кримінального провадження. Зрештою, в ухвалі слідча суддя не надавала дозвіл на вилучення техніки, позаяк обмежилася лише дозволом на зняття та збереження інформації, що наявна на цих пристроях. Водночас, сторона обвинувачення вилучила майно, не зазначивши у жодному процесуальному документі, яким чином воно містить відомості про обставини інкримінованого кримінального правопорушення.
Слідча суддя не надала належної оцінки необхідності арешту, не перевіривши можливість забезпечення збереження доказів іншим чином, зокрема - копіюванням інформації з комп'ютерних систем та мобільного телефон.
Також слідча суддя не повним чином взяла до уваги порушення гарантій адвокатської діяльності та порядку проведення обшуку. ОСОБА_6 має статус адвоката та обліковується в Раді адвокатів Одеської області. Водночас, сторона обвинувачення, усвідомлюючи статус ОСОБА_6 , під час обшуку у її квартирі не залучила представника регіональної ради адвокатів та вилучила ноутбуки і мобільний телефон, на яких могла фактично зберігатись інформація, що становить адвокатську таємницю. Окрім того, сторона обвинувачення завчасно не пересвідчилась, чи містять зазначені пристрої адвокатську таємницю та відмежували таку інформацію. Наразі адвокатська таємниця ОСОБА_6 , жодним чином не захищена, оскільки немає ефективного механізму запобігання доступу сторони обвинувачення до такої інформації, що, вочевидь, порушує гарантії адвокатської діяльності останньої.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власників майна, який підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та просив її задовольнити з наведених в ній підстав, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 , колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, що відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100000001230 від 25.09.2025 за ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 369-2 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 11.03.2026 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100000001230 від 25.09.2025, яке 10.03.2026 вилучено під час обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон фірми «Redmi A5» ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ НОМЕР_2 в якому знаходиться сім карта із номером НОМЕР_3 ;
- ноутбук марки ACER з с/н XAGLEUO02A343040B23400;
- ноутбук марки ACER з с/н NHQ59TU027039009FD34CO.
На обґрунтування вимог даного клопотання зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, з вересня 2025р., переслідуючи корисливий мотив, діючи за попередньою змовою групою осіб, займалися злочинною діяльністю, спрямованою на вимагання та одержання від військовозобов'язаних громадян України неправомірної вигоди для себе за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, з метою незаконного уникнення військовозобов'язаними призову на військову службу.
Зокрема ОСОБА_7 , 12.09.2025, перебуваючи в приміщенні кафе «Veterano coffee», що розташоване в селі Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області, під час особистої зустрічі з ОСОБА_11 повідомив останній про наявність у нього зв'язків які за грошову винагороду можуть вирішити питання про уникнення мобілізації ОСОБА_12 .
Після чого ОСОБА_11 та ОСОБА_12 звернулися до правоохоронних органів та у подальшому діяли під їхнім контролем.
16.10.2025 о 19 годині ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, у телефонному режимі висунув ОСОБА_11 вимогу про надання йому 6000 доларів США за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, а саме впливу на уповноважених службових осіб відповідного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та певних документів щодо ОСОБА_12 .
Того ж дня, 16.10.2025 о 21 під час зустрічі, яка відбулася в кафе «Євразія», що розташоване за адресою: м. Київ, просп. Берестейський 84-В, ОСОБА_7 також повідомив ОСОБА_11 про необхідність надання йому раніше визначеної суми, яку слід передати не пізніше 17.10.2025 його знайомому ОСОБА_13
17.10.2025, ОСОБА_13 , який також діяв під контролем правоохоронних органів, перебуваючи на підземній парковці торгового центру «Епіцентр», що розташований за адресою: м. Київ, пр. Степана Бандери, 11-А, передав ОСОБА_7 , неправомірну вигоду в розмірі 6000 доларів США, за здійснення ним впливу на уповноважених службових осіб відповідного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вирішення відповідних питань щодо військовозобов'язаного ОСОБА_12 .
У період з 20.10.2025 по 08.02.2026 ОСОБА_11 мала телефоні розмови через інтернет-месенджер «WhatsApp» із невстановленою досудовим розслідуванням особою, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_7 , з приводу працевлаштування ОСОБА_12 до одного з суб'єктів господарювання, яке відноситься до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення, з метою подальшого бронювання останнього під час мобілізації.
08.02.2026 у месенджері «WhatsApp» ОСОБА_11 отримала повідомлення від ОСОБА_7 , який повідомив, що вони вирішили питання з ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_12 вже заброньований.
15.02.2026 о 18 годині невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 , у інтернет-месенджері «WhatsApp» надіслала ОСОБА_11 повідомлення з вимогою сплатити грошові кошти: 36 000 гривень - що є податками за період з листопада 2025 року по січень 2026 року та 40 000 грн. за лютий 2026 за працевлаштування ОСОБА_12 до одного з суб'єктів господарювання, який відноситься до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану, що дало змогу останньому незаконно уникнути призову на військову службу під час мобілізації, та вказала банківську картку - № НОМЕР_4 , куди слід перерахували грошові кошти.
Діючи під наглядом правоохоронних органів ОСОБА_11 20.02.2026 о 13 годині 56 хвилин виконала вимогу невстановленої досудовим розслідуванням особою, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_7 , та перерахувала грошові кошти у вказаній сумі на банківську карту, яка належить ОСОБА_7 .
За вказаних обставин ОСОБА_7 підозрюється в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
10 березня 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26.02.2026 проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено: мобільний телефон та ноутбуки, детальний опис та перелік яких, зазначений у протоколі обшуку.
Враховуючи, що ОСОБА_6 має статус адвоката, слідча дія проводилася у присутності представників Ради адвокатів Київської області ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
10 березня 2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП м. Києві ОСОБА_16 від 10.03.2026 вилучене за наслідками проведення майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12025100000001230 від 25.09.2025.
Прокурор вказав на те, що арешт зазначеного у клопотанні майна обумовлений необхідністю його збереження, як речових доказів, які мають суттєве значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
20.03.2026 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт на майно із забороною користування та розпорядження ним у кримінальному провадженні № 12025100000001230 від 25.09.2025, яке виявлено та вилучено під час обшуку, проведеного 10.03.2026 за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за адерсою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон фірми «Redmi A5» ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ НОМЕР_2 в якому знаходиться сім карта із номером НОМЕР_3 ;
- ноутбук марки ACER з с/н XAGLEUO02A343040B23400;
- ноутбук марки ACER з с/н NHQ59TU027039009FD34CO.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №12025100000001230 від 25.09.2025 за ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 369-2 КК України та накладаючи арешт на вказаний мобільний телефон та ноутбуки, які виявлено та вилучено під час обшуку, проведеного 10.03.2026 за місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за адерсою: АДРЕСА_1 , слідчий суддя аналізуючи вимоги клопотання в частині накладення арешту на електронні носії інформації, вважав доведеним, що вони є такими, що відповідають критеріям речових доказів, відповідно до ст. 98 КПК України, оскільки можуть містити відомості про обставини здійснення ОСОБА_17 та іншими невстановленими особами, що діяли у злочинній змові з останнім, впливу на службових осіб відповідних ТЦК та СП на прийняття ними рішень про постановку, зняття з розшуку, бронювання ОСОБА_12 та інших військовозоб'язаних, та їх працевлаштування до підконтрольного ОСОБА_17 підприємства ТОВ «Банк Технологій «ЦЕЛЕБРА» з метою безпідставного бронювання від призову на військову службу за грошову винагороду.
Також слідчий суддя зазначив, що вилучені за наслідками обшуку електронні носії інформації, можуть бути використані, як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зважаючи на необхідність їх дослідження, враховуючи існування ризиків знищення, приховування або втрати, у тому числі відомостей, що вони містять/можуть містити, а також суспільну небезпеку кримінального правопорушення, обставини його вчинення, слідчий суддя прийшов до висновку про обґрунтованість застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна стосовно вилучених в ході обшуку мобільного телефону та ноутбуків, про що заявлено прокурором у клопотанні, із забороною розпорядження та користування ними. Накладення арешту у цьому випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження.
Слідчий суддя вважав, що завдання, які наразі стоять перед органом досудового розслідування, а саме щодо розкриття злочину, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України, переважають над приватним інтересом власників майна.
При цьому застосування такого заходу забезпечення, як арешт майна, не має на меті позбавити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належного їм майна, а лише тимчасово обмежує у праві користування та розпорядження ним.
На даному етапі досудового розслідування, потреби кримінального провадження виправдовують такий ступінь втручання у права та свободи власника майна, як арешт майна, а представником власника майна не доведено необґрунтованість поданого клопотання чи відсутність потреби у накладенні арешту.
За таких обставин, слідчий суддя прийшов до висновку, що вимоги клопотання про накладення арешту на електронні носії інформації, є обґрунтованими. Арешт на визначене у клопотанні майно підлягає накладанню з метою його збереження як речового доказу, що відповідає п.1 ч.2 ст. 170 КПК України.
З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання прокурора підлягало задоволенню.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, заслухано доводи прокурора, в підтримку поданого клопотання про арешт майна та заперечення представника власника майна, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, всупереч твердженням апелянта, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №12025100000001230 від 25.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 ч.3 ст. 369-2 КК України, відношення до нього вилученого майна, яке постановою слідчого від 10.03.2026 /а.с. 100-101/, визначено речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Також колегія суддів бере до уваги те, що в даному кримінальному провадженні постановами слідчого від 18.03.2026 /а.с. 107-115/ призначено судово комп'ютерно-технічні експертизи, відповідно до яких надання мобільного телефону та ноутбуків разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК Українипри обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 167, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Надаючи оцінку доводам про те, що вилучення електронних носіїв інформації та накладення арешту на них може призвести до порушення адвокатської таємниці, слід зазначити, що наявність в особи статусу адвоката вимагає від органу досудового розслідування проведення розслідування із дотриманням гарантій адвокатської діяльності. Водночас, у випадку перевірки обставин особистої причетності адвоката до розслідуваних злочинів та дотримання процесуальних гарантій адвоката дозволяється обшук та вилучення речей та документів в адвоката.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали слідчий суддя, надаючи оцінку доводам захисника про те, що вилучення електронних носіїв інформації та накладення арешту на них може призвести до порушення адвокатської таємниці, слідчий суддя зазначив наступне.
З даних витягу Єдиного реєстру адвокатів України встановлено, що ОСОБА_6 має статус адвоката на підставі свідоцтва № 002923, виданого 21.12.2016 Радою адвокатів Одеської області на підставі рішення № 53 від 21.12.2016, здійснює індивідуальну адвокатську діяльність за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Одеса, Приморський район, просп. Лесі Українки, 12, літ. А, оф.1102.
Слідчий суддя вважав, що наявність в особи статусу адвоката дійсно вимагає від органу досудового розслідування проведення розслідування із дотриманням гарантій адвокатської діяльності. Водночас, у випадку перевірки обставин особистої причетності адвоката до розслідуваних злочинів та дотримання процесуальних гарантій адвоката дозволяється обшук та вилучення речей та документів в адвоката.
При дослідженні матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідно ч. 2 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , всупереч твердженням апелянта були присутні представники Ради адвокатів Київської області, які забезпечували дотримання прав ОСОБА_6 , яка має статус адвоката, та недопущення порушення адвокатської таємниці. Проведення такого обшуку було викликано перевіркою можливої причетності ОСОБА_6 до розслідуваного у цьому кримінальному провадженні злочину, оскільки за наявними у органу досудового розслідування даними остання, була однією з тих, хто сприяв зняттю ОСОБА_12 з розшуку у Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а також у фіктивному працевлаштуванні до ТОВ «Банк технологій «Целебра» з метою ухилення від мобілізації.
В ухвалі слідчого судді від 26.02.2026 надано дозвіл на виявлення у електронних носіях інформації лише тієї інформації, яка містить відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, за виключенням тієї інформації, яка може становити адвокатську таємницю.
При вирішенні питання про законність вилучення електронних носіїв інформації, слідчий суддя врахував обставини вказаного кримінального провадження, відомості про використання технічних пристроїв при спілкуванні між ймовірними співучасниками злочину, зокрема використанні ними додатків для миттєвого обміну повідомленнями, спілкування в таких додатках, наявність на пристроях систем логічного захисту, а також той, факт, що під час проведення обшуку власники не надали слідчому добровільний доступ до інформації, яка містилася у виявлених пристроях, а тому їх вилучення слідчим було обґрунтованим.
Крім того, під час обшуку, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 присутні не були, хто є власником вилучених електронних пристроїв під час обшуку, не встановлено, тому факт наявності на вилучених пристроях інформації, яка містить адвокатську таємницю, слідчий суддя розглядав лише, як ймовірний.
Водночас, слідчий суддя вважав, що сам по собі статус адвоката не може свідчити про поширення гарантій адвокатської таємниці на все майно, яке перебуває у власності чи користуванні такої особи.
Враховуючи неможливість пересвідчитися у тому чи наявна охоронювана законом таємниця на вилучених пристроях, слідчий суддя вважав за необхідне наголосити на важливості дотримання гарантій адвокатської таємниці при огляді та подальшому дослідженні вмісту мобільного телефона та ноутбуків, шляхом якомога швидшого їх огляду, відмежовування відомостей, які мають значення для кримінального провадження, від інформації, яка містить адвокатську таємницю. У випадку виявлення такої інформації та її копіювання, орган досудового розслідування має видалити вказані відомості.
Таким чином, слідчий суддя обґрунтовано вважав, що у даному випадку не доведено порушення гарантій адвокатської таємниці, орган досудового розслідування не вчинив дії, які б порушували права адвоката, а подальше утримання вилучених пристроїв обумовлене необхідністю проведення судових комп'ютерно-технічних експертиз, призначених постановами слідчого від 18.03.2026
Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що у даному випадку не доведено порушення гарантій адвокатської таємниці, орган досудового розслідування не вчинив дії, які б порушували права адвоката, а подальше утримання вилучених пристроїв обумовлене необхідністю проведення судового комп'ютерної-технічної експертизи.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4