06 травня 2026 року
справа № 756/9664/25
провадження № 22-ц/824/5124/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Мостової Г.І.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року, постановлені під головуванням судді Шевчука А.В., у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стгянення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 549 459 грн. 57 коп., неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позову вказувала, що від шлюбу з ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.07.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх доходів ОСОБА_2 , але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 24.04.2015 року.
При цьому, в зв?язку з втратою виконавчого листа ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26.11.2024 було задоволено заяву ОСОБА_6 та видано дублікат виконавчого листа (унікальний номер 756/5457/15-ц; провадження №2/756/3416/15 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
11.12.2024 року Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 (ВП НОМЕР_3) з примусового виконання» вказаного вище виконавчого документа, а 06.06.2025 року державним виконавцем при примусовому виконанні надано довідку-розрахунок зі сплати аліментів, відповідно до якої станом на 31.05.2025 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 549 459 (п'ятсот сорок дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 57 коп.
За твердженням позивача, ОСОБА_2 був обізнаний з рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.07.2015 року про стягнення із нього аліментів на утримання дитини, при цьому з липня 2017 року до лютого 2025 року жодної копійки присуджених аліментів не сплатив, що потягло виникнення існуючої заборгованості.
На сьогодні заборгованість зі сплати аліментів відповідачем в повному обсязі не погашено, а тому, ОСОБА_2 зобов?язаний понести майнову відповідальність у вигляді неустойки (пені) за невиконання свого обов?язку зі сплати аліментів.
Оскільки за період з липня 2017 року по день звернення з даним позовом сума пені значно перевищує 100% заборгованості зі сплати аліментів, то з урахуванням обмеження її розміру згідно зі ст. 196 СК України, на думку позивача, до стягнення підлягає сума пені еквівалентна заборгованості зі сплати аліментів станом на 31.05.2025 року, а саме: 549 459 грн. 57 коп.
Таким чином, позивач просила про задоволення позовних вимог.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за період з грудня 2024 року по травень 2025 року у розмірі 8 097 (вісім тисяч дев'яносто сім) грн. 89 коп.
В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Стягнуто Стягнути з ОСОБА_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
31.10.2025 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва вирішено стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за період з грудня 2024 року по травень 2025 року у розмірі 8 097 (вісім тисяч дев'яносто сім) грн. 89 коп. В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.
До суду 05.11.2025 року звернулась представник позивача із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі по 17 121,50 грн.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
У задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нові, яким вимоги апелянта задовольнити в повному обсязі.
Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не довів, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання і він є невинуватим у виникненні заборгованості зі сплати аліментів. Відповідач також не надав жодного доказу на підтвердження того, що він мав об'єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.
Водночас бездіяльність відповідача з липня 2017 року і до лютого 2025 року спрямована на невиконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03.07.2015 про стягнення з нього на користь Позивачки визначеної суми аліментів на утримання свого малолітнього сина та є ухиленням від їх сплати, що фактично унеможливлює виконання вказаного обов'язку.
На момент ухвалення додаткового рішення були відсутні заперечення відповідача проти вимоги стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача у заявленому розмірі. Суд першої інстанції зменшив суму відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу з власної ініціативи, чим порушив норми ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 зазначає, що апеляційна скарга не спростовує встановлених судом обставин щодо відсутності виконавчого провадження та не наводить нових обставин, які б свідчили про наявність вини Відповідача у виникненні заборгованості. Твердження про «неправильне застосування» ст. 196 СК України зводиться до незгоди з оцінкою фактичних обставин і не спростовує ключовий елемент, необхідний для стягнення пені, - встановлену вину платника аліментів у виникненні заборгованості.
Крім того, доводи апеляційної скарги про відсутність заперечень Відповідача проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу спростовуються процесуальними діями сторони позивача. 25.11.2025 року представником позивача адвокатом Сірик Т.С. подано клопотання про долучення доказів, яке було подане вже після ухвалення додаткового рішення суду (22.11.2025). У вказаному клопотанні зазначено про наявність та отримання заперечень відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення від 13.11.2025 року, а також підтверджено, що відповідач заперечував проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_8 проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив із того, що вимога позову про стягнення неустойки (пені) за період коли не існувало виконавчого провадження і не було вжито жодних активних дій стягувача для його поновлення, не підлягають задоволенню.
При цьому, суд вважає можливим стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів з часу відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 за дублікатом виконавчого листа, а саме з 12.12.2024 року у розмірі 8 097 грн. 89 коп., що відповідає залишку заборгованості по аліментам ОСОБА_2 із вказаного періоду станом на 31.05.2025 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до зміни прізвища ( ОСОБА_9 ) від шлюбу з ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.07.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх доходів ОСОБА_2 , але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 24.04.2015 року й до досягнення дитиною повноліття.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні ДВС Дарницького РУЮ у м. Києві у межах виконавчого провадження №48465171 перебував виконавчий лист Оболонського районного суду м. Києва (Унікальний № 756/5457/15-ц; Провадження №2/756/3416/15) відносно ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх доходів ОСОБА_2 , але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 24.04.2015 року.
Згідно наданого 06.06.2025 року Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 24.04.2015 року до травня 2025 року заборгованість останнього складає 549 459 грн. 57 коп., при цьому у вказаному розрахунку враховано оплату аліментів боржником за період з лютого 2016 року до червня 2017 року.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до
дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
При цьому за змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір пені розраховується так: заборгованість за аліментами помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна суму неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Так, згідно ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Сам по собі факт обізнаності відповідача про наявність рішення суду про стягнення аліментів не є безумовною підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді неустойки за весь період його невиконання. З урахуванням поведінки позивачки, зокрема дати її звернення до примусового виконання рішення суду та ненадання відповідачу реквізитів для перерахування коштів, суди дійшли правильного висновку про відсутність свідомого ухилення відповідача від сплати аліментів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2024 у справі № 761/893/23.
У рішенні суд першої інстанції вірно встановив і виходив із того, що виконавчий лист Оболонського районного суду м. Києва у межах виконавчого провадження ДВС Дарницького РУЮ у м. Києві № 48465171 втрачено. До моменту отримання дубліката та відкриття нового виконавчого провадження (12.12.2024) не було жодних активних дій стягувана для його поновлення, при цьому стягувач не могла не знати про припинення виплат з 21.09.2015 року.
Тобто за означений період неможливо вважати, що заборгованість виникла з вини відповідача, що спростовує презумпцію вини платника аліментів.
Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача обов'язок доведення вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи.
Відповідачем, з метою спростування презумпції вини платника аліментів, були подані належні та допустимі докази, зокрема лист Служби безпеки України від 16.05.2025 № 21/2/2-К-8430-380/5, до якого додано довідку № 21/2- 1728, з яких убачається, що ініціатором утримання аліментів із грошового забезпечення виступив сам Відповідач, який особисто звернувся з рапортом до бухгалтерії про здійснення відрахувань із грошового забезпечення.
Крім того, у матеріалах справи міститься ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 26.11.2024, якою встановлено, що згідно з листом Дарницького ВДВС від 07.11.2024 № 166286 виконавче провадження № 48465171 було закінчено 21.09.2015 року на підставі пункту 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме за заявою стягувана у зв'язку з проходженням Відповідачем військової служби в Службі безпеки України та необхідністю направлення виконавчого документа за місцем знаходження бухгалтерії СБУ до Печерського ВДВС м. Києва.
Наведені обставини свідчать про вжиття відповідачем заходів для виконання аліментного обов'язку та про наявність об'єктивних причин припинення примусового виконання рішення суду, що у сукупності спростовує наявність його вини у виникненні заборгованості за спірний період і підтверджує правильність висновків суду першої інстанції.
За таких обставин за означений період відсутні підстави вважати, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, що, у свою чергу, спростовує презумпцію вини платника аліментів.
У зв'язку з цим суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні пені за період до 12.12.2024 та правильно обмежив розмір неустойки періодом після відкриття виконавчого провадження, виходячи з того, що лише з цього моменту відповідач мав можливість вплинути на виконання свого обов'язку щодо сплати аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Доводи апеляційної скарги про відсутність заперечень відповідача проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу спростовуються процесуальними діями сторони позивача. Так, 25.11.2025 року представником позивача адвокатом Сірик Т.С. подано клопотання про долучення доказів, яке було подане вже після ухвалення додаткового рішення суду (22.11.2025). У вказаному клопотанні зазначено про наявність та отримання заперечень відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення від 13.11.2025 року, а також підтверджено, що відповідач заперечував проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, сам представник позивача підтвердив факт подання відповідачем заперечень, що спростовує твердження апеляційної скарги про їх відсутність.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для їхнього скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.
Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 26 травня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді