Справа № 601/384/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/182/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України
27 травня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/182/26 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 04.03.2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, -
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Відповідно до ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням на нього відповідно до ст. 76 КК України, в період дії іспитового строку обов'язків періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання про долю речових доказів, судових витрат та арешту майна відповідно до ст.ст. 100, 124, 170 КПК України.
Згідно з вироком суду, 06 листопада 2025 біля 07 год. 10 хв. громадянин ОСОБА_7 , сів в технічно справний маршрутний автобус «ПАЗ-32054» реєстраційний номер НОМЕР_1 , (належить на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , громадянину ОСОБА_7 , який ним і керував) та направився за маршрутом №13А-3 «Цукровий - Вишнівецька (вул. Корнії)». Вказаний маршрут проходить за схемою: вул. Симона Петлюри (Цукровий завод) - вул. Лубенська - вул. Ясна - вул. Вишнівецька - вул. Корнії.
Під час руху транспортного засобу за маршрутом №13А-3, водій ОСОБА_7 керуючи автобусом марки «ПАЗ-32054», р.н. НОМЕР_1 , по вул. Лубенська м. Кременець, Кременецького району, Тернопільської області, здійснив зупинку біля магазину «F5» (вул. Лубенська, 126А), де в середину салону зайшла громадянка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 , з метою здійснення поїздки до вул. Шевченка, м. Кременець, Кременецького району, Тернопільської області.
В подальшому біля 07 год. 20 хв., водій ОСОБА_7 керуючи автобусом марки «ПАЗ-32054», р.н. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на зупинці громадського транспорту «Музей», що розташована по вул. Шевченка, м. Кременець, Кременецького району, Тернопільської області. Після зупинки транспортного засобу пасажири розпочали вихід із салону автобуса.
Після короткої зупинки, водій ОСОБА_7 будучи не достатньо уважним і не стежачи належно за дорожньою обстановкою, щоб мати змогу своєчасно реагувати на її зміну, постійно контролювати рух керованого ним транспортного засобу та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги Закону України «Про дорожній рух» (далі Закону) та пунктів: 1.5 ч. 1, 1.10 (в частині визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), 2.3 (б, д) правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 із змінами та доповненнями (далі ПДР), а також в порушення вимог п. 10.1 ПДР перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух від місця стоянки, що по вул. Шевченка, м. Кременець, Кременецького району, Тернопільської області, у напрямку вул. Ясна, м. Кременець, Кременецького району, Тернопільської області, в той час як громадянка ОСОБА_9 повністю не вийшла із транспортного засобу.
Внаслідок порушення вказаних пунктів ПДР, громадянка ОСОБА_9 , впала із автобуса «ПАЗ-32054» р.н. НОМЕР_1 та отримала тілесні ушкодження, у вигляді: відкритої травми лівої нижньої кінцівки у виді уламкового перелому середньої третини діафізу (тіла) стегнової кістки.
Виявлені у ОСОБА_9 за ступенем тяжкості належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння (п.п. 2.1., 2.1.1 (а), 2.1.2, 2.1.3 (м) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» - МОЗ України. Київ. 1995).
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів: 1.5 ч. 1, 1.10, (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), 2.1 (а), 2.3 (б, д), 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду змінити в частині призначення обвинуваченому додаткового покарання, а саме: не позбавляти його права керування транспортними засобами.
Посилається на те що суд не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого, який є інвалідом ІІІ групи з дитинства, позитивно характеризується за місцем проживання, не притягувався до відповідальності, перебуває на лікуванні у зв'язку із злоякісним захворюванням передміхурової залози та потребує коштів на придбання ліків, здійснює підприємницьку діяльність у сфері пасажирських перевезень у місті Кременець та позбавлення права керування транспортними засобами працювати, за тяжкої ситуації в країні, коли не вистачає чоловіків яких можна найняти на посаду водія , фактично позбавить його можливості отримувати дохід, за рахунок якого забезпечується лікування, а також негативно вплине на організацію перевезень у місті.
Просить взяти до уваги пом'якшуючі покарання обвинуваченого обставини: визнання вини та щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, а також відсутність обставин, що його обтяжують та позицію потерпілої, яка просила не застосовувати до ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами оскільки він відшкодував їй завдану шкоду, що свідчить про щире каяття та позитивну поведінку після вчинення злочину.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляцію та просили її задовольнити з викладених у ній мотивів, прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вважає вирок місцевого суду законним та обгрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, серед завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура та прийнято законне рішення як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за обставин, установлених місцевим судом, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України(порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілій) та призначене судом ОСОБА_7 основне покарання, звільнення від його відбування з іспитовим строком і встановленням відповідних обов'язків, визначених ст.76 КК України в апеляції не оскаржуються тому колегією суддів вирок переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги, тобто у частині призначеного обвинуваченому додаткового покарання.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст.50,65 КК України, врахував ступінь тяжкості, характер та наслідки вчиненого ним злочину, його ставлення та поведінку після його вчинення, особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікарів психіатра чи нарколога, позитивно характеризується за місцем проживання, обставинами, які пом'якшують його покарання - визнав щире каяття у вчиненому, не встановив обставин, що його обтяжують.
Разом з тим, врахувавши стан його здоров'я, думку потерпілої, якій він повністю відшкодував шкоду та яка не має до нього претензій і просила суворо не карати, суд вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без відбуття покарання, а тому застосував положення ст.75 КК України до основного покарання, звільнивши обвинуваченого від його відбування з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 рік, з покладенням обов'язків відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України.
Згідно зі статтями 50,65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм розміром та видом має бути адекватним(відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення та повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною оскільки передбачає вибір однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без яких обрана міра покарання не може вважатись справедливою. Справедливість покарання має визначатись з врахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правовопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Призначаючи ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є тяжким злочином, характер злочину- грубе порушення вимог ПДР України під час здійснення пасажирських перевезень внаслідок якого пасажир отримав тяжкі тілесні ушкодження, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікарів психіатра чи нарколога, позитивно характеризується за місцем проживання.
Санкція ч.2 ст.286 КК України надає суду можливість як призначити додаткове покарння у виді позбавлення права керування транспортними засобами так і не застосовувати такого покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець суд вирішує на власний розсуд, залежно від обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.
Колегія суддів вважає що призначене ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транпортними засобами відповідає характеру та суспільній небезпеці вчиненого ним злочину оскільки він, будучи водієм пасажирського автобуса, грубо знехтував правилами дорожнього руху, яке призвело до непоправних наслідків у вигляді заподіяння пасажиру тяжких тілесних ушкоджень, а тому додаткове покарання сприятиме його виправленню та дотриманню ним надалі Правил дорожнього руху України.
Перевіряючи доводи захисника про те що застосування додаткового покарання призведе до відсутності у обвинуваченого доходів та не сприятиме забезпечнню пасажирських перевезень у м.Кременець, колегія суддів виходить з того що обвинувачений є власником автомобільних пасажирських перевезень у м.Кременці та має у підпорядкуванні найманих працівників, що не перешкоджає йому отримувати кошти від підприємницької діяльності та оплачувати витрати на лікування, окрім того, застосування іспитового строку дає йому можливість знайти іншу роботу й відповідно заробляти кошти.
Посилання захисника на неврахування місцевим судом відомостей про особу обвинуваченого, відсутність у нього судимостей, позитивну характеристику та позиції потерпілої, яка просила не призначати йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу оскільки всі ці обставини стали підставою для звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання на підставі ст.75 КК України, а позиція потерпілої не є визначальною у вказаній категорії злочинів та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень з огляду на суспільну небезпеку та тяжкість скоєного ОСОБА_7 діяння.
Отже, колегія суддів під час перевірки в апеляційному порядку викладених у скарзі доводів захисника щодо призначення покарання ОСОБА_7 без позбавлення права керувати транспортними засобами не вбачає підстав для зміни вироку місцевого суду, який дійшов до обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, тому вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 426 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 04.03.2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.
Головуючий
Судді