Справа № 695/2977/18
номер провадження 6/695/85/26
12 травня 2026 рокум. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Середи Л.В.,
за участю секретаря Оніщенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Золотоноша подання головного державного виконавця Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Міклащук Олени Юріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , -
08.05.2026 року головний державний виконавець Міклащук О.Ю. звернулась до суду з поданням, в якому просила тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника - громадянку України ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , до виконання зобов'язань по виконавчому листу № 695/2977/18 від 14.02.2019 року.
В обґрунтування подання посилається на те, що на виконанні у Золотоніському відділі державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження № 70822501 з виконання виконавчого листа № 695/2977/18, виданого 14.02.2019 року Золотоніським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості в сумі 17 179.36 гривень за кредитним договором від 07.07.2011 року. З дати відкриття виконавчого провадження жодних дій для реального, фактичного та в повному обсязі виконання судового рішення боржник не вчинила, на виклик не з'явилась, причини неявки не повідомила, декларацію про майновий стан не надала.
Державним виконавцем у виконавчому провадженні вжито всіх можливих заходів примусового виконання: накладено арешт на грошові кошти боржника на банківських рахунках, вжито заходів щодо розшуку майна боржника, доходи відсутні або приховуються, здійснено вихід за адресою місця проживання боржника. Боржником рішення виконано не було, що призвело до звернення до суду з відповідним поданням.
Згідно із вимогами ст. 441 ЦПК України суд негайно розглядає подання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Представник Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд подання без його участі.
Боржник у судове засідання не прибула, не повідомивши суд про причини неявки.
Відповідно до ч. 2 ст.247ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про недоведеність обґрунтованості подання, поданого державним виконавцем в заявлених ним межах, та про відсутність існування правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.19 ч. 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у Листі від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону №3857-XII тау п.18 ч.3 ст.11 Закону №606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Так, питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України врегульовано положеннями ст. 441 ЦПК України.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 441 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно з ч. 4 ст. 441 ЦПК України, ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Як встановлено судом, на виконанні у Золотоніському відділі державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження № 70822501 з виконання виконавчого листа № 695/2977/18, виданого 14.02.2019 року Золотоніським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості в сумі 17 179.36 гривень за кредитним договором від 07.07.2011 року.
23.01.2023 року відкрито виконавче провадження № 70822501. Доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу боржника виконавцем не додано.
24.01.2023 року здійснено виклик боржника до Золотоніського відділу державної виконавчої служби, конверт з викликом повернувся з написом «не правильно вказана адреса».
24.01.2023 року винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення даної постанови. Доказів направлення даної постанови у банківські установи до подання не додано.
27.10.2023 року винесено постанову про арешт рухомого і нерухомого майна боржника.
14.02.2025 року оголошено в розшук майно боржника: автомобіль «КІА», реєст. номер « НОМЕР_2 ».
Відповідно до копії Акту державного виконавця від 05.07.2026 року (вказана дата станом на час розгляду подання не наступила), державним виконавцем зроблено вихід за зазначеною у виконавчому листі адресою боржника.
На запит приватного виконавця щодо перетину боржником державного кордону України Державною прикордонною службою України надано відповідь про те, що боржник 03.12.2023 року виїхала за межі України.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником на праві власності зареєстрована 1/3 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину серія, номер: 113, виданого 06.03.2020 Золотоніською міською державною нотаріальною конторою.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Відповідно до ч. 1 ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування.
Частиною 4 ст.313ЦК України визначено, що фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Положеннями п. 5 ч. 1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до положень ч.2 якої кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч.3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу №4, тільки якщо вони передбачені законом, мають одну з легітимних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть бути «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених вище цілей (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ігнатов проти Болгарії», № 50/02, пункт 32, від 02 липня 2009 року).
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об'єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав уважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17.
Аналіз змісту подання виконавця свідчить, що таке подання не містить обґрунтування наявності фактів ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань, із змісту матеріалів подання судом встановлена лише наявність невиконаних зобов'язань боржником, станом на момент винесення подання, що не є безумовною правовою підставою обмежувати боржника у праві виїзду за межі країни.
Судом також встановлено, що виконавцем не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які «поза розумним сумнівом» могли б свідчити про те, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, умисно ухиляється від виконання, покладених на нього зобов'язань по сплаті боргу.
Відповідно до ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стецов проти України» від 11.05.2021 Європейський суд вважає, що, по-перше, намір боржника у разі несплати судового боргу важко встановити та значною мірою така оцінка суб'єктивна; по-друге, це не може бути єдиною підставою для обмеження, яке є предметом спору, якщо воно триває довше, аніж протягом короткого початкового періоду. Відповідна служба має бути спроможна пояснити, яким чином заборона на поїздки може сприяти стягненню заборгованості з урахуванням конкретного випадку заявника та інших обставин справи.
Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року введено воєнний стан.
У зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану та на виконання вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено правила виїзду за межі України окремих категорій осіб. За загальним правилом на період дії правового режиму воєнного стану чоловікам - громадянам України, віком від 18 до 60 років, а також жінкам-військовозобов'язаним обмежено виїзд за межі України.
Відтак, у випадку якщо боржник є військовозобов'язаною особою, вона і так обмежена у праві виїжджати за межі України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У випадку якщо ОСОБА_1 є невійськовозобов'язаною, виїзд за межі України в умовах воєнного стану може бути необхідним з метою евакуації та спрямованим на збереження життя і здоров'я останньої.
З врахуванням наведеного, враховуючи введення в Україні воєнного стану, не доведеністю подання щодо необхідності обмеження права на свободу пересування боржника з метою стягнення несплаченого боргу, та не доведено того, що таке обмеження дійсно сприятиме погашенню заборгованості, суд приходить до висновку щодо відмови у його задоволенні.
Керуючись ст.ст. 247, 258, 260, 261, 353, 354,441 ЦПК України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд
У задоволені подання головного державного виконавця Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Міклащук Олени Юріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Черкаського апеляційного суду.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Середа Л.В.