справа № 566/42/26
провадження № 2/566/454/26
28 травня 2026 року селище Млинів Рівненської області
Млинівський районний суд Рівненської області
в складі :
одноособово головуючого судді Лободзінського А.С.,
за участю секретаря судового засідання Подолець Ю.В.,
у ході судового розгляду у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Млинівського районного суду Рівненської області цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
27 травня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 на електронну пошту Млинівського районного суду Рівненської області надійшла заява про зупинення провадження у справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, покликаючись на неможливість брати участь у розгляді даної справи, у зв'язку із його перебуванням на військовій службі.
Вивчивши клопотання відповідача з додатками до нього, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно з довідкою, наданою військовою частиною НОМЕР_1 №1918/169919 від 22.05.2026 головний сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 . (а.с. 23-24)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 по справі №754/947/22 зробила правовий висновок щодо застосування положень п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України про обов'язок суду зупинити провадження у справі стороною в якій є військовослужбовець.
Враховуючи вищезазначений правовий висновок у взаємозв'язку з обставинами у цій справі щодо процесуальної можливості учасників справи брати участь у розгляді справи, суд відмічає наступне.
Так, Велика Палата ВС вказала на те, що суд при вирішенні питання про зупинення провадження у справі повинен врахувати власну волю військовослужбовця, а також про те, що зупинення провадження у справі має на меті захист прав військовослужбовця, як учасника цивільного процесу.
У справі, що розглядається відповідач ОСОБА_1 не навів у своєму клопотанні доводів про те, для встановлення яких саме обставин справи його участь у судовому засіданні є необхідною, при цьому відзиву на позов відповідач не подав. А відтак, убачається, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі носить формальний характер.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а також ч.8 ст.10 ЦПК України, суд при вирішенні питання про зупинення провадження у справі, враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)
Так, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року).
Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року).
У практиці Суду визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року).
У своїй постанові від 12.11.2025 року по справі №754/947/22 ВП ВС також вказала, що використання права військовослужбовця на участь у судових засіданнях залежить від його сумлінності, проте суд не позбавлений права оцінювати його дії з погляду добросовісності.
В контексті практики ЄСПЛ, суд дотримуючись розумного балансу між правом позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договором кредиту та правом відповідача на участь в розгляді справи, враховує наступне.
Так, за обставин, які встановлені у цьому судовому провадженні, а саме:
- відповідачу відомо про розгляд справи;
- відповідач не подав відзив із запереченнями проти позову та будь-яких доказів на спростування існуючої заборгованості та її розміру не навів;
- відповідач у своєму клопотанні не вказав для з'ясування яких саме обставин справи вбачає необхідність безпосередньої своєї присутності у судовому засіданні;
- відповідач не подав суду доказів неможливості участі у судовому засіданні в режимі ВКЗ, хоча не позбавлений такої можливості, позаяк самостійно склав і подав засобами електронного зв'язку письмове клопотання;
- відповідач не був позбавлений можливості залучити до участі у справі свого представника, який міг би вчиняти усі необхідні процесуальні дії в його інтересах.
Отже, суд висновує, що відповідач не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права й обов'язки при розгляді позовних вимог, як і не позбавлений можливості брати участь в розгляді справи у режимі ВКЗ. Розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження. Сторони подали усі докази, на підставі яких є можливим проведення судового розгляду, за наслідками якого можливе ухвалення рішення по суті позовних вимог. Подання інших доказів на цій стадії судового процесу виключено. Відтак зупинення провадження у справі носитиме виключно формальний характер і перешкоджатиме доступу позивача до правосуддя і захисту його цивільних прав.
Беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 виконуючи свій конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, не був позбавлений і не позбавлений на час розгляду справи можливості реалізовувати свої процесуальні права й обов'язки та з метою недопущення порушення розумних строків, суд вважає, що обставин, які б перешкоджали судовому розгляду і слугували обов'язковою підставою (п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України) для зупинення провадження у справі, немає.
А тому, з метою недопущення порушення строків розгляду справи, суд вважає за необхідне відмовити відповідачу у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 252, 353 ЦПК України, -
У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі №566/42/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А.С.Лободзінський