25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 2-688/11
провадження № 61-6292ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Стрикалем Максимом Вікторовичем, на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року у складі судді Поліщук Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» про заміну сторони виконавчого провадження ,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Московського районного суду міста Харкова від 23 березня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 9/08-3 від 03 квітня 2008 року в розмірі 50524,73 дол. США та 44328,75 грн. Звернуто стягнення на предмет застави -автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, легковий універсал-В, колір чорний, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого МРЕВ № 1 ГУМВС України в Харківській області 03 квітня 2008 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судові витрати в розмірі 1820 грн.
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» (далі - ТОВ «ФК «Маніту») звернулось з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави, в якій просило замінити сторону виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 2-688/11 від 23 березня 2011 року, а саме стягувача - ПАТ АБ «Укргазбанк» його правонаступником - ТОВ «ФК «Маніту».
Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року, яка залишена без змін постановоюХарківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року заяву задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Московського районного суду міста Харкова у справі № 2-688/11 від 23 березня 2011 року з ПАТ АБ «Укргазбанк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Маніту» за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9/08-3 від 03 квітня 2008 року.
Судові рішення мотивовані тим, що:
нормами ЦПК України встановлена можливість заміни стягувача або боржника у виконавчому провадженні;
у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договорів відступлення недійсними, або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цих договорів;
враховуючи викладене, суд вважав вимогу заявника про заміну сторони виконавчого провадження правомірною, у зв'язку із доведенням факту відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги за правочином, що надає новому кредитору право звернення до суду із заявою про заміну стягувача на стадії виконання виконавчого листа.
Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, зазначив, що встановивши, що ТОВ «ФК «МАНІТУ» є правонаступником ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви. Ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
У травні 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником Стрикалем М. В. Просив скасувати ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не звернули уваги, що ТОВ «ФК «Маніту» всупереч вимог закону не надало суду реєстр прав вимоги до договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб АБ «Укргазбанк» від 03 червня 2025 року, підписаного уповноваженими особами ТОВ «ФК «Маніту» та АБ «Укргазбанк», яким би підтверджувалось набуття ТОВ «ФК «Маніту» права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 . Наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги до вказаного договору не є належним та допустимим доказом відступлення права вимоги;
з архівної довідки, наданої за підписом голови Салтівського районного суду м. Харкова, вбачається, що матеріали цивільної справи № 2-688/11 знищено за спливом строків зберігання у 2017 році, відповідно до переліку справ і документів, що утворюються у діяльності суду, із зазначенням строку зберігання. Отже розгляд заяви про заміну сторони виконавчого провадження був неможливий до її відновлення, оскільки питання, які зазначені в заяві ТОВ «ФК «Маніту» вимагали дослідження матеріалів цивільної справи;
суди при розгляді справи неповно, невсебічно з'ясували всі обставини, не дослідили докази у справі та не обґрунтували свої рішення, чим порушили право ОСОБА_1 на справедливий суд.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі та додане до неї, ОСОБА_1 просив поновити строк на касаційне оскарження, оскільки повний текст постанови від 24 березня 2026 року був виготовлений нібито 24 березня 2026 року, копію постанови відповідач та його представник засобами поштового зв'язку не отримували, з повним текстом ознайомитися лише 08 квітня 2026 року після його надсилання до електронного кабінету представника Стрикаля М. В. в підсистемі «Електронний суд», отже відповідач має право на поновлення строку на касаційне оскарження у разі звернення до суду касаційної інстанції у строк до 08 травня 2026 року включно.
До касаційної скарги додані докази отримання постанови апеляційного суду, з яких вбачається, що вона надійшла до Електронного кабінету 08 квітня 2026 року.
Згідно з частинами першою, другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена 24 березня 2026 року. Відомості про складання повного тексту не зазначені. Касаційна скарга здана до поштового відділення 08 травня 2026 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
Враховуючи, що касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення, тому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2011 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 9/08-3 від 03 квітня 2008 року у розмірі 50524,73 дол. США та 44328,75 грн. Звернено стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, легковий універсал-В, колір чорний, 2008 року випуску, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого МРЕВ № 1 ГУМВС України в Харківській області 03 квітня 2008 року. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1820,00 грн;
з постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 14 серпня 2020 року вбачається, що старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Машкіною І. О. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-688/11, виданого Московським районним судом м. Харкова 27 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості та звернення стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, легковий універсал-В, колір чорний, 2008 року випуску, р.н. НОМЕР_2 ;
03 червня 2025 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «ФК «Маніту» укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитними договорами фізичних осіб АБ «Укргазбанк», відповідно до умов якого банк відступає (передає) шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває (приймає) у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги за фінансовими кредитами, включаючи права вимоги у вигляді грошових коштів, без ПДВ, та новий кредитор сплачує банку грошові кошти за відступлення йому права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором;
з витягу з реєстру прав вимоги, які відступаються на користь нового кредитора станом на дату укладання договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитними договорами фізичних осіб АБ «Укргазбанк» від 03 червня 2025 року № 807 вбачається, що відступлено, зокрема, вимоги до ОСОБА_1 ;
відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 635103 від 24 квітня 2025 року ТОВ "Маніту" придбало у ПАТ АБ «Укргазбанк» право вимоги зобов'язань за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами у кількості 1294 угод за 13780584,75 грн;
з виписки по особовому рахунку вбачається, що обумовлена договором сума за придбання прав вимоги сплачена ТОВ «ФК «Маніту» в повному обсязі.
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див., зокрема, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18), постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 листопада 2022 року в cправі № 910/3031/20)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 73 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) зазначено, що: «оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п'ятій статті 334 ГПК України. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення».
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року в справі № 916/2286/16 вказано, що: «вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у цій справі. Судами не встановлено, що договір відступлення оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним і на відповідні обставини не посилаються учасники справи та заявник, у зв'язку з чим відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (кредитора) правонаступником з підстав того, що фізична особа не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах і укладений договір не може змінити імперативні приписи законодавства, суд вважає помилковими. З огляду на наведене Суд вважає слушним посилання Скаржника (пункт 6.1) на відсутність в матеріалах справи документів, які б свідчили про визнання Договору відступлення недійсним, заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього Договору».
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) вказано, що: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв'язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього. Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 9/08-3 від 03 квітня 2008 року у розмірі 50524,73 дол. США та 44328,75 грн; відкрито виконавче провадження; 03 червня 2025 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «ФК «Маніту» укладений договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитними договорами фізичних осіб АБ «Укргазбанк», відповідно до умов якого банк відступає (передає) шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває (приймає) у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги за фінансовими кредитами, включаючи права вимоги у вигляді грошових коштів, без ПДВ, та новий кредитор сплачує банку грошові кошти за відступлення йому права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором; реєстр містить дані про боржника та договір; оплата підтверджена платіжною інструкцією.
З огляду на це помилковим є посилання в касаційній скарзі на те, що немає належних та допустимих доказів на підтвердження заміни кредитора.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви про заміну стягувача.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не з'ясували істотні обставини без яких неможливо дійти обґрунтованого висновку про правонаступництво, необґрунтовані, оскільки ОСОБА_1 не зазначає конкретних обставин та не надає доказів на спростування доводів заявника.
Крім того, ОСОБА_1 не звертався з позовом щодо визнання недійсними договорів відступлення, відомості щодо їх нікчемності в матеріалах справи відсутні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Стрикалем Максимом Вікторовичем, на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» про заміну сторони виконавчого провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат